Блаженнійший
Митрополит Київський
 
і  всієї  України

ЕПІФАНІЙ

День тезоіменитства:
25 травня
День
архіієрейської
хіротонії:
15 листопада 2009 року

День інтронізації:
3 лютого 2019 року

 

 Високопреосвященніший
СИМЕОН,
Митрополит
Дніпровський
і Січеславський.

День тезоіменитства:   
28 вересня

 День
архієрейської хіротонії:

    21 листопада 2009 року


 Митрофорний протоієрей Олексій (Лупін)
День тезоіменитства:  
30 березня

День ієрейської хіротонії
16 серпня 1992 року

ХВАЛІМО БОГА УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.

Читання он-лайн:


 

 

 

 

 

Офіційні веб-сайти
Православної Церкви України:
 

Дніпровська духовна семінарія

 

 

Наш банер: 


Код для вставки
нашого банера:

<div align="center" style="font-size:8px">

<a href="http://nashhram.jimdo.com/"><img src="http://www.artbanner.com.ua/bannermake/banners121/6401678172053333.png" border="0" width="220" height="60" alt="" /></a><br />

</div>

 


Адміністратор сайту:
протоієрей Олексій Лупін

Погода в Krivoy Rog

Для малечі
відкриється чудовий світ україномовної казки,
а ти, дорослий,
згадай своє дитинство
та занурся у добрі спогади

Вам, хто слухає, кажу: любіть ворогів ваших, добро творіть тим, хто ненавидить вас; благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас. (Лк.6.27)

Сайт створено з благословення Високопреосвященнійшого Симеона,
Архієпископа Дніпровського і Криворізького

По закінченню земного життя кожен отримує те, що заслужив 

9 березня була Вселенська батьківська (м'ясопусна) субота – один з особливих поминальних днів церковного календаря. В цей день парафіяни храму підносили свої молитви  до милосердного Господа за спокій душ своїх рідних і близьких, і за всіх од віку спочилих християн, про кого нікому помолитись. Молитовно просили, щоб Він простив їх гріхи вільні і невільні, прийняв їх душі у Царстві Небесному та сподобив і нас, коли спливе земне життя, разом прославити Його ім’я біля Престолу Божого.

На важливості молитви для християн акцентував увагу парафіян настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій. У нас є одна віра і вона - істинна, підкреслив настоятель і закликав усіх щодня молитися і просити Господа, щоб давав наснаги чинити добро і протистояти ворожим силам зла, які і фізично і духовно прагнуть знищення усього людського. Зараз ми переживаємо важкі випробування, але треба розуміти, що попереду може бути ще гірше. Ісус Христос говорить, що настануть такі тяжкі для людей часи, яких ще не бувало з початку світу. Він застерігає, що будуть різні стихійні лиха, голод, моровиці, землетруси, часті війни. Примножаться беззаконня; віра ослабне; у багатьох охолоне любов одне до одного. З`явиться багато фальшивих пророків і вчителів, які спокушатимуть людей і розбещуватимуть їх згубними вченнями. Ісус Христос вчить нас пильнувати, не впадати в оману і бути завжди готовими до зустрічі Господа, бо коли це станеться : "Про те знає лише Отець Мій Небесний". Спаситель прорік,що коли Він удруге прийде на землю, то вчинить суд над людьми і віддасть кожному за ділами його. І ті, хто чинив добро отримають вічне, блаженне життя, а інші, які чинили зло, будуть осуджені.

Отець Олексій з болем сказав про те, що у боях з російськими нелюдами за свободу України  віддають життя наші мужні воїни, від обстрілів і руйнувань  гинуть мирні жителі. Навіть у віддалених від лінії фронту місцях не можна почуватися у повній небезпеці, то що вже казати про  незламних захисників на передовій, або жителів міст і сіл, які кожного дня потерпають від ворожих обстрілів?

Під час війни на порозі смерті можна опинитися будь-якої миті, цей страх відчуває кожен з нас. То чи мають для людини, яка втрачає життя, хоч якусь цінність матеріальні скарби? Ні. Нічого з того, що вона збирала, може, все своє життя, вже їй не потрібно. Проте, Ісус вчить нас збирати скарби духовні не на землі, а на небі. А здобуваються вони у вірі, щирою молитвою, постом, покаянням, добрими справами, допомогою ближнім. Настоятель наголосив на тому, що зараз, як ніколи, треба єднатися і всіма силами допомагати збройним силам України, бо тільки вони здатні захистити нас і наших рідних від ворожої навали. Небезпека кожного українця залежить від спроможності мужніх захисників боронити рідну землю і ми маємо підтримати їх молитовно і матеріально!   

Тож пам’ятаємо про те, що дні життя швидкоплинні і по закінченню земного життя кожен отримує те, що заслужив. Молимось за Перемогу України, воїнів, за своїх рідних, просимо Господа, щоб укріпив нас у вірі, дав сили гідно пройти тернистим шляхом святого православ’я і відкрити двері у вічність Царства Небесного. 

 

Матеріал і фото Ганни Іванової

Чому вчить притча про фарисея і митаря

Застерігаючи всіх нас від гордості і осуду ближніх, від бажання вважати себе праведними й кращими за інших, Ісус Христос розповів притчу про фарисея і митаря ( Лк 18, 9–14).

Йдеться про те, що два чоловіки прийшли до храму помолитися. Один був фарисей, а другий - митар. Ставши попереду, фарисей молився так: "Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю".

А митар стояв віддалік. Він не смів навіть очей звести до неба; але, б`ючи себе в груди, говорив: "Боже, будь милостивий до мене, грішного!"

Ісус Христос закінчує цю притчу словами: "Кажу вам, що цей (митар) пішов до дому свого виправданий більше, ніж той (фарисей): бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться".

Хто ж такі були фарисеї і митарі за часів Ісуса Христа? Фарисеї становили релігійну секту, вважали себе за ревнителів Мойсеєвого закону, гордилися своєю фальшивою праведністю і дивилися згори на тих, хто не належав до них. Фарисей, про якого розповідає Ісус, був саме таким. Він навіть у храмі   славив не Бога, а себе самого. Хвалився тим, що постує та регулярно дає десятину на Божий храм. А до митаря ставився з презирством, як до великого грішника.

Митарі ( від слова “мито”, що значить оплата) збирали різні державні оплати за римської окупації Палестини. По правилам усе, що вони брали понад те, що заплатили державі, було їхнім особистим доходом. Це відкривало дорогу до всякого роду здирств. Тому, в очах народу митарі не мали доброї слави, їх вважали за нечесних, грабіжників, грішників та зневажали.

Мабуть саме тому, митар, який був у храмі одночасно с фарисеєм, у почутті  гріховності не смів і очей піднести до неба. Його коротенька, але повна каяття й покори молитва і сьогодні служить за щирий акт жалю за скоєні власні гріхи.

Після читання Євангелія протоієрей отець Іван, пояснюючи значення цієї притчі для нас, сьогоднішніх, підкреслив, що фарисейство і досі не зникло, ми стикаємось з його проявами повсякчас. Хіба не було такого, що людина може вперше заходить у храм, а її починають повчати ті, хто вважає себе більш віруючим? А хіба не засуджуємо ближніх, бо вони поводять себе не так, як нам хотілось би? Отець Іван нагадав про те, що Господь попереджав, щоб стереглися закваски фарисейської, тож ніхто не може осуджувати іншу людину, якщо навіть та согрішила. Бо може вона щиро покаялась у своїх гріхах і Господь вже простив її? Віками точиться жорстока війна за кожну душу, сатана постійно намагається відвернути людей від вірного шляху до Бога, тому так важко усвідомити, прийняти власні гріхи і розкаятися в них. Інколи людині навіть важке каміння легше носити, ніж розкрити серце перед Господом у молитві.   

Настоятель храму протоієрей отець Олексій у своїй недільній проповіді акцентував увагу парафіян на тому, що наближається Великий піст (починається з 18 березня) і притчею про фарисея і митаря свята Церква показує, як треба молитись, щоб Господь почув наші молитви. Настоятель нагадав, що без молитви, як без повітря, людина не може жити, бо її душа  згасає. Він розповів притчу про монаха, який переймався питанням, чому люди  страждають? Одного разу йому явився ангел Божий і відкрив думки людей, які стояли на службі у переповненому храмі. Монах з жахом побачив, що кожен думав про своє, повсякденне, а душі їх сплять. І тільки молитви священика і хлопчика, який гаряче просив у Господа здоров’я його матері, підіймалися до неба.

Тож притча про фарисея і митаря свідчить, що  Господь не дивиться на особу чи її стан, але дивиться на її душу. Молитва, навіть коротенька «Боже, будь милостивий до мене, грішного!»  якщо йде від серця, дає відчуття присутності Бога. Отець Олексій закликав усіх щиро молитися, духовно готуватися до Великого посту, прикладати зусилля і прагнути бути з Богом, щоб душа мала спроможність здобути Царство Небесне. Господь вчить не судити, щоб і нас не судили і прощати, щоб і нас простили. 

Матеріал і фото Ганни Іванової

Вірити - це бути відкритим до Божої сили

Щонеділі на Літургії у храмах читається Євангеліє, кожен уривок якого є розповіддю про те, як мале зерно Божого царства сіється в ріллю людських сердець й приносить плід, або назавжди гине у ньому. З євангельського недільного читання 11 лютого ми чули розповідь про зцілення сліпого чоловіка (Лк 18:35-43). Ця подія відбулася тоді, коли Господь Ісус Христос прямував до Єрусалима на свято Пасхи, де Йому належало прийняти хресні страждання та смерть. І цим читанням Церква починає готувати віруючих до Великого посту, який у цьому році почнеться 18 березня.

Коли Господь наближався до Єрихону, сліпий, що край дороги просив милостині, почувши що Він, йде почав голосно кричати: “Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною!” І хоч на нього сварилися щоб замовчав, він волав ще дужче. Ісус звелів привести сліпого до себе і спитав: “Що хочеш, щоб Я зробив тобі?” Чоловік відповів, що хоче стати видющим. Ісус сказав до нього: “Прозри! Віра твоя спасла тебе.”  І вмить той прозрів і пішов вслід за Ісусом, славлячи Бога. Побачивши це, ввесь народ віддав хвалу Богові.

У своїй проповіді настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій акцентував увагу на тому, що той сліпий чоловік був звільнений Господом від подвійної сліпоти – тілесної та духовної, бо світло є образом Божого Слова. Щира віра чоловіка, його відкритість до Божої сили, яку Господь посилає у момент зустрічі з Ним, зробила сліпого здатним бути оздоровленим. Побачивши світло своїми очима, він поспішив за Господом, адже також побачив правду і істину цього життя всім серцем.    

І сьогодні нам так важливо навчитися в єрихонського сліпця шукати Бога і правильно відповідати Йому. Оскільки духовна сліпота панує і в наш час, люди, засліплені власними пороками, не хочуть бачити спасіння, не бажають змінюватися на краще і не докладають до цього зусиль. Саме про таких сказав Господь, що вони мають очі і не бачать істини, мають вуха і не хочуть чути її, бо їхні серця загрубіли. 

Отець Олексій нагадав, що духовна сліпота приводить до страшних речей за життя і веде до погибелі душі, коли спливає земний час. Горе вам, сліпці, говорить Господь. Та на жаль, ми не завжди бажаємо чути, а ще більше не бажаємо виконувати заповідей Божих. Проте людина, яка втрачає здатність вірити у Бога, стає наче той сліпий жебрак, що сидить край дороги і не знає, куди йому слід йти далі.

Кожного дня ми бачимо, скільки горя приносить розв’язана російським агресором війна на нашу багатостраждальну землю. Засліплені злобою і жорстокістю окупанти вбивають і калічать людей, руйнують все, до чого можуть дотягнутись. У цей важкий час особливо важливо молитись, просити Господа, щоб Він зцілив нас у нашій здатності вірити. Нехай відкриє наші духовні очі та вуха, щоб ми чули Його Слово, а відтак стали здатними до оздоровлення. Нехай в обставинах мороку й темряви, зневіри та депресії, розчарування і непевності, у яких всі тепер перебуваємо,ми справді змогли встати і, прозрівши, іти за Ісусом дорогою, яка приведе до спасіння душі і життя вічного.

Сьогодні в усіх храмах Української Православної Церкви підносяться  посилені прохання і моління до Бога за нашу Матір-Україну, за наближення перемоги над агресором, за зупинення нашестя чужинців на нашу землю, за справедливий мир. Молимось з тією ж вірою, з якою ерихонський сліпий підносив голос свій, просячи у спасителя милості. Тож з особливим розчуленням серця піднесімо сьогодні прохання про захист України від підступів супротивників, щоби Господь зупинив і зруйнував усі їхні злі задуми!

Христе Ісусе, Світло істини, просвіти нас світлом розуму Євангелія Твого, і розжени темряву, що наповнює наш розум і серце, молимо Тебе, Милосердний Господи, почуй нас і помилуй.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Стрітення Господнє – свято зустрічі з Богом і життя з Ним

2 лютого Православна Церква України святкувала Стрітення Господнє. Це одне з дванадцяти найбільших свят церковного року водночас є святом Господнім і Богородичним, бо присвячене прославленню і Спасителя і Його Пречистої Матері.

З Євангелія ми знаємо про подію, яка відбулася на 40-й день після Різдва Христового. В цей день Пресвята Богородиця і Її обручник, праведний Йосиф, принесли Немовля Ісуса до Єрусалимського храму щоби посвятити первенця Богові і віддати заповідану жертву, згідно закону Мойсеєвого.

Настоятель храму мітрофорний протоієрей отець Олексій у своїй проповіді зазначив, що свято іменується Стрітенням тому, що в цей день відбулася зустріч праведного старця Симеона із Месією. Праведний Симеон отримав від Бога обітницю, «що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього» (Лк. 2.26). Це сталося, коли він, перекладаючи книгу пророка Ісаї з єврейської мови на грецьку, завагався буквально перекласти те місце, де говориться, що “Діва в утробі прийме й народить Сина, і дадуть ім’я Йому Еммануїл” (Іс. 7.14). Тоді Бог Святим Своїм Духом настановив Симеона і застеріг Святе Письмо від помилки. З того часу старець провів довгі роки у чистоті та смиренні, у надії сподобитись великої радості зустрічі з Сином Божим.

І ось, коли Святе Сімейство прийшло до храму, туди прийшов і ведений Духом Святим праведний Симеон, який через одкровення від Господа зрозумів, що Немовляти на руках Марії – той самий довгожданий Месія, Спаситель світу, про Якого протягом сотень років писали пророки.

Благоговійно узявши на руки Немовляти, Симеон промовив свої пророчі слова про Спасителя світу: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля” (Лк. 2:29-32). Йосиф і Марія, як свідчить євангеліст Лука, “дивувалися сказаному про Нього” (Лк. 2:33).

Благословивши Діву Марію і праведного Йосифа, Симеон звернувся до Богородиці з пророчими словами: “Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, – і Тобі Самій душу пройме меч, – щоб відкрилися помисли багатьох сердець” (Лк. 2:34,35).

Після цих слів праведник відходить до Господа з радістю прийдешнього звільнення, бо і сама смерть його – вже не темрява і безнадійність, але позбавлення.

Отець Олексій наголосив на тому, що сьогодні нам із вами не має потреби, як Симеону, роками чекати на зустріч із Господом. Бо Спаситель вже прийшов і є серед нас. Та, на жаль, ми не завжди помічаємо Його.

Що ж слід робити, щоб і ми стали тими, через котрих Господь буде приходити і приносити своє спасіння нам і нашим рідним? Насамперед, треба прагнути жити за Божими заповідями, за Божим законом. Господь є дуже близько до кожної людини, але для зустрічі з Ним необхідно зробити крок «назустріч». Цим кроком має бути покаяння, молитви і щире прагнення надалі вірно служити Богові. Коли ми будемо лише нарікати на всіх і на все, проте, самі не будемо внутрішньо змінюватися на краще, ми ніколи не зустрінемо Бога, не отримаємо визволення і спасіння. Бо ворог нашого спасіння хоче приспати нашу совість, чуйність, щоб ми впали у зневіру і піддалися байдужості. Коли Бог закликає прийти до Нього - ми не маємо нехтувати цим закликом, поставивши щось мирське, тимчасове, а тим більше гріховне вище за Бога. Врешті решт, хочемо цього чи ні, коли спливає земне життя, усі приречені на зустріч із Богом. І горе тим, хто так і не знайшов за життя часу, щоб подумати про спасіння своєї душі.

Одна з найстаріших традицій свята Стрітення - освячення води і свічок в церкві. Стрітенські свічки зберігають вдома і запалюють під час молитви або під час грози чи іншої загрози з неба. Запалюючи їх, варто пригадати не  лише про власні потреби чи потреби наших ближніх, живих і спочилих, але згадати про головне - про зустріч з Богом і життя з Ним, про Світло невечірнє, Світло тихе - Христа Спасителя, Якому слава на віки!

Матеріал і фото Ганни Іванової

Неможливо любити  Бога і не виконувати Його заповіді

У неділю, 21 січня, для духовної настанови парафіян храму читалось Євангеліє від Матвія (22:1-14) у якому Ісус розповідає притчу про весільний бенкет, порівнюючи його з Царством Небесним.

У притчі йдеться про царя, який запросив на весільний банкет свого сина багато гостей. Але покликані знехтували запрошенням, порозходились хто на поле, хто на свій торг, деякі навіть познущалися та вбили рабів царя. Цар розгнівався і знищів убійників, а їхнє місто спалив. Тоді наказав своїм рабам запросити на бенкет усіх, кого зустрінуть на роздоріжжі, злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась. Коли ж вийшов цар на гостей подивитись, то побачив чоловіка, в одежу весільну не вбраного. Цар запитав: Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної? Чоловік той мовчав. Тоді цар наказав слугам зв’язати йому ноги та руки, та кинути до зовнішньої темряви, де буде плач і скрегіт зубів… Бо багато покликаних, та вибраних мало.

Про що ж саме говорить нам Ісус цією притчею? Виникає питання, звідки ж у гостей могли з’явитися весільні вбрання, якщо слуги зібрали їх на вулиці? І чому чоловіка жорстоко карають через невідповідний одяг?

У своїй проповіді настоятель храму протоієрей отець Олексій наголосив на тому, що Ісус у цій притчі використовує символ: весільне вбрання – це любов, справедливість, милість і святість Царства Божого. Якщо людина  відмовляєтеся від такого наряду, якщо вона не обирає Господа основою свого життя, якщо не виконує Заповідей, не знає, що таке молитва, причастя, піст, то чи знайдеться їй місто на бенкеті? Чи увійде душа цієї людини до Царства Небесного? Ісус у притчі дає нам чітку відповідь - ні. «Бо багато покликаних, та вибраних мало».

Бог - це любов, Він любить усіх, навіть лиходіїв. Але суть Божої любові в тому, що Він вимагає від людини щирого розкаяння у гріхах, кардинальних змін на краще. «Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?»- приязно запитує Він запрошеного на банкет. Але чоловік нічого не відповідає, він мовчить. І далі ми бачимо, що Господь не може допустити людину на бенкет на честь Свого Сина, якщо вона не хоче змінюватися, не хоче каятись. Адже покаятися – означає засудити всякий свій гріховний вчинок, змінити свій образ думок і  почати новий спосіб життя, заснований на любові до Бога і ближніх.

Отець Олексій підкреслив, що нині багато людей шукають істину у сектах, усіляких вченнях. У всі часи з’являлися різного роду наставники або проповідники, навколо яких гуртувалися і продовжують гуртуватися люди, вірячи в них, як в істину. Зараз ми бачимо, як  кожного дня під гаслами захисту православної віри російські військові вбивають в Україні мирних людей, ракетами руйнують міста і села, мінують наші родючі землі, сіючи навкруги смерть. То де ж там віра? Неможливо любити Бога і не дотримуватись Його заповідей!

Мало сказати: « я люблю Бога», треба прикладати зусилля, щоб бути достойним Царства Небесного. В центрі духовного життя християнина є і завжди має бути Христос. Ніхто і ніщо, навіть найбільш шановані і священні особи  не можуть замінити  Христа. Без Спасителя неможливе ані належне єднання з Богом, ані спасіння від зла, ані правдиве вічне життя в любові, для якого людина сотворена. І якщо ми самі не відвертаємося від Нього – Христос із нами є і буде у всі дні до кінця віку. 

У ці хвилини наші захисники у надважких умовах відстоюють на фронтах не тільки мир, але і право існування українців як нації, нашу культурну спадщину, національне надбання, яке створили багато поколінь до нас. Українські воїни, як ті славетні козаки, які у давні часи боронили рідну землю, молитовно звертаються до Господа про допомогу перемогти ворога, до Божої Матері, щоб Вона захистила їх рідних і оберігала від усякого зла. Віримо і разом молимось, щоб Господь не залишив наш народ і воїнів наодинці з підступним ворогом, щоб як молодий пастух Давид своєю пращею поразив закованого у броню велетня Голіафа, так і Україна з Божою поміччю перемогла у цій кривавій війні.

Матеріал і фото Ганни Іванової

6 січня Православна Церква України відсвяткувала  Богоявлення

У новому році з новим календарем 6 січня парафіяни Свято-Троїцького храму відзначили свято Богоявлення, Хрещення Господнє, яке стало для українців символом єднання віри та молитви. Хрещення Спасителя у водах річки Йордан пророком Іоаном для християн вважається однією з найважливіших подій, бо Христос вперше відкрито явив Себе перед всіма, хто прагне пізнати істину і шукає спасіння.

Настоятель храму протоієрей отець Олексій, наголосив, що Богоявленням свято названо ще тому, що під час Хрещення Христового вперше відбулося також і явлення Пресвятої Тройці: Син прийшов до людей і освятив води, Отець голосом з небес засвідчив «Це Син мій возлюблений, у ньому Моє благовоління» (Мф. 3:17), а Дух Святий у вигляді голуба зійшов з небес і спочив на Спасителі.

Хрещення Господнє не було таким, як таїнство Хрещення у наші часи, що звершується на відпущення гріхів. Христос гріхів не мав, тому, як ми знаємо з Писання, навіть пророк Іоан дивується, що він має охрестити Спасителя. Але Господь каже Іоану: «облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду» (Мф. 3:15). Спаситель сходячи в Йордан, освячує воду, надаючи їй нову силу разом з дією Святого Духа давати друге народження людині для життя вічного. Тепер кожен, хто приймає Хрещення, стає ніби причасником тієї великої таємниці. Адже, як у воді людина омиває тіло від бруду, так і у таїнстві Хрещення омивається душа, відновлюючи свій зв'язок з Богом стає на дорогу очищення і спасіння. .

В пам’ять про Хрещення Господнє в цей день у храмах звершується Чин  великого освячення води з особливими молитвами, тому у народі свято називають Водохреще. Вода, яка є символом усього живого на землі, після освячення може довго зберігатися і має благодатний вплив на душевне й тілесне здоров’я віруючої людини. Але треба розуміти, щоб свята вода принесла користь через окроплення нею та споживання, треба насамперед піклуватися про чистоту душі, постами, покаянням і молитвами укріпляти свою віру у Господа.

Отець Олексій нагадав, що саме 6 січня п’ять років тому в Україні сталася історична подія  - у храмі святого Юрія Переможця у Царгороді Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій вручив Томос про автокефалію для Православної Церкви України, благословивши церковну самостійність українського народу. І сьогодні, коли триває запекла боротьба за незалежність нашої держави, ми молимось за усіх, хто боронить православну віру, хто ціною власного життя відстоює право українців вільно жити під мирним небом на своїй рідній землі.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Христос народився!  Славімо Його!

Спільними молитовними проханнями Божого захисту й допомоги нашим захисникам, перемоги правди і справедливого миру для України та світу, колядками і святковим настроєм зустрічали 25 грудня Різдво Христове парафіяни Свято-Троїцького храму.

Настоятель храму протоієрей отець Олексій сердечно привітав присутніх на службі з цим величним святом і підкреслив, що в цей день ми святкуємо подію народження Сина Божого не лише як данину традиції чи звичаю, але з усвідомленням значення виняткової історичної події минулого, яка торкається сьогодення та кожного з нас. Різдво Христове змінило не лише хід історії, але вплинуло на саму природу людську. Крім того, саме від Різдва вже більш ніж дві тисячі років ведеться літочислення.

У всі часи, від першостворених Адама та Єви, змій спокушає людство творити різні гріхи. І тільки з народженням Христа у людей з’явилась надія на вічне життя, бо заради зцілення і відновлення людської природи, звільнення від рабства гріху і смерті Син Божий став також і Сином Людським, народившись у Віфлеємі від Діви Марії. Тому Різдво Христове є початком спасіння людства, адже Спаситель прийшов у наш світ щоби всякий, хто увірує, мав через Нього і в Ньому життя вічне.

Разом з тим, Ісус Христос дає кожній людині право вибору – чи хоче вона бути спасенною і пізнати істину, чи навпаки, як той Ірод, бажає вигнати Його зі свого життя, щоби Він не викривав гріхів? Спаситель здійснив усе необхідне для того, щоби ми знайшли і пізнали Його. Тому приймаймо всією душею Різдво Христово, віримо у Нього як у Сина Божого і Сина людського,  покладаємо у серці своєму надію на початок спасіння, покаянням у гріхах, добрими ділами милосердя і любові наближаємось до Господа.  

По закінченні Літургії Василя Великого парафіян храму зворушливо привітали вихованці недільної школи. Дітки ретельно готувались до свята, вчили колядки і власноруч зробили святкові листівки, якими обдарували присутніх. Дорослі щиро їм дякували, а настоятель винагородив старання малечі солодкими подарунками.      

Дуже тепло сприйняли парафіяни храму колядування жителів села Зміївка з Херсонщини, які, рятуючись від російських окупантів, вимушені були тимчасово виїхати з рідного села до Кривого Рогу. Їх колядки нагадали всім про те, що серед безмежного горя і страждань війни, серед болю втрат ми все одно святкуємо! Бо Різдво Христове для всіх українців не стільки час розваг і подарунків, скільки свідчення перемоги правди й добра та неодмінної поразки зла. По сільському храму святого Архангела Михаїла, у якому настоятелем є протоієрей Іван Квітка, який зараз служить у Свято-Троїцькому храмі, російські окупанти вели прицільний вогонь, намагаючись його знищити. І сьогодні парафіяни розбитого храму і майже зруйнованого обстрілами села показують усім нам, що підступний ворог здатен рівняти з землею наші села та міста, але не в силах зламати дух вільних людей, хоч би як не намагався це зробити!

У ці святкові дні ми з особливим почуттям підносимо молитви за наших воїнів та за всіх, хто в окопах, на фронті та в тилу бореться зі злом і наближає перемогу. Молимось за всіх, хто не має змоги зустрічати свята в сімейному колі, у рідних оселях, хто перебуває на тимчасово окупованих російським ворогом українських землях, за розділені війною родини. Сам Христос був вимушений втікати від злоби Ірода, тому милість Господня є з усіма, хто страждає невинно.

Нехай новонароджений Ісус обдарує усіх нас своїми ласками, зсилає своє благословення, дарує всій Україні мир, злагоду і благополуччя! 

Матеріал і фото Ганни Іванової 

Під час різдвяного посту у храмі відбулося таїнство Соборування

16 грудня у Свято-Троїцькому храмі відбулося таїнство Соборування ( Єлеосвячення), одне з семи найголовніших таїнств, в якому при помазуванні тіла єлеєм призивається на людину благодать Божа для зцілення її від тілесних та душевних немочей. Єлеосвячення бере початок від апостолів які отримали від Господа Ісуса Христа владу зцілювати усяку хворобу.

Звершували таїнство настоятель храму митрофорний протоієрей Олексій Лупін, настоятель храму святого Архангела Михаїла села Зміївка (Херсонської області) протоієрей Іван Квітка, настоятель криворізького новозбудованого храму на честь ікони Богородиці «Всіх скорботних радість» протоієрей Вадим Бакун, військовий капелан військової частини 3011 Національної гвардії України Артемій Передерій.

Послідування таїнства складалося із прочитання, після визначених молитов, семи різних уривків із Апостола і Євангелія, які розповідають про покаяння, про зцілення, про необхідність віри, про страждання і милосердя. Після кожного такого читання і молитовного звернення до Бога про відпущення гріхів семиразово відбувалося помазування освяченим єлеєм (олією), змішаним із вином. В кінці чина на голови тих, хто приступав до таїнства, накладалося Євангеліє з читанням особливої заключної молитви.

Настоятель храму протоієрей отець Олексій звертаючись до парафіян нагадав, що, як повчають Святі отці Церкви, при Єлеосвяченні відпускаються забуті гріхи (але не ті, що були приховані під час сповіді), а, наприклад, через причину їх незначущості для людини. Проте, сукупність таких гріхів може лягти тяжким каменем на душу, стати причиною не тільки духовного занепаду людини але і тілесних недуг. Тому Церква надає кожному віруючому у Господа нашого Ісуса Христа отримати цей дар Божий і відчути благодатну дію Таїнства Єлеовячення на душу і тіло. Але людина сама повинна прагнути позбутися цього гріховного ярма і перша з вірою зробити крок на зустріч Богові. Настоятель  акцентував увагу присутніх на тому, що саме зараз триває різдвяний піст і до свята Різдва ще є час і можливість покаятись і причаститись, щоб отримати Божу Благодать.

У цьому році парафіяни Православної Церкви України знову святкуватимуть Різдво 25 грудня, як це і було в Україні до 1918 року, разом з 9 Вселенськими Церквами. Під час війни всі ми маємо стрес і смуток на душі, тому і на свята будемо молитовно просити Господа за наближення Перемоги над російським агресором, за мужніх українських воїнів та увесь побожний наш народ.

Матеріал та фото Ганни Іванової

Святителю Христовий Миколаю, моли Христа Бога нашого, нехай принесе нам мирне життя і позбавить гріхів

6 грудня настоятель Свято-Троїцького храму отець Олексій сердечно привітав вірян зі святом на честь великого чудотворця і угодника Божого Миколая, архієпископа Мір Лікійських.

Святитель Миколай є одним з найбільш шанованих Церквою і християнами праведників, до нього у всі часи звертаються з проханнями про молитовне заступництво, допомогу і захист. Для кожної віруючої людини він є прикладом служіння і любові до Бога, взірцем милосердя та щирості душі до ближніх.

Святий Миколай народився в місті Патарі, що в Малій Азії, близько 280 року. Змалку виховувався в заможній, побожній християнській сім’ї Феофана і Нони. Зростаючи, багато читав, вивчав Слово Боже, любив бувати в храмі, а згодом відцурався мирського життя і прийняв чернечий постриг. Святитель ще за життя прославився численними добрими ділами, милосердям, щедрістю і жертовними вчинками на благо нужденних.   

В час земного життя за молитвами святого Миколая Бог звершував багато чудес. І після відходу до вічності Миколай продовжує служити потребам тих, хто звертається до нього у скрутних обставинах, чудесами підтверджує справедливість віри та уповання людей на Бога. Тому Святого Миколая з повагою іменують Чудотворцем.

Свято Миколая особливо чекають і люблять діти, у звичаях нашого народу, вшановуючи пам’ять святителя, прийнято дарувати діткам, які заслужили, солодощі і подарунки, а неслухам – хворостини. І це не тільки вияв любові батьків, а ще й заохочування дітей до добрих діл, до вихованості та навчання.

У цьому році вперше, разом зі святом на честь чудотворця святого Миколая, 6 грудня відзначається і День Збройних сил України. Отець Олексій привітав зі святом та нагадав, що окрім інших чеснот святитель Миколай вшановується також як захисник і помічних всіх, хто захищає правду і добро. Зараз на фронті наші військові показують найвищий вияв жертовності, віддають свої життя за свободу України, за волю і краще майбутнє нашого народу і прийдешніх його поколінь. Тож молімося, щоб святий Миколай був помічником і покровителем наших захисників. Молитовно просимо його укріпити віру, спрямувати наші зусилля на досягнення перемоги і миру для України.

Матеріал та фото Ганни Іванової 

«Прийдіть до мене всі струджені і обтяжені, і я заспокою вас»

У першу неділю зими, 3 грудня, для духовної настанови вірян у храмі читалось Євангеліє від Луки (гл.14 :16-24) у якому згадується притча Ісуса  про звану вечерю. У цій притчі йдеться про те, як багатий чоловік спорядив велику вечерю і запросив багатьох прийти на готове. Але у запрошених на цей день був свій клопіт. Один купив поле, на якому збирався працювати, другий планував  випробувати своїх волів, третій – оженився і не хотів дружину залишати. Розгнівався господар на званих мужів і наказав своєму рабу, щоб той з вулиці  привів вбогих,  калік, сліпих, і кривих, щоб наповнився його дім. Притча закінчується страшними словами: “Багато покликаних, та вибраних мало … ”, які сказав Ісус понад дві тисячі років тому, але, на жаль, вони актуальні і зараз. За цей час технічний прогрес невпізнанно змінив світ, але ж чи змінились на краще люди? Хіба і ми, як ті давні запрошені на вечерю, щодня не знаходимо собі купу справ, не називаємо різні та зручні для нас причини, щоб виправдати своє небажання наблизитися до Бога?

Настоятель храму митрофорний  протоієрей отець Олексій звертаючись до вірян пояснив, що у цій притчі йдеться насамперед про таїнство Євхаристії, яке Спаситель започаткував на Тайній Вечері, щоб кожен, хто вірує у Нього був спасенним і душа його не згинула у вічності. Це таїнство з'єднує небесне із земним і нагадує нам про жертву, яку Ісус приніс заради спасіння всього людства. Саме на таку вечерю і сьогодні запрошує нас Милостивий Господь.  Він закликає людей  насолоджуватися  Його благодаттю: «Ідіть, бо вже все готове», сказано в притчі. Багато покликаних – всі ми покликані: а хто ж  відгукнеться?  Кожна людина досліджуючи свою душу через сумління, має вирішити де їй бути – поміж званих чи обраних. Отець Олексій нагадав,  що саме зараз, під час Різдвяного посту, у кожного з нас є чудова нагода подумати про вічне, прийти до церкви, помолитись, прославити Бога, отримати благодать, укріпитись духовно і фізично, позбутися всього гріховного. Подивимося неупереджено і об’єктивно на самих себе і зауважимо, що немає такої справи, заради якої варто нехтувати можливістю наблизитись до Бога, немає такої роботи,  яку б не можна було відкласти на якийсь час. Молитва, Покаяння та Святе Причастя – це і є тією великою вечерею, яка вже готова в нашому серці і до якої закликає нас Господь, як закликав і в усі часи.    

Настоятель храму підкреслив, що зараз, під час великих випробувань, які випали на долю народу України, як ніколи важливо бути єдиними в вірі і любові до Бога, бо тільки Господь дає нам надію знайти спасіння у Царстві Небесному.  Бо коли прийде  час  душі тих, хто за життя служив Господу через служіння людям, ніс любов до Бога через віру і діла, на Суді Божому буде серед обраних, а не званих. Тому молимось за укріплення і незламність віри, за мир на нашій землі, за воїнів, які ціною власного життя і здоров’я відстоюють нашу свободу і пам’ятаємо слова Спасителя: « Прийдіть до мене всі струджені і  обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28).

У суботу 16 грудня, традиційно, під час  різдвяного посту  в 9.00  у храмі   відбудеться таїнство Соборування ,  Єлеопомазання  - це таїнство в якому через помазання освяченою оливою на хворого сходить благодать Божа  для зцілення душевних і і тілесних недугів.

Матеріал та фото Ганни Іванової 

Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці

21 листопада за новоюліанським календарем Православна Церква України відзначала свято Введення в храм Пресвятої Богородиці - одне з дванадцяти найважливіших християнських свят. В народі його здавна шанують і називають Третя Пречиста. Саме з цього дня у храмах починається богослужбова підготовка до Різдва Христового і вперше співаються різдвяні колядки.

Хоча події Введення у храм Діви Марії не описані у Євангелії, про них сповіщає нам Передання. Відомо, що благочестиві батьки Пречистої Діви Марії святі і праведні Іоаким та Анна дожили до глибокої старості бездітними. Вони довгі роки гаряче молились Богу, щоб Він дарував їм радість батьківства. Подружжя дали обіцянку віддати дитину в Єрусалимський храм на служіння, якщо Господь явить до них Свою милість. За велике терпіння, непохитну віру і любов до Бога й один до одного, Господь виконав їхнє прохання. У Іоакима та Анни народилась дівчинка,  яку, за вказівкою ангела Божого, назвали  Марією.

Коли дівчинці виповнилось три рочки, батьки виконали свою обітницю. Вони духовно раділи, що удостоїлись принести Богу найдорогоцінніший дар - свою єдину Дитину. Разом з родичами Іоаким та Анна відвели Її в Єрусалимський храм. За переказами, маленькій Марії допомогли зійти тільки на першу круту сходинку храму, решту 14 вона дивним чином подолала сама. Це викликало подив у всіх присутніх, архієрея Захарія та священиків, які її зустрічали. Захарії (він був батьком Іоанна Хрестителя) було відомо про особливу долю дівчинки, тому він відвів її до вівтаря і показав Марії місце молитви. І це була ще одна дивовижна подія, яка пов’язана з Введенням Пресвятої Богородиці у храм. Бо у вівтар заходити не можна було нікому, окрім старшого зі священиків і лише з особливої нагоди, оскільки там зберігався і з благоговінням шанувався священний ковчег - велика святиня, в якому була означена присутність Самого Господа.

У церковному Переданні збереглися дані, що під час перебування Пречистої Діви в Єрусалимському храмі вона виховувалась разом з іншими дітьми, старанно читала Священне Писання, займалася рукоділлям, постійно молилася та росла у любові до Бога. Згодом Пречиста Діва таємно склала обіт дівоцтва, тому при виході зі святині Її довірено опіці святого Йосифа, з яким Вона була звінчана на святе, взірцеве, посвячене Богові життя.

У проповіді з нагоди свята настоятель храму протоієрей отець Олексій наголосив на тому, що Введення в храм Пресвятої Богородиці це особливе свято, адже згадується зустріч земного і небесного. Бо саме Їй наперед було призначено Богом стати Матір'ю Сина Божого, Який відкриє людям вхід у Царство Небесне.

Є ще повчальне значення нинішнього свята - до діла Божого слід сумлінно готуватися. Діва Марія, щоби виконати Своє покликання, була приведена в дім Божий на виховання, служіння і навчання. І ми, як християни, не повинні нехтувати можливістю відвідувати храм, брати участь у богослужіннях та спільних молитвах, отримувати від Церкви науку і настанови у благочесті, одержувати благодатне освячення в таїнствах. Для укріплення віри за кожної нагоди варто користатися великим даром - можливістю особливого духовного наближення до Бога через перебування в Його домі. Кожен із нас повинен віднайти власну дорогу до храму, яка є дорогою до самого себе, до свого вічного щастя, до зцілення тих ран, яких нам завдає віддалення від Бога.

Тож плекаймо в своїх серцях віру і молимось, щоб Пресвята Богородиця   була для нашої України і всього народу українського незборимою захисницею і заступницею та покрила Своїм чесним омофором нас від усякого зла.               

 Матеріал і фото Ганни Іванової

Матеріальні блага ніколи не замінять духовні скарби

Чи слід людині накопичувати матеріальні блага, сподіваючись на довге забезпечене життя у майбутньому? Із практичної точки зору, звичайно, це правильно і розумно. Проте, надмірно покладатися на ці приготування – справа марна. Про це говорить нам Господь у притчі про нерозумного багача, який розраховував на свої статки для забезпечення власного прожитку та безпеки (Луки 12:16-21). У притчі Ісуса, яка читалась для настанови парафіян храму у неділю 19 листопада, йдеться про те, що у одного багатія вродив щедрий врожай зерна. Чоловік той міркував, як запаси зберегти? Він вирішив розвалити старі житниці та побудувати нові, більші. Багатій сподівався, що цього йому вистачить на довгі роки - їсти, пити, веселитися і спочивати. Бог же до нього прорік: «Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготував?» Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога, - Говорить нам Спаситель.

Настоятель храму протоієрей отець Олексій у своїй недільній проповіді підкреслив, що у площині сьогодення ми дійсно бачимо, наскільки все матеріальне є нетривалим. Зараз тисячі українців потерпаючи від війни кидають домівки і майно, рятуючи себе і близьких. Кожного дня ворог засипає нашу землю ракетами і снарядами, руйнує міста і села. Те, що люди  турботливо дбали, щоб з комфортом прожити майбутні дні, пропадає і знецінюється в одну мить. Перед лицем смерті жодне земне багатство не приносить людині користі і не може подовжити життя хоч на одну мить.

Чому ж Бог забрав життя нерозумного багатія ще до того, як той зміг  використати накопичене, адже нічого поганого у розрахунках чоловіка на подальше сите життя начебто немає? Тому, що він покладався тільки на себе, на матеріальні речі і не враховував мудрість Бога у своїх планах. Він вважав, що багатство здатне принести йому довголіття і радість. Але саме в цьому він глибоко помилявся, бо ніколи матеріальне не здатне замінити духовне. Отже, ця євангельська притча нагадує нам, що єдиним джерелом життя є Господь.

Отець Олексій наголосив на тому, що готуючись до завтрашнього дня, насамперед, треба шукати Царства Божого і правди Його, тоді і інше все додасться, як сказано у Святому Письмі. Господь закликає нас ті матеріальні можливості, які маємо, перетворювати на добрі діла, трудитися, спрямовуючи їх на служіння правді та добру, допомагати нужденним ближнім. Тільки так ми можемо примножити свою віру і накопити безцінні, вічні небесні скарби, якими повниться любов до Бога. Адже саме діла віри й любові, спрямовані на славу Божу і благо ближнім, приносять людині істинну радість і справжню користь, наближаючи до Господа. Користуючись благами, які дає Творець, слід пам’ятати, що вони - лише Його дар, а не наша власність.

Спаситель чітко дав зрозуміти у Своїй Нагірній проповіді, що ми не маємо журитися про «завтрашній день», бо Небесний Отець знає наші потреби до того, як ми навіть попросимо Його, і що Він подбає про нас (Матвія 6:25-34). Тому, покладаючись на Нього, християнин набуває впевненості щодо забезпеченості майбутніх потреб. І це надає людини сили навіть втративши все, не втрачати віру у Бога. 

То ж хай Господь укріпить нас, щоб урожай і скарби, які ми збираємо у земному житті, були більш духовними і мали цінність вічну. Щоб, виконуючи заповіді Божі ми добре поживши у вірі йшли правдивою дорогою до життя вічного блаженного. Пам’ятаємо, що добро і милосердя до ближніх роблять душу праведною, такою яка гідна бути у Царстві Божому. А все ж інше для земного життя пошле нам милосердний Господь.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Хто вірує у Господа, той спасеться

Першої неділі листопада у храмі читалось Євангеліє про чудесне воскресіння Ісусом Христом дочки Яіра і зцілення кровоточивої жінки. Про ці події   розповідають євангелісти Матвій (9:18-26), Марко (5:35-43) та Лука. (8:41-56).

Настоятель храму протоієрей Олексій у своїй проповіді акцентував увагу парафіян на тому, що Господь сотворив ці чудеса задля укріплення віри, щоб ми знали, що Він чує прохання про допомогу, що для Господа немає нічого неможливого. Зцілення невиліковно хворої жінки і воскресіння померлої дівчинки - це дві різні події, котрі переплітаються одна з одною, їх зв’язує віра в Христа і цілковита довіра до Нього. Божа любов спішить на допомогу тим, хто повірив: «Віра твоя спасла тебе!» (Лк.8:48) ти «тільки віруй, і вона спасеться!» (Лк.8:50).

Жінці, яка страждала на кровотечу і за це була відторгнута суспільством, Христос сказав: «Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі!» (Лк.8:48), коли вона зцілилася від одного тільки дотику до Нього. Ця жінка дванадцять років намагалась вилікуватися, безуспішно витрачаючи на полегшення страждань все, що мала. Вона скрізь шукала порятунку, тож, можливо, почула, що Господь зціляє і прийшла до Нього в останній надії, щоб досягти своєї бажаної мрії.  Вона не наважилася просити допомоги відкрито, бо вважалася нечистою через хворобу. Лише доторкнувшись до Христа, вона відразу ж відчула, що хвороба нарешті її полишила і вона стала здоровою.

Настоятель храму підкреслив, в цій історії важливо те, що жінка шукала спасіння. Тому побачивши Христа, проявила свою непохитну віру у Нього,  заслуживши як винагороду бажане.

З надією на чудесну допомогу звернувся до Христа і згорьований батько Яір, донька якого була при смерті. Навіть отримавши звістку від слуги що донька вже спочила і турбувати Учителя  немає потреби, чоловік не втратив надію, бо перед тим на власні очі побачив, як Ісус зцілив невиліковну хвору. Для нього це стало знаком спасіння! На межі відчаю його підтримує і Спаситель: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться» (Лк. 8:50). Слова Господа вселили в Яіра мужність і він, не звертаючи увагу на сумні новини, не перестає вірити.

Коли Господь прийшов у дім Яіра і побачив спочилу дитину, то Сказав, що  вона спить. Це викликало гіркий сміх оточуючих, бо вони  ж на власні очі бачили, що дівчинка померла. Вони довіряли тільки своєму розуму, котрий твердив: хто не дихає, в кого перестало битися серце, в кого тіло вже охололо, той мертвий і вже ніколи не встане. Але взявши дівчинку за руку, Ісус промовив: «Дівчино, пробудися!» (Лк. 8:54). І вона встала: жива та здорова.

Отець Олексій наголосив на тому, що кожна людина у своєму житті втрачає  близьких, знайомих чи друзів, але що насправді являє собою смерть, не знає ніхто. Уста тих, хто відійшов закриті, вони вже нічого не повідають. Церква вчить, що тіло людське взяте із землі, воно і повернеться в землю. Проте душа, дарована Богом, переходить у вічність. Якою буде та вічність – у пекельних муках чи у спокої, де святі почивають, залежить від того, як людина проживе своє життя. Земне життя є дорогоцінною можливістю пізнати Господа, повірити у Нього усім серцем, встигнути покаятися у гріхах, щоби стати гідними Царства Небесного.

Ніхто не може знати замислів Божих, але віримо, що Христова любов і милосердя, направлятимуть нас дорогою до вічного спасіння, віддаляючи від усього того, що несе духовну смерть. Хто вірить у Господа - той спасеться.  

Отець Олексій нагадав, що 8 листопада, у середу, згідно з новоюлеанським календарем Православна  Церква України святкує Собор Архистратига Михаїла ( раніше святкувалося 21 листопада) і запросив на святкову службу. А з 15 листопада вже розпочинається Різдвяний піст, який закінчиться 25 грудня, на Різдво.

Фото і матеріал Ганни Іванової

Правда завжди перемагає зло

В останню неділю жовтня у храмі читався уривок Євангелія від Луки (8:26-39) який розповідає про зцілення біснуватого і входження вигнаних Спасителем демонів у свиняче стадо. Ця історія розказана у трьох євангелістів: Матфея, Марка та Луки, з тією лише різницею, що Матфей згадує двох одержимих, а Марк і Лука - одного.

Події, описані євангелістом, відбувалися в краю Геразинськім, що проти Галилеї. На березі озера Ісус зустрів чоловіка з міста одержимого бісами. Він з давнього часу вже не носив одежі й мешкав не в хаті, а по гробах, наводячи жах на оточуючих. Побачивши Ісуса, той чоловік закричав, припав Йому до ніг і сказав голосом сильним: “Що мені й Тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене!” Ісус же спитав його: “Як тобі на ім’я?” “Легіон!” - відповів той, бо багато бісів увійшло в нього. Демони благали Ісуса, щоб Він не знищував їх, а дозволив вселитися у стадо свиней, що паслося на горі. Господь задовольнив їх прохання і стадо кинулося з кручі в озеро та й потонуло. Пастухи побачивши це, втекли, і розповіли всім про те, що сталося. Коли на березі зібрались люди і упізнали чоловіка, з якого вийшли біси, що сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при розумі, дуже злякались. Вони почали Ісуса просити, щоб відійшов від них, бо їх огорнув великий страх. А зцілений чоловік, навпаки, просив Ісуса, щоб бути з Ним, але Господь відпустив його, кажучи, щоб повернувся у дім свій й розказав все те, що Бог йому зробив. І цей чоловік пішов і розказував усім, що Ісус зробив для нього.

Що важливого і повчального ми маємо сьогодні засвоїти з цієї події? Настоятель храму протоієрей отець Олексій акцентував увагу парафіян на тому, що біси реальні, вони мають природу духовну, невидиму, мають безсмертя, волю та силу. Вони завжди несуть із собою руйнування не тільки для людини, але і для всього навколишнього світу. Через спотворення злом,  біси спрямовують свої зусилля лише на сіяння спокус, примноження гріха, поширення духовної темряви. Проте, Господь має безмежну владу над ними, хоч би і був їх цілий легіон.

Ця вся історія показує нам, що сила Ісуса перевершує силу бісів, а зло – знищується, бо правда завжди перемагає. Біси не хочуть присутності Господа, як той давній народ Гадаринської землі, який бачив чудесне зцілення біснуватого, але через свій страх просив Спасителя піти від них. Люди боялися, що Він раптом якимось своїм чудом зашкодить їхньому прибутку або звичному способу життя. І, на жаль, за дві тисячі років мало що змінилося. І зараз іноді люди вважають за краще бути в темряві, аніж бачити світло, яке несе Господь. Тому треба просити Господа, щоб Він не відійшов від нас, не дозволяймо цьому страху заволодіти нами. Маємо розуміти, що небезпека від лукавих духів загрожує людини повсякчас, та духовне лінивство і недбалість не дають чинити їм опір. Саме тому Господь у молитві «Отче наш», який Він дав учням і всім нам, серед інших прохань вмістив і прохання про визволення від лукавого. Щоби навіть через ці слова молитви ми також нагадували собі про небезпеку, яка очікує на нас і могли завжди дати відсіч духовному нашому ворогові.

Нині ми всі живемо в умовах війни, яку веде проти українського народу підступна і жорстока російська держава. Ми є свідками того, як зло намагається побороти добро, як війна знищує мирне життя тисяч співвітчизників. Ворог хизується своєю силою, але сила його спрямована лише на примноження зла та руйнування. Бачачи реалії війни видимої, ми можемо краще зрозуміти природу боротьби духовної, невидимої. Наші власні сили не можуть перевершити силу диявола, але Бог дає нам незборимий захист і допомогу, яким жоден біс не може противитися. Силою Божою, силою благодаті, яку Господь подає тим, хто звертається до Нього, ми здатні на перемогу.

Отець Олексій розповів, що нині на тому місці, де Господь виганяв з чоловіка бісів, розташований парк і ніщо не нагадує про те, що там панувало зло. Тож молимось за Перемогу України, підтримуємо воїнів і просимо Господа, щоб явив свою милість, очистив нашу землю від ворогів, які увірвались у наш спільний дім, щоб від них і сліду не лишилось.

Настоятель храму передав всім присутнім на службі Боже Благословення Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, який 26 жовтня здійснив Першосвятительський візит до Дніпра.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Милосердя і смиренність відкривають шлях до спасіння

У неділю, 23 жовтня, для духовної настанови парафіян  у Свято-Троїцькому храмі євангельське читання було присвячено притчі Спасителя про життя та смерть багача і бідного Лазаря. У Євангеліє ( Лк 16:19-31) розповідається про те, що був один чоловік багатий, який жив у розкоші і бенкетував щодня. В цей же час убогий, на ім’я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий. Він мріяв насититися хоч крихтами, що падали у багатого зо столу, але той не звертав на страждання Лазаря жодної уваги. Після смерті ангели занесли Лазаря на лоно Авраама, праотця іудеїв, а багатий потрапив у місце страждань. Терплячи тяжкі муки, багач побачив здалека Лазаря, пригадав його і звернувся до Авраама з проханням, щоб той послав Лазаря умочити у воду кінець пальця й прохолодити йому язик, бо мучиться в полум’ї. Авраам  на те промовив, що багач одержав свою частину благ за тілесного життя, так само, як і Лазар свої лиха. Крім того, розділяє їх велика прірва, яку ніхто перейти не може ні з якого боку. Тоді багач попросив Авраама направити Лазаря в дім батька, де живуть його п’ять братів, щоб попередив їх і вони зробили все за життя, щоб не потрапити в це місце муки. Але Авраам відповів, що вони мають Мойсея і пророків, нехай їх слухають, бо навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять.

Про що ж Господь розповідає нам у цій притчі? Чому Ісус указав ім’я вбогого, нікому не відомого при житті Лазаря і не згадав ім’я багатія?  Настоятель храму протоієрей отець Олексій, звертаючись до парафіян, наголосив, що багатій це образ людини, яка має можливості, проте, нікому не допомагає і не співчуває. Цей багач був повністю обізнаний із потребами Лазаря, бо бачив його біля своїх воріт щодня. Однак, муки жебрака не привернули його уваги, не викликали бажання проявити жалість. Отже, його душа приречена на вічні муки не тому, що був багатим і жив у розкошах. Це сталося через те, що за життя він мав всі можливості допомагати нужденним, але не робив цього і був немилосердним. У Святому письмі є приклади, коли дуже багаті за життя люди, такі як Авраам , незважаючи на свій високий статус у суспільстві, від щирого серця робили добрі діла, допомагали нужденним людям, тому їх душі у Царстві Небесному.

Так само і Лазар потрапив до Царства Небесного не через те, що був вбогим і хворим. Насамперед, це сталося тому що він проявляв свою смиренність перед Господом, у всьому покладався на Нього і покірно, як праведний Іов, сприймав всі випробування, які випали на його долю. Смирення - це одна з чеснот християнина, зовсім не прояв слабкості. Воно полягає у добровільному підпорядкуванні Богові, житті згідно законів і заповідей Божих. Відповідно, у відносинах з іншими людьми християнин проявляє смиренність, яка виражається у ввічливості, стриманості, повазі до ближнього.

Отець Олексій підкреслив, що цією притчею Господь показує людям, що треба бути милосердними до ближніх, проявляти турботу до тих, хто її дійсно потребує і зі смиренням, без гніву, сприймати все, що Він посилає.

Це складно, особливо зараз, коли наша земля повниться горем та скорботою і багато людей потерпає від війни. Але ми повинні вірити, що Господь дасть всі можливості достойно пройти свій життєвий шлях. Життя людини, навіть якщо вона прожила цілий вік, це тільки мить, а душа вічна. Де буде перебувати душа – у Царстві Небесному чи у пекельних муках, залежить тільки від того, як людина проживе своє земне життя, від добрих справ, милосердя і смиренності.

Тож молимось, щоб Господь надавав нам сили, укріпив нашу віру і направив по дорозі спасіння. Щоб через віру, добрі діла і милосердя до ближнього спасти свою душу від вічних мук, скорботи і страждання.                                                                                                                            Матеріал і фото Ганни Іванової

Молимось за мир у всьому світі

У неділю, 8 жовтня у храмі читалось Євангеліє від св.Луки (7:11-17) про воскресіння Ісусом Христом з мертвих єдиного сина бідної вдови. Це сталося, коли Спаситель йшов з учнями у супроводі великої кількості людей і біля брами міста Наїн зустрів багатолюдну похорону процесію. Мати померлого юнака була невтішною, бо її уповання на те, що син стане їй опорою в старості, розбилися вщент. Ісус побачив біль і цілковиту самотність згорьованої жінки. Він зглянувся і сказав до неї: “Не плач.” Потім Він промовив: “Юначе, кажу тобі, встань!” і  раптом молодий чоловік підвівся та почав говорити. На очах здивованого натовпу Ісус віддав воскреслого юнака матері. Одним тільки словом Господь підняв спочилого юнака, втішив його матір і показав людям Свою владу над смертю.

Всіх, хто бачив це диво, огорнув страх, люди прославляли Бога та й говорили: “Великий пророк устав між нами”, і: “Бог навідався до народу свого.” За цим чудом поширився поголос про Ісуса по всій Юдеї і краю як про великого пророка. Що ж стоїть за цим євангельським чудом?

Настоятель храму протоієрей отець Олексій у недільній проповіді звертаючись до вірян підкреслив, що слова  Господа «Не плач», які понад дві тисячі років назад Він сказав наїнській вдові, і нині животрепетні для кожного з нас. Ми живемо в непростий час, коли війни, що поширюються світом, щодня несуть смерть тисячам людей – і мирним громадянам і військовим. Скільки чоловіків і жінок, як та вдова, зараз невтішно оплакують своїх загиблих дітей і рідних?

Сьогодні слова молитви за мир у всьому світі набувають нового сенсу. Приходить розуміння, що людське життя знецінюється, а смерть є реальною загрозою будь-де і для будь-кого. Завдяки стійкості і мужності воїнів, які захищають наше місто, ми можемо жити у відносному спокої. Але жителі багатьох українських міст і сіл, які переживають жахливі обстріли і руйнування з боку російських окупантів, позбавлені такої можливості. Тому, зараз, як ніколи, важливо допомагати один одному, підтримувати ближніх, берегти те, що маємо і робити все можливе для скорішого наближення Перемоги.

Отець Олексій повідав, що коли людина втрачає своїх близьких, вона в розпачі страждає, плаче, бо ніколи вже не поверне спочилого. Тільки один Господь може її втішити, саме в Його божественних руках є не тільки влада над земною смертю, але й спасіння душі від вічної погибелі. Христос є Тим, хто володіє живими і мертвими. Спаситель звертається до нас, сьогоднішніх словами: «Не плач» бо своїми стражданнями, які прийняв за усіх людей і Воскресінням, переміг смерть, указавши всім віруючим у Нього, путь до вічного життя. Велике чудо воскресіння юнака в Наїні, як і інші, про які розповідає Євангеліє, звершено Господом для укріплення нашої слабкої віри в майбутнє воскресіння душ спочилих.

Тож будемо цінити життя, дароване людині Господом, трудитись, молитись, приносити служіння людям і Богові, щоб воскреснути для радості і життя вічного, а не в осудження вічне. Разом прославлятиме нашого небесного Отця, з щирим серцем і покаянням, щоденно молимось за мир на всій землі і в нашій рідній Україні. 

Матеріал і фото Ганни Іванової

«Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним Твоїм омофором!»

У неділю, 1 жовтня  парафіяни Православної Церкви України святкували Покрова Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Це свято з давніх-давен шанують у народі, з великою повагою до Покрови ставилися козаки Запорізької Січі, бо вони вважали Богородицю своєю небесною берегинею. Тому саме в цей день ми відзначаємо День козацтва та День захисників і захисниць України.  

Це свято пов’язано з явленням Пресвятої Богородиці у Влахернському храмі Константинополя, яке сталося у Х сторіччі. Свідками цієї події були святий Андрій Юродивий та його ученик Епіфаній.

Як розповідається у житії святого Андрія, коли Константинополь оточили вороги, він разом з великою кількістю народу знаходився на молитві у храмі. У той час військо перебувало у поході, боронити місто не було кому, тож єдиною надією містян залишалося уповання на милість Божу і заступництво святих. Під час богослужіння Андрій Юродивий побачив, що від вівтарної частини храму у супроводі сонму ангелів та святих явилася Божа Матір. Пречиста Діва довго молилася зі сльозами, а потім зняла зі Своєї голови омофор, тобто верхнє покривало, і розпростерла його над народом. Від цього покрову виходило сяйво, подібне до сонячного.

Святий Андрій був глибоко вражений та спитав ученика свого Епіфанія: «Чи бачиш, брате, Царицю і Владичицю всіх, Яка молиться за весь світ?» «Бачу, святий отче, і вжахаюся» – відповів учень. Після цього Богородиця у видінні відійшла, але святий Андрій відчув, що особлива сила божественної благодаті залишалася над молільниками. Невдовзі на морі раптово здійнялася буря, яка потрощила та розкидала ворожі кораблі і загарбники відступили. Відтак місто, завдяки заступництву Пресвятої Діви, було врятоване.

З Константинополя шанування Богородиці та прославлення Її чесного Покрова, який став незборимим щитом, після Хрещення Руси поширилося на Київську державу. Від того давнього часу свято Покрова Богородиці, до Якої за допомогою звертаються всі потребуючі, міцно утвердилося в Православній Церкві України. Пресвята Богородиця, наша небесна Матір – покровителька і заступниця. Як дитина без матері стає сиротою, так само і людина, що позбавляє себе опіки Божої Матері, прирікає себе на духовне сирітство

З початком війни росії проти України, образ Богородиці-Захисниці, Її святий Покров, та глибока історична традиція його пошанування нашим народом, набули нового звучання. Саме тому на день Покрова Пресвятої Богородиці було встановлене державне свято на честь захисників та захисниць України - усіх тих, хто в різні часи боронив державу нашу від загарбників, і, особливо наших воїнів, добровольців, ветеранів і волонтерів, які зараз обороняють Батьківщину від російського агресора.

На святковій службі, о 9.00 ранку всі присутні в храмі, як і мільйони українців в цей день, хвилиною мовчання вшанувати подвиг наших полеглих захисників та захисниць, які віддали життя у боротьбі за свободу України.

Настоятель храму митрофорний протоієрей Олексій наголосив на тому, що сьогодні серце кожного українця наповнене болем. Але ми тримаємось, бо Пресвята Богородиця неустанно молиться за нас, і, не опускаючи рук, держить свій святий омофор. Наші захисники і захисниці, які стали втіленням ангелів – охоронців, ціною власного життя і здоров’я кожного дня виборюють свободу, незалежність і право на життя українців як нації. Вже десятий рік йде жорстока битва з російськими загарбникам, які руйнують і випалюють наші міста і села, сіють смерть, залишаючи по собі руїни. У цій боротьбі нам потрібна тільки Перемога. Споглядаючи на Божу Матір, ми з серцем, повним добра, любові до Бога і ближнього возносимо щирі молитви за воїнів ЗСУ, за їх матерів, за родини військових, за волонтерів, за потерпілих від війни, за перемогу і мир на нашій землі. Шануємо військових вдячністю, увагою, підтримкою, солідарністю і молитвами.   

Отець Олексій підкреслив, що якими б сильними не здавалися вороги добра і правди - вони неодмінно будуть переможені. Бо над тими, хто захищає істину, завжди простертий Покров Божої Матері, Яка не перестає молитися за всіх, хто потребує захисту та заступництва. Він виразив слова співчуття від парафії і низький уклін регенту церковного хору Кузьмовій Ларисі Євгенівні з приводу смерті її сина, воїна Евгенія. По закінченню святкової служби була відслужена панахида, присутні у храмі молитовно пом’янули всіх спочилих, чиє життя обірвала війна.

Пресвята Владичиця показала приклад, що нам слід робити задля перемоги над видимими і невидимими ворогами – молитися Богові. Перебуваючи у скорботі і випробуваннях війни через нашестя російських загарбників на нашу землю, маючи надію на божественний благодатний захист, з розчуленим серцем і вірою будемо просити Пречисту Діву, щоб вона покрила нас від усякого зла чесним Своїм омофором.

До свята Покрова вихованці недільної школи власноруч зробили патріотичні вітальні листівки, які парафіяни приймали з великою вдячністю.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Церква дає кожному православному християнину можливість позбутися гріхів через Покаяння та Причастя.

У неділю, 24 вересня, у храмі згадувались події з Євангелія про те, як Ісус Христос на Генісаретському озері покликав до апостольського служіння Симона-Петра, а також його брата Андрія і товаришів Якова та Іоана. Всі чоловіки були простими рибалками, тяжким трудом здобували собі та родинам на прожиття.

Коли Господь проповідував, на березі озера зібралося багато народу послухати Його. Щоб уникнути натовпу, Спаситель увійшов у один з рибальських човнів, який належав Симонові. Після проповіді, Він звернувся до Симона, щоб той закинув сіть у воду. Рибалка дуже тому здивувався, бо з власного досвіду знав, що порада була недоречною. Протягом цілої ночі вони  з товаришами нічого не вловили, тож марно було й тепер очікувати улову. Проте, Симон повірив слову Спасителя навіть попри те, що його життєвий досвід таку довіру заперечував. І сталося  диво - разом з іншими Симон набрав у човни неймовірну кількість риби. Побачивши це, Симон-Петро глибоко усвідомив свої гріховність перед Господом і попросив Спасителя вийти з його човна, бо відчув себе негідним бути поруч зі Святим. Ісус побачив  щире розкаяння, тому сказав, щоб не боявся йти за Ним. І, витягнувши човни на землю, рибалки покинули свої сім’ї, все майно, здобуте важкою працею, пішли за Ним. Залишивши все земне, вони обрали заклик до істини - і тому стали  апостолами.

Своє друге ім’я - Петро зі значенням «камінь, скеля» ( арамейською мовою воно звучало Кифа, грецькою - Петрос) Симон отримав від Спасителя. Саме на вірі апостола  Петра яка  стала тим Каменем, на якому Христос збудував Церкву Свою.

Звертаючись до вірян у своїй недільній проповіді настоятель храму протоієрей отець Олексій підкреслив, що тим, хто прагне пізнання істини та спасіння з Господом, мабуть, найважче позбутися гріхів та шкідливих звичок, що віддаляють людину від Бога. Це великий тягар, неначе ті тенета з рибою, яку жаль залишити, тягне за собою до землі. Але Церква дає кожному православному християнину можливість позбутися гріхів через Святі Таїнства Покаяння та Причастя. Саме про милість Божу до грішників, які каються, свідчить ця згадувана в Євангелії подія.

Отець Олексій наголосив на тому, що людина може все життя прагнути  здобути якісь блага, а придбавши їх не отримує бажаного задоволення, або пропри все старання не має успіху і достатку. Чому ж так відбувається?  Тому, що без Божого Благословення праця людини може бути безплідною і марною, як у тих рибалок, які вночі, у темряві, намагалися спіймати рибу.   Проте, коли людина слухає слово Боже і виконує його, як Симон-Петро, то здобуває значно більше, ніж може собі уявити. Ніхто не може знати Промислу Божого, тому маємо довіряти Богові у всьому, бо лише слідуючи за Його настановою можна досягти плодів добрих.

Настоятель розповів дуже повчальну притчу про невіруючого чоловіка, який в човні перевізника побачив напис на одному веслі  -«молись», на іншому -«трудись». Він висказав свою думку, що молитва не має жодного значення, тож не треба даремно гаяти на неї час. На це перевізник підняв весло і став веслувати тільки тим, на якому було написано «трудись». Човен закрутився на місці, а чоловік на власні очі побачив, що без молитви немає руху вперед і до берега не дістатися. 

Отець Олексій призвав усіх присутніх повсякдень і повсякчас молитися, просити у Господа сил та наснаги, і запросив на службу 1 жовтня, у неділю вшанувати свято Покрова Пресвятої Богородиці, щоб у спільній молитві просити Її заступництва.

Матеріал Ганни Іванової

 

Успіння Пресвятої Богородиці

28 серпня православна церква відзначала Успіння Пресвятої Богородиці. Це одне із дванадцяти з найважливіших після Великодня свят церковного року.   Йому завжди передує двотижневий строгий піст, в народі свято шанують і називають Перша Пречиста.

Успіння Пресвятої Богородиці -  день закінчення земного життя матері Ісуса Христа, Її відхід на небо. На перший погляд святкування цієї події може виглядати трохи недоречним, бо пов’язане з сумом і болем втрати. Одначе, Церква розглядає смерть як випробування, яке має пройти кожна людина, щоб перейти у вічне життя. Сама назва свята Успіння відображає християнське ставлення до смерті, що це не кінець існування людської душі,  а сон, щоб після загального воскресіння знову повернутися до життя. Тому Успіння Богородиці у християн вважається святом, а не приводом для смутку, адже Богоматір возз’єдналася зі своїм улюбленим Сином.

Після того, як Ісус Христос на очах Матері вознісся на небо, земний шлях Богородиці був довгим і плідним. За різними даними, Її життя вкладається у 72 роки. Богородиця жила в Єрусалимі, у апостола Іоанна Богослова, улюбленого учня Христа, який прийняв Її до себе в дім за Його завітом. Діва Марія старанно служила людям, доглядала хворих, допомагала сиротам, вдовам. Вона не виступала публічно перед народом, окрім  випадку на Афоні, коли разом з Іоанном Богословом розповідала язичникам про Христа. Після Її проникливої проповіді багато людей прийняли хрещення і увірували у Господа.

З тих часів і дотепер на горі Афон кожного дня підносяться молитви за увесь світ. В минулому році на Святій Горі відбулася визначна подія для Православної Церкви України – отримана земельна ділянка, на якій вже будується монастир. Це є незаперечним свідоцтвом того, що єдина Помісна Православна Церква України має Благодать Божу і заступництво Божої Матері.

У святковій проповіді настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій розповів, що за три дні до Успіння під час молитви Матері Божій явився архангел Гавриїл і попередив Її про перехід до життя небесного. На знак підтвердження сказаного вручив пальмову гілку, яка випромінювала світло. Вона з великою радістю сприйняла цю звістку, бо не було для Неї більшого щастя, як споглядати свого Сина. На той час апостоли проповідували по всьому світу, але дивовижним чином у вказаний день усі, окрім Фоми, зібралися в Єрусалимі. Прибули і інші учні та проповідники, щоб провести Богородицю в останню путь. Усі присутні були у великій скорботі, але Божа Матір втішала їх, благословляла,обіцяючи не залишити їх і всіх християн без своєї опіки на всі віки.

В хвилини кончини Богородиці раптом незвичайне світло осяяло кімнату і над головами людей з’явився Спаситель в оточенні всіх Небесних сил. Піднявшись з ложа, Богородиця вклонилась Сину та мовила: «Звеличує душа моя Господа і радується дух мій у Богу Спасі моєму у смиренні раби Своєї! Хай буде мені за словами Твоїми!» Без тілесного страждання, ніби засинаючи, Богородиця передала Йому свою пресвітлу душу. Це був урочистий момент переходу Діви Марії від земного життя до життя вічного. 

Апостоли поховали пречисте тіло за Її бажанням у Гефсиманському саду, в печері, де були поховані батьки. Через три дні після поховання до Єрусалиму з Індії прибув апостол Фома, який дуже засмутився, що не зміг попрощатися з Божою Матір’ю. Апостоли зглянулися над ним і вирішили відвалити камінь від могильної печери, щоб надати йому можливість попрощатися з тілом. Але там, де лежало тіло Богородиці, побачили тільки саван. Приголомшливі, апостоли повернулися в дім і молилися Богу, щоб Він відкрив, що сталося з тілом. Ввечері, готуючись до молитви, вони почули ангельський спів і побачили Матір Божу у сяйві небесної слави, в оточенні ангелів. Вона промовила : «Радійте! Я з вами по всі дні!». Апостоли в радості виголосили: «Пресвята Богородице, допомагай нам!»

Для усіх християн Пресвята Богородиця стала найкращім взірцем максимального служіння Богу. Вона єдина в людській історії сподобилася бути Матір’ю Самого Бога, адже не мала власних гріхів. Божа Матір заступниця і спасителька всього світу, до Неї звертаємось у різних обставинах по допомогу, як до люблячої матері.

В такий непевний та тривожний час для України, коли смерть та горе переслідують наш народ, маємо слізно уповати на заступництво Цариці Небесної і взивати: «Пресвятая Богородице, спаси нас!». І нехай наші щирі  молитви, звернені до нашої Матері – Богородиці стануть природною частиною нашого єства, хай вони завжди будуть плодом духу і каяття, а не тільки уст або жертви особистим часом. Пам’ятаємо, що приходячи до храму, кожен з нас повинен прагнути того, щоб уподібнитися своїм смиренням, чистотою помислів і покаянням до Пресвятої Богородиці. І Вона, Своїми молитвами, подасть нам те, що просимо.

Віримо, що Вона з нами, а через Неї з нами і Син Її – наш Господь Ісус Христос, який слухає Її молитви, і наші прохання, благословляє і прощає.

Сьогодні, в час війни українські матері звертаються до Пресвятої Богородиці з одною на всіх молитвою: « Пресвятая Богородиця, Мати Христа і Церкви, почуй сердечні материнські молитви і прийми під Свою материнську опіку наших синів і дочок, всіх воїнів ЗСУ, які боронять волю і незалежність України. Покрий їх Святим своїм омофором, стань перед ними Нерушимою стіною і захисти від кулі, снаряду, ракети, гранати. Моли за них Сина Твого, Господа нашого, щоб захистив їх Своєю щедрою небесною благодаттю». І нехай в ці криваві вирішальні моменти історії нашої країни Спаситель і Його Мати дарують нам милість, всеперемагаючу Любов, а головне - перемогу над ворогом.

У першу неділю осені, 3 числа, по закінченні Літургії у храмі традиційно відбудеться молебен на початок нового навчального року. Школярі, студенти та їхні батьки мають нагоду спільно помолитися і попросити допомогу Господню та наснагу до навчання.

 Фото і матеріал Ганни Іванової

Преображення Господа: Свідчення Божої Слави і Величі

19 серпня Церква вшановує одне з дванадцяти найголовніших свят - Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
 У народній традиції свято називається Другим Спасом або Яблучним Спасом, бо у цей день прийнято освячувати яблука та інші плоди нового врожаю.
 Свято встановлене на честь події, про яку дізнаємося з Євангелія. Незадовго до Своїх страждань Ісус Христос з учениками Петром, Яковом та Іоанном піднялися на гору, щоб помолитися. Поки Спаситель молився, ученики від утоми заснули. Прокинувшись, побачили, що Господь преобразився: лице Його засяяло, наче сонце, а одяг став білим, як світло. В цей час поруч з Ісусом у славі небесній з’явились пророки Мойсей та Ілля і розмовляли з Ним. Преображення Господа настільки вразило учеників, що апостол Петро вигукнув: «Господи! Добре нам тут бути. Коли хочеш, поставлю три шатрі: для Тебе один, і один для Мойсея, і один для Іллі» (Мф. 17,4). Раптом світла хмара осінила їх, і вони почули із хмари голос : “Цей є Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте!” Ученики зі страху попадали на землю, Ісус Христос підійшов до них, доторкнувся і сказав: “Встаньте і не бійтесь”. Ученики встали і побачили Спасителя у звичайному вигляді. Коли ж вони спускалися з гори, Ісус Христос повелів нікому не розповідати про те, що бачили, доки Він не воскресне з мертвих. ( Мф. 17:1-13; Мк. 9:2-13; Лк. 9:28-36). Спаситель засяяв у Божественній славі перед апостолами, щоб укріпити їх віру і засвідчити, що Він воістину є Син Божий, Який воплотився і став людиною для того, щоби подолати владу зла і спасти світ.
 Преображення Господа важлива подія для кожного православного християнина, бо несе в собі сутність духовного перетворення людини, за образом Ісуса Христа. Шляхом щирого каяття, сповіді й таїнства Причастя, людина очищається від гріхів і духовно преображається, одержуючи можливість увійти до Царства Небесного по закінченні земного життя.   Преображення - це заклик до нас, щоб і ми духовно змінилися, оновилися, почули і побачили силу і славу Божу.
 Звертаючись до парафіян у своїй  проповіді настоятель храму протоієрей отець Олексій акцентував увагу на силі, яку має щира молитва. Підтверджень у Святому Письмі тому багато. Вірою в Бога Мойсей вивів Ізраїльскій  народ з єгипетського поневолення створивши багато чудес ,  а пророк Ілля силою молитви закрив  небо на три роки,в цей час не було дощу, воскресив силою молитви сина Сарептської вдови і сотворив багато чудес,  і живим був узятий на небо. Молитва робить дивні преображення в людях, але також і закликає до дії, до праці, до духовного оновлення і преображення. Кожна людина може досягнути цього, але треба прикласти зусилля і багато потрудитися. Тому просімо Всемилостивого Бога, щоб навчив нас молитися і, прославляючи в молитві Пресвяту Трійцю, силою Чесного і Животворчого Хреста змінив і преобразив на краще наші душі й тіла.
 Настоятель храму повідомив, що з початком нового церковного року, а саме з 1 вересня, Церков переходить до більш точного новоюліанського календаря. Тому дати свят зміняться. Наступного року Преображення Господнє вшановуватиметься 6 серпня. Різдво вже будемо відзначати перед новим роком, 25 грудня, що цілком логічно. Покрову - 1 жовтня, Водохреще - 6 січня, а День Святого Миколая - 6 грудня. Святкування рухомого Великодня і прив'язаних до нього свят залишиться без змін.

Фото та матеріал Ганни Іванової

Піст і молитва - це два крила, які підносять людину до Бога.

У неділю, 13 серпня, у храмі згадувалася розповідь з Євангелія про зцілення Спасителем біснуватого отрока. Це сталося після того, як Ісус з трьома апостолами спустився з гори Фавор, де відбулося Його Преображення.

Коли Ісус з апостолами ще перебував на горі, до інших Його учнів звернувся чоловік з проханням зцілити сина, який з дитинства був одержимий бісами. Незважаючи на те, що Господь раніше дав апостолам силу творити чудеса і владу над нечистими духами, вони не змогли допомогти юнаку. Тоді зневірений батько звернувся до Спасителя. По Слову Господа нечистий дух назавжди покинув тіло хворого і юнак зразу ж став здоровим. Здається, в цій розповіді все просто і зрозуміло: Ісус Христос показує нам, що добро сильніше від зла, являє Свою могутність і зцілює хворого, як вже не раз це робив.

Важливо те, що залишившись на самоті, апостоли спитали Христа, чому ж вони не змогли вигнати біса і зцілити отрока? На що Спаситель сказав їм, що цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту. Отже, ми бачимо, що єдиними ліками від страждань, котрі причинено нападом злих духів на людину чи її гріхами, є піст і молитва. Піст посилює і продовжує молитву, молитва і піст зміцнюють віру, віра ж пересуває гори, виганяє бісів і все неможливе робить можливим.

Православна Церква споконвіку підкреслювала значення посту як випробуваних ліків від усіх пристрастей плотських і як грізної зброї на злих духів. Піст і молитва - це ті два крила, які у всі часи підносять людину до Бога.

Сучасний світ пропонує людині безліч спокус, яким важко протистояти і втриматися від гріха. Тому, щоб укріпитися у вірі, визнати свої гріхи і покаятися, Церков закликає нас до поста.

І сьогодні у православних християн є така нагода, бо з 14 серпня почався двохтижневий Успенський піст, який передує одному з найбільш значущих церковних свят - Успінню Пресвятої Богородиці (28 серпня).

Цей піст є строгим, адже не можна вживати їжу тваринного походження – м'ясо та м'ясні вироби, рибу і морепродукти; яйця; молочні продукти.. Важливо розуміти, що суть посту - це не дієта та обмеження в їжі, тим паче, що серпень щедрий на овочі та фрукти і щоденний раціон може бути досить різноманітним. Під час посту треба більше часу присвятити молитві, частіше відвідувати храм, бажано сповідатися і причаститися, робити добрі справи і допомагати тим, хто цього потребує. Зовсім не доречно влаштовувати галасливі гуляння, лихословити, лаятися, пліткувати, засуджувати.

Всі, хто принижує чи не визнає посту, насправді, принижують і не визнають ясне і важливе правило, яке дає Господь ради нашого спасіння. Піст це не тимчасова відмова від чогось, а свобода від того, що нас поневолює і приваблює, це реальна можливість відчути життєдайне слово Спасителя.

На період Успенського посту припадає одне з дванадцяти головних свят у церковному календарі - Преображення Господнє, яке в народі ще називають  Яблучним Спасом. 19 серпня, у п’ятницю, після Літургії та святкового богослужіння, у храмі будуть освячуватися яблука, виноград та інші плоди, цілющі трави, квіти, мед. Вважається, що саме цього дня природа повертає на осінь і холод, а праця людей, вкладена у врожай, наповнюється Божою благодаттю.

Фото та матеріал Ганни Іванової

Господь дає нам хліб насущний і небесний

Євангеліє розповідає нам про багато чудес, які сотворив Ісус Христос коли був на землі. Він перетворював воду на вино, зціляв невиліковно хворих і немічних, повертав зір сліпонародженим, воскресав померлих. Ще одним чудом є те, що Він нагодував близько 5 тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей, бо в ті часи їх не прийнято було рахувати. Дивовижну подію описують всі чотири євангелісти - Матвій, Марк, Лука та Іван. Це сталося, коли Ісус Христос, отримавши звістку про жорстоку страту Іоанна Хрестителя, пішов у безлюдне місце, щоб помолитися наодинці. Але люди вже знали, що Він зцілює хворих, тому сила народу пішла за Ним слідом. Ісус змилосердився і увесь день разом з апостолами служив людям – проповідував їм вчення Отця Свого та зціляв немічних.

З настанням вечора учні Його занепокоїлись, що люди голодні і їм нема де їжу купити. Ісус сказав їм на те, щоб вони дали людям їсти. Але нічого, крім п’яти хлібів та двох риб, не знайшлося. Та у Бога немає нічого неможливого! Так сталося і на цей раз. Ісусу принесли все, що мали - п'ять хлібів і дві риби.  Він помолився, благословив хліб і рибу, і дав їх своїм апостолам. А вони роздавали їжу, яка множилася, всім присутнім, допоки всі наситилися. Ще й 12 кошиків зібрали залишку.

Із покоління до покоління люди читають Євангеліє і щоразу відкривають для себе нові історичні або особисті обставини. Багато хто задається питанням - чому в давні часи чудеса були можливі, а нині їх так мало? То може справа в тому, що ми не здатні побачити ті чудеса, котрі відбуваються навкруги нас кожного дня? Бо усе добре від Господа сприймаємо як належне, як таке, що і має бути - життя, здоров’я, мир, любов, достаток та інше.

Настоятель храму протоієрей отець Олексій у своїй недільній проповіді підкреслив, що Господь у всі часи являв і зараз являє Свою дивовижну милість до людей. Та чи завжди люди це сприймають належним чином? Чи дякують Спасителю за блага, які отримують? Настоятель нагадав, як ізраїльтяни сорок років рятувались у пустелі від єгипетського рабства. Коли у них закінчилася їжа, то багато хто з них став дорікати Моїсею, що краще жити в кайданах, ніж терпіти голод. Господь послав їм манну небесну, щоб голоду не знали, та знайшлися ті, хто сприйняв цю Божу ласку як належне, не змінивши своєї думки. І у наші часи ми бачимо, що серед будь-якого народу є ті, хто вірно служить Богу, але є і ті, для кого матеріальні цінності важать більше, ніж почуття гідності та свободи. Такі люди здатні прислуговуватись навіть ворогу. Якби українці вибрали російське рабство, то працювали б на ворога, жили, тим, що перепадало. Але ні, народ наш не скорився, увесь світ побачив його силу духу і прагнення до волі.

Сьогодні ми переживаємо війну, плач, сльози, смерть наших дорогих людей. Цими днями знову Кривий Ріг, як і інші міста, був атакований російськими ракетами. У власних квартирах загинули люди, дітки, десятки поранених, сотням сімей ворог зруйнував житло. Наші серця розриваються від болю, утім, через гнів і біль набираємось сили для боротьби з ворогом. Ми знаємо зовнішнього ворога в обличчя, та не знаємо тих, хто за рабське служіння продає свій народ, як ті біблейські іудеї. На жаль, зрадники є. Але кожен з них обов’язково понесе відповідальність перед Богом і людьми, бо відступників зневажають усі і усюди.

Хліб - це священний продукт, якому, як ми бачимо, в Євангелії приділяється  особлива увага. Господь навчав нас молитися: « Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,нехай прийде Царство Твоє,нехай буде воля Твоя,як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні,і прости нам провини наші,як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу,але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. »

Ми просимо Господа, щоб Він повсякденно давав нам земний хліб, щоб їжа живила та давала фізичні сили. Але справжнім скарбом є хліб небесний, який подається християнам через Таїнство Євхаристії ( Святого Причастя) , бо приймаючи на відпущення гріхів Тіло та Кров Христову, віруюча людина стає учасником Вселенського Причастя. Цей безцінний дар є справжнім чудом, бо дає кожній людині надію прийняти Ісуса Христа всім серцем, всією душею і увійти у Царство Небесне, коли спливе його земне життя.

Чудеса ми можемо бачити і зараз, кожного дня Господь піклується про нас, грішних. Війна - велике зло, яке суперечить замислу Божому щодо творіння. Проте, навіть у цій великій тьмі треба знаходити в собі сили не зневіритись, не втратити надію на Божу милість і захист. Всемогутній і люблячий Господь чує щиросердні молитви з проханням справедливого миру нашому народу. То ж молимось Йому, щоб послав нам скорішу Перемогу над супротивником.  

 Матеріал і фото Ганни Іванової

Віра відкриває людині шлях до духовного зцілення  

У неділю, 23 липня, для духовної настанови парафіян  у Свято-Троїцькому храмі євангельське читання було присвячено зціленням сліпців і німого біснуватого, які Ісус Христос звершив під час своєї проповіді. В цьому відносно невеликому євангельському уривку від Матфея 9:27-35 міститься безліч глибоких смислів, які даються і нам, сучасним людям, для повчання.

Євангеліст розповідає нам про те, як двоє сліпців, почувши, що йде Христос, в надії привернути  Його увагу, голосно кричали: «помилуй нас, Ісусе, сину Давидів!» Коли ж Він увійшов у дім, сліпі приступили до Нього. Ісус запитав їх: чи віруєте, що Я можу це зробити? Вони говорять Йому: так, Господи! Тоді він доторкнувся до очей їхніх і промовив: по вірі вашій хай буде вам. І відкрилися очі їхні; і сказав їм Ісус суворо: пильнуйте ж, щоб ніхто не довідався. А вони, вийшовши, розголосили про Нього по всій землі тій. Коли ж ті виходили, то привели до Нього чоловіка німого біснуватого. І коли біса було вигнано,німий почав говорити. І народ, дивуючись, казав: ніколи такого не було в Ізраїлі. А фарисеї говорили: Він виганяє бісів силою князя бісівського. І ходив Ісус по всіх містах і селах, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства і зціляючи всяку хворобу і всяку неміч в людях.

Що ж в цій події сталося такого визначного, що заслуговує нашої уваги і сьогодні? Адже і до цього Господь сотворив багато різних чудес і зцілень, навіть словом Своїм воскресав померлих. Саме в цьому випадку важливо те, що Господь  не сказав : «Хай відкриються ваші очі». Він каже: Нехай вам станеться за вашою вірою! А сліпі, засвідчивши віру в Христа, отримали по вірі своїй - стали зрячими.

Цими словами Спаситель спонукає до віри не лише безпосередніх свідків чуда, але і всіх тих, хто читає про це в Євангелії, тобто також і нас із вами. Тим самим Він показує, що через віру фізично хворі люди самі беруть участь у своєму зціленні, а духовно сліпі - прозрівають. Тому найголовніше в житті - мати стійку та непохитну віру. Адже саме віра відкриває людині духовні очі та дарує бажане і необхідне.

Господь всім нам дає надію на те, що коли ми з вірою в серці молитовно звертаємося до Нього, то Він зглянеться на нас, грішних, і  подасть те, чого потребуємо. Адже сказано у Писанні: «Не буває безсилим у Бога ніяке слово» (Лк. 1:37). Однак, слід розуміти, що плідність слова Божого для кожної людини, в кожному конкретному випадку залежить від того, як це слово буде сприйнято і чи викличе воно зворотну реакцію - віру у Господа.  

Саме про силу віри говорив у недільній проповіді протоієрей Іван Квітка, настоятель храму Архістратига Михаїла села Зміївка Херсонської області, який через окупацію російськими військами був змушений виїхати з рідного села. В своїй першій проповіді до парафіян Свято-Троїцького храму, в якому він зараз служить разом з настоятелем протоієреєм отцем Олексієм, він підкреслив, що зараз, у важкий для нашої країни час випробувань, питання віри стоїть гостро, як ніколи. Українці мають усвідомити, що ця війна йде не тільки за визволення нашої рідної землі, але і за визволення від зла людських душ.

Може, хтось вважає, що його віра слабка і немічна, щоб перемогти у цій битві добра зі злом. Але ж ми повинні покладатися не стільки на силу нашої віри, скільки на силу Господа, в Якого ми віруємо.

Отець Іван підкреслив, що часто Господь допомагає та проявляє Свою милість через інших людей. Він розповів повчальну притчу про те, як під час повені чоловік, який вважав себе віруючим та у всьому покладався тільки на Бога, не приймав допомогу, яку пропонували йому оточуючі. В надії, що йому допоможе  Господь, він спочатку відмовився виїхати у безпечне місто автомобілем, потім не сів у човен, а потім, коли його будинок майже зник під водою, не прийняв пропозицію спастись на гелікоптері. Втопившись, чоловік представ перед Господом і спросив Його, чому ж він не був врятований? На що Господь відповів, що він тричі надсилав йому допомогу і кожного разу той чоловік сам відмовлявся бути спасенним.

Зараз, коли стільки неправди і зла навкруги, буває важко розібратись, де шукати той єдиний шлях спасіння, який приведе до істинної віри. Христос навчає нас слухати слова, але перевіряти їх через справи. Бо і слова диявола виглядають для людини мудро, однак наслідки їхні отруйні та смертельно небезпечні. Коли хтось каже, що захищає добро і утверджує справедливість, але насправді сіє ненависть, спонукає до нищення і вбивств, заради власної вигоди ширить неправду і захищає зло - то чому слід довіряти: словам чи справам? Зараз ми бачимо, як деякі громадяни України співпрацюють з ворогом у надії отримати для себе якусь вигоду, або ходять до церков московського патріархату, де моляться за тих, хто віддає накази вбивати українців. Навіть попри те, що росіяни ракетами руйнують  ті храми, як це сталося напередодні в Одесі, або раніше в інших містах! То яка ж віра є істинна?

Тому, щоб війна закінчилася якомога скоріше, треба не тільки всіляко підтримувати наших захисників, але і з надією та вірою всім нам просити Господа, щоб Україна здобула Перемогу і настав мир на нашій благословенній землі.

Посилювати молитви вдома і у храмах за Україну, її воїнство, владу, за всіх громадян закликав парафіян також і настоятель храму отець Олексій, нагадавши слова Спасителя: «Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я серед них» (Матвія 18:20).

Отець Олексій запросив парафіян  на святкову службу у п'ятницю, 28 липня з нагоди свята Святого рівноапостольного князя Володимира і Дня Хрещення Київської Руси. Це визначна подія для нашої Церкви і нашої Держави, бо завдяки князю Володимиру 1035 років тому Україною був вибраний шлях до істинної віри у Господа. Цей вибір, нашу історію і наше майбутнє сьогодні ми повинні захистити від держави-агресора, якої, коли Київ хрестився, навіть не існувало.

Після завершення Божественної літургії відбувся молебень за державність нашої України та освячення води.    ·

Матеріал та фото Ганни Іванової

Хай Тройця Свята в любові єднає парафію нашу в єдину родину

 «П’ятидесятницю святкуємо, і Духа пришестя,  і виконання обіцяного, і сповнення надії, і таїнство - таке велике, як і чесне». (стихира свята з Великої Вечірні)

4 червня Свята Христова Церква урочисто святкувала День Святої Трійці. У 383 році, на Другому Вселенському соборі у Константинополі Трійця була офіційно встановлена як одне з найголовніших свят християн. Адже саме цього дня Церква згадує і молитовно святкує своє народження. Господь Говорить нам: «Я збудую Свою Церкву, і ворота пекла не здолають її» (Матвія 16:18)

Свято завжди відзначається на  п'ятидесятий день після Великодня, тому має ще одну назву - П'ятидесятниця.

Це одне з найулюбленіших в Україні свят. В народі Трійцю називають Зелені свята, бо за традицією православні християни освячують у храмах трави, зелені гілочки та квіти, прикрашають ними свої оселі.

Чому ж День Святої Трійці є для православних християн таким особливим? Яке має духовне значення для кожного з нас?

У Євангелії сказано, що на п'ятидесятий день після Великодня дванадцять апостолів разом з Пресвятою Богородицею перебували у сіонській горниці на молитві. Раптом, десь о дев’ятій ранку, зчинився шум з неба і переповнив ввесь той дім, де перебували учні Христові. З’явилися вогненні язики і спочили (зупинилися) по одному на кожному з них.

До зустрічі з Христом апостоли були простими людьми, які не знали грамоти та і інших мов, та після того, як вони сповнилися Духа Святого, стали славити Бога різними мовами. Апостоли здобули дар зцілення, пророцтва, і почали проповідницьку місію, яка не закінчується і до сьогодні. Це духовне переродження, здатність і силу для проповіді дав їм Господь, для того, щоб вони могли нести Слово Боже поміж всіма народами.

День П’ятидесятниці ми ще називаємо Світлою Трійцею, і ця назва також не випадкова. Бо подія сходження Святого Духа на апостолів явила триіпостасного Бога людям - Отця, Сина і Святого Духа. Саме прославленням Пресвятої Тройці і осіненням себе хресним знаменням починається молитва - наша розмова з Богом. Символ Віри, який ми промовляємо на кожній Літургії, засвідчує про Пресвяту Трійцю як основу нашої віри в Бога.

На протязі віків і в наші дні здатність наповнюватися Святим Духом, мати безпосереднє спілкування і єднання з Богом, подається через Христа всякій людині, яка долучається до Церкви Істинної. Це означає, що для повноти дії Святого Духа людина повинна бути в Церкві, тобто через віру, через народження від води і Духа, через Таїнство Хрещення увійти в єдність зібрання вірних та залишатися в ньому. В Пресвятій Трійці проявляється уся повнота благодаті Господньої, що подається людині в Ім’я Отця, Сина і Святого Духа.

Глибоко помиляються всі ті, хто вважають, що для спасіння душі та життя вічного належність до Церкви Христової не є потрібною. Бо хто відкидає Церкву - той відкидає і її засновника Бога, і її Главу, Христа, і Духа Святого,

Для всіх парафіян Свято-Троїцького храму це свято є храмовим днем, а в цьому році – знаковою, ювілейною датою 25-річчя заснування храму. Саме Свято-Троїцький храм став першим українським, заснованим у Кривому Розі. Неймовірні труднощі і перепони, які довелося долати  настоятелю храму протоієрею отцю Олексію і всім парафіянам, об’єднали небайдужих вірян, які не мали жодного сумніву в автокефалії Помісної Української  Православної Церкви та прагнули відродження наших українських традицій. І, як показав час, їм це вдалося!

На святковій Божественній Літургії, яку звершили настоятель храму  протоієрей Олексій і протоієрей отець Іван, парафіяни молились за нашу незалежну Україну, просили у Господа, щоб він захистив воїнів, владу і весь український народ та прогнав російських окупантів з нашої благословенної землі. Наприкінці богослужіння, відповідно до традиції, отець Олексій і отець Іван звершили вечірню з коліновклонними молитвами. Після свята Воскресіння Господнього перший раз під час богослужіння всі віруючі приклонили коліна перед Господом у молитовному проханні гідно прийняти безцінні дари благодаті Божої.  

По закінченню святкового богослужіння настоятель храму окропив присутніх освяченою водою і запросив всіх пригоститися солодкими пиріжками.

А ще на храмове свято юні вихованці Недільної школи Свято-Троїцької парафії провели Благодійний ярмарок на підтримку Збройних Сил України. Діти заздалегідь готувались до цього заходу і власноруч зробили багато цікавих поробок, які з задоволенням купували присутні на святі. Завдяки старанням діточок і парафіян, всього було зібрано 9,5 тисяч гривень. На яку саме підтримку наших воїнів будуть спрямовані ці гроші, вирішиться найближчим часом. У минулому році, наприклад, на ярмарку діти зібрали більше восьми тисяч гривень, за які було придбано дві акумуляторні батареї для бронетранспортерів.

Парафіяни Свято-Троїцького храму на чолі зі своїм настоятелем отцем Олексієм з перших днів війни постійно підтримують захисників України духовно, молитовно та матеріально

Пресвятая Трійця відкрий двері миру для України та благослови наші Збройні сили і дай нашому народові славити Бога єдиними устами і єдиним серцем і оспівувати пречесне і величне ім’я Твоє, Отця і Сина і Святого Духа нині і повсякчас і навіки вічні. Амінь.

Матеріал і фото підготувала Ганна Іванова

Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

На сороковий день після Пасхи Свята Православна Церква відзначає одне із двунадисятих свят  - Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. У цьому році свято припало на 25 травня.

Від Великодня до Вознесіння на привітання «Христос Воскрес» ми відповідали «Воістину Воскрес», адже саме цей період після Воскресіння з мертвих Ісус Христос перебував на землі серед своїх учнів та пастви. І кожен день вони відчували невимовну радість зустрічей і розмов зі своїм улюбленим Учителем. Для чого ж Господь являвся учням та іншим людям? Для того, щоб всі увірували в те, що Він дійсно Воскрес, є Сином Божим і Богом Істинним. Насправді, спочатку навіть апостоли мали сумніви, хоч вони майже три з половиною роки були поруч з Ним, слухали повчання, вели бесіди та на власні очі бачили творені чудеса.    

Євангеліє розповідає нам, що Спаситель готовив учнів до великого покликання - апостольського служіння, доручаючи їм звершувати Свої діла. А в останній день перебування на землі, Господь зібрав їх у передмісті Єрусалима. Розмовляючи з ними, Христос пішов до Віфанії, де на вершині гори Елеонської зупинився і почав віддалятися від них, піднімаючись вище і вище на небо. Так Спаситель вознісся над людством і сів праворуч Бога Отця Свого.

Апостоли були вражені побаченим, довго стояли і дивилися Йому вслід. Несподівано з’явилося два Ангели у білих шатах, які сповістили їм, що настане час і Господь несподівано знову прийде на землю в людській плоті, в усій Своїй Славі, щоб судити живих і мертвих, які тоді воскреснуть.

Після цього учні Ісуса Христа повернулися в Єрусалим з великою радістю, бо мали тверду і непохитну віру, що Він живий і завжди незримо буде перебувати поруч з ними. Апостоли були втішені словами Спасителя: «Прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Ін. 14,3). Вони  вірили, що Господь вознісся на небо для того, щоб приготувати його до прийняття всіх справжніх Своїх послідовників.

Звичайно, небо, на яке вознісся Господь, це не те зоряне або блакитне небо, яке ми бачимо над собою. Свята Церква каже нам, що там, куди увійшов Господь, вічні обителі праведних, там радість постійного споглядання Бога, там життя вічне. Своїм Вознесінням на небо Син Божий відкрив віруючим в Нього благодатний шлях до Отця Небесного. Тому Вознесіння Господнє стосується особистого спасіння кожного з нас, зміцнює віру і надію на життя вічне. Велика була заслуга апостолів, бо вони через видиме людство Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга тих, які вірять в Нього, не бачивши: «Блаженні, що не бачили й увірували!” (Ін.20,29).

Якщо в серці людини є промінчик Божественної любові, смирення, співчуття до ближніх, то це означає, що вона прагне жити згідно тих засад, про які говорив Спаситель, коли перебував на землі. Невичерпним джерелом, світильником віри, який щедро дарує промінчик того світла, є істинна Православна Церква.

Господь заповідав нам: «Де двоє чи троє зберуться в ім’я Моє, там і Я посеред них» (Мт. 18:20.) І коли ми приходимо до храму Божого, то завжди пам’ятаймо, що Господь є присутній тут в здійсненні Таїнств, встановлених Самим Ісусом Христом, Головою Церкви. Тому, наскільки ми є близькі до Церкви, настільки ми є близькі до неба в своєму земному житті. 

Настоятель Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій у своїй недільній проповіді підкреслив, що Господь все зробив для нашого спасіння, за всіх нас однаково постраждав. Він, як людина, прийшов у світ, звершив місію спасіння людства, показав нам, яким шляхом потрібно йти, і вознісся на небо, запевняючи нас у тому, що це путь істини.

Матеріал і фото Ганна Іванова