Святійший
Патріарх Київський
 
і всієї Руси-України

ФІЛАРЕТ

День тезоіменитства:
14 грудня

 

 Преосвященнійший
СИМЕОН,
Єпископ
Дніпровський
і Криворізький.

День тезоіменитства:   
11 жовтня

 


25-та  річниця
ієрейської  хіротонії


 протоієрей Олексій (Лупін)
День тезоіменитства:  
30 березня

День ієрейської хіротонії
16 серпня 1992 року

 ХВАЛІМО БОГА УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.

Читання он-лайн:


 

 

 

 

 

Офіційні веб-сайти
Київського Патріархату
:
 

 

 

Наш банер: 


Запрошуємо до співпраці православні сайти
Української
Православної Церкви
Київського Патріархату

і пропонуємо взаємне
розміщення банерів.
 

Код для вставки
нашого банера:

<div align="center" style="font-size:8px">

<a href="http://nashhram.jimdo.com/"><img src="http://www.artbanner.com.ua/bannermake/banners121/6401678172053333.png" border="0" width="220" height="60" alt="" /></a><br />

</div>

 


Адміністратор сайту:
Віталій Музика

Погода в Krivoy Rog

 

 

СВЯТИТЕЛЬ  ІОАН  ЗОЛОТОУСТИЙ.
Повчання про те, що грішнику ніколи не слід впадати у відчай, але завжди потрібно уповати на Боже милосердя.

Улюблені, нехай ніхто із нас не зневірюється у своєму спасінні! Гріх не в нашій природі, ми отримали волю і свободу. Ти – богохульник? Можеш стати апостолом. Ти – митар? Можеш стати євангелістом. Ти – розбійник? Можеш здобути рай. Ти – волхв? Можеш поклонитися Владиці. Немає такого гріха, який не загладився б покаянням. Для того Христос і обрав крайні ступені нечестя, щоб ніхто наостанку не мав нічого для виправдання. Не кажи мені: “Я загинув, що мені залишається робити?” Не кажи мені: “Я згрішив – що мені робити?” У тебе є Лікар, Котрий вище за хворобу; у тебе є Лікар, Котрий лікує одним порухом; у тебе є Лікар, Котрий зцілює однією волею, Котрий і може, і хоче лікувати. Якщо Він створив тебе із небуття, то тим паче може виправити тебе, вже існуючого і пошкодженого. Хіба ти не чув, що Він взяв земний порох і створив людину? Що перетворив землю на плоть? Що влаштував нерви, кістки, шкіру, жили, очі, руки, ноги і все інше? Взято було землю – одну речовину; явилася творчість і постали різноманітні витвори. Ти не можеш сказати, як ти створений? Так само не можеш сказати, як знищуються гріхи. Якщо вогонь, потрапляючи у терня, знищує його, то на багато легше Божа воля знищує і вивергає з корінням наші гріхи, і грішника робить подібним до безгрішного. Не запитуй, як це стається, не досліджуй, як це здійснюється, але віруй у чудо. Ти скажеш: “Я багато нагрішив, і великі мої гріхи”. Але хто без гріха? Ти скажеш: “Я згрішив тяжко, більше і гірше за інших людей”. Але тобі достатньо принести таку жертву: “Я Сам згладжую злочини твої <...> і гріхів твоїх не пом’яну <...> говори ти, щоб виправдатися” (Іс. 43, 25-26). Визнай, що ти згрішив, і це стане початком твого виправлення. Жалкуй, зворушись, проливай сльози. Хіба щось інше пролила євангельська блудниця? Нічого іншого, окрім розкаяння. Вона взяла собі за керівника покаяння і прийшла до Джерела…

Отже, возлюблені, наслідуйте хананеянку. Хоч ти і чоловік, проте наслідуй жінку, іноплемінницю, слабку, знедолену і зневажену. Ти не маєш біснуватої доньки? Але ти маєш грішну душу. Що сказала хананеянка? “Помилуй мене, дочка моя тяжко біснується” (Мф. 15, 22). Так і ти скажи: “Помилуй мене, душа моя тяжко біснується”. Гріх є великим бісом. Біснуватий викликає співчуття, а грішник – ненависть; той заслуговує прощення, а цей не має виправдання. “Помилуй мене” – коротке слово, але воно знайшло море чоловіколюбства, тому що де милість, там усі блага.

 

 

ПРЕПОДОБНИЙ ЄФРЕМ СИРІН.

ПРО  МОЛИТВУ,  ПІСТ  І  СПРАВИ МИЛОСЕРДЯ. 


Преподобний Єфрем говорить, що необхідно здобувати чесноти через «постійне перебування в молитві». Молитва, за преподобним Єфремом, — це, насамперед, розмов
а душі з Богом.
«Молитва досконалих, — пише він, — здіймається просто у небо. Ангели й Архангели захоплюються нею і підносять її до Престолу Святого й Найвеличнішого Владики всіх», і тоді буває велика радість на Небесах. Преподобний Єфрем такими словами оспівує молитву: «Молитва є матір грішних, тому що слізьми зцілює їхні рани і робить здоровими, подібно лікарю». Вона «є збереженням цнотливості, навчанням серця, приборкуванням зарозумілості, очищенням від злопам’ятності, знищенням ненависті, виправленням нечестя. Молитва — міць тіла, благоденство дому, благоустрій міста, могутність царства, знак перемоги під час війни, міцність миру. Молитва — печать дівоцтва, вірність шлюбу, зброя подорожніх, охоронець відпочиваючих, благонадійність пильнуючих, врожайність землеробам, порятунок плаваючих. Молитва — заступниця засуджених, розрада ув’язнених, утіха скорботним, веселість тим, хто радіє, підбадьорення тим, які плачуть, вінець подружжям, поховання померлим. Молитва — бесіда з Богом, рівночесність із Ангелами, успішність у добрі, відраза від злого, виправлення грішних. Молитва — велика зброя, невичерпна скарбниця, ніколи не скінченне багатство, безбуремна пристань, основа тиші. Молитва є корінь, джерело й матір тисяч благ. Вона самого царства сильніша».

  Молитву преподобний Єфрем поділяє на спільну й приватну. 
Спільна молитва, яка відбувається у храмі, має величезне значення. Преподобний пише: «Як дощ зрощує насіння, так церковна служба зміцнює душі в чеснотах».
 Особливо важлива і спасена  молитва для християнина, коли вона підноситься на літургії, де вірні причащаються Тіла й Крові Христа Спасителя. Преподобний  Єфрем закликає «не зневажати церковною службою під приводом  будь-якої справи» і шанувати «свята, святкуючи не пишно, але  божественно, по-християнському: «у псалмах та славословленнях  і піснеспівах духовних». Молитва, яка підноситься  у храмі, особливо близька до Бога і спасенна для християн, бо у храмі  Божому «зі скорботою і слізьми благає Церква про чад своїх», щоб  Господь зберіг і врятував їх.

Приватна молитва, за преподобним Єфремом, повинна також бути уважною, щоб під час молитви не розвіюватися. Він говорить:  «Коли станеш на молитву перед Богом, стій перед Ним із страхом  і трепетом. Навкруги відсічи від серця свого помисли та піклування  про все земне. У годину молитовну цілком будь небесним Ангелом  і доклади старанність, щоб молитва твоя була свята, чиста, не скверна, щоб побачили її врата небесніі, вітаючи її, Ангели й Архангели  всі радо зустріли і принесли її до Святого й Найвеличнішого Престолу Пречистого Владики. Так, у годину молитовну припадай перед Богом завжди, як Херувим і Серафим». І знову пише преподобний, що «молитися потрібно з віданням», тобто, коли стане хто на молитву, «не повинен дозволяти блукати (бути) помислам, але повинен розуміти, хто він і перед Ким предстоїть, і з Ким  розмовляє. І тоді молитва його наблизиться до Бога, душа дедалі  більше процвітатиме у благодаті, а ворог буде бігти, як порох перед  лицем вітру, гнаний ангелом Божим».

Молитва, за вченням преподобного Єфрема, повинна розчинятися із смиренномудрістю і любов’ю, тому що хто молиться з любов’ю,  слізьми, у смиренному й чистому серці, «той Самого Бога, як у дзеркалі, відбиває в розумі своєму». Якщо ж молитву не супроводжують ці  чесноти, то це — тільки «личина молитви». Преподобний Єфрем вчить, що коли ворогує хто  з братом, то, перш ніж стати на  молитву, він повинен примиритися з тим, кого засмутив, тому що Сам  Господь гнівається на нього в особі засмученого. І «не приймає  Господь молитви від того, хто має зло проти брата». 
Молитва повинна бути розумною і визначеною, тобто, звертаючись до Бога, потрібно ясно усвідомлювати, про що молишься, і що сподіваєшся одержати. Преподобний говорить, що  коли маєш намір про щось просити Бога, то перш ніж звернутися до Подателя всіх благ, потрібно розглянути своє прохання: чи чисте воно, і уважно розміркувати про причину, що спонукуєдо прохання.  Але не завжди людина знає, що спасенне, а що згубне в її проханнях. Тому святий Єфрем повчає, говорячи: «Якщо просиш чогось у Бога, твердо стій у своєму проханні, відкриваючись перед Ним і кажучи: «Коли є, Владика, воля Твоя, щоби сталося це, тозроби, і зроби успішним. А коли немає на це волі Твоєї, не попусти  здійснитися цьому, Боже мій! Не віддай мене на власну мою волю,  бо знаєш нерозумність мою. Не віддай мене раді й нерозумності моїй, але, як Сам відаєш, так і упаси мене з ласки Своєї»
«Господь — премудрий Роздавач. Він дивиться на користь того, хто просить, і як тільки, побачить, що те, що випрошується ним шкідливе або, принаймні, некорисне йому, —  не виконує проханняі відмовляє в позірному  благодіянні». Але Господь  вислуховує кожну молитву; і той, чиє прохання не виконується, одержує від Нього  настільки ж спасенний дар, як і той, чиє прохання буває виконане.  Якщо хто молиться, прохаючи в Бога хоча й доброго чогось,  то це зовсім не означає, що він одразу одержить те, що просить,  тому що «благий Податель дивиться і на прохання, і на час. Як плід,  зірваний передчасно, може зашкодити, так і дарунок, невчасно даний, заподіє шкоду, а згодом він же буває і корисним. Якщо прохання невчасне, то  Податель бариться виконати його»Дотримуючись апостольського напучення безперестану молитися (див. 1Фес. 5, 17), преподобний Єфрем говорить про молитву  часту й невідступну. Слабка людська природа без особливого покрову благодаті Божої не може утриматися від падінь. Звідси й виникає постійна потреба в молитві до Бога, у проханні Його допомоги й заступництва. «Безперестану повинні ми, — говорить преподобний, — молитися Господеві про те, щоб нам стати вище підступів демонських» і перемогти ворога. «Будемо пильнувати, будемо старанні у святих молитвах, щоб у день воскресіння з мудрими дівами зустріти Нареченого».
Про молитву преподобний Єфрем пише в «Напученні до подвижників»: «Піснеслів’я нехай не замовкає, тому що Серафими славословлять невмовкаючи. У вустах твоїх, нехай буде духовна пісня, яка полегшить тягар спокус, що спіткають тебе.
 Не припиняй  молитися: коли можеш, — відкрито, а коли неможеш, — молися розумом. Не чекай неділі або свята, не шукай місця, але, як сказав пророк Давид, молися «на всіх місцях царювання  Його» (Пс. 102, 22). Тому - чи в церкві ти, чи у своєму будинку, чив полі, чи пасеш овець, чи займаєшся будівлею, чи буваєш на бенкеті, - не залишай молитви; і коли можна, схили коліна, а коли неможливо, молися розумом і ввечері, і вранці, й опівдні; тому що не знаєш, коли прийдуть по душу твою». Якщо «молитва передуватиме справіі, ставши з ложа, перші свої рухи присвятиш молитві, то гріхне матиме доступу до душі».

Отже, молитва є основою духовного життя християнина. За її допомогою людина входить у спілкування з Богом і відкриває перед  Ним своє серце, молячись про прощення своїх гріхів зі сподіваннямна милосердя Боже. Подвижник усе своє життя проводить у молитві.
Але однієї молитви виявляється замало, щоб перемогти ворога. Преподобний  Єфрем говорить, що потрібний ще й піст, «тому що без посту й молитви  ніхто не може перемогти лукавого». Таким чином, ці дві  чесноти з’єднані воєдино. За допомогою посту й молитви подвижник робиться рідним своєму Ангелу - охоронителеві, йому радіють  і Господь наш Ісус Христос, і Ангели, і пророки, і апостоли, і мученики, і всі святі.

Преподобний Єфрем закликає усіх бути ревними в пості, щоб разом з пісниками та благословенними праведниками зійти на Небо  й «бути причасником на вечері блаженств». Преподобний пише:  «Піст є справа доброчесна й богоугодна. Піст — колісниця, яка підносить на небо. Піст народжує пророків, умудряє законодавців.  Піст — добра охорона для душі, надійний служитель тілу. Піст—зброя хоробрим, училище подвижників. Піст відвертає спокуси, помазує на подвиг благочестя; він супутник трезвіння, причина цнотливості. Піст —мужність у битві. Піст гасив силу вогненну. Піст загороджував вуста левам. Піст підносить молитву до неба. Піст — матір  здоров’я. Піст — наставник юності, окраса старців, добрий супутникмандрівників. У тих, які постують, тіло чесне й душа дорогоцінна. Піст  упокоїв Лазаря в надрах Авраамових. Тому «злюбимо його й ми,—умовляє преподобний, — щоб і нас прийняло лоно Авраамове. Будемо уникати розкошів і супроводжуваного гучним сміхом пияцтвацієї матері блуду. Пияцтво не приймає Господа. Пияцтво віддаляє від  нас Духа Святого.  Піст — благоустрій міста, благочинність торговища. Піст — мир в оселях. Піст — піклувальник і охоронець дівоцтва.  Піст — шлях до покаяння. Піст — причина сліз. Піст не любить світського, ні того, що у світі. Тому не будемо сумувати, коли постимо, тому що Ангели в кожній церкві записують тих, які постують. Піст  не допускає злопам’ятності. А ті, що збирають у пам’яті свої прикрості, і скоєне проти них зло, хоча, з виду, моляться й постують, подібнідо людей, які черпають воду й вливають її у розбиту діжку. Піст—це меч, що ніколи не притуплюється».

Проте не всякий піст, говорить святий Єфрем, угодний Богові.

Так, «надмірно простягнутий» піст негожий, тому що він робить подвижника неспроможним і нездатним до діяльності. Також, якщо «хтось, постуючи, ненавидить брата свого, той перед Богом такий  саме як і той, що віддається обжерливості, тому що він сповнений  неправди й ненависті, і втратив любов нашого Господа. Хто постує  і гнівається, і має у серці своєму ворожнечу, той ненавидить Бога,  і спасіння далеке від нього». Хто в серці має «облудність, ненависть  та осуд, той нехай очистить спочатку душу свою, і тоді вже приходить і постує, і молиться», тому що подвижник має бути в мирі з усіма і зробитися «досконалим у любові й вірі».

Піст, як і молитва, є засобом лікування не тільки душевних, а й  тілесних недуг та хвороб. Піст надає розумові тверезість, молитва ж є  зброєю розуму, яким він відганяє від себе невидимих ворогів. Піст  упокорює душу, звільняючи її від жорстокості й пихатості, а молитва того, хто постує, одержує особливу силу, тому що приноситься із  самої глибини серця. Але і піст, і молитва спасенні тільки тоді, коли вони поєднані з іншими чеснотами, зокрема, зі справами милосердя. «Прекрасні молитва й піст,— говорить преподобний, — але їх зміцнює милостиня». Тому «блаженний, хто переломлює хліб свій і дає його жебракам, — за нього радіє Христос і віддячує йому Царством Небесним. Блаженний, хто одягає нагих, — він вбраний буде у ризу Царства і звеселиться у свій час у світлому чертозі».

 

 

АРХІМАНДРИТ  ІОАН  КРЕСТЬЯНКІН.
Наші ближні.

Божий закон - один, і дві заповіді залишаються непорушними на всі часи, доки стоїть світ. Це два якорі життя. Люби Бога всім серцем, і всією душею. Люби ближнього, як самого себе. Про любов до Бога ми не ставимо питання, бо це здається нам, віруючим, само собою зрозумілим. Але от ближній?

Хто ж мій ближній? І вже не законник запитує нині Христа і докоряється від Господа, а ми з вами, дорогі наші, стаючи дослідувачами віку цього, але не виконавцями ясного і життєвого слова Божого. Це ми прикриваємо питаннями свою малодушність, свої духовні лінощі, своє небажання трудиться, небажання любити. Ми забуваємо, що не слухачі Закону праведні перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть (Рим. 2, 13).

Ми з вами, мабуть, навіть не задали б Господу питання: «Хто ж наш ближній?» Бо тепер майже повсюдно і відверто всі для нас стали дальніми. Навіть кровні рідні, навіть батьки і ті відсторонені непомірно розрісшимся нашим «Я».

«Я» і «Моє» - ось наш новий життєвий закон. По ньому і самі близькі, ті, хто вклав у нас своє життя, зранені багатьма тяготами праць, хворобами та скорботами, зранені нами ж, марно чекатимуть від нас допомоги. І вчорашні друзі сьогодні вже перестануть бути ближніми нашими, впавши в біду, втративши можливість бути нам корисними на святі життя, в гонитві за щастям. Тут ми даємо повну свободу оцінюванню всього і всіх. Так непомітно нікого близького незнаходиться поруч з нами, не знаходимо ми того, хто був би гідний нашої любові: один - грішник і негідний любові; інший - іновірний чи інакомислячий; третій - сам викопав собі яму, в яку впав, значить гідний покарання.

Широка і глибока заповідь Божа, а ми, ставши на шлях зарозумілого судження, вмістивши в себе одночасно почуття і священика, і левита, що пройшли повз тієї знедоленої людини (Лк. 10, 30-32), теж проходимо повз всякого, хто опиняється поруч, хто потребує нашої уваги, хто просить нашої допомоги, вже не кажучи про тих, хто просто безмовно страждає поруч.

І ось ми вже не виконавці закону, а судді. І питання, «як спастися?», звучить бездіяльно, зневажене відкиданням Богом даної заповіді про любов до ближнього. У нас немає ближнього.

І чи почуємо ми притчу - повчання про милосердного самарянина, у якого закон любові був написаний в серці, для якого ближнім виявився не ближній за духом, не ближній по крові, але той, хто випадково зустрівся на його життєвому шляху, хто саме в ту хвилину потребував його допомоги і любові?

Чи почуємо ми визначення Господнє для законника, для нас, що знають закон: Іди, і ти роби так само (Лк. 10, 37), забудь себе і своє «Я», постав у осередок життя свого ту людину, якій потрібна твоя допомога, матеріальна чи духовна. Постав у осередок життя того, кому потрібен ближній, і стань ним ти.

Ось, дорогі наші, міра нашого духовного віку, де криється відповідь на питання про порятунок: «... іди, і ти роби так само». Іди і ти роби, як вчить Господь. Іди і ти роби добро всякому, хто потребує його, незважаючи ні на походження людини, ні на суспільне становище її, незважаючи ні на що. Іди і твори добро, і ти виконаєш заповідь любові. Роби добро ... роби добро від серця, роби його в ім'я Бога всім браттям твоїм в Бозі, роби добро і ворогам, роби добро тим, хто ненавидить і ображає тебе, і ти виконаєш заповідь любові.

І любов до ближніх зробить тебе близьким до Бога, і ти виконаєш закон Христовий і спасешся. Але ось тепер, коли оп’яніння нахлинулої на нас так званої духовної свободи проходить, розсіюється туман самообману і самоулещування, і бачимо ми, що церкви відкрилися або ще в безлічі відкриваються, монастирі приймають тільки вчора прийнявшу хрещення молодь, і з місць ув'язнення пишуть листи, бажаючи тюремну камеру або барак замінити на монастирську келію, то саме тепер стає очевидним, що творити справи любові, виконуючі закон Христовий, не так-то просто. Так, цьому треба вчитися, цього треба хотіти. Треба тільки в справах любові до ближнього побачити і відчути можливість преображення душі своїй, можливість спасіння.

Але нічого цього немає. Поки цього немає, і головне, що навіть прагнення до цього не видно.

І чи не задумаємося ми з вами над абсолютно новими явищами в житті нашому?

Сьогодні, коли захлеснув потік невідомих раніше спокус, коли блуд, насильство, грошолюбство, пияцтво,наркоманія стали явними і вже звичними вадами, а тяга до святині і блюзнірство над нею одночасно воюють і оволодвають людиною, питання про милосердя, про любов виростає в першорядне, найголовніше питання життя. Бо тільки милосердям і любов'ю можна здобути Святий Дух Божий, яким тільки й можна протистояти страшним духам злоби, що опанували людьми і світом.

І не випадково, дорогі мої, у цей страшний апокаліпсичний час останнього терміну існування світу милість Божа знову простягає руку погибаючій людині.

На вулицях, серед людей, що живуть поруч з нами все більше і більше з'являється людей, які просять милості нашої, тих, кого раніше називали жебраками. І літні люди, якими завжди трималася Церква, тепер знову вийшли на вулиці, щоб принести Церкві користь - повернути їй тих, що
гинуть, даючи людям можливість проявити в собі дух християнського милосердя, щоб відпавших від Бога гріхом повернути до Нього милосердям. І ті, хто просять зараз допомоги нашої, винувато і злякано дивлячись на нас, заробляють нам своєю нелегкою жебрацькою працею Царство Небесне.

Так не пройдемо ж повз простягнутих до нас рук, повз стражденних, болем і горем змучених очей, повз ближнього нашого. Не пройдемо, дорогі мої, свого спасіння; не пройдмо повз Самого Христа, Який в образі кожного нужденного в нашій допомозі закликає нас на вечерю любові.

При дверях нелицемірний Суд Божий і милостива мова Сина Людського - Христа - до одних: Прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам ... Бо Я голодував був, і ви дали Мені їсти, спраглим був і ви напоїли Мене, мандрівником був, і ви прийняли Мене, був нагий, і ви одягнули Мене, був хворий, і ви відвідали Мене, у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене (Мт. 25, 34-36).

Але не забариться для інших і грізний, рішучий вирок: Ідіть, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його (Мф. 25 - 41).

Спасайтеся, друзі наші, спасайтеся! Спасайтеся ділом, проходячи нелегкий, особливо нині, для всіх шлях життя на спасіння.

Ти Сам, Милосердний Господи, вдихни в нас почуття Своєї любові і сподоби вічних радостей в країні живих.