Святійший
Патріарх Київський
 
і всієї Руси-України

ФІЛАРЕТ

День тезоіменитства:
14 грудня

 Преосвященнійший
СИМЕОН,
Єпископ
Дніпровський
і Криворізький.

День тезоіменитства:   
11 жовтня

 

 

 протоієрей Олексій (Лупін)
День тезоіменитства:  
30 березня

День ієрейської хіротонії
16 серпня

 ХВАЛІМО БОГА УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.

Читання он-лайн:


 

 

 

 

 

Офіційні веб-сайти
Київського Патріархату
:
 

Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату

 

 

Наш банер: 


Запрошуємо до співпраці православні сайти
Української
Православної Церкви
Київського Патріархату

і пропонуємо взаємне
розміщення банерів.
 

Код для вставки
нашого банера:

<div align="center" style="font-size:8px">

<a href="http://nashhram.jimdo.com/"><img src="http://www.artbanner.com.ua/bannermake/banners121/6401678172053333.png" border="0" width="220" height="60" alt="" /></a><br />

</div>

 


Адміністратор сайту:
Віталій Музика

Погода в Krivoy Rog
Вам, хто слухає, кажу: любіть ворогів ваших, добро творіть тим, хто ненавидить вас; благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас. (Лк.6.27)

Сайт створено з благословення Преосвященнійшого Симеона,
Єпископа Дніпровського і Криворізького

СВЯТО РІЗДВА БОГОРОДИЦІ.

21 вересня 2016 року Божого, Православна Церква урочисто відзначає перше в церковному індикті двунадесяте свято - Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.
Напередодні святкового дня настоятель Свято-Троїцького храму звершив святкову Всенічну. В сам же день Різдва Богородиці протоієрей Олексій звершив урочисту Божественну літургію. Під час богослужіння була піднесена молитва за мир та спокій в нашій Державі.
В почуттях і розумі нашого народу, після імені Господа Бога, найбільш любим, милим і солодким іменем є ім’я Божої Матері. Кожна людина, 
яка народжується на землі, має своє призначення, певну роль, яку повинна здійснити. Призначення назаретської дівчинки Марії, вимоленої у Бога і народженої у світ праведними батьками Йоакимом та Анною, було особливим, як у нікого з народжених на землі,   воплотити Сина, який стане Спасителем людства. Різдво Матері Божої ознаменувало прихід часу, коли почали виповнюватися великі та втішні обітниці Божі про спасіння роду людського від рабства диявола. Народження Марії стало знаком прощення первородного гріха, запорукою звільнення, що знову відкрило перед людиною двері до вічного життя. Пресвята Богородиця споконвіку була і є нашою Заступницею і Покровителькою, яка дбайливо обіймає у Своїй Любові всіх і кожного. 
Звертаючись до присутніх з душпастирським словом, отець Олексій зокрема сказав: «З
усіх великих людей, яких носила на собі земля, немає вище від Тієї, Яка нині була дарована світу. Вона вище не тільки всіх людей, але і самих вищих ангелів, херувимів і серафимів. Слабка душою і тілом людина, а такі всі ми, має потребу в заступництві та допомогі. Земні ж покровителі всі є непостійними, немічними і не надійними. Таку дбайливу Покровительку, Матінку, що обіймає у Своїй любові всіх і кожного, старанну Заступницю, невідтступну і сильну Ходатайку перед Богом - дарував нам Господь в особі назаретської Діви, оточеної нині славою Цариці Небесної. Усі ми радіємо нині, адже Пресвята Богородиця - є Заступницею в усіх наших бiдах. З надiєю i любовю ми благаємо Матінку Божу про мир і спокій в Україні та
 просимо Її заступництва перед Господом нашим Iсусом Христом. Пресвята Богородице, спаси нас»!
Після Божественної літургії був звершений молебнь до Пресвятої Богородиці. Атмосфера була святковою та урочистою, сповненою любові та вдячності до Матінки Божої.



УСІКНОВЕННЯ ГЛАВИ ПРОРОКА, ПРЕДТЕЧІ І ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІОАНА.
11 вересня 2016 р.Б., в день пам'яті Усікновення чесної глави Іоана Хрестителя, настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божественну літургію. Церквою цього дня встaнoвлено свято і строгий піст, як вияв скoрботи християн пo насильницькій смерті великого Пророка.

Після закінчення богослужіння, отець Олексій привітав вірян зі святом і звернувся з пастирським словом до присутніх. Він відмітив той факт, що за правду Божу, за викриття нечестивця Ірода і його незаконної дружини Іродіади, Іоана Хрестителя піддавали мукам і смерті. А Іродіада колола голкою його язик, навіть після усікновення чесної глави, для того, що б він не міг поворушити ним і викрити її.
Усі ці люди, які убили святого пророка Божого Іоана, закінчили свої життя жахливим чином. А сама танцюристка Саломія, яка своїми танцями дістала право зажадати чесну главу Хрестителя Господнього, провалилася під тонкий лід і перебувала у крижаній воді, не маючи можливості вибратися, до тих пір, поки її голова не була відсічена кригою, що здавила її шию.
Ми звичайно ж усвідомлюємо, що правда Божа не може бути прихована ніяк. Як би ми не знищували добре у своєму серці, як би ми не «відсікали главу» добрим паросткам, які в нас є, - совість нашу все одно заглушити не можна.
Іоан Хреститель був совістю ізраїльського народу. Совістю, яка викривала царя і усіх інших в тому, що вони не хочуть жити по Божій істині. А якщо вони не хочуть жити по Божій істині, то Бога вони побачити не можуть, не дивлячись на те, що Він перед ними проповідує, зціляє і творить дива!
Що б в нашому житті цього не сталося, нам треба завжди прислухатися до нашої совісті. Навіть з темниці, навіть під страхом смерті, - завжди треба звертатися до совісті, яка підкаже нам істинний шлях до Бога. Підкаже, в чому нам слід покаятися. Не просто підійти до священика на сповіді і механічно перерахувати гріхи, а від усього серця побажати змінитися, переродитися, почати нове життя ще тут на землі.
Цього скорботного за своєю суттю дня, в день суворого посту, ми повинні заглянути у своє серце по-чесному і прислухатися до голосу своєї совісті. Звертатися до неї як можна частіше, слухаючи її голос, який нас очищає, підносить і призводить до Бога.



ПРО УСПІННЯ  БОЖОЇ  МАТЕРІ.
Щороку, 28 серпня Свята Церква святкує одне з найшанованіших християнських свят – Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Свято, що сполучає в собі і скорботу, і велику радість, - день закінчення земного життя і день з'єднання Матері Божої з Сином своїм у Його Царстві.
Закінчення земного життя Пресвятої Богородиці ніяк не можна назвати смертю, оскільки з переходом Її душі і тіла в Царство Небесне ми придбали в особі Божої Матері Заступницю за нас грішних перед Господом, Яка не втомлюється молитися за рід людський. Свято Успіння нагадує нам і про нашу власну душу.
Душу Матері Божої прийняв на Свої руки Господь. Коли ж наші тіла лежатимуть на смертному одрі, усихаючи від хвороб, чи будуть і наші душі такими важливими для Нього?
Ми говоримо про смерть, але називаємо її «успінням», що в перекладі є: «сон», - заспокоєння, завершення життєвого шляху, перехід з цього життя у інший світ. Бо смерть є болем тільки для близьких покійного, а для нього самого - це урочиста і велична зустріч з Богом. Зустріч живої душі з живим Богом! Мати Божа не померла, вона заснула, щоб пробудитися. Коли ж пробудимося ми, то в чиїх руках опинимося? Чи не виявляться наші душі і пройдений земний шлях огидними Богові? На ці питання християнинові треба шукати відповіді вже сьогодні…
У книгах Нового Заповіту не згадується про Успіння Пресвятої Богородиці. З Євангелія нам відомо, що після хресної смерті Ісуса, за Його заповітом, Богородицю взяв у свій дім улюблений учень Христа, Іоан Богослов, який піклувався про Неї до останніх днів життя Божої Матері. З книги Діянь ми дізнаємося також, що Пресвята Діва була присутньою разом з апостолами в день П'ятидесятниці. Про блаженну ж кончину Пресвятої Богородиці відомо лише з церковного Передання, а також з деяких апокрифічних книг.
Після смерті і Воскресіння Ісуса Христа Пресвята Богородиця прожила ще близько двадцяти років. Апостол Іоан, у будинку якого в Єрусалимі Вона жила, піклувався про Неї як ніжний і уважний син. Усі християни любили і шанували Її. Мати Божа була покірлива серцем, в справах - постійна і добросовісна, говорила завжди тільки про потрібне і добре. Слова Її були завжди благодатні, а бесіда з Нею - солодка. Вона усім бажала лише добра. Мати Божа часто ходила у Віфлеєм, де народився Христос, і в місця Його добровільних страждань та смерті. Часто Вона піднімалася на Оливкову гору, з якої Господь вознісся на небо, і із сльозами просила Сина узяти Її до Себе.
Одного разу, коли Вона молилася, явився Їй архангел Гавриїл. Він служив Богородиці з самого Її дитинства. Коли Вона маленькою жила при храмі і довго молилася у Свята Святих, Гавриїл приносив Їй їжу з небес і годував Її. Він благовістив Марії Боже втілення і завжди невідступно оберігав Її. І ось він явився Божій Матері на Оливковій горі сповістити про скоре Її успіння і приніс Їй райську гілку. Вона невимовно зраділа і, вклонившись до землі, від душі дякувала Спасителеві.
Коли час Її успіння настав, Мати Божа все приготувала і була у Своєму домі. Раптом почувся шум, і будинок оточила безліч хмар. На хмарах, по велінню Божому, з різних кінців землі перемістились апостоли. Вони дуже зраділи, побачивши один одного, та із здивуванням думали: для чого зібрав їх Господь? З будинку до них вийшов Іоан Богослов, обійняв кожного і сповістив їм про скорий відхід Богородиці від земного життя. Апостоли увійшли до Неї і тішилися останньою бесідою з Нею.
Раптом розверзлось небо, і Сам Цар Слави Христос з небесними силами і душами святих наблизився до Своєї Пречистої Матері, Яка лежала на смертному одрі. Побачивши Сина Свого, Вона виголосила: «Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм!», - і, піднявшись з ложа, вклонилася Йому. Потім Вона знову лягла і радісно передала Свою душу в руки Синові, та як би заснула солодким сном. І негайно ангели оспівали Її: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою. Благословенна Ти в жонах».
Коли апостоли несли тіло Богоматері до місця Її поховання, Іоан Богослов йшов попереду, несучи райську гілку, яку приніс Богородиці архангел Гавриїл. А невірні злилися, і один з них спробував штовхнути Пречисте тіло. Але ледве його зухвалі руки торкнулися одру, ангел Божий відс
ік їх. Тоді нечестивець розкаявся, увірував в Христа і звернувся до Богородиці про пробачення, а Вона зцілила його. І багато інших чудес здійснилося при похованні тіла Богоматері. Через три дні після цих подій в Єрусалим прийшов апостол Фома, і, щоб він міг попрощатися з Божою Матір'ю, апостоли відкрили Її гріб... і побачили, що тіла Пречистої там немає. Того ж дня увечері Мати Божа явилася їм в оточенні ангелів, сяюча славою, і сказала: «Радійте! Я з вами в усі дні». І апостоли вигукнули: «Пресвята Богородице, допомагай нам»! Так вони запевнилися самі і потім сповістили Церкві, що Господь воскресив Богородицю в третій день і з тілом возніс Її на небо, як Царицю Небесну.
Для нас образ Матері Божої - це ще і гармонія трьох наших складових: духу, душі і тіла. Мати Божа так підпорядкувала усю себе Господові, що її життя стало угодне Богові. Навіть після фізичної смерті Господь прийшов, щоб прийняти цю чисту душу, узявши Її на Свої руки. Замислимося ж над тим, що фізична смерть - це не кінець життя, а «двері», через які кожен може пройти, «двері», що відкривають нове життя, нове існування. І тут важливим стає характер душі. Чи буде вихована душа так, щоб людина виконала на землі завдання, поставлене перед нею Богом?
Історія Богородиці - це приклад для кожної з наших душ. Дивлячись на ікону Матері Божої, ми повинні хоч би спробувати побачити свою душу. Свято Її Успіння - свято нашої душі. Що кожен з нас може сказати про свою душу? Чи бореться наша душа проти Бога чи приймає Його волю? Чи в гармонії вона з тілом і духом? Питання, питання, питання… А відповіді на них треба шукати вже сьогодні! У наш час, на жаль, все частіше тіло стає основним для людини, воно керує її думками і почуттями, «забиваючи» дух. Нагодувавши досхочу тіло, складно зрозуміти, - а чого ж хоче Бог… Одного разу, коли Господь вигнав біса і повчав здивований народ, «одна жінка з на­­товпу, піднісши голос, сказала Йому: блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе!
 А Він сказав: блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його» ( Лк.11:27-28).  
Залишивши землю тілом, Богородиця не залишила її Своєю милістю. З висоти люблячим поглядом Вона дивиться на нас і, як ласкава Мати, слухає всі наші благі прохання, відвертає від всякого гріха, захищає від праведного Божого гніву і молитвами Своїми позбавляє наші душі від смерті!
«Прийдіть, люди, оспіваємо Пречисту Діву, з Якої невимовно вийшло втілене Слово Отче, взиваючи і промовляючи: благословенна Ти в жонах; блаженна утроба, що вмістила Христа.
В Його святі руки душу віддавши, молися, Пречиста, щоб спастися душам нашим».
(Стихира на стиховні Великої вечірні свята Успіння)



УСПЕНСЬКИЙ  ПІСТ (СПАСІВКА).
Про шкоду і користь традицій, що існують.
14 серпня — початок Успенського посту, який триває два тижні — до свята Успіння Божої Матері. Це суворий піст, присвячений пам’яті Пресвятої Діви Марії, Яка в пості і молитві перебувала в храмі з раннього дитинства. Цим постом ми повинні очистити свої душі і, наслідуючи Пресвяту Богородицю, провести даний час у молитві, стриманості і богороздумах.
Проте в народі
Успенський піст оповитий прикметами і забобонами, пов’язаними зі святкуванням так званих трьох «Спасів». Багато хто вірить у них і дотримується цих традицій...
Сама назва «Спас» указує на те, що ці свята пов’язані зі Спасителем світу, Господом нашим Ісусом Христом, і нагадують нам про необхідність віри в Нього. З одного боку, релігійні традиції нашого народу свідчать про те, що православна віра завжди була невід’ємною частиною його життя, побуту і світогляду. Релігія грала настільки значущу роль у житті людей, що знайшла своє відображення в усіх її найважливіших аспектах. Хороший урожай або посуха, сприятливі кліматичні умови або небезпека стихійних лих — усе це було питанням життя і смерті. І все своє сподівання в життєвих турботах люди покладали на Господа. Роботу починали з молитви, служили молебні на полях, зверталися у важких обставинах до Бога й отримували реальну допомогу, бо молилися від щирого серця, із глибокою вірою. Отримавши хороший урожай, люди несли його символічну частину до храму як знак подяки Богу. Наші предки добре знали, що будь-які лиха — це результат гріха і порушення Божих заповідей, а тому поспішали до храму, каялися, причащалися.
З іншого боку, потрібно відзначити також сумний факт поширення багатьох марновірств, пов’язаних із шануванням свят і святих.
Марновірство — тобто марнотна, порожня віра, віра в порожнечу, коли звичайним предметам приписуються надприродні властивості — це результат релігійного невігластва і втрати живого зв’язку з Церквою. Забобони виникають тоді, коли другорядні, зовнішні, обрядові речі, є наріжний камінь, а те, що дійсно є головне і важливе — внутрішній зміст — просто забувається, втрачається. Узяти, приміром, традицію освячувати у храмі на особливі свята мед і плоди. Те, що ми приносимо в храм (у даному випадку фрукти і мед), має другорядне значення, адже, по суті, Богу все це не потрібно. Просто таким чином ми символічно висловлюємо подяку Творцеві як Щедрому Подателю благ і Промислителю про наше життя. А головне вираження нашої вдячності полягає в покаянні, молитві, причасті Святих Христових Таїн. Церковний народ це добре знав. І звідси народне благочестя, яке ґрунтується на благоговійному страху Божому — у недільні та святкові дні залишити всі земні турботи і прийти до храму на Літургію, сповідатися, причаститися, помолитися Богу за себе і своїх близьких. Крім того, потрібно відзначити, що приносили люди те, що вирощували своїми руками і добували власною працею, тому і ставлення до цієї традиції, напевно, було дещо іншим. Але коли людина бачить лише зовнішні атрибути свята, не розуміючи його духовного значення, не беручи участь в житті Церкви, вона починає приписувати цим предметам різні надприродні властивості і таким чином впадає в грубі забобони.
Наприклад, на «Перший Спас», «Медовий» або «Маковій» 14 серпня, з якого саме і починається Успенський піст, люди освячують мед. Вважаючи, що він має цілющу силу. Цього дня Церква урочисто відзначає Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. Ми згадуємо Спасителя, Чиєю силою знаряддя страти стало деревом життя для вірного. Походження цього свята пов’язане з традицією, яка в IX столітті утвердилася в Константинополі у зв’язку з поширенням смертоносних епідемій у розпал спеки — виносити на початку серпня частину Животворчого Хреста з домової церкви грецьких імператорів у храм Святої Софії. При цьому також освячували воду, виходили хресними ходами на вулиці і дороги, і багато недужих зцілювалися. Тому цього дня в усіх православних храмах звершується чин освячення води. Також цього дня святкується пам’ять старозавітних мучеників: Єлеазара, його учнів братів Маккавеїв та їхньої матері Соломонії, які постраждали за неухильне зберігання Закону Божого. Напевно з ім’ям мучеників Маккавеїв і пов’язана традиція приносити на освячення мак, що, очевидно, викликано співзвуччям його назви з ім’ям мучеників. Це свято в народі назване Медовим «Спасом», тому що до цього часу дозріває мед нового збору, який прийнято приносити в храм, як явне втілення Божої милості до нас, грішних. Потрібно пам’ятати, що освячення меду в цей день ­— це всього лише благочестива традиція, яка жодним чином не пов’язана зі святом Всемилостивого Спаса, і вже тим більше не повинна затьмарювати собою справжнє значення святкування. Що стосується цілющої сили меду, то його благотворні властивості відомі всім і ні в кого не виникає сумнівів у корисності і цілющих якостях цього продукту. Але забобонно надавати меду, освяченому в храмі в цей день, якусь чудотворну силу — значить поклонятися створінню, замість того, аби шанувати Творця, Який дав нам усі ці блага.
Другий «Спас», який називають Яблучним, святкується в день Преображення Господнього 19 серпня. Преображення Господнє має важливе богословське значення, показуючи той стан, в якому ми перебуватимемо після Другого Пришестя. Слава Преображення стане надбанням тих людей, які розділять зі Спасителем радість Царства Божого. «Господь преобразився не без причини, але щоб показати нам майбутнє преображення єства нашого і майбутнє Своє пришестя», — писав святитель Іоанн Золотоустий. У цей день християнин повинен сповідатися і причаститися, вшанувати свято молитвою в храмі, аби за допомогою залучення до цієї великої події, хоч на крок наблизитися до свого власного преображення.
Цього дня
прийнято освячувати в храмі яблука, виноград та інші достиглі фрукти. Дуже часто далекі від Церкви люди надають освяченню плодів магічні властивості, що є помилкою. Сенс освячення в день Преображення полягає тільки в тому, що ми приносимо Богу первістки нового врожаю. Ця традиція бере свій початок ще з часів Старого Завіту, коли Богом було встановлено приносити до храму все, що з’являлося першим на полі або в хліві — пшеницю, плоди, ягнят. Християни перейняли цю традицію і теж стали приносити до храму плоди своєї праці. У Палестині свято Преображення припадало на момент дозрівання винограду, який і приносили для освячення, тим самим благословляючи новий урожай, з якого робили вино для Євхаристії. Коли свято прийшло на наші землі, то замість винограду, який ще тут не навчилися розводити, освячували яблука. Але сенс залишився той же — принести Богу все перше і краще.
Типікон наказує утримуватися від куштування яблук до їх освячення. І сенс цього розпорядження полягає не стільки в утриманні від плодів на певний період, скільки в тому, аби перші початки врожаю спочатку обов’язково посвятити і тільки після цього споживати. У деяких монастирях є традиція освячувати плоди першого врожаю відразу, як тільки вони дозріють, і після цього споживати їх за трапезою, не чекаючи свята Преображення.
І в останній, третій «Спас», який ще називають Горіховим, 29 серпня. Вшановується це свято на честь перенесення з Едеси до Константинополя Нерукотворного образу Ісуса Христа. І, звичайно ж, абсолютно очевидно, що не про горіхи потрібно піклуватися цього дня. Узагалі, чим менше ми приділятимемо увагу речам другорядним, які не впливають на порятунок нашої душі, тим краще. Щоб розібратися в різних прикметах, потрібно завжди дивитися на зміст тієї чи іншої дії або звичаю. У Церкві все осмислено, все підпорядковано Євангельській логіці і служить спасінню душі людини. А марновірство завжди позбавлене внутрішнього сенсу і орієнтується на зовнішній вплив, за повної відсутності внутрішнього змісту. Аби не стати жертвою душешкідливих забобонів, вигаданих нецерковними людьми, необхідно ходити до храму і суворо триматися церковного передання.
З
початком Успенського посту ми молимося, щоб Господь явив милість нашому народові, дав «силу народу Своєму» і «миром благословив людей Своїх» (Пс. 28: 11). Церква  закликає нас до покаяння, тому що це єдиний шлях до мирного життя і вічного спасіння. Людина сама робить свій вибір і несе за нього відповідальність. І якщо тільки щиро звернутися до Отця Небесного з покаянною молитвою, Він дасть нам усе необхідне, аби ми могли подолати зло і відродитися до життя вічного. Для цього і пропонуються нам покаянні дні посту, аби через невелику духовну працю ми стали здатними відчувати і приймати Божественну благодать, яка преображає людину і світ навколо неї. Очищаючи себе від скверни гріха і пристрастей, ми наближаємося до Бога, а отже, повертаємося в Отчий дім. «Сам же Господь миру нехай дасть вам мир завжди в усьому. Господь з усiма вами!»
(2 Сол. 3: 16).

 

 

 

ВІТАЄМО НАСТОЯТЕЛЯ ХРАМУ З 24-ю РІЧНИЦЕЮ ДИЯКОНСЬКОЇ І СВЯЩЕНИЧОЇ  ХІРОТОНІЇ.

Бажаємо отцю Олексію успішного служіння на ниві Божій!

14 серпня Свята Церква молитовно відзначає одне з особливо шанованих свят - Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього.

Саме цього дня 1992-го року над ним було здійснено дияконську хіротонію, а  16 серпня 1992-го року - ієрейську хіротонію. Обидві хіротонії були звершені Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Володимиром (Романюк) у Трапезному храмі святого Апостола і Євангеліста Іоана Богослова Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря міста Києва.
Дорогий наш отче Олексіє, щиро вітаємо Вас зі значимими і радісно-урочистими днями у Вашому житті!
Цими днями Ви з благоговінням і теплом згадуєте, як Господь по Своїй милості і любові сподобив Вас великої радості - стояти перед Престолом Божим та служити Матері Церкві.
Ваше мудре духовне керівництво, молитовний настрій, твердість в сповіданні віри Христової та любов до Бога - стають прикладом в житті і укріпляють віру. Сердечна і добра участь у справі спасіння ближнього та старанні праці вводять в життя спілкування з Богом ще більшу кількість православних християн.
Все навколо Вас дихає любов’ю - любов до Бога, любов до богослужіння, любов до пастви та наповнюється відчуттям єдиної духовної родини.
Бажаємо Вам, наш дорогий отче, мирного стану духу та смиренномудрої і радісної праці на ниві пастирського служіння.
Многая і благая Вам літа, дорогий отче Олексіє!
                                                                           Громада Свято-Троїцької парафії.

 

 

 

УСПІННЯ  ПРАВЕДНОЇ  АННИ.
7-го серпня (25 липня за ст.ст.) Православна Церква молитовно вшановує Успіння праведної Анни - матері Пресвятої Богородиці.
Праведна Анна, мати Богородиці, була молодшою дочкою священика Маттана та дружини його Марії, з коліна Левіна, роду Ааронового. Святий праведний Іоаким, син Варпафіра, був нащадком царя Давида, якому Бог обіцяв, що від насіння його нащадків народиться Спаситель світу. 
Подружжя, Іоаким і Анна, жили в Назареті Галілейському. Вони не мали дітей до глибокої старості і все життя тужили про це. Їм доводилося переносити презирство і насмішки, тому що в той час бездітність вважалася ганьбою. Але вони ніколи не нарікали, і тільки гаряче молилися Богу, смиренно сподіваючись на Його Волю. І молитви святого подружжя були почуті — їм обом Ангел сповістив про те, що народиться у них Донька, яку благословить весь рід людський. За обітницею Божою, у Єрусалимі свята праведна Анна зачала Благословенне Чадо і народила Пресвяту Діву Марію.
До трирічного віку Пресвята Марія жила у будинку своїх батьків, а потім урочисто була приведена святими Іоакимом і Анною в храм господній, де виховувалася до свого повноліття. Незабаром після введення в храм Пресвятої Богородиці вісімдесятирічний старець Іоаким помер. Свята Анна пережила його на два роки і відійшла до Господа сімдесяти дев’яти років. Похилий вік праведного подружжя показує, що народження у них Дочки було дією особливого Промислу Божого.
За переказами п
раведна Анна
відійшла до Господа ще до Благовіщення, і слава Дочки відкрилася їй вже у вічному житті. Є таємниця людини, з якою вона йде із земного життя до Бога, не розкривши нам зібране багатство. Набутий нею скарб, не оцінили сусіди і родичі. Він відкрився для людей через багато років. Таємниця святості залишається прихованою і від сучасників. Прославляння святих здійснюється після їх смерті. «Лицем до лиця особу не побачити. Велике бачиться на відстані». Тому і «не буває пророка у своїй вітчизні». Важко розгледіти велике, коли воно перед очима.
Свята Анна не творила чудес, не понесла мученицьких і преподобничеських подвигів. Бо зовнішні ознаки не завжди супроводять святість. Вона несла інші скорботи. Ті, які несе кожна жінка, будуючи свою сім’ю. І скорботу безплідної самотності, і терплячу надію материнства, яку довелося пронести до самої старості. Терпінням і надією здобувала праведна Анна свій скарб в земному житті. Терпіння і надія увінчалися радістю Різдва і стали запорукою вічної радості у Бозі. І нам заповідає Христос Спаситель: «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк.21,19).
Свята Церква називає Іоакима і Анну Богоотцями, бо вони були предками Ісуса Христа по плоті, і щодня на відпусті Служби Божої просить їх молитов про вірян, що виходять з храму.
«Родительку Життя, чисту Богоматір / носила ти в лоні, богомудра Анно. / Тому до небесної оселі, / де втішаються щастям усі, що там перебувають, / у славі перейшла ти нині з радістю, / просячи прощення провин для тих, / хто з любов’ю вшановує тебе, вічноблаженна». 
(Тропар Успіння праведної Анни, матері Пресвятої Богородиці).



ЧОМУ ВАЖЛИВО ВІДВІДУВАТИ ВСЕНІЧНІ  БОГОСЛУЖІННЯ?
Фактично, Всенічне бдіння, що складається з Вечерні, Ранньої і 1-го часу, складає з Божественною літургією єдине ціле. За часів перших християн так і було. Християни перших віків після Різдва Христового Вечірню служили увечері, під ранок вона закінчувалася Ранньою. Тому священицький виголос перед Великим славослів’ям: «Слава Тобі, що Показав нам світло»! співпадав зі світанком, а на саме Велике славослів’я сходило сонце, і віряни на чолі зі священиком, дякували Богові за те, що Він створив для них новий день. Після Ранньої відразу починалася Літургія. На Афоні (і навіть в деяких храмах в наші дні) збереглася традиція служити Ранню уранці перед Літургією.
У етимологічному сенсі Всенічне бдіння - це теж літургія, оскільки грецьке слово «літургія» перекладається як «загальна, спільна або громадська служба». Важливо відвідувати не лише саму Літургію, але і Всенічне бдіння, що упереджає її, оскільки воно практично є початком Літургії, початком добового православного богослужіння. Адже церковний день за старозавітною традицією розпочинається з вечора - з Вечірні.
Відвідуючи тільки Божественну літургію, ми пропускаємо половину події. Адже Літургія на дев’яносто відсотків свого молитовного об’єму - служба незмінна, а основне духовне і смислове навантаження пам’яті дня (сенс події, що святкується, - приміром, двунадесятого свята або шанованого святого) припадає на Всенічне бдіння: стихиры, паремії, полієлей з читанням Євангелія, канони і так далі. Пропускаючи Всенічне бдіння, ми залишаємо великий пропуск у своєму духовному розвитку, позбавляючи себе Божественних прикладів з історії Церкви або житіїв святих.
Існує в наших храмах також порочна практика бути присутнім на Всенічному бдінні, але після помазання святим єлеєм на полієлеї, відразу йти з храму...
По-перше, відразу за полієлеєм починається читання канонів - особливих великих за об’ємом молитов, де розгорнуто і глибоко розкривається духовний сенс події, що святкується, або житія святого (святих), дещо пізніше співається Гімн Богородиці, в якому ми звеличуємо Божу Матір (вважається, що в цей час Вона є присутньою в храмі і благословляє тих, що моляться), а після співається дуже трепетне, ніжне Велике славослів’я. У нім людство дякує своєму Творцеві за усі ті блага, які Він дає нам, - грішним людям.
По-друге, це неправильно, тому що тим самим ми порушуємо церковний Статут. Адже Відтпуст, який перед закінченням служби вимовляє священик на солії, - він тому і Відпуст, що ми отримуємо благословення на відпущення (відхід) з храму. До цього нам слід залишатися в церкві, уважно слухаючи молитви, якщо, звичайно ж, немає зовсім вже невідкладних справ. Зрозуміло, що випадки бувають різні, але все-таки треба себе примушувати до церковної дисципліни і служби, щоб придбати, з Божою допомогою, благодатну навичку.
Православне церковне богослужіння - це відблиск-образ райського ангельського славослів’я Богові, і якщо ми тут, на землі не звикнемо молитися, то що ми робитимемо там - в Царстві Небесному? Тим більше, служба церковна і молитва - вже зараз дають душі ту їжу, яку не зможе дати ніщо земне.
Більш детально про Всенічне бдіння - за цим посиланням.

 

 

 

ПЯТИДЕСЯТНИЦЯ.
ДЕНЬ СВЯТОЇ ТР
ОЙЦІ
.
19 червня 2016 року Божого свята Православна Церква молитовно шанує свято П'ятидесятниці, одне із найбільших свят у церковному календарі, яке шанується усіма православними християнами у цілому світі. Празник називають ще Днем Святої Тройці або Днем зішестя на апостолів Святого Духа. День Святої Тройці називається Пятидесятницею тому, що зішестя Святого Духа на апостолів сталося в пятдесятий день після Воскресіння Христового.
День Святої Тройці – храмовий празник нашої Свято-Троїцької парафії.
Напередодні свята у Свято-Троїцькому храмі відбулась урпочиста Всенічна. Вечірнє богослужіння у співслужінні ієрея Петра Шатило звершив настоятель храму протоієрей Олексій Лупін.
В сам день свята настоятель Свято-Троїцького храму звершив урочисту Божественну літургію
у співслужінні ієрея Петра Шатило.
Храм був переповнений парафіянами та гостями свята, які цілими родинами зібрались і брали активну участь в богослужінні.Чимало вірян, особливо молоді та діток, причастились цього урочистого дня святих Тіла та Крові Христових. Після закінчення святкового богослужіння настоятель храму привітав усіх із великим святом та звернувся до вірних з повчальною проповіддю, у якій зазначив, що празник Святої Тройці, Зіслання Духа Святого на учеників і апостолів, є останнім актом божественного Домобудівництва, відносно спасіння людства. «Цього дня народилася наша Свята Мати Церква. Наша радість духовна є подвійною, адже День Святої Тройці є нашим храмовим святом. Животворчий Дух, Дух Утішитель наповнює сьогодні наш храм і сповнює Своєю божественною благодаттю всіх, хто через Таїнства та молитву звертається до Нього», сказав наостанок отець Олексій. Слова особливої подяки за благоустрій храму линули з  уст настоятеля до Господа Бога і до жертводавців, які особливою працею та пожертвами приклалися до розцвіту нашої святині. Радість на обличчях та в серцях людей подвоїлася після окроплення освяченою водою присутніх, та пренесеного ними троїцького зілля, яке всі обов’язково несуть до своїх домівок.
Після богослужіння відбулась Вечірня із читанням колінноприклонних молитов. Дуже зворушливі троїцькі молитви, задля прикликання Святого Духа, справили на присутніх велике духовне враження.
Велике свято П’ятидесятниці – чудова нагода для відвертого осмислення якості нашого власного духовного життя. Якщо це дійсно наш день, і наше свято, тоді проводити його належить як християнам. Це свято – символ нашого ревного та чистого, апостольського життя. А без цього вся та зелень, яку ми освячуємо в храмі та прикрашаємо нею свої домівки, є лише пустим ламанням дерев.

20-го червня в храмі урочисто відмітили другий день свята на честь Дня Святої Тройці - понеділок Святого Духа.
Цього дня Божественну літургію звершив настоятель храму протоієрей Олексій Лупін в співслужінні ієрея Петра Шатило. 
Вітаючи прихожан зі святом, отець настоятель пояснив значення молитви «Царю Небесний…», у якій віряни звертаються до третьої Іпостасі Святої Тройці - Бога Духа Святого. «Рівний Отцю і Синові, Утішитель, що зійшов в день П’ятидесятниці на святу Церкву, наповнює Собою усе творіння, істинний і нетлінний скарб вірян, подає безсмертя, добровільно приймається ними і очищає людей від гріховної скверни, рятуючи душі людські, - такий сенс молитви до Духа Святого». Отець Олексій побажав кожному йти в тому напрямі, в якому веде нас Святий Дух для спасіння душ наших. «Кожна людина, що живе на землі має особливі дари, ті дари, які Господь дає йому. Але є люди, які не розкривають ці дари. І важливо пам'ятати, що Господь дає нам те, що треба мати, примножувати і дати за це відповідь. Чи примножили ми свої таланти, свої доброчесності, чи сховали їх, не отримавши ні чого взамін. Саме тому Церква особливо відмічає третю Іпостась Святої Тройці - Святого Духа, у вдячність за те, що Дух Святий зглянувся на людину і дає кожному те, що йому необхідно в житті, щоб він примножував і правильно застосовував свої таланти. Нехай же благодать Святого Духа кожному допомагає, ведучи кожного в тому напрямі, який потрібний для спасіння душі». 

 

 

ПРО ВСЕЛЕНСЬКУ ТРОЇЦЬКУ ПОМИНАЛЬНУ СУБОТУ.
Маючи віру в безсмертя душ праведників, у воскресіння після смерті, у Страшний Суд та в останню відплату кожному по ділам їх, 
Церква Христова не залишає своїх померлих без молитви. Вірні моляться за близьких своїх у перші дні після смерті фізичного тіла, на третій, дев'ятий і сороковий дні, в дні роковин їхнього преставлення та в особливі, встановлені Святою Церквою, дні загального поминання спочилих.
Батьківська (Троїцька, вселенська, духівська) субота 
є одним з таких днів. Це день особливого поминання покійних, що несе в собі духовний і дуже глибокий сенс. Церква говорить про те, що Святий Дух зійшов на землю в день П'ятидесятниці для того, щоб навчити, освятити і привести людей до вічного спасіння. Тому Церква закликає всіх людей у батьківську суботу зробити поминання для того, щоб очистити всі душі рятівною благодаттю Святого Духа.
Троїцьку суботу відрізняє від інших батьківських субот те, що 
цього дня потрібно молитися за всіх людей, навіть тих, хто потрапив у пекло. Соборна заупокійна молитва для них – це велика допомога. В день Троїцької батьківської суботи прийнято прийти на службу, де поминаються всі від віку покійні християни, а священнослужителі в цю суботу поминають всі імена в поминальних записках, що подані парафіянами. Така спільна молитва дуже важлива для покійних. Разом з усіма, під час церковної служби слід попросити у Господа вічного спочинку і прощення для душ своїх померлих рідних. 
В цей день православним християнам можна поїхати на кладовище на могили родичів. Це робиться після того, як родичів пом'янули в церкві. Прийнято вважати, що відійшовші в інший світ моляться за нас саме в той час, коли ми молимося за них.
Але треба врахувати, що в храмі не відбуваються панихиди після вечерні. Якщо християнам не вдалося відвідати храм, то можна молитися за покійних вдома, так як молитва – це те, що доступно нам для прояву співчуття, вдячності і любові до тих рідних, що пішли в інший світ. Молитва – це велика благодать і спасіння для душі померлого, тому не скупіться на молитви, а примножуйте їх. Ввечері вдома можна прочитати і 17-ту кафизму.
У молитві треба бути уважними і свідомими, щоб не перетворити молитву і батьківську суботу в формальний обряд. В іншому випадку душі померлих родичів будуть і далі нудитися, а життя наше втратить вищий сенс. Бо поминальні молитви потрібні в першу чергу нам самим, а не тільки покійним рідним. Молитва в Троїцьку суботу може втамувати ті почуття, які ми відчуваємо до померлих – любов, вдячність, жалість або провини чи образи.

 Багато хто розповсюджує неправильну інформацію про те, що в цю суботу, "один раз на рік", поминаються в церкві душі самогубців, нехрещених і мертвонароджених дітей. Насправді такого поминання немає! Бо самогубці і нехрещені самі відділили себе від Церкви. За мертвонароджених дітей є спеціальна молитва, яку можуть читати батьки вдома. А ось померлі наглою смертю (від вогню, води, морозу, стихійних лих і нещасних випадків) християни поминаються нарівні з іншими, і їх навіть слід поминати більше, ніж інших.

 

 

 

ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ.
Н
а сороковий день по Воскресінні Ісуса Христа, Свята Православна Церква відзначає велике свято – Вознесіння Господнє, яке завжди припадає на четвер шостого тижня.
Напередодні свята у Свято-Троїцькому храмі було відправлено Всенічне бдіння, яке звершив настоятель храму протоієрей Олексій Лупін.
У день свята Божественну літургію звершив настоятель храму у співслужінні протоієрея Мирона Чайковського та ієрея Петра Шатило. Після літургії до всіх присутніх, зі словом повчання, звернувся настоятель храму.

Свято Вознесіння - це свято Неба. Відкриття людині Неба, як нового і вічного дому, Неба як справжньої Батьківщини. Гріх відділив землю від неба, зробивши людей земними, - тими, що однією землею живуть.
Христос повертає нам  Небо, - це Царство Боже, це царство вічного життя, царство істини, добра і краси. Все це розкрив і дарує нам Христос.

 

 

 

НЕДІЛЯ СВЯТИХ ЖІНОК-МИРОНОСИЦЬ.
15 травня 2016 р., в
Неділю третю після Пасхи, коли Свята Церква молитовно згадує святих жон-мироносиць та праведних Йосифа Аримафейського і Никодима - таємних учнів Христових, настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божественну літургіюЗвертаючись до присутніх зі словом повчання, отець Олексій розповів про подвиги, святість та велич святих жон-мироносиць.
Саме жінки першими побачили Воскресіння і благовістили про нього учням Христовим. Бо належало цьому статися так, щоб стать, яка першою підпала під гріх і прокляття успадкувала, першою побачила і Воскресіння, і першою ж і радість пізнала. Мироносицями ж названі вони ось чому.
Коли Йосиф та Никодим, з настанням Пасхи, –
 бо та субота, що наставала, була Великдень (Ін. 19: 31), – поспішали впродовж п’ятниці поховати тіло Господа, то, згідно юдейського звичаю, помастили його миром, але не так, як слід, бо оповили плащаницею і до гробу поклали після того, як наклали зверху на тіло переважно смирну й алоє. Тому жінки ті, як учениці, що мали полум’яну любов до Христа, купили дорогоцінного мира і прийшли вночі (як через острах перед юдеями, так і згідно звичаю), щоб якомога раніше оплакати і помастити Його, довершивши те, що за браком часу, не встигли зробити. Коли ж прийшли, то побачили одвалений від гробу камінь, двох світлосяйних ангелів усередині гробниці й іншого, що сидів на камені. Вони першими почули звістку від ангела про Воскресіння Христове та принесли цю радісну звістку апостолам, які зі страху перед синедріоном, закрились у будинку та плакали і ридали. 
Свята Церква ставить нам в приклад простих жінок, які за свою вірність Христові сподобились великої ласки - бачити Воскреслого Ісуса та, більше цього, мали можливість доторкнутися до Його Тіла.
Відзначається цей день і як свято всіх жінок-християнок. Цього дня вшановується їх особливо важлива роль у сім’ї та суспільстві. Бо кожна жінка є мироносицею по життю, - вона несе мир світу, своїй родині, вона народжує дітей, є опорою чоловікові та зберігає домашній затишок. Тому Свято жінок-мироносиць – це свято кожної православної християнки, - православний Жіночий день. Протоієрей Олексій привітав усіх жінок з цим святом. Та підкреслив, що приклад мироносиць учить нас зберігати живу віру, відданість і щиру любов до нашого Спасителя, не дивлячись ні на які обставини і негаразди нашого життя. Велике і піднесене служіння жінки. Її самовідданим подвигом народжуємося ми у світ, її настановами в дитинстві набуваємо віри і покладаємо надії на Бога, її молитвами зберігаємося в спокусах на життєвому шляху. Народження і виховання дітей, доброта і підтримка знедолених, милосердя і допомога ближнім - ось особливе покликання Боже, дане жінці. 
Робімо ж усе заради імені Божого, заради Нього, на користь іншим, для спасіння ближніх, - і тоді усяке діло, як миро благовонне, буде радувати нас у житті і ми заслужимо добру славу і залишимо після себе добру і вічну пам’ять.



РАДОНИЦЯ - ОСОБЛИВИЙ ДЕНЬ МОЛИТВИ ЗА ПОМЕРЛИХ.
Підставою загального поминання померлих, яке здійснюється у вівторок після Неділі св. Апостола Фоми, служить, з одного боку, спогад про зішестя Ісуса Христа в пекло і перемоги Його над смертю, а з іншого - дозвіл церковним Статутом здійснювати звичайне поминання померлих після Страсного і Світлого тижнів, починаючи з Фоміна понеділка.
Цього дня віруючі приходять на могили своїх рідних і близьких з радісною звісткою про Воскресіння Христове. Звідси цей день поминання і називається Радоницею(або Радуниццею).
Саме на Радоницю існує звичай святкування Пасхи на могилах покійних, куди приносять крашанки та інші пасхальні страви, де звершується поминальна трапеза і частина приготованого віддається убогій братії на спомин душі.
Це реальне та живе спілкування з покійними відображає віру в те, що вони і після смерті не перестають бути членами Церкви Того Бога, Який «не є Бог мертвих, а живих»
(Мф 22, 32).
Пасха це час особливої і виняткової радості, свято перемоги над смертю і над всякою скорботою і печаллю. Поширившийся ж в наш час звичай відвідувати кладовища в сам день Великодня,суперечить найдавнішим встановленням Церкви: аж до девятого дня після Пасхи поминання покійних ніколи не здійснюється. Якщо людина помирає на Великдень, то її ховають по особливому пасхальному чину.
Для віруючої людини природно відвідувати могилки своїх близьких після старанної молитви в храмі про упокоєння
та відслуженої в церкві панахиди. Під час Світлого тижня панахид не буває, бо Пасха - це всеохоплююча радість для віруючих у Воскресіння Спасителя нашого Господа Ісуса Христа. Тому протягом усього Світлого тижня не вимовляються заупокійні єктенії і не правляться панахиди, хоча відбувається звичайне поминання на проскомідії.
У вівторок після Фоміної неділі, на Радоницю, буває служба з поминанням покійних
. Радониця зобовязана своїм походженням тому статутномуприпису, за яким у Великому пості поминання покійних не може бути здійснено в свій час з нагоди великопісної служби, а переноситься на один з найближчих буденних днів, в який може бути здійснена не тільки панахида, але і повна Літургія. Таким днемі є вівторок Фоміної седмиці, так як напередодні понеділка після вечерні ще не можна здійснювати панахиду, як повинно бути при поминанні.
Поминання покійних цього дня відбувається також і на кладовищах, куди віруючі разом з молитвою приносять близьким покійним і всім православним християнам радісну звістку про Воскресіння Христове, яке провістило загальне воскресіння мертвих і життя «в невечірнім дні Царства Христового».

Допомогти дорогій душі, що відійшла в інший світ, можна тільки молитвою і поминанням та творінням добрих справ. Молитва, особливо соборна молитва Церкви, творить дива: вона поліпшує становище навіть тих, хто, здавалося б, абсолютно безнадійно пішову Вічність.

Потрібно пам'ятати, що будь-яка п’янка на кладовищі неприпустима. Традиція залишати їжу та крашанки на могилах - це язичництво, і християнам діяти за різними забобонами негідно. Тут теж потрібна лише молитва. Зовсім неприйнятний з церковної точки зору обряд, коли на могилі ставлять горілку та хліб, а поруч  фотографію покійного.
Особливе місце Радониці в річному колі церковних свят (відразу після Світлого Пасхального тижня) як би зобов’язує християн не заглиблюватися в переживання з приводу смерті близьких, а, навпаки, радіти їх народженню в інше життя - життя вічне. Перемога над смертю, здобута смертю і Воскресінням Христа, витісняє печаль про тимчасову розлуку з рідними, і тому ми, за словом митрополита Антонія Сурожського, «з вірою, надією і великодньою упевненістю стоїмо біля гробу покійних».

 

 

 

НЕДІЛЯ ДРУГА ПІСЛЯ ПАСХИ.  АНТИПАСХА.
8 травня 2016 р. Б., 
у неділю другу після Пасхи, Антипасхи, св. Апостола Фоми, в нашому Свято-Троїцькому храмі була звершена Божественна літурія.
  Н
астоятель храму
протоієрей Олексій, звертаючись до присутніх зі словом повчання, розкрив зміст Євангельського читання сьогоднішньої неділі. 

 Апостол Фома не повірив воскресінню Христовому, доки не побачив рани від цвяхів на руках Його і не вклав руки свої в ребра Його. Та й інші учні не відразу повірили воскресінню, коли про це їм сповістили жони-мироносиці і два учня, які ходили в Емманус. Недовір’я їх цілком виправдане, тому що воскресіння з мертвих дуже незвичайна подія, котру не так легко одразу ж зрозуміти. 
Початкове недовір’я Фоми та інших апостолів не повинно викликати в нас недовір’я до такої великої та радісної події, а навпаки переконувати нас у ній і утверджувати нашу віру в Бога. Після воскресіння Ісус Христос багато разів являвся Своїм учням, являвся тоді, коли вони мали якусь потребу, приходив до них навіть тоді, коли двері їхнього дому були замкнені. Це свідчить про любов, яку мав Учитель до Своїх учнів. 
Христос і нині любить всіх Своїх учнів і послідовників, усіх, хто вірує в Нього.
 Ісус Христос, - говорить Апостол, - учора і сьогодні і навіки Той же, і всякий, хто дотримується заповідей Його, є істинний і улюблений Його учень. 
В яких обставинах ми б не знаходились, які б нещастя не переживали, ми не повинні впадати у розпач, аповинні сподіватися на нашого Спасителя. Христос переконав двох учнів, що йшли в Емманус, які спочатку не впізнали Його; утвердив у вірі Фому, котрий не довіряв Його воскресінню; заспокоїв апостолів, коли вони, боячись юдеїв, замкнулися... Він допоможе й в усіх потребах наших, втішить у скорботі, напоумить у ваганні, заспокоїть у незгодах, якщо ми будемо любити Його, вірувати в Нього і надіятись на Нього. 
Являючись апостолам після воскресіння, Христос дозволяв їм доторкатися до рук і ребер Своїх, щоб краще переконати їх у істинності Його воскресіння. Вони дійсно
торкалися пречистого тіла Його, навіть трогали рани від цвяхів на руках Його та вкладали персти свої в ребро Його, пробите списом. Це показує, що Христос дійсно воскрес і воскрес з тією плоттю, котру мав під час земного життя. А якщо Він воскрес, як пророчив, то це означає, що Він дійсно має життя в Самому Собі. 
Він – Син Божий, за Якого й являв Себе при земному житті. Якщо Він воскрес, то й ми воскреснемо, бо якщо воскресла Глава, то повинні ожити і всі члени тіла її, тобто Церкви Христової. Якщо Він воскрес з нашою плоттю, то це означає, що людство є нероздільно з’єднаним з Божеством Його, що знаходиться нині на небі, а тому й нас, людей, в майбутньому чекає життя на небесах за великою Його обітницею:
«щоб і ви були там, де Я» , - як повіствує нам євангелист Іоан. Віруючи в Христа, ми віримо в живого істинного Бога. 
Початкове недовір’я апостолів до воскресіння Христового показує, що вони не були легковірними. Якщо ж пізніше вони повірили Йому і не тільки проповідували про Нього в усьому світі, але навіть вмирали в знак свідчення істинності Його, то це явний доказ, що вони твердо переконалися в дійсності воскресіння Христового, що вони дійсно бачили Воскреслого, дотикалися до Нього, розмовляли з Ним. Тому ми можемо без сумніву вірити їх свідченню, що Ісус Христос дійсно воскрес і разом з ними повинні сповідувати Його своїм Господом і Богом. Переконавши апостола Фому у своєму воскресінні, Христос сказав йому:
«Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили і увірували». Чому ж блаженні такі люди? Тому, що колиб вони, як і Фома, не повірили воскресінню Христовому і, не довіряючи євангельським свідченням про воскресіння, захотіли б побачити Спасителя фізичними очима, то легко могли б назавжди залишитися й загинути у невірстві своєму, тому що Христос, після вознесіння на небо, не являється людям чуттєво. Явлення ж Господа нашого Ісуса Христа плоттюапостолу Павлу, святим мученикам і деяким угодникам є випадками винятковими, особливими. Блаженні й тому, що віруючи у воскресіння Спасителя і сповідуючи Його своїм Господом на основі Євангелія і апостольських послань, ясно свідчать, що твердо вірять в те, про що говорив Спаситель, не сумніваються в Його Божественності тільки тому, що не бачили Його тілесними очима, і ревно бажають спастися через Нього. 
Блаженні вони ще й тому, що за живу і діяльну віру Господь відпустить їм усі гріхи
та удостоїть їх благодатного С
вого спілкування в Царстві Своєму Небесному.

 

 

 

ПАСХА ГОСПОДНЯ!
Затихли небо і земля, покриваючи святою урочистою тишею Свято-Троїцький храм.
Завершено читання Діянь святих апостолів та звершено відправу полуношниці. Зі святого вівтаря духовенство сповіщає про те, що Ангели на Небесах уже славлять та оспівують Воскресіння Христове. Розпочинається Хресний хід навколо храму…
Кожного разу, під час Хресного ходу зі співом стихири Пасхи, людські серця наповнюються смиренням та трепетом, в очікуванні радісної звістки – тропаря, який на церковній паперті першим тричі співає настоятель храму
: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував»!
Торжествує Небо! Вісники Небесні припадають на коліна перед Воскреслим Спасителем. Жінки-мироносиці та святі апостоли несуть звістку про неймовірну для людства подію до жителів Єрусалиму. Фарисеї і первосвященики не вірять своїм очам, бачачи перед собою Божественного Вчителя, Якого у запечатаному гробі стерегла варта… Велика радість охоплює серця учасників урочистого богослужіння. «Христос Воскрес»! Він знову з нами! Він переміг смертю смерть і розірвав кайдани пекельні! Він відкрив для нас двері Царства Небесного...
Пасхальну ранню та урочисту Пасхальну Божественну літургію очолив настоятель Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій Лупін в співслужінні ієрея Петра Шатило.
Разом, у молитві і прославленні Спасителя, зустріти Пасху Христову у храмі зібралося багато парафіян та гостей парафії. Дорослі і юні, старенькі і дітлахи, усі радісно лікували, вигукуючи життєдавчі слова: «Воістину Воскрес»! Після відпусту настоятель храму зачитав Пасхальне Послання Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета та привітав присутніх зі Світлим Христовим Воскресінням, бажаючи усім миру, злагоди, єдності, благополуччя та довголіття у міцному здоров’ї. Були прочитані молитви на освячення Артоса та принесення вірян, після чого навколо храму відбулось освячення пасхальних корзинок.
Ніхто цього урочистого дня не повертався у свої домівки засмученим, бо Воскреслий Господь наповнив світ та душі вірних ласкою Небесною, братською любовю та святковим настроєм.

СВЯТА  ВЕЛИКА  П’ЯТНИЦЯ.
29 квітня 2016 року Божого, найскорботнішого в церковному календарі дня, коли молитвенно згадуються Святі спасительні Страсті Христові, Його смерть, зняття пречистого Тіла із Хреста та поховання у гробі, настоятель Свято-Троїцького храму звершив вечірню святої Великої п’ятниці, під час якої відбувся чин виносу та погребіння святої Плащаниці Господа нашого Ісуса Христа. Під час погребіння Плащаницю, під похоронний передзвін та спів тропарів, побожно тричі обнесли навкруги храму. Після чого святу Плащаницю було покладено посеред храму, щоб їй могли вклонитися усі прихожани. Тут вона перебуватиме до пізнього вечора Великої суботи. Тільки перед пасхальною ранньою, під час полуношниці, Плащаниця буде занесена у вівтар і покладена на престол, де залишатиметься до віддання Пасхи.
Біля святої Плащаниці отець Олексій прочитав
канон, так званий «Плач Божої Матері», - творіння переповнене скорботою Діви Марії та учнів Христових за своїм Вчителем та Викупителем.
Настоятель храму закликав вірян із трепетом, молитвою та подякую за любов і жертву Христову підходити до Гробу Господнього.
Після відпусту, під спів стихири «
Прийдіть, вшануймо Йосифа приснопам’ятного», настоятель храму і парафіяни побожно прикладалися і цілували святу Плащаницю. «Поклоняємось страстям Твоїм, Христе; поклоняємось страстям Твоїм, Христе; поклоняємось страстям Твоїм, Христе, і святому Воскресінню».

 

 

 

ВЕРБНА НЕДІЛЯ

24 квітня 2016 року Свята Церква молитовно вшановує одне із урочистих свят, котрим вінчується свята Чотиридесятниця - Вхід Господній у Єрусалим.
Свято поєднує у собі велику радість жителів Єрусалиму та водночас сум, скорботу та переживання Спасителя, серце Якого лише одне знало про неминучі страждання і муки на
хресті.
 У Свято-Троїцькому храмі цього нарочито постового дня була звершена  святкова Божественна літургія Іоана Золотоустого. Молитву очолив настоятель храму протоієрей Олексій Лупін у співслужінні протоієрея Мирона Чайковського та ієрея Петра Шатило.
Храм був переповнений вірянами, чимало з яких посповідалися та готувались прийняти святі Христові Тайни. Усі в руках тримали гілки вербиці, які за давньою традицією освячують в день свята Входу Господнього у Єрусалим. Звідси, ще одна назва празника - Вербна Неділя.

Отець-настоятель, у своєму слові привітав вірян зі святом, бажаючи злагоди, миру, тепла і ласки Господньої та закликав усіх встеляти доріжку Спасителю своїми добрими і гідними вчинками, сердечною молитвою і глибоким покаянням. Також отець Олексій нагадав, що наступного дня починається Страсна седмиця, коли християни молитовного згадують останні дні земного подвигу Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа. Настоятель закликав усіх не лише згадувати їх, але і переживати та співчувати усім серцем, усвідомлюючи, що Спаситель прийняв хресні страждання заради усіх нас і заради нашого спасіння. «Нехай кожен з нас наблизиться до страждаючого Спасителя, нехай кожен з нас супроводить Його крок за кроком до самого кінця хресної дороги, - і тоді шлях нашого життя виправиться. У Страсний тиждень спрямуємо свої погляди на Господа; з плачучими жонами єрусалимськими споглядатимемо, як Він, Господь неба і землі, за наші гріхи засуджується на смерть, несе Хрест і знемагає під тим тягарем. Понесемо і ми Його Хрест. Слухаючи Євангеліє, намагаймося перейнятися безмірною величчю страждань і заслуг Сина Божого», -  сказав на завершення протоієрей Олексій.
На завершення літургії були прочитані молитви та освячено принесені гілки верби.

ТОРЖЕСТВО ПРАВОСЛАВ’Я.
20 березня
2016 року Божого, в Неділю першу Великого посту, Торжества Православя, у Свято-Троїцькому храмі була звершена Божественна літургія святителя Василія Великого, а після закінчення літургії – послідування чину Торжества Православя.
Молебний чин був звершений  настоятелем храму протоієреєм Олексієм Лупіним і ієреєм Петром Шатилом у кінці Літургії на середині храму перед центральним тетраподом. Духовенство і прихожани молилися про утвердження у вірі православних і навернення на шлях істини усіх, що відступили від Церкви. Був прочитаний «Символ православної віри», вознесені молитви за Православну Церкву «щоб Господь зберіг її неушкодженою та непоборною від єресей та марновірства і світом Своїм оберігав її» і проспівані «Вічна пам’ять» спочилим захисникам православної віри, а живим – «Многая літа». «Тебе, Бога, хвалимо, Тебе, Господа, ісповідуємо, Тебе, предвічного Отця, вся земля величає. Тобі всі ангели, Тобі небеса і всі сили, Тобі херувими й серафими безперестанними голосами співають: Свят, Свят, Свят, Господь Бог Саваоф!», - урочисто лунав спів в храмі.
Торжество Православ’я символізує остаточну перемогу над іконоборчою єрессю. Встановлення його пов’язане з подіями Константинопольського собору 843 року, який був скликаний благочестивою імператрицею Феодорой для відновлення іконошанування у Візантійській імперії. На згадку про цю, важливу для Християнського світу, подію
 і на згадку про імператрицю Феодору, щорічно в першу неділю Великого посту Православна Церква урочисто відзначає відновлення іконошанування.

Звертаючись до прихожан з проповіддю, настоятель храму розкрив суть догмата про іконошанування і призвав усіх сподіватися на Бога і жити по вірі та зокрема сказав: «Час від Неділі згадування Адамового вигнання до Неділі Торжества Православ'я ми з вами провели в посиленій молитві і покаянні. Цей короткий проміжок часу, який був рясно насичений Богослужіннями,  став для багатьох хорошою можливістю покаятися, згадуючи солодкість Раю і вигнання з нього, спробувати туди повернутися, утвердити свою віру, очистити себе і зробити так, щоб віра стала стержнем усього життя. Відзначаючи Торжество Православ’я, ми молитовно згадуємо всіх тих, хто зміцнював православну віру упродовж багатьох віків і тих, хто сьогодні здійснює своє служіння і свої подвиги заради збереження і зміцнення віри Христової. Адже християнин - це не просто добра і хороша людина, це - носій найбільшого скарбу, дару єднання і спілкування з Богом. Сила християн ніколи не була в насильстві, в зброї, в звеличанні над кимось іншим. Християни завжди уміли відповідати любов’ю і добром на ненависть. І це найбільше підкорювало серця людей і найбільше приводило людей до віри в Христа. Свята Православна Церква дає людині можливість єднання з Богом, можливість святості. І це той скарб, якого немає ні у кого, ніде, ні в одній релігії і не може бути у людей невіруючих. Він є тільки у православних християн! І ми з вами усвідомлюємо себе власниками цього скарбу, цього багатства. Кожен з нас, перебуваючи в лоні Матері Церкви, йдучи за Христом, може з’єднатися з Ним, мати радість спілкування з Богом і на землі, і, тим більше, у вічності. І це - теж Торжество Православ’я, те, про що в сьогоднішній день нагадує нам Свята Церква».

 «Православ’я день святкуючи, православні люди, найбільше прославимо Винуватця усіх благ – Бога, Який благословен навіки» (Послідування чину Торжества православ’я).

 

 

 

ВІДСЛУЖЕНА  ПЕРША  ПАСІЯ.

 18 березня 2016 року Божого, в п'ятницю увечері, у Свято-Троїцькому храмі було відслужено особливе богослужіння - Пасію. Звершив богослужіння настоятель храму протоієрей Олексій (Лупін).
Після читання страсного Євангелія отець Олексій звернувся до віруючих зі словом проповіді, у якому розкрив значення Христових страждань, а також зробив порівняльний аналіз маловір'я апостолів і сьогоденних християн, які своїми гріхами, пристрастями і вадами ще і ще розпинають Христа Спасителя та стають  подібними до зависних фарисеїв і жорстоких воїнів. Та через Таїнство Покаяння (і тільки так!) людина примиряється з Господом і очищається від всякого гріха, - відмітив душпастир.
З приходом Великого Посту богослужбовий Устав пропонує велику різноманітність особливих молитов і чинопослідувань, які допомагають віруючим налаштуватися на покаянний настрій і гідно пройти святий піст. Усі ці церковні гімни, молитви і особливі чинопослідування - в основному древнього походження і з давніх часів вкорінені у богослужбовій практиці. Проте є серед них богослужіння, яке досить пізнє за своїм походженням і не знаходить відображення в Уставі. Це богослужіння називається Пасією. Від латинського слова «passio», що в перекладі українською мовою означає «страждання», а на слов'янську мову переводиться як «страсть».
Сенсом Пасії є співпереживання з Христом останніх днів Його земного життя і, особливо, Його Хресної Смерті. Укладачем чину Пасії є митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Петро (Могила). Пасія є послідовним читанням євангельських уривків, що оповідають про останні дні і години земного життя Спасителя. Крім того, в чинопослідуванні виконуються співи, узяті з богослужіння Страсної П'ятниці. Закінчується Пасія, як правило, проповіддю. Пізніше в чинопослідування Пасії був включений акафіст Страстям Господнім.
За період Великого посту Пасія (або Страсті Христові) звершується урочисто по всій Україні увечері в перші чотири (або й п'ять) п' ятниці Великого Посту. Традиційно Пасія звершується на середині храму перед Розп’яттям. На стиховні остання стихира на «І нині» замінюється на стихиру Великої П'ятниці: «
Тебе, що зодягаєшся у світло, як у ризу». Духовенство виходить з вівтаря на середину храму, там же на аналой покладається Євангеліє.
Звершується кдіння усього храму і починається читання акафісту Страстям Господнім. Після закінчення якого диякон виголошує прокимен «Розділили ризи Мої собі й за одежу Мою кидали жереб», також узятий з богослужіння Страсної П'ятниці. Священик читає Євангеліє, після чого співається 15-й антифон служби Великого П'ятка – «Сьогодні на хресті розп’ятий Той, що землю на водах повісив», у кінці якого здійснюється поклоніння Хресту і слідує звичайне закінчення вечерні. Після відпусту вимовляється проповідь або читається повчання.

 

 

 

ЧИТАННЯ ВЕЛИКОГО ПОКАЯННОГО КАНОНУ ПРЕПОДОБНОГО АНДРІЯ  КРИТСЬКОГО.        
1
4 березня 2016 року Божого, у понеділок першої седмиці Великого посту, за Великим повечір'ям, настоятель Свято-Троїцького храму звершив читання першої частини Великого покаянного канону.
Великий Покаянний канон прп. Андрія Критського ділиться на частини та читається на Великому повечір’ї перші чотири дні Великого Посту, а в четвер п’ятої седмиці того ж посту, на Утрені, читається повністю. Це творіння преподобного Андрія Критського являє собою звернення людини до своєї душі у вигляді коротких тропарів з нагадуваннями із книг Святого Письма, роздумами про свої гріхи, закликами до покаяння, надією на милосердя Боже. Покаянний канон преподобного Андрія Критського, що читається в перші дні Великого посту, задає  певний тон на всю Святу Чотиридесятницю і являє собою глибоке молитовне повчання. Він називається Великим за своїм обсягом, бо містить в собі 250 тропарів, тоді як всі інші подібні твори містять у собі трохи більше 30-ти.
Звертаючись до парафіян зі словами настанови, протоієрей Олексій підкреслив силу і важливість молитви, як засобу, котрий приводить нас до Бога. А коли ми, хоча б деколи, повторюючи слова молитви, переймаємося щирим каяттям, добром, терпінням та взаємною любов’ю, - тоді наша молитва буває достойною і спасаючою. 

15 березня, у вівторок першої седмиці Великого посту, настоятель Свято-Троїцького храму звершив читання другої частини Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського.
Звертаючись після Великого повечір’я до присутніх у храмі зі словом повчання, протоієрей Олексій наголосив, що неможливо людині своїми силами в єдину годину відразу змінитися: «Це лише в руках Божих і можливе одному Богові. Нам же дається на це час поступового духовного сходження. Це сходження подібне ліствиці, яку бачив патріарх Яків. Кожного разу ми повинні ставати на сходинку вище, роблячи наше життя чистішим і угоднішим Богові. Тому стараймося, щоб Великий піст не пройшов для нас марно. Цінуймо цей час і молімось до Милосердного Бога, щоб Він Своєю благодаттю освятив наші душі і серця, щоб ще на одну сходинку піднятися в нашому духовному житті, в справі нашого вдосконалення».
 

16 березня 2016 року, у середу першої седмиці Великого посту, під час Великого повечір 'я, настоятель Свято-Троїцького храму звершив читання третьої частини Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського, Єрусалимського.
Присутні у храмі робили зимні поклони, просячи в Господа прощення своїх гріхів. Кожен із присутніх задумувався над своїм життям, усвідомлюючи необхідність змінити його, стати кращим, виправитися і підійти ближче до Бога.
На завершення Богослужіння, протоієрей Олексій
підкреслив важливість у святі дні Великого посту, зважаючи на непросту ситуацію в Україні, посилити молитву за мир і спокій у нашій державі. Та закликав усіх до виконання благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета щодо молитви за звільнення Надії Савченко та за звільнення всіх українських
полонених і заручників.

17 березня 2016 року Божого за Великим повечір’ям в Свято-Троїцькому храмі було звершене читання заключної (четвертої) частини Великого покаянного канону святого отця нашого Андрія Критського, Єрусалимського, яке очолив настоятель храму протоієрей Олексій (Лупін) у співслужінні ієрея Петра (Шатило).

Богослужіння Великого посту, як ніякі інші, пройняті покаянним настроєм. Зворушливо і проникливо звучали піснеспіви Великого повечір'я і покаянного канону. Православні підносили свої молитви до Небесного, Всезнаючого Судді, просячи помилування і прощення… «Помилуй мене, Боже, помилуй мене!», єдиним серцем і устами промовляли духовенство і парафіяни. Кожний серцем сприймав слова канону, які пробуджують душу від гріховного сну і спонукають звертатися до Бога через покуту і визнання своїх гріхів.
По завершенні Богослужіння настоятель храму
звернувся до присутніх зі словами настанови, побажавши всім допомоги Божої в проходженні Святої Чотиридесятниці.Також душпастир зауважив, що особливо важливими в цей час є справи милосердя та діяльної допомоги ближнім. «Живіть у мирі та злагоді, турбуйтеся один про одного та підтримуйте в усьому.
Духовних вам і фізичних сил, терпіння та кріпості віри, милості і щедрот Божих. Бажаю з чистим серцем та в доброму здоров’ї зустріти Великдень – свято Воскресіння Христового», сказав на останок отець Олексій.
Повторне читання Великого покаянного канону буде звершено на утрені четверга п'ятої седмиці Великого посту, коли Свята Церква здійснює пам'ять великої подвижниці преподобної Марії Єгипетської.

 

 

 

НЕДІЛЯ ПРО БЛУДНОГО СИНА.
28 лютого 2015 року Божого, в Неділю про блудного сина, настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божественну літургію. Напередодні ввечері в храмі була відслужена всенічна відправа.
За всенічною Неділі про блудного сина починають співати псалом 136 «На ріках Вавилонських», який лунатиме в храмах до самого початку святого Великого посту. Перед початком Святої Чотиридесятниці, аби пригадати, що всі ми вигнанці на цій землі й далеко від небесної вітчизни, ми співаємо найкращу пісню туги за рідним краєм, яку знає історія. Це пісня туги ізраїльського народу у вавилонській неволі. 
 
Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, минулої неділі вказала на перший крок до навернення у притчі про митаря і фарисея. Перший крок - це покора. А цієї неділі, наводячи притчу про блудного сина, Церква вчить, як виглядає повернення до Бога в практиці. Там, де покора і скруха серця, там відкрита дорога до Божого милосердя.
На літургії цього дня читалася притча Ісуса Христа про блудного сина з Євангелія від Луки. Після євангельського читання отець Олексій звернувся з повчальною проповіддю до вірян і розкрив зміст євангельського читання. Знавці Святого Письма називають притчу про блудного сина перлиною серед усіх притч. Вона має глибокоморальний зміст, а її драматична історія нескінченно повторюється в серцях мільйонів людей у цілому світі. Блудний син - це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї притчі ми переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання щастя. Правдиве щастя і спокій тільки там, де Господь Бог, наш люблячий Батько. Деякі учителі духовного життя називають цю оповідь притчею про Божу любов. Кожний, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином: «Встану, піду до батька мого» (Лк. 15, 18), та промовляти разом зі святим Августином, що довгі літа був блудним сином: «Неспокійне серце моє, Боже, доки не спочине в Тобі».
З туги за Богом, за прикладом блудного сина, серце грішника плаче над грішним станом своєї душі. А там, де плач, каяття і жаль за гріхи, - там завжди щедре Боже милосердя, яке оспівує стихира великої вечірні: «Пізнаймо, браття, таїнства силу, бо від гріха до батьківського дому прибулого блудного сина, зустрічаючи, цілує милостивий батько, знову ознаку своєї слави дає і таємничу для вишніх влаштовує гостину, заколюючи вгодоване теля, - щоб і ми достойно жили разом з Чоловіколюбцем Отцем і Ним принесеною славною Жертвою, Спасом душ наших».

В кінці відправи настоятель храму подякував усім присутнім за спільну молитву та привітав з Воскресним днем, а ієрей Петро Шатило помазав вірних єлеєм із всенічного бдіння.

 

 

 

СТРІТЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО  ІСУСА  ХРИСТА.
Цього дня урочисто згадується принесення на сороковий день після народження до Єрусалимського храму Богонемовля Ісуса, Його зустріч із святим та праведним старцем Симеоном й пророчицею Анною, а також, пророцтво святого Симеона про майбутні страждання Діви Марії, якій «душу пройме меч» (Лк.2:35). Ця важлива євангельська подія лягла в основу одного з найбільших свят церковного року. Вперше свято Стрітення було встановленє Церквою в Єрусалимі після Ефеського собору 431 р.
Ввечері, 14 лютого 2016 року Божого, настоятелем Свято-Троїцького храму було відслужено Святкову Всенічну з літією та полієлеєм і звершено чин освячення води та свічок.
В понеділок, 15 лютого, в день свята Срітення Господнього, настоятель храму протоієрей Олексій Лупін звершив урочисту Божественную Литургию.  
З волі Божої, глибокий старець Симеон прийшов до храму в той же час, що і Святе сімейство. Саме він зустрів біля входу в храм Пресвяту Діву і прийняв з Її обіймів у свої тремтячі старечі руки Богомладенця. У безпорадному немовляті, старець прозрів Того, Кого чекав іудейський народ, про Кого передбачали пророки, Того, Кого сам Симеон чекав довгі триста років свого життя. І, відчуваючи духом наближення власної смерті, праведний Симеон сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля» (Лк. 2; 29-32). Після цієї молитви старець звернувся до Діви Марії з пророчими словами про нелегке земне життя Її новонародженого Сина: «О
сь лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, – і Тобі Самій душу пройме меч, – щоб від­кри­лися помисли багатьох сердець» (Лк.2; 34-35).
Звертаючись зі словом проповіді, отець Олексій зокрема сказав: «Сьогодні ми святкуємо Стрітення Господнє. «Стрітення» - означає українською мовою «зустріч».  Ми зустрічаємо Господа з тією ж глибокою і вдячною радістю, з якою праведний Симеон тримав Його на руках своїх і бачив в Ньому здійснення усіх древніх пророцтв про те, що настане день, коли Сам Бог зійде до людей плоттю, як Спаситель наш, примиряючи нас з Богом нашим і Отцем, - Своїм втіленням, Своїм життям, Свїм вченням і Своєю смертю на хресті. Життя дається кожній людині тільки заради того, щоб підготуватися, захотіти, зробити можливою зустріч з Богом. Саме заради цієї єдино зустрічі, цього Стрітення, живе людина. І якщо життя проводиться так, що не наближає цієї священної зустрічі, то тоді все даремно. Але якщо Бог, Який ні в чому не потребує, втілившись, Сам вийшов на зустріч людині, - то не буде виправдання нам, що не проявили і краплі зусилля волі і духу для того, щоб наблизитися до Нього».
На завершення літургії було відслужено водосвятний молебень і звершено Чин благословення та освячення свічок на Стрітення Господнє та окроплено вірян та принесені ними свічки. Присутніх у храмі вірян ієрей Петро Шатило помазав єлеєм із всенічного бдіння і кожен отримав в дарунок освячену свічку.

Протоієрей Олексій  привітав присутніх із недільним днем та Стрітенням Господнім, бажаючи усім миру, злагоди, помочі і благословіння Божого у добрих справах милосердя і любові.

НЕДІЛЯ ПО БОГОЯВЛЕННІ.
24 січня 2016 року,
в Неділю 34-ту після Пятидесятниці, по Богоявленні, настоятель Свято-Троїцького храму в співслужінні протоієрея Мирона Чайковського звершив Божественну літургію.
Звертаючись до вірян зі словом проповіді, протоієрей Олексій зокрема сказав: «Ось і завершились святки, коли ми відмічали Різдво Христове і Хрещення. В давнину ці два свята Церквою шанувалися в один день. Свято мало називу Богоявлення. І, дійсно, в двох подіях - Різдві Христовім і Хрещенні Господньому - перед нами відкривається Богоявлення, коли Бог являє Себе світу.
З часом Церква відокремила ці два свята одне від одного, щоб Богоявлення святкувалося не одноденно, а тривало. Наш народ назвав ці дні святками. Не лише із-за святості згадуваних подій, а ще і тому, що Сам Бог в ці дні особливо торкається святістю і любов'ю кожного віруючого серця. Багато людей відчувають в ці дні особливу присутність любові Божої. Вони овіяні і освячені тишею, світлом і благодаттю. І саме тому святки такі улюблені дітьми, адже їх серця особливо відчувають близькість Божу.
Виявляючи Свою Троїчність у святі Богоявлення, Бог відкриває, що Він є любов. Любов - це і союз Осіб Святої Трійці. Створюючи по Своєму образу і подобі людство, Триєдиний Бог хотів, щоб той же закон любові діяв і у нашому світі, і в людях. Але, на превеликий жаль, після гріхопадіння закон любові не завжди діє у світі. У людському суспільстві тепер так багато ворожнечі, неприязні, заздрості, ненависті і недоброзичливості.
Подібно до того, як пітьма не є чимось сама по собі, а лише відсутністю світла, так само і уся злість світу є не що інше, як відступ від закону любові.
Але кожен з нас може пролити в цей світ трохи світла любові. Більше того, наше завдання це зробити - виконанням Євангельського закону любові. В першу чергу в крузі своєї сім'ї, друзів, кожний на своєму місці, і так далі - в суспільстві, місті, країні, світі… Для цього нам треба виконувати заповіді Христові, читати і вивчати Євангеліє, і намагатися утілити його в життя. І якщо почнемо, таким чином, з виправлення себе, свого життя за законом Євангельської любові, то поступово і у світі навколо нас стане трохи більше світла і менше пітьми».



ОБРІЗАННЯ ГОСПОДНЄ.
14
січня 2015 року Божого, в день свята Обрізання Господнього, настоятель Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій звершив святкову Богоственну літургію святителя Василія Великого.
Також цього святкового дня Церква молитовно відзначає пам’ять святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської та святителя Петра (Могили), митрополита Київського, Галицького і всієї Руси
 
і свято Нового року за церковним календарем. Богослужіння завершилося молебнем на новоліття.
Важливою подією в земному житті Ісуса Христа, яке відбувається після Його Різдва, є Обрізання.
Святе Євангеліє від Луки розповідає про це так: «А як минуло вісім днів, коли на­лежало обрізати Його, дали Йому ім’я Ісус, наречене ангелом ще пе­ред тим, як зачався Він в утробі» (Лк. 2, 21). А стихира на великій вечірні свята, оспівуючи цю подію, розкриває її сенс: «Не посоромився всеблагий Бог обрізатися плотським обрізанням, але дав Самого Себе за образ і накреслення всім на спасіння; бо Творець Закону виконує законне, і пророків провіщання про Нього». В ті часи Старого Завіту, обрізання, встановлене для усіх немовлят чоловічої статі, було обов'язковим. Воно знаменувало Заповіт Бога з праотцем Авраамом і його нащадками та символізувало присвячення десятої частини своєї тілесності Творцеві. Виховуючи «старозавітну» людину, навчаючи її віддачі (здібності відривати від себе) через жертву зовнішню, Господь поступово готує «нову» людину до жертви внутрішньої, на яку готовий тільки споріднений Господу дух. Господь, Творець закону, прийняв обрізання, виявляючи приклад, як людям слід неухильно виконувати Божественні встановлення. У Новому Заповіті обряд обрізання поступився місцем таїнству Хрещення, прообразом якого він був.


РІЗДВЯНІ  БОГОСЛУЖІННЯ.
6 січня 2016 року Божого ввечері, настоятель храму звершив Велике повечір’я з літією та ранню.
«З нами Бог, розумійте народи і покоряйтеся, бо з нами Бог»,
лунали слова пророка. На літії були піднесені посилені молитви за Церкву і народ. Протоієрей Олексій виголосив молитву на благословення плодів земних – хлібів, пшениці, вина і єлея. Стихири на стиховні звучали як справжній вибух радості від дару Христового втілення, яке здійснилося нині. А тропар свята проголосив радість і силу Христового пришестя.
Далі розпочалася рання,
з її величними піснеспівами, величанням, полієлеєм та канонами. Після завершення ранньої
, настоятель храму помазав богомольців освяченим єлеєм. В храмі урочисто лунали колядки, прославляючи Різдво Христове. «Ой підемо, браття й сестри, від хати до хати, з колядою щасття й долі людям побажати», виходячи з храму радісно співали віряни.

7 січня 2016 року, в день свята Різдва Христового, коли Свята Православна Церква молитовно згадує одну з головних подій у справі людського спасіння, в Свято-Троїцькому храмі було звершено святкову Божественну літургію, яку очолив настоятель храму протоієрей Олексій Лупін. Настоятелю співслужив ієрей Петро Шатило.
Велика кількість прихожан, молодь і дітки цього дня зібралися у храмі, аби своєю молитвою засвідчити перед Богом любов і піднесення, віру і тверде стояння у ній, власну і, розділену з усіма, радість від свята. Багато вірян причастилися Святих Христових Таїн. За богослужінням співав хор храму,
прославляючи новонародженого Христа Спасителя
.
Після відпусту зі словами Різдвяного привітання до вірних звернувся настоятель храму та виголосив Різдвяне послання Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Отець Олексій щиро і сердечно привітав парафіян зі святом Різдва Христового, бажаючи аби промінь Віфлеємської зірки торкнувся вірних сердець, просвітив Небесною милістю кожну домівку і родину. Служба Божа традиційно завершилась спільним співом колядок.

8 січня, на другий день Різдва Христового, коли Православна Церква вшановує Собор Пресвятої Богородиці, в Свято-Троїцькому храмі була звершена Божественна літургія.
По завершенні святкової Божественної літургії, настоятель храму відслужив молеб
ень до Пресвятої Владичиці Богородиці. Звертаючись до присутніх у храмі вірян зі  словом проповіді, отець Олексій молитовно поздоровив прихожан зі Світлим святом - Різдвом Христовим.

«НЕ БІЙСЯ, ТІЛЬКИ ВІРУЙ».
22
листопада 2015року, у неділю 25-ту після П’ятидесятниці, в Свято-Троїцькому
храмі було відслужено Божественну Літургію. Настоятелю храму співслужив ієрей Петро Шатило.  
Євангельське читання розповіло нам сьогодні про два великі чуда нашого Спасителя: зцілення жінки, якій жодні людські сили, ніяке людське знання, ніякі лікарі, ніяка добра воля людей не могли допомогти; і про те, як у відповідь на благання батьків, у відповідь на їх скорботу і тугу, Господь повернув до земного життя молоду дівчину. Жінка страждала на кровотечу дванадцять років, стільки ж років мала донька Іаїра, яку Господь повернув до життя. Смерть дівчини була такою явною, що засміялися над Ним, коли Він сказав, що вона не померла, а спить. Але «повернувся дух її, і воскресла вмить». Бо хто вірує в Нього, - буде спасенний. Кровоточивою ж є всяка душа, в якій кипить кривавий гріх, який 
є вбивцею душі. Якщо душа торкнеться одягу Ісуса, тобто Його Тіла, і повірить, що Син Божий воплотився, - то отримає здоров'я.
В кінці літургії протоієрей Олексій звершив молебень до Пресвятої Богородиці на честь ікони Її 
«Скоропослушниця» та привітав всіх парафіян з недільним днем, бажаючи Божої допомоги в житті.
На жаль, на життєвій дорозі, ми рідко озираємося довкола. Христос же вчить нас бачити все життя як дорогу до Неба і відкриває нам Своїм приходом на землю тернистість судженої кожному з нас дороги. Дороги, яка із цього світу має перейти у вічність…
«Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе», «Не бійся, тільки віруй».

 

 

 

ДИМИТРІВСЬКА ПОМИНАЛЬНА СУБОТА.

В суботу, 7 листопада 2015 року, православні християни зібралися в храми, щоб разом помолитися за «спочилих отців і братів наших». Перші, про кого ми згадуємо, молячись за померлих, – наші спочилі батьки. Тому і субота ця має назву «батьківська». Таких батьківських субот протягом календарного року – шість.
У батьківської суботи
7 листопада є і ще одна назва - «Димитрівська». Названа вона так від імені згадуваного 8 листопада святого великомученика Димитрія Солунського.  Цього дня молитовно згадують душі померлих родичів, у храмах правляться панахиди, здійснються вчинки милосердя. «Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх, там де немає скорботи, ні смутку, ані зітхання, але вічне життя». Сотні уст за священиком пошепки повторюють слова молитви, згадуючи імена своїх рідних, близьких, знайомих.

 Цього дня в Свято-Троїцькому храмі було звершено Божественну літургію та піднесено заупокійні молитви за душі усіх спочилих православних християн та загиблих воїнів.  Після літургії настоятель храму відправив панахиду за всіх від віку спочилих християн та благословив принесення, які принесли вірні для поминальної заупокійної молитви. Закінчуючи богослужіння, протоієрей Олексій звернувся до всіх присутніх з повчальним словом про важливість молитви за спочилих.

Кожна душа потребує молитовного предстояння перед Престолом Всевишнього за неї. Тому Церква молиться за усіх спочилих. Православні моляться за померлих, пам’ятаючи, що їх сьогодні не існує лише в нашому, земному світі. Їхні тіла лежать у могилах але душі їхні не перестають існувати та потребують наших молитов.
Є особливі дні протягом року, коли вся Церква з благоговінням і любов’ю молитовно згадує всіх «від віку» (тобто в усі часи) померлих своїх побратимів у вірі.
За Статутом Православної Церкви таке поминання спочилих відбувається в суботні дні. І це не випадково. Ми знаємо, що саме у Велику Суботу, напередодні Свого Воскресіння, Господь Ісус Христос мертвий перебував у гробі. Цей зворушливий звичай має коріння в глибокій вірі православних християн у те, що людина безсмертна і її душа, одного разу народившись, буде жити вічно. Що видима нами смерть – це тимчасовий сон, сон для тіла, і час тріумфу для звільненої душі. Смерті немає, каже нам Церква, є лиш перехід, переставлення з цього світу в інший світ… І кожен з нас одного разу вже пережив подібний перехід. Коли в здриганні і муках народження людина полишає затишне лоно матері, вона страждає, мучиться і кричить. Страждає і тріпоче її тіло перед невідомістю і жахом прийдешнього життя… І як сказано у Євангелії: «Журиться жінка, що родить, бо настала година її. Як дитину ж породить вона, то вже не пам’ятає терпіння з-за радощів, що людина зродилась на світ».
Так само страждає і тремтить душа, що покидає затишне лоно свого тіла. Але проходить зовсім трохи часу, і вираз скорботи і страждання на обличчі спочилого зникає, лик його робиться прозорішим, і заспокоюється. Душа народилася в інший світ! Ось тому ми й можемо своєю молитвою бажати нашим померлим близьким блаженного упокоєння там, у спокої і світлі, де немає ні хвороби, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне…
Тому, знаючи про вічне буття душі людської «за зримою межею смерті», ми молимося з надією і вірою, що наші молитви допоможуть душі в її потойбічних мандрах, зміцнять її в момент страшного останнього вибору між світлом і темрявою, захистять від нападу злих сил…
У дні поминання спочилих православні християни подають у храмах записки з іменами своїх покійних родичів. При цьому потрібно пам’ятати, що в ці записки треба вносити імена тільки тих померлих, які за життя були охрещені, тобто були членами Церкви. Про нехрещених же треба молитися вдома або над їх могилою на цвинтарі. Ми запалюємо під час молитви свічку, як нашу жертву Богові і символ нашої молитви. Тому, коли християни ставлять свічки, то вони обов’язково в цей момент просять Бога про спокій їхніх близьких, називаючи імена спочилих родичів.
Є ще один добрий звичай у Церкві. У дні поминання віруючі приносять до храму поживу для незаможних. Ця їжа освячується під час богослужіння і потім роздається всім, хто забажає. Ми знаємо і віримо, що людина, яка дістала це частування, перед трапезою помолиться «за всіх, що тут нині поминаються», і до молитви кожного з нас приєднається її подячна молитва. З цим звичаєм пов’язаний також інший, подібний до нього - подавати милостиню незаможним з проханням помолитися за спочилих.
Бог завжди прийме нашу молитву, тільки була б вона теплою і щирою, не отруєною гордовитим самовиправданням.

 Необхідно пам'ятати - молитва за покійних - це наша головна і неоцінима допомога тим, що відійшли у світ інший. Померлий, за великим рахунком,  не має потреби ні в труні, ні в могильному пам'ятнику, ні тим більше в поминальному столі - усе це є лише данина традиціям, хай і дуже благочестивим. Але вічно жива душа померлого відчуває велику потребу в постійній молитві, бо не може сама творити добрих справ, якими була б в змозі вмилостивити Господа. 

 

 

 

СВЯТКУВАННЯ ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ   БОГОРОДИЦІ.
14 жовтня
2015 року Божого, в день, коли Свята Православна Церква молитовно відзначає свято Покрови Пресвятої Богородиці - одне з великих і значних церковних свят року, настоятель Свято-Троїцького храму звершив святкову Божественну літургію. 
З цього року, в день свята Покрови, в Україні вперше відзначаєся державне свято –  День захисника України. Цього дня до храму прийшла велика кількість людей, щоб молитовно вшанувати Пречисту та згадати у молитві захисників Вітчизни. Багато парафіян під час служби Божої приступили до святих таїнств Сповіді та Причастя. За богослужінням були піднесені молитви за мир в Україні, за українське воїнівство, що нині захищає Вітчизну, а також заупокійна молитва за гетьманство і козацтво українське, за воїнів, котрі в різні часи загинули, виборюючи мир і незалежність для України.
Особливо сумно і зворушливо пролунали 95-ть імен воїнів, мешканців Криворіжжя, загиблих з початку АТО на Сході України. Господь сказав: «Немє більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх», а українські воїни в усі часи до останньої миті свого життя відстоювали рідну Україну, її територіальну цілісність та мирне небо над нами. 
Звертаючись до присутніх, настоятель храму виголосив повчальне слово про історію сьогоднішнього свята,
встановленого на честь явлення Пресвятої Богородиці в 910-му році у Константинопольському Влахернському храмі та про шанування Пресвятої Богородиці, наголосивши, що саме Вона є першою ходатайкою за рід людський перед Сином Божим. З давніх часів свято Покрови духовно об’єднує людей і живить їх вірою у велику силу заступництва Божої Матері за нас, за мир і добро в родинах. Віруючі з увагою прислухалися до кожного слова душ- пастиря. 
Після завершення Літургії
, протоієрей Олексій відслужив святковий молебень до Пресвятої Владичиці нашої Богородиці. «Радуйся, Радосте наша, покрий нас від усякого зла Чесним Твоїм Омофором!», лунав під склепіннями храму величний спів. Панувала атмосфера злагоди, добра і духовного піднесення,  – всі просили у Цариці Небесної захисту й допомоги. По закінченні богослужіння, люди неспішно виходили з храму і, росходячись по домівках, вітали одне одного з улюбленим святом, яке глибоко шанують українці

ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЧОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО.
27 вересня Свята Православна Церква урочисто і молитовно вшановує день Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста  Господнього. 
Свято Воздвиження - є одним з нерухомих дванадесятих свят і встановлене Святою Церквою на згадку про знайдення Хреста Господнього ( IV ст.). Згідно з церковним Уставом, цей день є пісним (оскільки свято Воздвиження згадує розп’яття і смерть Спасителя та прирівнюється до Великої П’ятниці, то стало традицією зберігати цього дня суворий піст), на трапезі дозволяється споживати їжу з додаванням рослинної олії.
Напередодні Свята Воздвиження, ввечері у
суботу 26 вересня 201року Божого, настоятель Свято-Троїцького храму звершив святкову всенічну з чином виносу Животворчого Древа Господнього. Животворчий Хрест, винесений на свято Воздвиження, лежить на центральному аналої до віддання свята – 4 жовтня.
27 вересня 201
року, в сам день свята, у храмі було звершено святкову Божественну літургію святителя Іоана Золотоустого. Протоієрей Олексій виголосив проповідь про Хрест Господній та виклав історію і сутність свята Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Під час Літургії була піднесена молитва за мир та спокій в Україні.
В кінці відправи отець Олексій, подякував всім за спільну молитву та привітав усіх присутніх зі святковим днем. Під спів тропаря «Хресту Твоєму поклоняємось Владико і Святеє Воскресіння Твоє славимо», настоятель храму з прихожанами приступили до Хреста.

ДЕНЬ СВЯТА ПОКЛАДЕННЯ ЧКСНОГО ПОЯСА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ.

13 вересня 2015 року Божого, в Неділю п’ятнадцятуту після П’ятидесятниці та в день молитовного вшанування свята Покладення чесного пояса Пресвятої Богородиці, настоятель нашого Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій (Лупін), в співслужінні ієрея отця Петра (Шатило), звершив урочисту Божественну літургію. Звертаючись до присутніх із проповіддю, отець Олексій розповів про суть сьогоднішнього свята. Покладення чесного пояса Пресвятої Богородиці в Константинопольському Влахернському храмі відбулося при імператорі Аркадії (395-408). До того ця святиня, яка була передана апостолу Фомі самою Пресвятою Богородицею, після Її Успіння зберігалася в Єрусалимі у благочестивих християн. Через багато років, у період царювання імператора Льва Мудрого (886-911), від пояса Божої Матері звершилося чудо зцілення його дружини Зої, яка страждала від злого духа. Імператриці було видіння, що вона зцілиться від недуги, коли на неї буде покладено пояс Матері Божої. Імператор звернувся з проханням до Патріарха. Патріарх зняв печать і відкрив ковчег, у якому зберігалася святиня. Пояс Матері Божої виявився абсолютно не ушкодженим і нетлінним від часу. Патріарх поклав пояс на хвору імператрицю, і вона відразу ж зцілилася від своєї недуги. Було відслужено урочистий подячний молебень Пресвятій Богородиці, а чесний пояс покладено назад у ковчег і запечатано печаткою. На згадку про це диво і дворазове покладення пояса у ковчег, було встановлено свято Покладення чесного пояса Пресвятої Богородиці.
Завершуючи богослужіння, протоієрей Олексій розкрив важливість виконання заповідей любові до Бога та до ближнього. Також душпастир привітав усіх присутніх з недільним днем, а усіх Геннадіїв ще й з Днем тезоіменитства та побажав усім сил та натхнення у виконанні заповідей Божих, проявляючи всім своїм серцем, всією своєю душею і всією своєю думкою любов до Господа та до своїх ближніх, щоб наслідувати омріяне для кожної християнської душі Царство Небесне.

 

 

 

МОЛЕБЕНЬ НА ПОЧАТОК НОВОГО  НАВЧАЛЬНОГО  РОКУ.
30 серпня 2015 року, в Неділю 13-ту після П’ятидесятниці, в Свято-Троїцькому
 храмі було звершено Божественну літургію та Молебень на початок нового навчального року. Богослужіння очолив настоятель храму протоієрей Олексій Лупін у співслужінні протоієрея Мирона Чайковського та ієрея Петра Шатило.
Щороку, напередодні Дня знань, у всіх православних храмах звершується молебень з закликанням Божого благословення на всіх учнів і педагогів у новому навчальному році. У ці дні Церква молиться про те, щоб Господь послав на отроків дух премудрості і розуму, щоб вони могли розуміти і памятствувати добре і душекорисне вчення. З кожним роком все більше і більше батьків зі своїми дітьми, вчителів та студентів приходить в наш храм, щоб попросити у Господа допомоги в новому навчальному році.
Перед молебнем багато
юних прихожан причастилися Святих Христових Тайн. Благоговійно прийнявши Святі Дари, вони перебували у молитовному стані, зберігаючи душевний спокій. Звершуючи молебень, священики просили у Бога благословення для дітей та вчителів на навчання, щоб Господь «милостиво споглянув на дітей оцих і послав у серця, розум та уста їхні духа премудрості, розуміння, благочестя і страху Свого, і просвітив їх світлом Свого богопізнання, і подав їм силу і міцність, щоб вони скоро сприйняли і швидко засвоїли настанови Божественного закону Його і всяке добре і корисне вчення, щоб збагачувались вони премудрістю та розумом і всіма добрими ділами на славу пресвятого Його імені, і щоб Він дарував їм здоров’я з довголіттям для утвердження і слави Церкви Своєї…».
Звертаючись
до присутніх з вітальним словом, отець Олексій привітав усіх школярів, вчителів і батьків з початком нового навчального року, напучуючи учнів в послуху батькам і вчителям. Вчителів попросив священик щоб, перш за все звертали увагу на образ Божий в людині, а вже потім старатися передати дітям знання і досвід. Батькам побажав, щоб вони більше приділяли уваги душі дитини. Душпастир також відзначив важливу роль освіти в житті кожної людини. Нагадав про важливість здійснення добрих справ, про милосердя, віру і любов. Особливо настоятель храму звернув увагу юних прихожан на те, що сьогодні наша славна ненька Україна дуже потребує їхнього наполегливого та старанного ставлення до наук. Щоб добре потрудившись у навчанні, вони, – юні учні та студенти, - у майбутньому стали сумлінними будівничими рідної вільної, незалежної та квітучої України, на радість і на добробут людям та на славу Божу. На завершення відбулося благословення школярів та окроплення їх святою водою з врученням кожному ікони.
«
Ми молимося за наших дітей, за нашу молодь, за школярів, за тих, хто навчається в училищах та ліцеях, інститутах та університетах. Ми молимося за їхніх викладачів та всіх тих, хто працює сьогодні для отримання знань, щоб завтра послужити Україні», — сказав протоієрей Олексій, - «і молитва наша повинна бути сильною і щирою, щоб Господь послав милості Свої нашій молоді і дітям, дарував їм мудрість, захистив їх від спокус, допоміг їм полюбити Бога і свою Батьківщину, бути відкритими та доброзичливими до своїх товаришів, коллег і ближніх».
У молитовному піднесенні, під радісний передзвін церковних дзвонів, тримаючи в руках подаровані настоятелем храму образки, діти разом із батьками розходилися після Богослужіння по домівках. Нехай же щира та тепла молитва буде їм опорою у навчанні, нехай зростають вони в мудрості та у Божій Благодаті! 
«… збережи їх у православній вірі і у всякому благочесті та чистоті у всі дні життя їхнього, щоб вони досягли успіхів у розумінні та сповненні Заповідей Твоїх…». 

МОЛИТОВНЕ СВЯТКУВАННЯ ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ  УКРАЇНИ.
24 серпня 2015 року Божого, у день 24-ї річниці Незалежності України, настоятель Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій Лупін з групою парафіян, взяв участь в урочистих заходах.
У складі собору
духовенства Криворізького благочиння Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, протоієрей Олексій звершив великий загальний молебень за мир, спокій і єдність в Україні, який вже традиційно цьго дня,  за підтримки
 Криворізької Ради Церков
, щороку відбувається біля пам'ятника Тарасові Шевченку.
Підносячи молитви до Бога, душпастир просив у Всевишнього благословення для Української держави та її народу, влади і воїнству українському, молився за звільнення держави і українців від усякої скорботи, небезпеки та ворогів, видимих і невидимих.
За богослужінням разом молилися представники різних християнських конфесій, учасники АТО, волонтери та небайдужі криворіжці, які вболівають за долю рідної країни.
Детальніше про святковий молебень за цим посиланням.

ВШАНУВАННЯ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА.
12 липня 2015 року Божого, в день пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла, настоятель Свято-Троїцького храму, в співслужінні з ієреєм Петром (Шатило), звершив Божественну літургію та відслужив молебень.
Під час богослужіння духовенство та миряни молилось за мир в Україні і перемогу Українського війська над загарбниками та терористами. 
З
пастирським словом до прихожан звернувся настоятель храму протоієрей Олексій, зокрема зупинившись на трудах і подвигах святих апостолів Петра і Павла, наголошуючи, що всі православні люди, подібно апостолам, повинні нести світло Христової віри з відповідальністю перед Богом за звання християнина. Багато віруючих цього святкового дня сповідалися і причастилися Святих Христових Таїн. 
Церква Христова молитовно згадує святих апостолів, названих нею первоверховними. Вони відрізняються один від одного різними своїми якостями, але об'єднує їх одне – вони завжди вважали себе людьми грішними.
Коли священик на літургії прикладає руку до грудей і промовляє: «Вірую, Господи, і визнаю, що Ти єси воістину Христос, Син Бога Живого», - він говорить словами апостола Петра. А коли промовляє: «Що прийшов на світ грішників спасти, між якими я перший», - він говорить словами апостола Павла. Багато хто сьогодні, на жаль, в першу чергу апостола Петра знає лише як чолвіка, котрий тричі зрікся Ісуса зі словами: «Я не знаю цієї людини», а апостола Павла, – як колишнього гонителя християн. Але на їхньому прикладі Господь показує, що нам доведеться каятися не тільки за скоєні вчинки, а й за думки, що наповнюють нас протягом всього життя.
Життя апостолів Петра і Павла були наповнені думками, в яких було щире покаяння. До кінця своїх земних днів один з них казав: «Я грішна людина на землі». Інший, згадуючи минуле, постійно проливав сльози. Його обличчя відбивало глибину каяття, - від очей, завжди червоних від сліз, проходили дві глибокі, як борозни, зморшки. Проте в їх земному житті завжди була віра в любов і милосердя Боже, і ці дві людини стали первоверховними апостолами. На давніх іконах вони зображені стоячими обличчями один до одного, в одного ключі від Царства Божого, в іншого – вогненний меч, як символ Слова Божого. Є камені і стовпи, які неможливо розколоти навіть гарматним пострілом, але в той же час краплі води, постійно падаючи на них, утворюють в них поглиблення та отвори. Так і людина... Ми володіємо певною сміливістю в різних життєвих ситуаціях, але одного разу наступає момент, коли кожен з нас може когось або чогось злякатися. Апостоли Петро і Павло не виняток, - їм також були властиві людські слабкості.
 Петро (до хрещення Симон)
був братом апостола Андрія Первознанного. Віа жив звичайним життям та разом із братом рибалив. Але настав день, коли Петро став одним з перших дванадцятьох апостолів Господа. Ісус якось запитав учнів, за кого люди Його визнають і за кого визнають Його учні. Відповіді були різні, але жодна з них не була близькою до істини. Лише Петро сказав: «Ти — Христос, Син Бога живого». «Блаженний ти, Симоне, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій небесний Отець», відповів Спаситель. За твердість віри Господь і назвав його Петром, тобто каменем, на якому Він збудує Церкву Свою. По закінченні Таємної вечері Ісус Христос сказав Петрові, що той зречеться тричі Господа ще до того, як заспіває півень. Так і сталося, як сказав Син Божий, Ісуса схопили, а Петра, який назирці пішов слідом, упізнали люди. Він тричі зрікся Господа, та ще й заприсягся, що не знає Ісуса. За Переданням, апостол Петро кожного ранку, при звуках співу півня, згадував свою легкодухість і ридав кривавими сльозами. Після свого Воскресіння Ісус Христос відновив його в апостольській гідності, триразово, по числу зречень Петрових, доручивши йому пасти ягнят і овець Своїх, наділивши Петра пастирською владою. Від цього моменту почалася проповідницька діяльність Петра в країнах Сходу. Петро першим приступив до будівництва Церкви, ще в день зішестя на апостолів Святого Духа своєю яскравою проповіддю обернувши до Христа три тисячі душ. Апостол Петро проповідував в Антіохії, Малій Азії, Єгипті, Карфагені, Греції, Римі, Іспанії і Британії. Саме із слів Петра написав Євангеліє для римських християн апостол Марк. Петро є автором двох Послань, де він застерігає новонавернених від тих самих псевдовчень, які лежать в основі сучасного протестантизму. Свою мученицьку кончину апостол Петро прийняв в 67-му році в Римі. Його розіпнули вниз головою. Настільки незвичайний спосіб страти він вибрав сам, оскільки вважав себе негідним бути розіпнутим подібно до Христа, від Якого він колись відрікся.
 На відміну від апостола Петра, святий Павло не був знайомий із Ісусом Христом за життя і не був у числі Його перших дванадцятьох апостолів. За походженням він був із заможного римського роду і отримав добру освіту. Павло спочатку ненавидів перших християн, оскільки був відданий іудейській вірі, навіть брав участь в арештах християн у Єрусалимі та побитті первомученика Стефана. Одного разу він відправився в Дамаск з метою переслідування християн, але дорогою побачив чудесне світло з неба, від якого впав на землю й осліп. До того ж, за церковними переказами, тієї ж миті він почув голос з неба, який докоряв йому переслідуваннями Бога. Це був вирішальний момент у житті Павла. Зір йому повернув своїми молитвами християнин Ананія, і Павло прийняв хрещення та почав проповідувати християнство в Аравії, Дамаску й інших місцях. Багато чудесних зцілень подарував вів невіруючим язичникам. Апостол
у Павлу відсікли голову в тому ж 67-му році, що і розіп’яли апостола Петра, також за проповідницьку діяльність.
І якщо Петра Сам Господь наш Ісус Христос  - Великий Архієрей Церкви - назвав «каменем, на якому вона стоїть», то Павла за монументальні праці вже сама Церква назвала своїм «стовпом». Тому обидва вони називаються «первоверховними апостолами» і пам’ять їх святкується в один день. Своїм
подвижницьким життям і мученицькою смертю вони прославили Бога. Великою була нагорода первоверховним апостолам ще за часів їхнього земного життя. Святий апостол Петро був удостоєний стати свідком найважливіших подій у житті Спасителя – Гефсиманської молитви і Божественної слави Преображення на горі Фаворській. А святому апостолу Павлу було дано бути піднесеним до третього неба, за його висловом, до раю, де він чув невимовні слова, котрих людина не в змозі і переказати.
Коли ми грішимо, не треба опускати руки та впадати у розпач. Потрібно відкрити свою совість, підготувати свою душу для життя людини, достойної звання християнина. А коли відчуваєш у своєму серці благодать Божу, то можна подолати будь-які труднощі. Просімо ж прославлених нині Святих апостолів Петра і Павла, щоб вони допомогли нам прийняти їх настанови розумом і серцем та послали свою небесну допомогу.
«Величаємо вас, апостоли Христові Петре і Павле, що весь світ ученням своїм просвітили і всі краї до Христа привели».

ВІРА СОТНИКА, СМИРЕННЯ І ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО.
Читаючи розділи Євангелія, у яких хтось звертається до Господа з проханнями, ми бачимо приклади молитов. Бо звернення до Господа, це і є молитва. Дуже часто це люди, які страждали від хвороб, були обтяжені скорботами і якимись недугами. 
Погляньмо сьогодні на віру сотника римської армії, який виріс і жив у країні, де багато століть процвітало язичництво. Тим не менш, це не завадило йому повірити Богу і прийти до Нього. Господь же показує нам на образі сотника приклад для наслідування, щоб наша молитва стала дієвою.
Сотник вірив в Ісуса, як у всемогутнього Бога. Він не посоромився своєї віри, а публічно схилився перед Ісусом і, поглянувши в Його обличчя, сказав: "Господи, слуга мій вдома лежить розслаблений і тяжко страждає". Цей чоловік, військовий начальник, просить не за себе самого, - він просить за свого слугу! Це говорить про його велику любов до людини, хоч вона і нижча від нього по положенню в суспільстві, та про його милостиве серце. Це яскравий приклад любові до ближнього. І, як наслідок його віри та чеснот, він чує віповідь Ісуса: "Я прийду і зцілю його". Але сотник вважає себе недостойним, що говорить про його смирення. Відчуймо серцем його слова: "Господи! Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій". Він, язичник і загарбник Палестини, який має владу на цій земній території, міг би наказати воїнам привести до себе Ісуса. Але він сам іде до Ісуса, принижуючи свою земну владу перед владою Божественною, маючи велику віру в силу лише одного тільки слова Божого. Почувши його слова, як благовістує Євангеліє, - "Ісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри". Він говорить сотникові: "Іди, і як вірував ти, нехай буде тобі". В ту ж мить слуга сотника одужав! Бо віра сотника спричинила Ісуса до негайної дії для зцілення його слуги. 
Протягом всього життя сотника його господарем і начальником був Цезар. Але зараз Цезар нічого не міг для нього зробити... Сотник же повірив, що Ісус його Господь, він повірив в Нього, як у свого особистого Спасителя. Саме така віра в Бога приносить з собою ряд змін в наше буття: наш розум, серце, мислення, наші вірування і все наше життя змінюються. Іншими стають цінності і іншим стає наш життєвий шлях. Так було впродовж столітть, - так відбувається і тепер. Бог чекає нашого рішення прийняти Його своїм Спасителем. Його цілюща сила приготована також і для нас, віруючих в Нього. Поможи нам, Господи, молитися за наших ближніх з вірою, любов’ю та смиренням.

 

 

 

СВЯТЕ БОГОЯВЛЕННЯ.
Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Під час різдвяних урочистостей, коли ми розмірковуємо над народженням Ісуса, про яке сповіщають ангели та чуємо про Зірку, яка веде мудреців зі Сходу до Віфлеєму, - Господь Бог заохочує нас поглянути в небо, яке розкривається над Йорданом, і з якого лунає голос Божий: «Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління». 
(Мф. 3:17)

  Величне свято Богоявлення, яке є одним з головних у християнстві, що було і залишається одним з найулюбленіших в нашій країні, святкується 19 січня, а напередодні віруючі відзначають Хрещенський святвечір (другий святий вечір).

Хрещення Господнє називають Богоявленням, бо в події Хрещення проявилася участь усіх трьох Осіб Пресвятої Тройці: Бога Отця, що відкривається в голосі; Бога Духа Святого, що сходить від Отця у вигляді голуба; і Бога Сина, що приймає хрещення від Іоана Хрестителя, і освячує води. Троїчний зміст свята виражено в тропарі Богоявлення, щовизначає триєдинудію Божества з вичерпаноюясністю.

  Коли Іоан Хреститель хрестив народ в річці Йордані, він закликав всіх до покаяння й очищення душі від гріхів, і це було водохрещам покаяння. Люди чекаючи, розмірковували у своїх серцях про нього, чи він часом не Христос. Іоан же відповідав усім, кажучи: «Я хрещу вас водою, але йде дужчий від мене, Якому я не гідний розв’язати ремінців Його взуття; Він буде хрестити вас Духом Святим і вогнем». Коли хрестився весь народ, Ісус у віці 30 років, будучи безгрішним, також прийняв хрещення від Іоана Хрестителя.  Христос не мав потреби в такому Хрещенні, будучи чистий від початку, але через смирення прийняв його, являючи Своє Божество, як Єдиного від Тройці, у всьому нерозлучного з Отцем і Святим Духом. Прийнявши на Себе Хрещення водою, Спаситель не освятився водами, в чому не було потреби, але освятив Собою водне єство і з ним весь світ. Хрещення Господнє є явленням Христа народу, сходженням Його задля спасіння світу, смертельно розтлінного падінням. Хрещення є святомстворіння світу наново, подібно Різдву Христовому, і обидва ці свята нерозривно пов'язані однез одним. Свято Різдва в богослужбових текстах безперервно сполучається зі святом Богоявлення, і будовою служби, особливо вечірні, свято Богоявлення повторює майже повністю свято Різдва. У цьому тотожність свята Богоявлення не зменшується перед Різдвом, але в деяких стихирах оспівується як свято ще більш світле, ніж Різдво. Бо «ународженні Своєму Син Божий з'явився свіу сокровенно, але в Хрещенні Він з'явився зовсім». 
  На честь цієї події свято і було названо Богоявленням, Хрещенням, а в народі його ще називають Водохрещам або Йорданом
За день до Водохреща18 січня, віруючі суворо постять, відвідують всі богослужіння, а ввечері, після Великого повечір’я, відзначають Хрещенський святвечір. Існує звичай для всієї родини, як і на Різдво Христове, збиратися за родинним столом, який вже не є пісним. В сам день Хрещення і напередодні ввечері у всіх церквах звершується Чин Великого освячення води (Агіасми). Ця свята вода очищає і зцілює. Тому люди стають в чергу, щоб запастися Агіасмою на цілий рік. А якщо бути особисто присутнім на чині Великого освячення води, то можна сподобитись отримати від Господа зцілення від недуг. Також освяченню підлягають всі джерела води, такі як струмки, річки, ставки та озера  освячується всіх вод єство.

 В день Хрещення багато хто бажає зануритися в ополонку. Традиція купання на Хрещення є у всіх християнських країнах. Священики та віряни йдуть до заздалегідь прорубаної ополонки, яка у них асоціюється з річкою Йордан. Після того, як священик освятить воду в ополонці, триразово занурюючи хрест і читаючи молитву, бажаючі занурюються у воду з головою три рази, хрестячись і вимовляючи молитву. Сенс обряду полягає в тому, що віруючі готові піти за Христом, приймаючи хрещення і християнську віру. Навіть не глибоко віруючі люди вважають корисним для здоров'я занурення в крижану воду під час зимової холоднечі, після чого відчувають великий прилив позитиву, хороших емоцій, говорять про здоров'я на весь рік. Але традиція ця виключно добровільна, оскільки немає жодного обов'язку занурюватися в холодну воду. Бо сповідь і прийняття Причастя в водохресний день вже буде доказом любові до Господа.  
У народі цей день традиційно широко святкується і є заключним в ряду новорічних святАле Господь нам безперервно повторює: «Я є тут, з вами. Я знаю вас, люблю вас і відкриваю вам шлях, який веде вас до Мене». Отець явив в Сині постать людської істоти, такої як усі ми, даючи людям можливість Його побачити та доторкнутись до Нього.
Принижуючись з великої Своєї любові, Бог показує світові якою є правдива велич Його.
 

 

    18 січня 2015 р. Б., у передсвято Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Богоявлення, настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божественну літургію та Велике повечір’я.
Після Всенішної протоієрей Олексій звершив Чин Великого освячення води, який за древньою традицією звершується двічі на рік: у Хрещенський святвечір і в сам день свята Богоявлення. Храм був заповнений вірянами, які прйшли взяти до своїх домівок свячену воду, яку Православна Церква називає Великою Агіасмою, тобто з грецької «Велика Святиня». Душпастир привітав парафіян зі святом Богоявлення, бажаючи миру та процвітання Україні і окропив усіх присутніх святою водою. «Нехай ця Агіасма надає вам сил та здоров’я», – сказав звертаючись до присутніх отець Олексій
.

   19 січня 2015 року Божого, в день свята Богоявлення Господнього,над Божедарівкою розливалася мелодія церковних дзвонів. Православні стікалися до Свято-Троїцького храму, де урочисте святкове Богослужіння звершив настоятель храму протоієрей Олексій.
Свято Хрещення Господнього – це час покаяння й очищення. Цього святкового дня багато вірянприступили до Таїнств Сповіді та Святого Причастя.
Служба Божа продовжилася молебнем.
Настоятель храму звершило чин Великого освячення води, після якого закликав на всіх Боже благословення та окропив присутніх святою водою. Здавалося, що у людей ставали світлішими обличчя, а очі їхні осінялися посмішками та надією.
Звертаючись до присутніх у храмі прихожан зі святковою проповіддю, протоієрей Олексій у своєму слові розкрив важливість явлення під час хрещення на Йордані Господа нашого Ісуса Христа, Святої Тройці. Душпастир привітав усіх присутніх у храмі зі святом Хрещення Господнього, побажавши всім Йорданського благословення від Господа та здорового й щасливого довголіття, а Україні нашій миру і процвітання.
Храм і прилегла територія були повні народу, який прийшов помолитися і взяти благодатну Водохресну воду, яка має чудодійну силу, зцілює недуги і відганяє злих духів.
В ці дні Свята Церква нагадує нам про «початок нашого просвічення», оскільки за її вченням, саме з Хрещення Ісус розпочав проповідь євангельської Істини.
А у древності саме у цей день святого Таїнства Хрещення сподоблялись ті, хто до нього старанно готувався. Тому кожен християнин сьогодні повиненсприймати цей величний деньяк особисту зустріч з Богом, що у Христі Ісусі виходить нині на проповідь заради спасіння кожного з нас особисто.
   Після богослужіння протоієрей Олексій направився до Кресівського водосховища, де було звершено чин Великого освячення води.
Велика кількість вірян, очолювана священиком, з вірою та молитвою занурилися в освячену воду. Люди з молитвою підходили до ополонки, омивали обличчя Хрещенською водою, в якій сила  і радість зігрівала душі. Віряни виходили з Йордану бадьорими та життєрадісними.

 

Ми вшановуємо такі дні, які наближають нас до Бога, нагадуючи про наші християнські обов’язки. Свято Хрещення Господнього розкриває нам велику таємницю благочестя і справу Божої любові до усього людства. Нехай живуть і міцніють благочестиві традиції в ім’я добра, миру і духовності.

ПРОСКОМІДІЯ - ПЕРША ЧАСТИНА БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ.
Проскомідією
називається 1-ша частина Літургії. Проводиться проскомідія священиком на жертовнику при зачиненому вівтарі упівголоса. Завершується вона, коли на криласі читаються 3-й і 6-й (а іноді і 9-й) часи із Часослова.
Слово «проскомідія» походить від грецького
προσκομιδη та перекладається як «приношення». Головною функцією проскомідії є приготування Святих Дарів. Проскомідія входить до складу Літургії св. Іоана Золотоустого і Літургії св. Василія Великого. Вона не входить до складу Літургії Ранішосвячених Дарів, однак має до неї відношення, так як на проскомідії загодя приготовляються Святі Дари для цієї Літургії.
У святилищі, за зачиненими царськими воротами, при бічному престолі (проскомидійнику), без участі вірних відбувається приготування дарів - хліба і вина. Це приготування супроводжується молитвами і обкаджуванням.
На дискосі біля Агнця – євхаристійного хліба, викладаються частинки хліба на згадку про Матір Божу, святого Іоана Хрестителя, пророків, апостолів, мучеників, а також живих і померлих, щоб в молитвах згадати їх душі. Викладені в такий спосіб частинки хліба є знаком участі у Пресвятій Жертві цілого людства разом з Богородицею та іншими святими. Частинки викладені на дискосі біля Агнця – Христа, відображають повноту Церкви Христової – Церкву на землі і з’єднану з нею Церкву небесну. В центрі Церкви є Христос, символом цілого Всесвіту і є дискос.
Хліб, що служить для Євхаристії, є квасним. Вино для таїнства має бути виноградним, червоним, бо червоний колір нагадує колір крові. Вино змішується з водою на згадку того, що з проколотого ребра Спасителя на хресті витекли кров і вода. Для відправлення Божественної Літургії вживається 5 особливих хлібів -  просфор (на спомин про чудесне нагодування Христом п'ятьма хлібами п'яти тисяч чоловік) з витисненим знаком хреста і літерами, які є скороченням від слів Ісус Христос - Переможець (ІС XC NIKA). З цих просфор священик вирізає: з першої шестигранник – хліб євхаристійний (Агнець), з другої - частинку на згадку і вшанування Богородиці (просфора Богородична), а з інших трьох – частинки за святих, а також за живих і померлих.
У кінці проскомідії священик благословляє кадило з фіміамом і, покадивши звіздицю, ставить її на дискос над Агнцем і частинками, щоб зберегти їх у належному порядку, покриває дискос і потир двома невеликими покрівцями і поверх них - ще одним, трохи більшим за розмірами, воздухом, кадить перед дарами і молить Господа благословити запропоновані дари, пом'янути тих, хто приніс ці дари, і тих, за кого вони принесені, самого ж його зробити достойним для священнодійства Божественних таїн.
Священні предмети, що використовуються на проскомідії, і дії, що здійснюються, мають символічне значення: дискос знаменує і вифлеємську печеру, і Голгофу; звіздиця - вифлеємську зірку і хрест; покрівці - пелени різдвяні і плащаницю, яка була у гробі Спасителя; потир - ту чашу, в якій священнодіяв Ісус Христос; приготування Агнця - суд, страждання і смерть Ісуса Христа, а проколення його копієм - проколювання, вчинене одним з воїнів на тілі Спасителя. З'єднання всіх часток у певному порядку на дискосі означає всю Церкву Божу, членами якої є: Божа Матір, ангели, всі святі угодники Божі, усі віруючі християни - живі і померлі, а Главою є Сам Господь наш Спаситель. Кадіння знаменує осінення Святого Духа, благодать Якого передається у Таїнстві св. Причастя.

 

 

 

ПРО ВІДПРАВУ УТРЕНІ ТА ВЕЧІРНІ.
Добове коло церковних богослужінь налічує дев’ять різних служб - Вечірня, Повечіря, Полуношниця (Опівнічна відправа), Перший, Третій, Шостий та Дев’ятий часи і Божественна літургія.
В кожному православному храмі ці богослужіння повинні відправлятися щодня, однак на практиці згадане повне добове коло звершується лише у великих храмах, кафедральних соборах чи монастирях. На малих парафіях забезпечити постійне богослужіння в такому ритмі сьогодення майже неможливо. Тому, кожен прихід визначає свій особливий молитовний темп, погоджуючи його зі своїми реальними можливостями.
Головною службою будь-якого дня року є відправа Божественної літургії, під час якої звершується Таїнство Пресвятої Євхаристії. Всі інші богослужіння служать містичною підготовкою до самої Літургії. Тим не менше, кожне чинопослідування має свою окрему мету та налаштовує християнську душу на свій лад.
Так під час відправи Вечірнього богослужіння ми дякуємо Богу за прожитий день і просимо благословення на ніч. Під час звершення Утрені ми, відповідно, дякуємо Богу за прожиту щасливо ніч, та просимо благословення на прийдешній день.
За способом звершення Вечірня буває трьох видів: повсякденна, мала та велика, в залежності від значимості згадуваного свята, що наближається. Повсякденна звершується у будні дні, коли в них не випадає свята з полієлем чи бдінням. Мала вечірня є частиною Всенічого бдіння, а велика служиться на великі свята, може відправлятися окремо, а може в з’єднанні з Утренею.
Утреня – це таке богослужіння добового кола, що повинно відправлятися вранці, перед сходом сонця. На практиці звершується напередодні увечері, але вже після вечірнього богослужіння. Із благословення настоятеля, Утреня може звершуватися і в самий день свята, перед Літургією.
Утреня буває повсякдення та святкова. Різниця між ними є та, що на святковій додатково служиться полієлей,
і велике славослів’я не читається, а співається. Під час Великого посту служиться т.зв. «алилуйна» Утреня, особливостями якої є читання молитви Єфрема Сиріна, Троїчних пісень та інших постових молитов. В особливі дні церковний устав приписує заупокійну Утреню, під час якої звершуються літії або парастаси. Пасхальна Утреня служиться щодня, впродовж Світлого (Великоднього) тижня.
Вечірня разом із Утренею та першим часом складають чин Всенічного бдіння. У древні часи ці богослужіння тривали надзвичайно довго, тому й отримали відповідну назву – «Всенічне» –
бо тривало всю ніч, а «бдіння» тому, що замість сну, на ту ніч християни обирали молитву.
Слід зауважити, що
Церква з давніх-давен надавала цим чинопослідуванням особливої ваги. Той, хто маючи можливість молитися в храмі не прийшов до нього та не молився, повинен був відчитати певну кількість молитов, покласти певну кількість земних та поясних поклонів. Зрештою, самі священнослужителі, готуючись до відправи Божественної літургії, повинні разом із канонами та правилом до Святого Причастя прочитати ще й Вечірню та Утреню, якщо вони її не служили в храмі напередодні.
У парафіяльних храмах
ці богослужіннязвершуються по мірі можливості, а у великих храмах районних та обласних центрів, де є велика кількість кліру в храмі, ці богослужіння повинні здійснюватися, а частіше всього, таки здійснюються щодня.
Тим не менше, в більшості православних храмів напередодні недільних днів, двунадесятих і великих свят відправляється Всенічне бдіння. Кожен християнин має своїм обов’язком відвідувати такі служби, виявляючи цим любов до Бога
т
а повагу до церковного устрою. Особливу ревність до відвідування богослужінь повинні виявити ті християни, які готуються приступити до святих Сповіді та Причастя. Під час такої молитви душа зціляється, готуючись прийняти Тіло та Кров Спасителя. Чим більша та краща наша підготовка до Причастя, тим більше користі воно нам принесе.
Звичайно, знайти дві з половиною години (а саме стільки, зазвичай, триває Всенічне бдіння), буває не просто сучасній людині, яка завжди спішить, але все одно нікуди не встигає. Однак, ми повинні розуміти, що цей час – це не час, витрачений на дрібниці, а найкраще вкладення людини у власне майбутнє. Бо немає та не може бути щастя поза Богом.
І той, хто хоче для себе добра – повинен шукати його саме там, де воно є – у храмі Божому та з Богом. 


 

 

ДО НАШОГО ХРПМУ З ГРУЗІЇ ПРИБУЛА ІКОНА СВЯТОЇ РІВНОАПОСТОЛЬНОЇ  НІНИ. 
З милості Божої 14 серпня 2014 року Божого до нашого Свято-Троїцького храму в дарунок на постійне перебування з Сионського кафедрального собору міста Тбілісі прибула ікона святої рівноапостольної Ніни, просвітительки Грузії. Ікона передана в дарунок Свято-Троїцькій парафії протоієреєм Сионського кафедрального собору Арчилом Аванашвілі.
Сионський собор
(სიონის ტაძარი) - це великий, добре помітний храм в Старому Тбілісі. Він названий Сионським на честь Успенського храму на Сионській горі в Єрусалимі, і так само є Успенським Собором. В Грузії він називається просто Сіоні. В соборі зберігається реліквія - хрест Святої Ніно, християнської просвітительки Грузії, яка вшановується в лику рівноапостольних.
Народилася свята рівноапостольна Ніна близько 280 року в місті Коластри, в Каппадокії, де було багато грузинських поселень. Її батько Завулон походив із знатного роду. Мати святої Ніни, Сусанна, була сестрою Єрусалимського Патріарха. З дитинства свята Ніна відрізнялася любов'ю до Бога, і для неї не було більшого задоволення, ніж слухати коли їй розповідали про життя Ісуса Христа.  Відома як просвітителька Грузії. За переказами, відправилася в Іверію (територія сучасної Грузії), щоб знайти Хітон Господній.  Її вихователька Ніанфора розповіла їй про те, як Хітон Господній був перенесений з Єрусалиму у Мцхету. Свята Ніна захотіла вирушити в ту країну, де знаходився Хітон Господній, знайти святиню, вклонитися Ризі Христовій і потім присвятити себе проповіді Євангелія жителям Грузії. Господь явився святій Ніні в баченнях і благословив її на апостольський подвиг, а Діва Марія чудесним чином вручила їй хрест з виноградної лози, промовивши: «Візьми цей хрест! Він захистить тебе від видимих та невидимих ворогів. Його силою ти принесеш благу звістку про Господа Ісуса Христа по всій країні Іверській».
Здійснивши своє апостольське служіння в Грузії, свята Ніна була сповіщена про близьку смерть
. В посланні до царя Міріана вона попросила його прислати єпископа Івана, щоб він приготував її в останню дорогу. Не тільки єпископ Іван, але і сам цар, разом зі всім духовенством, відправилися в Бодбе, де біля смертної постелі святої Ніни стали свідками багатьох зцілень. Прийнявши Пресвяту Євхаристію свята Ніна заповідала, щоб її тіло похоронили в Бодбі, і мирно відійшла до Господа в 335 році.

Ікона святої рівноапостольної Ніни в нашому Свято-Троїцькому храмі знаходиться на центральному аналої, поряд з храмовою іконою. Запрошуємо всіх вклонитися святій.

 

 

 

ІКОНА ПЕПОДОБНОГО МЕРКУРІЯ БРИГИНСЬКОГО.

Милістю Божою і з благословення керуючого архієрея, Преосвященнійшого Симеона, єпископа Дніпропетровського і Криворізького,  в нашому Свято-Троїцькому храмі з 16:00 години 31 липня до 15:00 години 3 серпня 2014 року перебувала ікона з мощами новопрославленого святого, преподобного Меркурія Бригинського – великого чудотворця останніх часів, за молитвами якого Господь подає зцілення від різних хвороб.
За час перебування святині в храмі було звершено дві Божественні Літургії, щоденно за розкладом служився акафіст з молебнем до преподобного Меркурія Бригинського.
 

ПРО БЛАГОСЛОВЕННЯ СВЯЩЕНИКА.
«Благословіть, отче».
Віруючі люди вважають за потрібне при зустрічі зі священиком попросити у нього пастирське благословення, але багато хто це робить неправильно.
З такого питання немає строгих канонів, однак традиції Церкви і простий здоровий глузд підказують, як потрібно себе вести, коли підходиш до священнослужителя.
Благословення має кілька значень.
Перше з них – привітання. Привітатися зі священиком за руку має право тільки рівний йому по сану; всі інші, навіть диякони, при зустрічі приймають від нього благословення.
Для цього потрібно скласти долоні разом, праву поверх лівої, щоб прийняти в них благословляючу руку і поцілувати її на знак пошани до священного сану. Ніякого таємничого значення прихиляння до себе долонь після благословення не має, як це роблять деякі парафіяни. Благодать у них не «опускається», як гадає дехто.
Взяти благословення у священика можна не тільки тоді, коли він у церковному одязі, але і коли в звичайному; не тільки у храмі, але й на вулиці, чи у громадському місці. Не варто, однак, підходити за благословенням поза храмом до необлаченого священика, який з вами не знайомий. Якщо кілька священиків стоять поруч, а ви хочете взяти благословення у всіх, то спочатку потрібно підійти до старшого по сану. Так само кожен мирянин прощається з душпастирем.
Друге значення священичого благословення – це дозвіл, порада, розрада. Перед початком усякого відповідального діла, перед подорожжю, а також у будь-яких скрутних обставинах, ми можемо просити у священика благословення.
Нарешті, існують благословення під час церковної служби. Отець, промовляючи: «Мир всім», «Благословення Господнє на вас...», «Благодать Господа нашого Ісуса Христа...», осіняє молільників хресним знаменням. У відповідь ми смиренно схиляємо голови, не складаючи рук – адже тоді поцілувати благословляючу десницю неможливо. Якщо ж священик осіняє нас священними предметами – хрестом, Євангелієм, чашею, іконою тощо, – ми спочатку хрестимося, а потім робимо уклін.
Не слід підходити під благословення, коли священик причащає, кадить храм, помазує єлеєм. Але можна зробити це по закінченні Сповіді та Літургії, під час цілування хреста.
Зловживати благословенням, підходячи до одного і того ж священика кілька разів на день, не варто. Слова «Благословіть, отче» завжди повинні звучати для мирянина радісно й урочисто, та не перетворюватися  на звичну повсякденність.

 

 

 

АРХІЄРЕЙСЬКА ЛІТУРГІЯ РАНІШОСВЯЧЕНИХ ДАРІВ В  НАШОМУ СВЯТО-ТРОЇЦЬКОМУ  ХРАМІ.

9-го квітня 2014 року Божого, в середу шостої седмиці Великого посту, в Свято-Троїцькому храмі були звершені статутні великопісні часи, зображальні, вечірня і літургія Ранішосвячених Дарів.
Очолив Божественну літургію Преосвященніший Симеон, єпископ Дніпропетровський і Криворізький. Владикі співслужили настоятель Свято-Троїцького храму та духовенство Криворізького благочиння. Характерною особливістю цієї літургії, яка звершується архієрейським чином, є благословення молільників Владикою зі словами «Світло Христове просвітлює всіх» та запаленою свічкою, що символізує давньохристиянський звичай запалювання світильника на вечірній. За звичаєм, всі, хто моляться, під час благословення Владикою, прихилили коліна. 
Представники духовенства Криворізького благочиння приступили цього дня до Таїнства Сповіді.
На завершення богослужіння, Владика Симеон подякував духовенству за співслужіння, привітав причасників з прийняттям Святих Христових Таїн, і звернувся до присутніх із зворушливим архіпастирським словом настанови. Архіпастир побажав усім милості і підтримки Божої, терпіння та любові, щоб гідно пройшовши Великий піст, з духовною радістю зустріти Світле Христове Воскресіння. 

ВІЗИТ ДО СОФІЇВСЬКОЇ ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ № 45 ДПтС УКРАЇНИ.
24 липня, в день пам'яті блаженної
великої княгині Ольги, настоятель Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій Лупін в рамках архіпастирського візиту керуючого архієрея Дніпропетровської єпархії Преосвященнійшого Симеона, єпископа Дніпропетровського і Криворізького, відвідав
Софіївську виправну колонію управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№ 45), що у с. Макорти Софіївського району.
Детальніше за цим посиланням.

 

 

 

МОЩІ СВЯТИХ ПРЕПОДОБНИХ ОТЦІВ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИХ.

28 березня 2013 року, під дзвін дзвонів та молебний спів, Свято-Тоїцький храм зустрів шановану святиню, яка прибула з благословення Преосвященнійшого Симеона, єпископа Дніпропетровського і Криворізького. Це ковчег з частками мощей святих преподобних отців Києво-Печерських.
Після урочистої зустрічі, настоятель храму відслужив Акафіст з молебнем всім преподобним Печерським у співслужінні зі священиками Криворізького благочиння.
У піднесеному молитовному стані люди прикладались до мощей святих отців.
Акафіст всім преподобним Печерським був відслужений
настоятелем Свято-Троїцького храму і о 19:00 годині.

 

29 березня з 8:00 до 20:00 в Свято-Троїцькому храмі звершувались служіння Акафісту всім преподобним Печерським.
30 березня перд мощами було звершено Таїнство Єлеосвячення (Маслособорування).
Чимало людей прийшли в ці дні до храму, щоб вклонитися святині.

 

14 - 16 ЛИСТОПАДА 2012 р.Б.

В НАШОМУ ХРАМІ ПЕРЕБУВАЛА
ХОЛМСЬКА ЧУДОТВОРНА ІКОНА
ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ.

 

14 листопада 2012 р.Б. велика християнська святиня - Холмська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці прибула до нашого Свято-Троїцького храму, де її урочисто зустріли вірні. Настоятель храму протоієрей Олексій відсужив Молебень з Акафістом Пресвятій Богородиці.
Прибуття святині зворушило серця, викликало духовне піднесення і молитовний настрій у віруючих. Впродовж дня і до 20-ї години вечора відправлялись Богослужіння. Багато людей прийшло цього дня до храму, щоб вклонитись Пречистій Діві Марії і звернутись до Неї перед чудотворною Її іконою. Хтось вчився впевнено покладати на себе хресне знамення, хтось запитував про можливість звершення таїнств хрещення і сповіді, для когось це був перший свідомий підхід до християнської святині і досвід молитви.
"Радуйся, Невісто Неневісная", урочисто лунало у храмі.

15 листопада 2012 р., о 9:00 настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божествену літургію. Після Служби Божої був відслужений Акафіст Пресвятій Богородиці. Далі Богослужіння звершуватись згідно розкладу. Віруючі мали можливість приклонитись чудотворній іконі Матері Божої до 20:00.

16 листопада 2012 р., о 8:00 настоятель Свято-Троїцького храму
м. Кривого Рогу протоієрей Олексій Лупін і настоятель храму Дванадцяти святих Апостолів м. Апостолове протоієрей Іван Шевчук відслужили Молебень з Акафістом Пресвятій Богородиці.
У піднесенному духовному стані, зі сльозами на обличчах, вірні прикладались до чудотворного образу Цариці Небесної.
"Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво...", співали люди зі священиками, стоячи на колінах перед святим образом Матінки Божої.
Під лунання церковних дзвонів та молитовний спів віруючих, Холмська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці відбула із Свято-Троїцького храму в місто Апостолове, до храму Дванадцяти святих Апостолів.

 

"Не замовкнемо ніколи, Богородице, про силу Твою говорити ми, недостойні;
бо коли б Ти не предстояла молячись, хто нас врятував би від стількох бід?
Хто ж охоронив би нас донині вільними? Не відступимо від Тебе, Владичице:
Твоїх бо рабів спасаєш завжди від усякої біди".

Переглянути відео про перебування Холмської
  чудотворної ікони Пресвятої Богородиці у нашому храмі
можна за цим посиланням.