Святійший
Патріарх Київський
 
і всієї Руси-України

ФІЛАРЕТ

День тезоіменитства:
14 грудня

 

 Преосвященнійший
СИМЕОН,
Єпископ
Дніпровський
і Криворізький.

День тезоіменитства:   
11 жовтня

 


 протоієрей Олексій (Лупін)
День тезоіменитства:  
30 березня

День ієрейської хіротонії
16 серпня 1992 року

 ХВАЛІМО БОГА УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.

Читання он-лайн:


 

 

 

 

 

Офіційні веб-сайти
Київського Патріархату
:
 

 

 

Наш банер: 


Запрошуємо до співпраці православні сайти
Української
Православної Церкви
Київського Патріархату

і пропонуємо взаємне
розміщення банерів.
 

Код для вставки
нашого банера:

<div align="center" style="font-size:8px">

<a href="http://nashhram.jimdo.com/"><img src="http://www.artbanner.com.ua/bannermake/banners121/6401678172053333.png" border="0" width="220" height="60" alt="" /></a><br />

</div>

 


Адміністратор сайту:
Віталій Музика

Погода в Krivoy Rog

НАШІ  ПАЛОМНИЦТВА

ПАЛОМНИЦТВО  В СЕЛО  ІСКРІВКУ,
ПЕТРІВСЬКОГО РАЙОНУ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

24 вересня 2017 року, після звершення Божественної літургії, настоятель Свято-Троїцького храму з групою парафіян вирушив у паломницьку подорож в село Іскрівка, Петрівського району Кіровоградської області.

Багатьом віруючим і всім, хто цікавиться історією рідного краю, подобаються ці місця своєю особливою атмосферою, церквою з незвичайною історією, святими джерелами, старовинною могилою старшини Війська Запорозького Низового - Сави Самовриги, яку оточують природні красоти. Відоме це місце по всій Україні і люди їдуть сюди з різних її куточків.

У цій своїй подорожі паломники відвідали Хрестовоздвиженську церкву села Іскрівка, святе джерело отця Миколая та могилу старшини Славного Війська Запорозького Низового, куреня Пашківського, капітана - Сави Самовриги, оточену мальовничими пагорбами, скельними виступами і степом, повним квітів і різнотрав’я.

Село Іскрівка засноване 1767 року запорізькими козаками на північних землях Нової Січі, на лівому березі річки Інгулець при впаданні в нього річки Жовтої. Первісна назва поселення - Саморина Слобода.
Влітку 1775 року, за наказом Катерини
II царські війська захопили і зруйнували Запорізьку Січ. Згодом вийшов маніфест імператриці про скасування цього останнього оплоту автономії в Україні, оплоту волі і демократії, національної незалежності і притулку для втікачів з усієї Російської імперії від кріпацтва; місце розвинутої економіки і прогресивних фермерських форм господарювання, вогнища свободолюбства, героїзму, блискучого військового мистецтва. Царський уряд дратувало незалежне населення Січі, яку ще Петро І називав «коренем усякого зла». Тому царизм не захотів терпіти присутність цього острівця вольностей на теренах своєї централізованої і покірної імперії.
Після скасування Запорізької Січі уряд Росії став роздавати землі козацьким старшинам, військовим чиновникам, російським, українським та іноземним поміщикам.
На лівому березі Інгульця селилися в той час козаки Інгулецької, Козацької та частково Саморської паланок. Остання розмістилася на лівому березі Дніпра, де на річці Самора була козацька церква та поселення Саморь. Можливо, перша назва Іскрівки – «Саморина Слобода» - пов’язана з тим, що в ній селилися козаки з берегів Самори. 1796 року всі селяни Правобережної України були закріплені за поміщиками, які отримали великі земельні наділи після ліквідації Січі та роздачі козацьких земель. З цього часу Саморина Слобода стала належати полтавському землевласнику князю Кочубею, який був онуком генерального судді Лівобережної Гетьманської України Василя Кочубея, страченого 1708 року за наказом царя Петра І разом з полтавським полковником Іваном Іскрою. З  ініціативи князя Кочубея, Слобода Саморина і була названа Іскрівкою на честь Івана Іскри, що був свояком Василя Кочубея. Село ж Ганнівка, на річці Жовтій, назване за імям старшої дочки Василя Кочубея – Ганни.

 По приїзду до Іскрівської церкви, всі приклалися до хреста, який встановлено на могилі святого священомученика Миколая, в капличці за вівтарною частиною храму. Відвідали церкву, де трепетно помолившись приклонилися до раки з мощам святого, що встановлена зліва від центру храму.
Українська багатостраждальна земля здавна славилася християнськими традиціями, православними храмами і подвижниками віри. Складним випробуванням для людей стали події XX століття: жовтневий переворот, громадянська війна, духовно-політичне перетворення держави, наслідками чого були кардинальні зміни світогляду і життя в цілому. Цей неоднозначний, бурхливий час - особлива сторінка нашої історії. Бо це жнива нових мучеників за віру Христову. Одним із  них є священомученик нової епохи- святий Миколай Іскрівський, що
був настоятелем Хрестовоздвиженського храму
села Іскрівка.

Дата заснування храму - 1905 рік, побудований за сприяння царя Миколи II.
Про появу отця Миколая в селі Іскрівці, можна знайти наступну інформацію: за узгодженням з отцем Іоаном Кронштадтським, цар Микола II сам запропонував священика в новозбудований ним храм.
Так, волею Божою, священодиякон Миколй з Ісаакієвського собору міста Санкт-Петербургу, рішенням духовного єпархіального керівництва рукопокладається в ієрейський сан і призначається настоятелем храму села Іскрівка. Молодий священик опиняється на землі Єлисаветградській і починає своє пастирське служіння.

Зараз точно можна сказати тільки те, що отець Миколай народився приблизно 1877 – 1878 року, у благочестивій православній родині, за царювання імператора царя Олександра ІІІ. Дитинство і юність його проходили в християнському вихованні, під мудрим керівництвом батьків, які з малечку  прищеплювали йому любов до Бога та Святої Православної Церкви.
Після закінчення шкільної освіти, Миколай вступає до Петербурзької духовної семінаріїї, де Промисел Божий зводить свого обранця з великим пастирем і, майбутнім святим праведним, отцем Іоаном Кронштадським, котрий бере Миколая в свої духовні чада.
У невеликій книзі, яка описує історію храму і життя о. Миколая, написано, що він часто лікував людей або допомагав їм порадами, передбачав багато подій, у тому числі дату і обставини своєї власної смерті та майбутнє своєї родини. Своїй дружині він говорив: «Не сумуй, матінко. Мене вб’ють, і три рази хоронитимуть, а ти ховатимешся під двома прізвищами». Так воно і вийшло. Дружину отця Миколая звали Анна, їхнього сина – Димитрій. Справжнє прізвище протоієрея Миколая лишилось невідомим через знищення або приховування більшовиками єпархіальних архівів. У роки гонінь матінка Анна, задля власної безпеки і безпеки сина, двічі змінювала прізвище після вбивства чоловіка, згинувши врешті безслідно у таборах НКВС. Син Димитрій також був репресований, а повернувшись зі сталінських таборів, змінив прізвище ще й в третій раз, аби захистити вже своїх власних діточок…

Молитовні труди отця Миколая здобували йому популярність далеко за межами Єлисаветградської губернії. З різних місць, наприклад з Тули, яка знаходтиться більш ніж за тисячу верст, приїжджали до нього страждучі і жадаючі зцілення. Влітку він вичитував на своєму джерелі, взимку, коли було холодно, молився в храмі. Багато хто приходив послухати його проповіді і ставав свідком дивовижних зцілень.

  2 жовтня 1919 року отець Миколай зазнав мученицької смерті від рук катів та вбивць - спецзагону НКВС, завданням якого було знищувати священиків, яких найбільше любив і дослухався народ. Саме так більшовики боролися за уми селян… Тіло вбитого священика з першої могили було таємно перепоховане його ж парафіянами у іншому місці. Через рік, у 1920 році, коли була проголошена УНР, протоієрея Миколая урочисто перепоховали за чином похорону священика. Приїхало багато представників духовенства, які і звершили третє поховання о. Миколая у могилі, за вівтарною частиною церкви. Свідки цієї події стверджували, що тіло священомученика, при відкритті другої тимчасової могили, мало вигляд ніби тіло новопреставленого. Його обмили, облачили у священичі ризи та поклали у гріб.
До 2001 року тіло знаходилося у могилі на церковному дворі. Хрест на могилі священика стояв усі роки, навіть коли в приміщенні церкви був склад зерна та зберігалися вулики. Чіпати могилу ніхто не наважувався, а благочестиві християни трепетно її доглядали усі ці роки.
17 вересня 2001 року були підняті мощі святого священомученика Миколая Іскрівського, від яких виходили пахощі. Зараз мощі святого зберігаються у різній дерев’яній ракі, яка розміщена у лівій частині церки.

Джерело отця Миколая.
Віра у цілющі властивості води завжди жила у серцях людей. Науковці стверджують, що вона має незвичайні властивості і, у природі немає загадковішої речовини, ніж вода. А поки вчені вже не одне століття б’ються
 з цією загадкою, люди знаходять джерела, вода в яких справді цілюща.
Таку зцілюючу силу має джерело отця Миколая Іскрівського, що знаходиться на землі, яка належала колись йому. Кожного ранку отець Миколай йшов до джерела, щоб збагатити свою душу і тіло позитивною енергією цілющої води.  Велика була сила віри та молитви отця Миколая, тож люди, знаючи це, часто зверталися до нього за допомогою у своїх хворобах. Біля цього джерела за свого земного життя святий священомученик Миколай Іскрівський в теплу пору року завжди проводив служби, а в холодну пору року воду з джерела приносив у церкву.
Під час будівлі греблі на річці Інгулець за радянських часів, джерело безжалісно засипали великою товщею грунту. Але не зважаючи ні на що, джерело пробилося в іншому місці поряд з дамбою. А через декілька років з Кривого Рогу спеціально до джерела приїхав хворий шахтар на милицях. Він розрив руками землю там, де джерело було за часів отця Миколая, набрав води, вилив на себе три відра, поклав милиці і пішов без їхньої допомоги. Принаймі така ходить легенда. 
Місцеві жителі обливаються водою з джерела регулярно. Багато людей приїздить за водою з інших сел та  міст, вони обливаються водою, набирають її у посудини, і говорять, що вода ця зціляє від будь-якої недуги.
Сила цього джерела, як і джерела святої Параскеви, що не подалік звідси, відома далеко за межами України. Вони несуть у собі неймовірну енергію і силу нашої землі. Те, чого нам всім часто не вистачає сьогодніу час космічної швидкості та комп'ютерних технологій. Сюди їдуть люди з Кривого Рогу, Запоріжжя, Олександрії, Кам'янки, Одеси, Хмельницького, Золотоноші та з інших куточків, щоб зцілитися та долучитися до неймовірного.
Отець Миколай за свого життя говорив: «Ніде в окрузі не буде такої води, а це джерело невичерпне. Коли мене не стане – покличте, і я допоможу».

Так і є сьогодні. Все, що пов'язане з іменем святого отця Миколая Іскрівського, йде на користь людям. Тільки вірити треба. А віра, як відомо, чудеса творить.

 

Підбадьорившись після обмивання і набравши запаси цілющої води на джерелі св. Миколая Іскрівського, паломники поїхали до цілющого джерела св. Параскеви П’ятниці.
Це джерело знаходиться в декілька кілометрах від джерела отця Миколая. Але проїхавши кілька кілометрів по ґрунтовій дорозі вздовж ста
вків, на шляху стала низина, заповнена дощовою водою. Що не дало можливості автомобілям групи продовжити далі свій шлях.
І група вирушила до 
однієї з найвизначніших пам’яток козацької доби -
 могили старшини Славного Війська Запорозького Низового, Орільської планки Куреня Пашківського, кпітана Сави Самовриги.

Могила цього славного козака знаходиться за селом на відстані 8-ми кілометрів від центру, у глибокій балці, за 40 метрів від степової річки Інгулець. Серед живописних приінгулецьких кам’яних схилів увагу привертає кам’яний 12-ти кінцевий хрест витонченої роботи (так званий «хрестоподібний»). Верхній малий хрест додатково позначений ще й косим врізним хрестом. Вже сам його зовнішній вигляд говорить про те, що поховано тут зовсім не рядового козака.
На хресті врізним шрифтом виконано напис: «Здесь почивает раб Божий Сава Самоврига Капитан войска Запорожского куреня Пашківского преставился 1783 года». Напевно цей Сава і є засновником села Савівки.
За 1756 рік у списках куреня Пашківського нараховувалося 280 козаків при отамані Матвії Бойку. Під № 6 числиться Савка Самоврига. В Державному архіві міста Києва знаходиться список козаків куреня Пашківського за 1770 рік. Першим у цьому списку йде отаман Андрій Копчір, другим Сава  Самоврига, а сьоме прізвище в списку - Іван Шам. Подальшу долю капітана орільської паланки Сави Самовриги за даними архіву прослідкувати неможливо - інших документів, окрім вище зазначених, не виявлено. В 1774 році  Сава Самоврига  заготовляв ліс разом із козаками. На думку дослідників, ліс був необхідний для будівництва його зимівника. В описі Єлисаветградського уїзду за 1780 рік, в строчці під  № 222 зазначено: «Деревня Савино числом  мужского пола 29, женского 20, число десятин земли  удобной 2000, неудобной 100, принадлежит капитану Самоврыге».
Таким чином дослідниками встановлено, що в даному селі  похований капітан Орільської паланки Сава Самоврыга. 
В  цій  історії є ще одна незвідана сторінка. На карті  за 1861 рік тут показано два хрести, що тоять поруч. На думку дослідників, тут похований ще і Іван Шам, який не набагато пережив свого товариша.  Саме в його честь село Савівку було перейменовано на село Шамівку.

Підкріпившись загальною трапезою на свіжому степовому повітрі, паломники  у піднесеному духовному стані, переповнені враженнями та почуттями від подорожі,  вирушили додому.
По дорозі до Кривого Рогу група почула багато цікавого з історії свого рідного міста, його околиць та про видатних особистостей нашого краю.
  Українська історія, спаплюжена і не раз відкорегована на свій лад Російською імперією, має ще дуже багато таємниць, вивчити і розгадати які нам ще належить. Бо історія країни і життя її людей, - це не тільки предмет для наукового вивчення, але й приклад для розумного наслідування. А знаючи, хто ми є і чиї ми діти, зробимо ж так, щоб наступним поколінням українців не довелося воскрешати свою історію з небуття.


 

ПАЛОМНИЦТВО  В  ПОЧАЇВСЬКУ
СВЯТО - УСПЕНСЬКУ  ЛАВРУ
.

20-го серпня 2013 року, під час Успенського посту, з благословення настоятеля Свято-Троїцького храму міста Кривого Рогу, в паломницьку подорож до Почаєва вирушила група прихожан.
Поколіннями
передаються оповіді про чудеса, які були явлені на Почаївській горі. Чимало людей у всі часи прагнули побувати на місці явлення Божої Матері та власноруч доторкнутися до
святинь.

Поїздом з Кривого Рогу доїхали до Тернополя, а далі автобусом в Кременецький район. Наближаючись до Почаєва, вже з далеку видно величні золоті куполи, увінчані православними хрестами. І ось, у всій своїй красі – духовна твердиня українського краю - Почаївська Свято-Успенська лавра.

В перший день, 21-го серпня, паломники відвідали Свято-Духівський скит, Джерело Праведної Анни та Святу гору.
 С
орок хвилин пішого ходу відділяють Почаївську Свято-Успенську Лавру  від Свято-Духівського скиту. Скит розташований на місці обителі, заснованої ченцями Києво-Печерської Лаври, що рятувалися від татар. Обитель була заснована раніше самої Почаївської Лаври. Чернече життя в скиті часто переривалося за польської окупації і було відновлене в кінці ХІХ століття. Скит побудований за зразком Валаамських скитів.
У радянськ
і часи  тут розташувався будинок для психічно хворих людей.
У скиті два храми: верхній - на честь зішестя Святого Духа на Апостолів, та нижній - на честь преподобного Серафима Саровського чудотворця.  Незважаючи на віддаленість скиту і його невеликі розміри, тут багато святинь: оновлений образ Божої Матері; великий старовинний мощевик з безліччю часток святих мощей; мироточива глава невідомого печерського подвижника; вериги преподобного Данила Переяславського; частина каменю, на якому молився преподобний Серафим Саровський. Тут знаходиться 109-ти метрової глибини колодязь з цілющою водою.

Джерело Праведної Анни з надзвичайно чистою водою. Температура води літом і зимою однакова – п’ять градусів і ніколи не замерзає. Важко повірити, що в недалекому радянському минулому вандали майже знищили джерело, засипавши його землею і бетонними плитами. Сьогодні ж тут чудовий храмовий комплекс і завжди багато бажаючих зануритися в крижану джерельну воду, яка славиться цілющими лікувальними властивостями.

По дорозі з Почаєва до Кременця, на відстані 20-ти кілометрів від Почаєва, знаходиться незвичайна гора з плоскою верхівкою. Висота Святої гори 265 метрів над рівнем моря. На верхівці цієї гори залишила відбиток стопи Пресвята Богородиця. З відбитку стопи забило джерело з цілющою водою, в якому зцілялися хворі люди. А на святому місці було зведено храм. Однак, в радянські часи храм і відбиток стопи Пресвятої Богородиці з джерелом були взірвані. Сьогодні вершину гори прикрашає новий православний храм над уцілівшими печерами, а цілющі води щедро напувають всіх охочих.

Наступного дня, 22-го серпня, о четвертій годині ранку, паломники прибули до Свято-Успенської лаври. 
В Свято-Успенському соборі о п’ятій годині розпочалася Полуношниця, а з шостої години присутні мали можливість, під спів акафісту, приклонитися до чудотворної ікони Почаївської Божої Матері, яку опустили з іконостасу.
Після богослужіння в Свято-Успенському соборі прочани відвідали храм преподобного Іова Почаївського та вклонившись святим подвижникам Іову і Амфілохію, вирушили на богослужіння до Троїцького собору.

Повільно підійшов до завершення час перебування в Почаївській лаврі і настав час вирушати в дорогу додому.

Від Почаїва доїхали автобусом до Радивиліва, звіддти - електричкою до міста Львова, а далі - поїздом "Львів - Запоріжжя" до Кривого Рогу.

За вікнами пропливали мальовничі краєвиди, а думки лишались на святій горі Почаївській. Пригадувалося все побачене та пережите там. Переповнюва особливий, ні з чим не зрівняний настрій, адже кожен віз додому в своєму серці вогник благодатного світла з обітелі Божої Матері.

 

 

ПАЛОМНИЦТВО В СЕЛО ІСКРІВКА
КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

24 червня 2012 року, після Божественної Літургії, настоятель Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій з прихожанами здійснили паломницьку подорож до села Іскрівка, Кіровоградської області.
Учасники поїздки відправилися на цілюще джерело отця Миколая, де був відслужений акафіст святому священомученику Миколаю Іскрівському та відвідали сільську церкву, де приклонилися до раки з мощами святого.
Насолодившись красою місцевих краєвидів та відпочивши на свіжому повітрі, паломники відправились додому, повні тілесних сил та духовної радості.


 

 

ПАЛОМНИЦТВО ДО МАНЯВСЬКОГО
ХРЕСТО-ВОЗДВИЖЕНСЬКОГО
ЧОЛОВІЧОГО  МОНАСТИРЯ
.

6-7 жовтня 2012 р.Б., коли Українська Православна Церква вшановує пам'ять преподобного Феодосія Манявського, з благословення настоятеля Свято-Троїцького храму протоієрея Олексія, група паломників відвідала Український Афон - Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир.
В храмі Воздвиження Чесного Хреста Господнього прочани помолились перед чудотворною мироточивою іконою Пресвятої Богородиці «Ігуменя Манявська».
Після Божественної Літургії група
крутою гірською стежкою піднялась до Блаженного каменя, де за свідченням істориків з’явилися перші монахи з Києво-печерської лаври і заснували монастир. Там паломники помолившись, обмились та набрали цілющої води з-під Блаженного каменя.
Повернувшись в обитель, прочани помолились на молебні святому преподобному Феодосію Манявському, оглянули храми св. страстотерпців Бориса і Гліба та Благовіщення Пресвятої Богородиці, мали можливість подивитись весь скит та цікаво і корисно поспілкуватись з схиієромонахом Адамом.
Також паломники відвідали Манявський водоспад, який знаходиться за декілька кіломктрів від скита в горах. Перебуваючи в паломницькій подорожі, група мала чудову нагоду насолодитись мальовничими краєвидами Карпат і відвідати міста
Рогатин, Івано-Франківськ, Надвірна, Богородчани, Яремче, Ніжанковичі, Добромиль, Львів.

 

 

ВШАНУВАННЯ ХОЛМСЬКОЇ
ЧУДОТВОРНОЇ ІКОНИ
ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
У МІСТІ ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ.

27 жовтня 2012 р.Б., з благословення настоятеля Свято-Троїцького храму, група паломників прибула в м. Дніпропетровськ, щоб вшанувати Холмську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці.
Давня Русь-Україна мала чотири найбільші святині – чудотворні образи Пресвятої Богородиці: Вишгородська (Владимирська), що нині перебуває у Москві й шанується як головна реліквія Росії; Белська (Ченстоховська), що тепер найбільш шанована у Польщі; Успіння Богородиці з Успенського собору Києво-Печерської лаври (знищена під час зруйнування храму більшовиками 1941 р.) і Холмська – єдина з перелічених, що нині осяває нашу благословенну землю.
Ікону урочисто зустрічали на площі біля театру імені Т.Г. Шевченка духовенство Дніпропетровської єпархії та велика кількість віруючих. Був відслужений акафіст до Пресвятої Богородиці, який очолив Преосвященнійший Симеон, єпископ Дніпропетровський і Криворізький.
В цей сонячний і наповнений духовною радістю день всі присутні мали можливість особисто приступити до чудотворної ікони і вклонитися Пречистій Діві Марії.
«О, Пресвята Діво, Мати Христа Бога нашого, всемогутня заступнице країни нашої, зі страхом, вірою і любов’ю припадаючи до чудотворного образу Твого, молитовно взиваємо: будь милосердна до нас, смиренних і недостойних рабів Твоїх, і гріхів та беззаконь наших, Милосердна, не згадай, але простягни руки Твої до милосердя благого Владики, щоб не відвернув лиця Свого від рабів Своїх і не осудив нас, грішних, за беззаконня наші, але вчинив з нами по великій Своїй милості».