Святійший
Патріарх Київський
 
і всієї Руси-України

ФІЛАРЕТ

День тезоіменитства:
14 грудня

 

 Преосвященнійший
СИМЕОН,
Єпископ
Дніпровський
і Криворізький.

День тезоіменитства:   
11 жовтня

 

 

 протоієрей Олексій (Лупін)
День тезоіменитства:  
30 березня

День ієрейської хіротонії
16 серпня

 ХВАЛІМО БОГА УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.

Читання он-лайн:


 

 

 

 

 

Офіційні веб-сайти
Київського Патріархату
:
 

 

 

Наш банер: 


Запрошуємо до співпраці православні сайти
Української
Православної Церкви
Київського Патріархату

і пропонуємо взаємне
розміщення банерів.
 

Код для вставки
нашого банера:

<div align="center" style="font-size:8px">

<a href="http://nashhram.jimdo.com/"><img src="http://www.artbanner.com.ua/bannermake/banners121/6401678172053333.png" border="0" width="220" height="60" alt="" /></a><br />

</div>

 


Адміністратор сайту:
Віталій Музика

Погода в Krivoy Rog
Вам, хто слухає, кажу: любіть ворогів ваших, добро творіть тим, хто ненавидить вас; благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас. (Лк.6.27)

Сайт створено з благословення Преосвященнійшого Симеона,
Єпископа Дніпровського і Криворізького

ЧИТАННЯ ВЕЛИКОГО ПОКАЯННОГО КАНОНУ ПРЕПОДОБНОГО АНДРІЯ  КРИТСЬКОГО.        
27 лютого 2017 року Божого, у понеділок першої седмиці Великого посту, за Великим повечірям, настоятель Свято-Троїцького храму звершив читання першої частини Великого покаянного канону. 
Великий покаянний канон прп. Андрія Критського ділиться на частини та читається на Великому повечір’ї перші чотири дні Великого Посту, а в четвер п’ятої седмиці, на Утрені, читається повністю. Це творіння преподобного Андрія Критського являє собою звернення людини до своєї душі у вигляді коротких тропарів з нагадуваннями із книг Святого Письма, роздумами про свої гріхи, закликами до покаяння, надією на милосердя Боже. Покаянний канон преподобного Андрія Критського, що читається в перші дні Великого посту, задає  певний тон на всю Святу Чотиридесятницю і являє собою глибоке молитовне повчання. Він називається Великим за своїм обсягом, бо містить в собі 250 тропарів, тоді як всі інші подібні твори містять у собі трохи більше 30-ти.
Звертаючись до парафіян зі словами настанови, протоієрей Олексій підкреслив силу і важливість молитви, як засобу, котрий приводить нас до Бога. А коли ми, хоча б деколи, повторюючи слова молитви, переймаємося щирим каяттям, добром, терпінням та взаємною любов’ю, - тоді наша молитва буває достойною і спасаючою. 



ЧИН ПРОЩЕННЯ ПЕРЕД ПОЧАТКОМ  ВЕЛИКОГО  ПОСТУ.
26 лютого 2017 року Божого, у Неділю сирну (Прощену), парафіяни зібрались у Свято-Троїцькому храмі на особливу службу Божу, по завершенні якої відбувся передпостовий чин прощення. Отець-настоятель у парафіян, а вірні, в свою чергу, у отця-настоятеля попросили прощення, аби у святий та спасительний піст вступити з чистом серцем та непотьмареною совістю.
У своєму напутньому слові настоятель храму благословив усіх на піст, закликав проводити його у стриманості, терпінні, молитовному настрої та духовному збагатченні своєї душі. Душ
пастир порекомендував мирянам читати під час Чотиридесятниці Святе Письмо та Псалтир і творити справи милосердя.



ВЕСНА ДУХОВНА.
Лічені дні відділяють нас від початку Великого посту. Радіють наші християнські душі, в очікуванні того, що на них, нарешт
і, звернуть увагу. Вони радіють, як діти, піклувальникам яких весь час було не до них через зайнятість і житейську суєту. Наші душі радіють в очікуванні того, що ось, нарешті, настає благодатна пора, коли їхні піклувальники все таки повинні знайти час для своїх чад. І тоді вони будуть приділяти своїм чадам увагу, будуть розмовляти з ними, розпитувати і слухати їх. Це найбільше щастя для наших душ!

І саме відверте і довірче спілкування з власною душею має відбутися вже в перші чотири дні Великого посту, під час читання Великого покаянного канону святого Андрія Критського. О, яка довга і серйозна буде розмова! Як буде радіти душа, як вона буде плакати. На неї звернули увагу, поцікавилися її здоров'ям, її пожаліли, змастили її рани цілющою оливою, її помили в сльозах, зодягнули в чистий одяг... Як тільки вона чекала цього, терпляче виносячи все те, що з нею витворяли її піклувальники. Вона стогнала, волаючи про допомогу, а її навіть не хотіли почути. І ось вона чує такі бажані і довгоочікувані слова, звернені саме до неї: «Душе моя, Душе моя, втань, чому ти спиш»?
Неможливо двічі відкрити одне і те ж вперше. Хоча, можна заново відкрити для себе побачене або почуте вже одного разу. Але «заново», - це значить «черговий раз». А от перший раз, здавалося б, не повторюється більше ніколи. Але, християнська віра цю логіку руйнує! Тому, що людина може покаятися. І в старій оболонці народжується нова людина. І це, мабуть, головне відкриття, яке може відбуватися двічі, тричі, чотири рази...
Покаятися — означає, насамперед, «прийти в себе», змінити свій спосіб життя, відгукнутися на терплячий стукіт у двері власного серця. Адже чекати біля цих дверей Господь може десятки років. Немає ніякого перебільшення, якщо сказати, що Бог кличе до Себе невпинно, - якщо потрібно, то до самої старості людини, і за одне щире покаянне зітхання віддає сторицею.
Напевно, у кожного була ситуація, коли в розмові про віру, співрозмовник з усмішкою говорив: «Мені не має в чому каятися»! При цьому, від його витівок стогнала вся його родина, і щасливим його навряд чи можна було назвати. Може, це такі дві крайні точки? А основна маса людей «бовтається» десь посередині, - і каятися толком не вміємо, і радіти теж. А кому не хочеться радіти? Кому хочеться ходити з похмурим обличчям? Може, ми так сумуємо при вигляді власних падінь тому, що не бачимо внутрішнього життя ближніх? І, здається, ніби у всіх все виходить, всім пощастило народитися з залізною волею, а тобі одному — ну, не пощастило. ..Людині неймовірно важко себе перемагати, долати погані звички, думки, вчинки. І якщо з залізною волею нам «не пощастило» народитися, то нам «пощастило» прийти до Христа, «пощастило» усвідомити, що поодинці ми слабкі, а разом сильні, «пощастило» мати шанс побачити себе без прикрас і, «пощастило» отримати можливість змінюватися і вміти прощати!
Великий піст - це інтенсивна терапія, спрямована на зцілення покаянням, через подвиг молитви, недуг занепалої, пошкодженої гріхом людської природи. Це оновлення шляхом старанного очищення власної душі. В цей період кардинально змінюється життя, цінності і принципи людини.
Це - сходинки на небеса...
Нехай же наша внутрішня сила і теплота допоможе нам подолати всі випробування Великого посту, щоб переродитися в нову людину.



СТРІТЕННЯ ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА.
15 лютого 2017 року, Церква Христова молитовно вшановувала двунадесяте свято на честь Стрітення Господа нашого Ісуса Христа в Єрусалимському храмі.
З нагоди торжества у Свято-Троїцькому храмі цього дня була звершена Божественна літургія та святкова Всенічна накануні.
Свято шануючи подію Стрітення Господнього у храмі зібралось чимало вірян. Під час богослужіння були піднесенні молитви за мир в Україні. Після літургії відбулось освячення води та свічок.
Настоятель храму привітав усіх зі святом, побажав злагоди, піднесення, духовної радості та щедрот Небесних.



НЕДІЛЯ ПРО МИТАРЯ І ФАРИСЕЯ.
5 лютого 2017 року Божого, в Неділю про митаря і фарисея, настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божественну літургію святителя Іоана Золотоустого.
За богослужінням була піднесена сугуба молитва про мир і спокій в Україні.
Напередодні недільного дня, під час полієлею на всенічному бдінні, при виключеному світлі, співалися зворушливі пісні: «Покаяння двері відкрий мені, Життєдавче...», «На стежки спасіння направ мене, Богородице..» та «Багато заподіяних мною гріхів згадуючи, жахаюся страшного дня судного…», - адже розпочався перший підготовчий тиждень, яким Свята Церква вводить нас у спасенний Великий піст.
Під час Божественної літургії було прочитане Євангельське зачало, в якому оповідається притча Ісуса Христа про митаря і фарисея, які увійшли до храму помолитися. Звертаючись до присутніх з душпастирським словом, настоятель храму звернув увагу на те, що приклад митаря і фарисея  - це одна з найяскравіших ілюстрацій на підтвердження слів Спасителя: «Останні стануть першими, а перші останніми».
Фарисеї вважалися небагатьма з тих, хто виконував складний старозавітний закон. Митарі ж були тими, кого ненавиділи люди за те, що вони були не просто збирачами податків. Митарі викуповували у римських чиновників за певну суму право на збір податків з цілих селищ, кварталів великих міст і після обкладали всі будинки завищеними податками, що було неприкритою давньою корупцією... І ось той, хто зовні здавався рабом грошей – митар, виявляється смиреннішою благочестивою людиною, а фарисей, зовні благочестивий зразок церковності, – меркантильним і поверхневим самолюбом. Тож дивлячись сьогодні на митаря і фарисея, ми повинні зрозуміти, - що являє нашу особисту зовнішню оболонку, а що наш внутрішній стан!
 Після заамвонної молитви настоятель храму звершив освячення купола і накупольного хреста для воскресної школи.

 

 

 

ПІДГОТОВЧІ НЕДІЛІ ДО ВЕЛИКОГО ПОСТУ.
Великим постом більше, ніж в інший час, Церква закликає нас до покаяння.
Любов Божественна кличе людську душу встати від сну, від духовної сплячки, припасти до Отця Небесного в покаянні і смиренні. Покаяння невіддільне від смирення, усвідомлення своєї немочі, гріховності, усвідомлення неможливості нічого змінити без допомоги Божої.
Підготовку до Великого посту Церква починає заздалегідь, за три седмиці.
Чотири недільні дні до початку Святої Чотиридесятниці присвячені підготовці до подвигів посту, покаяння і ревної молитви. Як мудрі вожді, що перед земними битвами починають завчасно готувати воїнів, так і святі отці перед особливим подвигом духовної боротьби, перед Великим постом встановили підготовчий період.
Перший з недільних днів, яким починається Постова Тріодь (богослужбова книга, в якій містяться служби Великого посту), називається Неділея про митаря і фарисея. Цього дня на Літургії читається Євангельська притча про митаря і фарисея. Основа всіх подвигів - смирення, без якого всі наші чесноти та зусилля марні. А гордість, впевненість у своїй праведності з приниженням ближніх, перешкоджає нашому покаянню і нашому спасінню. Саме гордість була причиною падіння денниці і, саме вона є перешкодою для творіння добрих справ та щирого каяття. Тому саме з притчі про митаря і фарисея починається підготовка до Великого посту.
На ранній цього дня, після читання 50-го псалма, співається пісня: «
Покаяння двері відкрий мені, Життєдавче. Лине бо зранку дух мій до храму святого Твого. Храм же мій тілесний весь осквернив я; Ти ж як Щедрий очисти з добросердечної Твоєї милости». Ця пісня співається на ранній всіх недільних днів, починаючи з неділі про митаря і фарисея і до п’ятого тижня Великого посту. Свята Церква кличе своїх чад до покаяння, старанно просячи у Христа Життєдавця відкрити для них двері покаяння, дати нам час на покаяння. Просимо ми в цьому співі і Пресвяту Богородицю, нашу Заступницю, наставити нас грішних на стежки спасіння, просимо Її Небесної допомоги, щоб позбавитися нам від нашої гріховної нечистоти. «На стежки спасіння направ мене, Богородице, бо ганебними гріхами осквернив я душу свою і в лінощах все життя своє прожив. Молитвами ж Твоїми позбав мене всякої нечистоти».
На ранній у Неділю про блудного сина до співу полієлейних псалмів додається спів псалма «
На ріках Вавилонських». Цей псалом говорить про тяжкість стану душі, що знаходиться у Вавилонському полоні пристрастей, говорить і про покаяння та рішучість вести боротьбу з гріхом. Не могли ізраїльтяни в полоні співати радісних пісень. Так і кожен християнин повинен навернутися до покаяння, пізнавши свою полоненність пристрастями, гріховність душі, неміч плоті. Псалом каже нам про те, що потрібно зненавидіти гріх і пристрасть. Викорінювати пристрасті в самому їх початку, відсікати гріховні помисли молитвою й упованням на Господа. «Дочко Вавилону, окаянна… Блаженний, хто візьме і розіб’є дітей твоїх об камінь», де «діти» - це гріховні помисли, які розбиваються об «камінь» віри і молитви.
Кожен грішник, коли уважно розгляне свої гріхи, може побачити, як глибоко він образив ними Бога. Тому, щоб люди, усвідомлюючи свої гріхи, не впадали у відчай, Свята Церква в наступну неділю притчею про блудного сина повчає, що Господь милосердний до всіх, що буває радість у ангелів і за одного грішника, який покаявся, що ніякий гріх не може перемогти чоловіколюбства Божого.
Седмиця після Неділі про блудного сина називається м’ясопусной, тому що після неї вже припиняється споживання м'яса («м'ясопуст» - м'яса «відпуст», припинення споживання м'яса). Субота м'ясопусної седмиці називається Суботою м'ясопусною і присвячена сугубому поминанню спочилих, не тільки наших родичів, але і всіх раніше спочилих православних християн. В цю суботу Церква особливо молиться за тих православних християн, які з якихось причин не отримали християнського поховання. Це люди, що померли раптово (на морі, в горах, на війні, при пожежах, нещасних випадках) чи убогі та бідні. Також, оскільки наступного за цією суботою недільного дня споминається Страшний Суд, то ми молимося за спочилих, щоб і вони спромоглися милості Божої на Страшному Суді.
Рання цього дня заупокійна, на ній замість «Бог Господь» співаємо «Алилуя» з заупокійними стихами. Також співаються «Непорочні» (17-а кафізма) на дві статті, а після них заупокійні тропарі. В цей день покладено служити велику панахиду. Особливо примітний за своїм змістом і складом канон ранньої. На відміну від більшості канонів, він містить другу пісню. Хочеться звернути увагу і на четверту з хвалітніх стихир: «
Христос воскрес, розбивши кайдани Адама первоствореного і пекельну силу знищивши. Мужайтеся, всі мертві: умертвилася смерть, полонено було і пекло з нею…». З нагоди споминання Страшного Суду, на який призвуть всіх живих і мертвих, Свята Церква, як любляча мати, хоче як би дещо послабити страх цього грізного дня, хоче як би підбадьорити покійних, а разом і живих.
Потім слідує Неділя М’ясопусна. Цього дня останній раз перед Великим постом споживається м’ясо. В Неділю М’ясопусну на Літургії читається Євангеліє про Страшний Суд. У піснях цього дня і в Євангельському читанні вказується на необхідність милосердя до ближніх, щоб і нам сподобиться милості Божої на Страшному Суді. Господь, називаючи потребуючих нашої допомоги і милосердя Своїми братами меншими, каже нам: «І
стинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф.25:40). Святі отці встановили цього дня споминати Страшний Суд, аби настрашити ледачих і спонукати їх до творіння добрих справ, щоб ніхто не виправдовував свої лінощі надією на Боже милосердя. Думка про Страшний Суд - світло в душі, що проганяє темряву пристрастей. Як говорить синаксар Тріоді, цей день - кінець усіх свят, як і день Страшного Суду буде останнім днем буття світу. А в наступної Неділі буде споминатися самий початок світу і падіння Адамове. На Всенічній у Неділю М’ясопусну, як і в Неділю про блудного сина, до співу полієлейних псалмів додається спів псалма «На ріках Вавилонських».
Седмиця, наступна за м’ясопусним, має назву седмиці сирної (масляна), оскільки після неї вже починається строгий піст («сиропуст» - припинення споживання сиру і молочної їжі). Богослужіння кожного дня цієї седмиці готує нас до початку Великого посту. На кожній вечірні й ранній стихири на стиховні співаються з Тріоді. Також на ранній сідальні по другій кафизмі читаються з Тріоді, а з каноном з'єднується трипіснець Тріоді. У середу і в п’ятницю сирної седмиці всі богослужіння відбувається подібно великопісному і не звершується Літургія, на вечірній, ранній та часах читається молитва преподобного Єфрема Сирина з великими поклонами.
В суботу сирної седмиці звершується пам’ять усіх преподобних, що в подвигу просяяли. Синаксар цього дня пояснює, що, як вожді перед військом, яке стоїть в ополченні, говорять про подвиги древніх мужів і тим підбадьорюють воїнів, так само і святі отці починаючим піст вказують на святих мужів і жінок, що просяяли в пості. Щоб ми, дивлячись на їх життя, наслідували їхні чесноти, кожен по силі своїй. Найбільша ж з цих чеснот - любов. А піст полягає не тільки в певному утриманні в їжі, але і в приборканні язика, очей та в утриманні від усякого зла.
У богослужінні цього дня ми споминаєммо подвиги древніх отців та просимо їх допомоги нам подвигу посту. Канон ранньої цього дня, як і в м’ясопусну суботу, має другу пісню (на відміну від більшості канонів). Рання звершується з великим славослів’ям.
Останній недільний день напередодні Великого посту називається Неділею Сиропусною. Цього дня заговини на Великий піст, - останній раз споживається скоромна їжа. У богослужінні цього дня споминаєтся гріхопадіння Адама і Єви, вигнання їх з раю за непослух і нестриманність, сокрушення Адама, який оплакує своє падіння. Першою заповіддю людині була заповідь про піст (заборона куштування плодів від одного з дерев у раю). І цю заповідь Адам переступив, згрішивши проти любові Божої. І цим накликав покарання на весь людський рід. Через це падіння гріх увійшов у людську природу. А до гріхопадіння в душі Адама була благодать, яка робила його беспечальным, радісним, святим; робила його тіло слухняним знаряддям душі. Господь зглянувся на покаяння Адама. І Адам був названий «другом Божим». Але щоб відновити пошкодження людської природи необхідний був спокутний подвиг Христа Спасителя.
Хочеться звернути увагу на зміст богослужбових текстів цього дня. «
Сидів Адам навпроти раю і, ридаючи, оплакував свою наготу: горе мені, лукавою спокусою вмовленому, обманеному і від слави віддаленому! Горе мені, нагому і нині розгубленому! О раю, до того ж і твоєю насолодою не насолоджуюся, а також Господа Бога мого і Сотворителя не бачу, бо в землю піду, з якої ж і взятий був. Милостивий і Щедрий, взиваю до Тебе: помилуй мене, що впав у гріхи» (стихира на Господи, Взиваю). Але разом з гірким риданням, покаянням і плачем є надія на Христа Спасителя: «Але Ти, що прийняв тіло від Діви, в останній час, покликавши мене, введи знову до раю» (друга стихира на Господи, Взиваю). Примітна стихира на стиховні, яка зображує плач і сокрушіння Адама та відповідь Господа: «... не хочу, щоб створіння Моє загинуло, але хочу, щоб воно спаслося і до пізнання істини дійшло, бо, хто приходить до Мене, я не вижену геть».
На Всенічній до співу полієлейних псалмів додається спів псалма «На ріках Вавилонських». В Євангельському і апостольському читаннях цього дня Свята Церква говорить нам про необхідність прощення образ, смирення і неосудження ближніх, про те, що є правдивий піст. Без прощення ближніх не можна починати подвиг посту й покаяння. Звідси виник звичай у християн цього дня просити один в одного прощення, тому в народі цей день називається Прощеною неділею.
«Радісно почнімо час посту, настановивши себе на подвиги духовні: очистьмо душу, очистьмо тіло, стримуймося, як у їжі, і від усяких пристрастей, задовольняймо дух добрими ділами, примножуючи їх з любов’ю, щоб сподобитися нам усім бачити всечесні Страсті Христові і Святу Пасху в духовній радості», лунає на вечірні цього дня і чиняться
три великих поклони з промовлянням молитви преподобного Єфрема Сирина.
Після відпусту священик, звертаючись (загально) до вірних, просить в них прощення провин, а вірні у свою чергу просять прощення у священика; також вірні взаємно просять прощення провин одне в одного. Тому й вечірню цю називають прощеною. Перед виходом із храму всі співають: «Ти, що перетерпів за нас Страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас».

 

 

 

 

ХРЕЩЕННЯ ГОСПОДНЄ.
19 січня 2017 року, в день коли Свята Православна Церква відзначає святого Богоявлення, Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, у Свято-Троїцькому храмі було надзвичайно людно. Усі зібралися на молитву - святу Божественну літургію, яку звершив настоятель храму. Напередодні, ввечері, отець Олексій звершив всенічне бдіння.
Над Божедарівкою розливалася мелодія церковних дзвонів. Парафіяни сходилися в храм, несучи із собою для освячення воду. Підкріплений морозною та сонячною погодою, святковий настрій вірян створював особливу атмосферу, якою був наповнений храм цього дня, та яку відчув кожен, хто долучитися до святкового Богослужіння.
Під час урочистого богослужіння  була піднесена сугуба молитви за мир в Україні. Свято Хрещення Господнього – час покаяння й очищення. Цього дня багато людей причастилися Святих Христових Тайн.
Після заамвонної молитви  відбувся уставний чин Великого освячення води, святої Агіасми. Дивовижні слова молитов нагадували про Всемогутність Божу та Його Любов до нас: «І дай їй благословення Йорданське, створи її джерелом нетління, даром освячення, розрішенням гріхів, зціленням недуг, погубною для демонів, для супротивних сил неприступною, ангельської сили сповненою, щоб усі, що черпають і причащаються, мали її на освячення душ і тіл, на зцілення від недугів, на освячення домів, і на всякий особливий пожиток.…».
Звертаючись до мирян, протоієрей Олексій привітав усіх зі святом, зазначив помічну та духовно-цілющу силу святої Хрещенської води, закликав вірян свято шанувати та благоговійно відноситись до Агіасми, як до святині. Також душпастир побажав богомольцям крепості та сил, усіх щедрот від Бога та подякував за спільну єдність у молитві і окропив Агіасмою усіх присутніх. Світлішими ставали обличчя, промінилися посмішками та надією очі…
Свято-Троїцький храм і прилегла територія були повні народу, що прийшов помолитися і взяти благодатну Водохресну воду.
 Всі були сповнені радості, торжества та утіхи, об’єднані вищим духовним спілкуванням.
Несучи до своїх домівок освячену воду, як засіб для очищення та зцілення душі і тіла, напевно кожен відчув бажання щось змінити в своєму житті, переосмислити своє покликання, більш ревно прагнути виконувати Заповіді Господні, а відтак ставати більш добрішими, чеснішими та благочестивішими.
Після звершення Хресної ходи прихожани молилися на Кресівському водосховищі, де був звершений чин Великого освячення води. Усі бажаючі очолювані настоятелем Свято-Троїцького храму мали можливість осунутися в ополонці.
Всі учасники цього дійства отримали душевне задоволення від того, що взяли участь в урочистостях в день Богоявлення. 

СВЯТО БОГОЯВЛЕННЯ.
Хрещення Господнє, або Богоявлення, день Просвічення, православні християни святкують 19 січня.
Цього дня Свята Церква згадує євангельську подію, як пророк Іоан Предтеча хрестив Господа Ісуса Христа в річці Йордані.
Перенесемось сьогодні подумки на береги Йордану, туди, де хрестив Іоан, і розміркуємо про місію цієї надзвичайної людини, що в списку святих Православної Церкви займає самий верхній рядок, а вище нього з людей тільки Пресвята Богородиця.
Іоан народився в родині праведного первосвященика Захарії, з роду священика Авії. Матірю Іоана Предтечі була праведна Єлизавета, що походила з роду Аарона. Євангеліст Лука також повідомляє, що Мати Ісуса Христа Марія доводилася родичкою праведній Єлизаветі. Батьки його були похилого віку і не мали дітей. Народження пророка було передбачене Архангелом Гавриїлом, який явився Захарії під час його служіння в храмі і повідомив про те, що «почута молитва ваша». Захарія, що засумнівався в істинності пророцтва, занімів і був німий до моменту наречення новонародженого немовляти. Усе це сталося в містечку, що сьогодні ідентифікується як сучасне ізраїльське місто Ейн-Карем в передмісті  Єрусалиму.
У Євангелії від Луки є розповідь про першу зустріч Іоана з Ісусом, коли обидва ще знаходилися в материнському череві. Тоді, при наближенні Пресвятої Діви, що носила в Собі Спасителя, ще не народжене немовля Іоан «заграло» в утробі Єлизавети.
Іоан з’явився на світ на півроку раніш за Ісуса. Батька його Захарію вбили в храмі за наказом царя Ірода після того, як він відмовився вказати місцезнаходження свого новонародженого сина. Мати Хрестителя врятувала його від убивства під час різанини вифлеємських немовлят, сховавшись в пустелі, де їх постійно охороняв ангел Господній. «Дитя ж зростало і міцніло ду­хом, і було у пустелях до дня явлення свого Ізраїлеві. (Лк. I:80). Почав проповідувати він в 15-й рік правління імператора Тиверія (28/29 р. I-го століття). «У п’ятнадцятий же рік прав­ління Тиверія-кесаря, коли Понтійський Пилат правив Юдеєю, Ірод був четвертовладником у Галилеї, Филип, брат йо­го, був четвертовладником в Ітуреї і Тра­хонітському краї, а Лисаній був четвертовладником в Авилинеї, за первосвящеників Анни і Каяфи, було слово Боже до Іоана, си­на Захарії, в пустелі. І він прохо­див по всій околиці Йорданській, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів, як написано в книзі слів Ісаї-пророка, який говорить: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господній, прямими зробіть стезі Йому» (Лк. III:1-4). Одягався Іоан Хреститель за прикладом древніх пророків у волосяницю з верблюжого волосся, живився сушеною сараною (акридами) і медом диких бджіл. Іоан хрестить «у Вифаварі по той бік Йордану» (Ін. I, 28), в тому місці, де пройшов через Йордан Ісус Навін і де пророк Ілля повторив диво переходу через Червное море. Тим самим хрещення Іоанове знаходиться в старозавітній традиції переходу через море, переходу до спасіння.
Іоан занурював у води Йордану євреїв, які приходили до нього, і навіть отримав від народу прізвисько Хреститель, про що повідомляють не лише Євангелії, але і інші джерела. «Я хрещу вас водою: але гряде Сильніший за мене, Якому я недостойний розв’язати ремінь взуття Його; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем.
 Лопата в руці Його, і Він очис­тить тік Свій і збере пшеницю в житницю Свою, а полову спалить вогнем невгасимим» (Лк. III:16-17). Він проповідував і закликав народ покаятися і змити з себе скверну гріхів, щоб стати гідними перед Месією, Який вже «гряде»… І ось, Ісус приходить до Іоана в пустелю, щоб хреститися.
Води Йорданські не могли очищати від гріха, але вони могли проповідувати про Голгофське Джерело Крові Христової, - і проповідували! І ось в ці води Йорданські занурюється і Сам Христос. Навіщо? Чому? У Нього ж не було гріха
! Йому не потрібний був символ очищення. Йому потрібний був символ «хрещення стражданням»! Йордан Ізраїлю говорив про голгофу, і Христу він теж говорив про голгофу, - тільки про іншу її сторону. Ізраїлю - про очищення на голгофі! Христу - про страждання на голгофі! Як Він занурився у води Йорданські - так Він зануриться у «води голгофських страждань» задля спасіння людства і очищення їх від гріхів.
Іоан же знаючи, що Ісус не проста звичайна людина, а син Божий і Спаситель світу, злякалася, що Він хоче від нього хреститися, і почав утримувати Його словами: «Мені треба хреститися від Тебе,
 і чи Тобі приходити до мене»? На що Ісус відповідає: «Облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду». Але Іоан, перш ніж представити Христа народу, як Месію і Спасителя, повинен був мати свідоцтво Боже про Нього! «Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на Кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим».  І він отримав це свідоцтво - свідоцтво вірне! «Охрестившись, Ісус вийшов зра­зу ж з води, – і ось розкрилися Йому небеса, і побачив Іоан Духа Божого, Який сходив,мов голуб, і спускався на Нього.  І ось голос лунає з неба, який говорить: Це є Син Мій Улюблений, в Ньо­му Моє благовоління» (Мф. III, 16-17). Иоану було ясно: перед Ним Ісус Христос - Спаситель і Месія! У хрещенні Ісуса була уперше наочно явлена божественна Тройця: Отець, лунаючий з небес, Син, що стоїть у воді, і Дух Святий, у вигляді голуба, Який сходить на Нього.
День Хрещення Господнього знаменував явлення Христа народу і початок Його суспільного служіння та відкритої проповіді Євангелія. Служіння, про яке Він сповістив в синагозі Назарета. Від краю до краю Палестини лунала звістка про Царство Боже з вуст божественного Учителя. І те, що сказав Никодим Христу - в це вірили тисячі: «
Учителю, ми знаємо, що Ти Учитель, Який прийшов від Бога; бо ніхто не може таких чудес творити, які Ти твориш, якби Бог не був з ним» (Ін. III, 2). Велике Сонце Правди почало сяяти над Палестиною, і промені Його зігрівали все більше число людей. Велике творилося в Ізраїлі і ім’я Ісуса було у усіх на вустах.
А де ж Іоан і що робить він? Він продовжує свідчити про Ісуса. Він хрестить «в
Еноні, поблизу Са­лима, бо там було багато води; і приходили туди, і хре­с­­тилися». У нього є учні, але їх так мало, і народ в незначній кількості слухає його свідоцтво. Одного разу його учні сказали йому: «Учителю! Той, Який був з тобою по той бік Йордану, про Якого ти свідчив, ось Він хрестить, і всі йдуть до Нього» (Ін. III, 26). Чи не наповнили ці слова про успіх Ісуса печаллю серце Іоана? Послухаємо, що він каже у відповідь: «Не може людина приймати на себе нічого, якщо не буде дано їй з неба. Ви самі мені свід­чите про те, що я сказав: я не Христос, але я посланий перед Ним. Хто має наречену, той же­них, а друг жениха, стоячи і слухаючи його, радістю радіє, чуючи голос жениха. Отже, ця радість моя сповнилася» (Ін. III, 27-29). Іоан добре зрозумів служіння Христа і своє служіння. Христос - Сонце! Він, Іоан, - тільки зірочка! І він радий бути цією зірочкою!
Скоро він світитиме в ще вужчому колі - тільки царю Іроду і його придворним, а потім, після палацу Іродового, - в маленькій камері темниці, і тільки охоронцю, який приноситиме йому їжу… Від найбільшого служіння тисячним натовпам народу -  до служіння одній людині в особі охоронця темниці. Але що з того? Він добре усвідомив собі велику істину: «Не може людина нічого приймати на себе, якщо не буде дано їй з неба»! Іншими словами: кожен служитель Божий стоїть на тому місці, куди поставив його Бог! А Господь владний переміщати Свої світильники
- з Йордану в палац Ірода. З палацу Ірода в темницю… Важливо тільки одне - завжди творити волю Божу! Завжди світити! Завжди свідчити про Господа словом і життям! А тисячам чи одному - це вже як захоче Господь! І, зрозумівши волю Божу в тому, що Христу повинно рости в Його служінні, а йому, Іоану, зменшуватися, - він в глибокому упокорюванні прийняв своє скромніше служіння, як від Самого Господа для нього намічене, і сказав відомі усім нам слова: «Йому належить рости, а мені умалятися. Хто приходить згори, Той над усіма є, хто від землі – земний є і по-земному говорить» (Ін. III, 30-31).
У цьому великий урок для усіх нас. Одні з нас отримали пять талантів, інші два, треті один; одним з нас дано багато дарів, іншим менше. Одні покликані Господом світити тисячам, інші - сотням, треті - десяткам, а багато хто - тільки одиницям. Одні живуть в прекрасних, облаштованих будинках, інші - в самих глухих місцях, але завдання у всіх одне - бути світильниками Христа. Світильниками, які горять і світять! Можна мати пять талантів, але без вогню і світла. Можна мати один тільки талант і бути повним вогню і яскравого світла!
Сьогодні перед усіма нами питання: які ми світильники у нашого Господа? Як ми виконуємо своє завдання зірочки на тому місці, куди нас Господь поставив? Чи палац це, чи скромна хатина, пустеля дика, або квітучий сад - ми усі маємо значення, якщо ми світимо. Ми усі знаємо, що навіть засвічений сірник дає своє світло! І він робить свою справу, якщо тільки горить. Ось в цьому уся суть істинного християнства - горіти і світити! Бути зірочкою, що веде до Христа!
Та не забуваймо - Господь, встановивши Хрещення, наголошує на тому, що кожен із нас мусить народитися не лише фізично, а й духовно, очистивши водою й Духом Святим свою внутрішню сутність від будь-якого зла. Тож, протягом життя, постійно омиваймося каяттям, не залишаючи місця гріху в наших душах. Саме тоді ми зможемо достойно успадкувати Царство Небесне, в чому і полягає вищий сенс усіх наших земних звершень.

 

 

 

 

РІЗДВО ХРИСТОВЕ.
7 січня 2017 року, Православна Церква молитовно і урочисто відзначила одне із величніших свят зимового періоду - Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

З нагоди святкової події тихим зимовим ранком, коли небо зазирало у вікна сонячними очима, у Свято-Троїцькому храмі була звершена свята Божественна літургія святителя Іоана Золотоустого. Під час літургії панувала святкова різдвяна атмосфера, яка наповнювала віруючі серця невимовною духовною досконалістю та невидимою Божою благодаттю. Кожен присутній у храмі підносив свої молитви та прохання до Народженого Богомладенця, кожен просив для нашої держави миру, злагоди та спокою. Чимало прихожан та діточок приступили до святих Христових Таїн.
Протоієрей Олексій зачитав вітальне Різдвяне послання Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Та, звертаючись до присутніх присутніх у храмі, привітав усіх із величним торжеством, побажав аби Народженний від Діви Богомладенець приніс у кожну сім’ю та родину мир, благополуччя, любов та спасіння.
«Нехай мир Божий, оспіваний в різдвяну ніч святими Ангелами, буде в наших серцях, у наших домівках, у нашій Українській державі і в усьому світі…», сказав на завершення настоятель храму.
Співц
і кліросу Свято-Троїцького храму привітали всіх колядками «Дивная новина», «Небо і земля», «По всьому світу стала новина…» та іншими різдвяними піснями. Урочисто та радісно лунали загальновідомі й улюблені слова: «Нова радість стала, яка не бувала, …». В очах присутніх у храмі відмічалась і тиха радість, і легка замріяність, і відблиски спогадів про рідних та близьких...
Між людьми панував святковий піднесений настрій. Всіх об’єднує одна велика радість – народження Богонемовляти Христа. Усі ми у цей радісний час, знаходячись у храмі, особливо відчуваємо Божу присутність і той благодатний мир, котрий дарувало нам народження Спасителя світу.



 

ВЕЧІРНЯ МОЛИТВА НАПЕРЕДОДНІ РІЗДВА ХРИСТОВОГО.
6 січня 2017 року, напередодні свята Різдва Господа нашого Ісуса Христа, настоятель Свято-Троїцького храму  звершив Велике Повечіря, чинопослідування Літії та святкову Ранню.
Урочисто лунали в храмі піснеспіви. Знаменний гімн «
З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог», у основу якого покладено пророцтво Ісайї. Цей пророк, що жив за 700 років до Різдва Христового, сповістив майбутнє народження Спасителя від Діви, пророкував про події Його земного життя, а також про страждання, які Син Божий повинен буде прийняти заради спасіння роду людського. Завершує  чинопослідування повечір’я відома урочиста пісня святого праведного Симеона Богоприємця: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, що Ти приготував перед лицем всіх людей, світло на одкровення народам, і славу людей Твоїх, Ізраїля», проголошена ним під час зустрічі Немовляти Ісуса, принесеного Дівою Марією і праведним Йосипом, в сороковий день після Його народження, в Єрусалимський храм для присвячення Богові, як того вимагав звичай. Праведний Симеон та пророчиця Анна являють собою приклад останніх праведників старозавітної епохи, що жили надією на пришестя у світ Месії – Христа, які і на заході днів своїх побачили цю надію здійсненою.
Тим часом в храмі починається Рання. Вона, звичайно, повинна здійснюватися уранці, але, оскільки на Різдво Церква молиться Богові вночі, то рання починається близько півночі. Лунають знамениті слова Ангельської пісні, які ми сьогодні багаторазово почуємо в самих різних співах і в Євангелії, і в проповіді: «
Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління». Після урочистого проголошення і співу «Бог Господь і явися нам» починається полі єлей (в перекладі з грецької – «многомилостя»). Свою назву ця частина ранньої отримала від змісту псалмів 134-го та 135-го, які прославляють милість Божу. Вірші з цих псалмів і виконуються хором під час полієлею:
«Хваліте ім’я Господнє, хваліте, раби Господа. Алилуя. Благословен Господь від Сиону, що живе в Єрусалимі. Алилуя…», а також, під час співу цих псалмів Устав вказує запалювати багато свічок та єлею. Урочисто лунає величання свята Різдва Христового: «Величаємо Тебе, Життєдавче Христе, що заради нас нині плоттю народився від безневісної і пречистої Діви Марії», ступеневі антифони, прокимен. Настоятель храму читає Євангеліє, благовістуючи Різдво Христове. Після читання Євангелія співається стихира євангельська, яка повторює основні думки прочитаного уривка зі Святого Писання: «Слава в вишніх Богу, і на землі мир; нині приймає Вифлеєм Того, Хто сидить вічно з Отцем; нині ангели Немовля народжене як Бога прославляють: слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління», та починається спів Різдвяного канону, - особливо урочиста частина ранньої.
Після звершення богослужіння настоятель храму привітав присутніх із святим вечором, запросив на святкову Божественну літургію та побажав у мирі і єдності зустріти світле Христове Різдво. «Бог стає Людиною, щоб людина стала Богом по благодаті. Але, при цьому Творець, приймаючи образ Свого творіння «принижується», і своєї вищої точки це приниження досягає на Хресті. Та все ж, на Різдво ми радіємо, бо знаємо, які багаті плоди принесло це «приниження». Радіємо, бо засяяв день початку нашого спасіння, спасіння від гріха і смерті. А спасіння від смерті і зустріч з Богом - Джерелом Життя - це найбільший привід для подяки і радості», сказав зокрема отець Олексій, звертаючись до присутніх у храмі.
Були спільно проспівані святкові колядки і люди в піднесеному стані душ розійшлися по домівках, несучи радісний та святковий настрій близьким і рідним.



 

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ!
СЛАВІМО  ЙОГО!

«
Сонце, що не заходить, гряде засяяти від дівственого лона і просвітити всю вселенну; подбаємо, щоб зустріти Його з ясними очима і чистими ділами; і приготуймося душами нині прославити Того, Хто приходить до своїх дивним народженням у Вифлеємі, як Він благозволив, щоб повернути нас до райського життя заради милосердя». (Стихира передсвята Різдва Христового)
Різдво Христове - велике, світлоносне свято християнського світу, яке сповнене урочистості, радості, благодаті, віри, надії та любові. Від цієї події
великого і преславного таїнства минуло вже понад двадцяти століть, змінилося багато поколінь, земне буття пережило радощі і потрясіння. Людство підносилося і падало. Людський захват змінювався болем і стражданнями.
Страшні і спустошливі війни проносилися над землею, руйнуючи, спалюючи, змітаючи все на своєму шляху. І вихори земного життя багато що стирали з людської пам’яті. Забувалися повелителі і володарі світу, пил віків безжально покривав вчорашніх вождів і лідерів. Нові покоління без жалю розлучалися з ідеалами тих, що пішли в минуле…
І тільки славне та величне ім’я Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа дбайливо пронесено людством крізь віки, з душевним трепетом і любов'ю, як святе втілення своїх сподівань, радощів і надій. Ісуса Христа прославили у своїх безсмертних творіннях великі композитори, письменники, художники. Його божественний образ хвилював і надихав кращі уми людства, бо усе земне життя Христа було сповнене великого подвигу любові до людей.
Ісус народився тихою і чудовою ніччю, коли Божа благодать зійшла на землю. Святе Писання оповідає: «
У тій стороні були на полі пас­тухи, які стерегли нічної пори отару свою. Аж ось ангел Господ­ній став між них, і слава Господня осяяла їх; злякалися вони страхом великим. І сказав їм ангел: не бійтеся; я благовіщу вам радість велику, яка буде всім людям. Бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос  Господь. І ось вам знамен­ня: ви знайдете сповите Немовля, Яке лежатиме в яслах ».
Пастухи знайшли вказане місце. Це був звичайний хлів для худоби. Саме там і народила прекрасне Дитя Діва Марія. Сповите Немовля лежало в яслах, і пастухи з цікавістю і благоговінням розглядали хлопчика. Вони дивувалися тому, що Спаситель з’явився на світ в такій бідній обстановці. Його не оточували ні царі, ні первосвященики у багатому одязі. Він лежав в хліву, куди заганяли худобу, і дивився на світ, гріхи якого Йому належало спокутувати.
В той же час в Єрусалим, оповиті ореолом загадковості, прибули волхви. Багато хто здогадувався, що поява східних мудреців не випадкова. На вулицях волхви наполегливо розпитували людей: «
Де є народжений Цар Юдейський? Бо ми бачили зірку Його на сході і прийшли поклонитися Йому». Це дуже стривожило царя Ірода. Він поспішно зібрав усіх первосвящеників і книжників і почав запитувати у них, де ж повинен народитися Христос. І вони повідомили його про те, що це сталося у Вифлеємі. Бо так сказано у пророка.
Волхви відправилися в дорогу. І ця зірка, яку вони бачили на сході, йшла перед ними. Нарешті мудреці дісталися до місця, де знаходився Ісус зі своєю матір’ю. Вони пали на коліна і вклонилися Йому, потім, відкривши свої скарби, піднесли Христу в дар золото, ладан і смирну.
Свято Різдва Христового - це утвердження закону любові на землі. Любов Божа безпочаткова і нескінченна. Любов’ю Господа все створено, і на Його любові все стоїть. Ми безсмертні, тому що створені безсмертною любов’ю, створені для безсмертної любові. Бог говорить нашій душі: «
Любов’ю вічною полюбив Я тебе, тому милість тобі виявляю».
Отець Небесний через своїх пророків послав людям звістку, що настане день, коли на землі народиться Спаситель, який заплатить спокутну ціну за спасіння людського роду і вкаже шлях до світла. Питання полягало в тому, щоб абсолютно безневинний і безгрішний добровільно погодився померти, перейнявши на себе заступництво перед Богом. Цей безгрішний повинен був протистояти на землі сатані, узявши на себе вирок, покарання і смерть. Але на землі таку особу не можна було знайти.
Тому що Біблія свідчить: «Всi згрiшили i позбавленi слави Божої». Велику і рятівну місію визволителя від гріхів людських Бог поклав на Свого єдинородного сина Ісуса Христа.
Христос зробив найсильніший вплив на людську історію, розділивши її Собою на дві частини: до і після Різдва Христового. Про Ісуса написано більше, ніж про кого-небудь з тих, що жили на землі. Ісус Христос любив людей, прагнув пробудити в них жадання нового життя. Син Божий входив в потреби людей, брав їх на себе, Він бував серед бідних, хворих, грішних, знедолених, які пізнали горе. Він приймав в Себе усе людське горе. Христос проголосив дві великі заповіді Отця Небесного:
«Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю.», «Люби ближнього твого, як самого себе». Ісус усім своїм земним життям затверджував великі істини, дані Богом: « І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм. І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять. І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати. Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і по­зичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих. От­же, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудять; прощайте, то й вас прощатимуть; давайте, і дасться вам: мірою доброю, натоптаною, утрушеною, переповненою віддадуть вам, бо якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам… Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий».
У Євангелії сказано: «У тому любов, що не ми полюбили Бога, а Вiн полюбив нас i послав Сина Свого на очищення від грiхів наших».
Слава особи Сина Божого - Ісуса Христа - завжди викликала у людей подив. Нічиє життя на цій землі ніколи не стало подібним Його життю. Ніхто ніколи не любив людей так, як Він, ніхто ніколи не був таким терплячим, таким милосердним, мужнім, лагідним, таким бездоганно мудрим. Люди, що пізнали і прийняли Його любов, звільнялися від путів гріха і отримували духовне відродження зверху, від Бога. Великі подвижники християнської віри на своєму особистому досвіді переконалися, що Христос завжди з віруючими в Нього. Він з ними навіть тоді, коли менше всього можна надіятися на  Його Божественну присутність. Спаситель з християнами в усіх обставинах життя. Він ніколи їх не покидає. І кожна душа, що набула Ісуса Христа, відтепер знає, що людина не самотній блукач, якому нікого окликнути в пустелі, а дитя Боже. Христос залишається досконалим втіленням усіх справжніх доброчесностей. Його мужність - абсолютна, терпіння - невичерпне, милосердя - безмежне, доброта - безумовна, віра - непохитна, надія - постійна, любов до людей - бездонна.
Різдво - це свято сімейної радості. За доброю традицією, символом вічного світу, щастя і радості, що прийшли з Христом, є вічнозелена наряджена ялина, яка встановлюється у будинках. Її верх вінчає зірка - на згадку про Вифлеємську зірку, яка вказала шлях до Христа. Цього дня рідні збираються разом, і під час спілкування забуваються образи, негаразди, суєтне життя з його проблемами. Люди щиро говорять один одному хороші слова, дарують подарунки, їхні серця наповнюються добротою та любов’ю.
У Різдвяну ніч в православних храмах пройдуть святкові богослужіння. Церкви наповняться молитовним співом, чудовим світлом. Блищить позолотою іконостас, горять світильники, лампади і свічки, благовидні лики святих угодників і подвижників наповнюють душу заспокоєнням. У храмах, немов би не земний, а небесний світ, пронизаний святим і вічним. Християни вітають Спасителя світу, який своїм явленням незбагненним чином з’єднав небесне і земне та запалив неповторну Вифлеємську зірку, яка благодатно сяяла повік і сьогодні наповнює душі тих, що живуть животворчим світлом віри, надії і любові.
Який дар на Різдво Христове ми, ті що живуть на землі, принесемо сьогодні Спасителю світу? Великий учитель покаяння Єфрем Сирін у своєму слові на Різдво Христове сказав: «Ця ніч належить Лагідному, тому нехай кожен відкладе лють і суворість. Ця ніч належить Покірливому, нехай кожен приборкає свою гордість і гамуватиме свою зарозумілість. Нині засяяв день милості, та не переслідує ж ніхто помстою нанесеної йому образи. Настав день радості, та не буде ж ніхто провиною печалі і скорботи для іншого. Це день благовоління, та утримається ж всяка лютість. Це день безхмарний і ясний, та приборкається ж гнів, порушник світу і спокою».



ЗВЕРШЕНО ТАЇНСТВО МАСЛОСОБОРУВАННЯ.
25 грудня 2016 року, в нед
ілю 27-у по П'ятидесятниці, коли разом з Воскресним днем вшановується пам'ять святителя Спиридона, єпископа Тримифунтського, чудотворця, настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божественну літургію.
Після Божественної літургії протоієрей Олексій
відслужив молебень, на завершення якого прочитав молитву святителю Спиридону. Звертаючись до вірян з повчальним словом, душпастир розкрив духовний сенс воскресного Євангелія і сердечно привітав усіх з днем пам'яті святителя Спиридона Тримифунтського, чудотворця. «Будучи в сонмі святителів, що прославляються, його ім'я сяє незвичайним благодатним світлом. Він, як зірка на Церковному небозводі, який освітлює шлях багатьом упродовж віків, - особливо самотнім, жебракам, сиротам і вдовам. Шанований нині святитель Спиридон - добрий пастир святої нашої Православної Церкви. Він і святитель Миколай, не щадивши ні сил, ні здоров'я, не страшившись ніяких загроз, йшли за Богом, самі були світлими ангелами і вели за собою народ Божий, щоб цей народ знав істинного Господа, знав як вірувати, як шанувати, як служити Богові, щоб наслідувати життя вічне. І ця двійця - святитель Миколай і святитель Спиридон - були яскравими світильниками Церкви, вони ревнували про славу Божу, прославляли Бога і молилися Господові, а від Нього вони отримали особливий дар здійснювати безліч чудес, через які вони закликали народ до Бога», сказав зокрема отець Олексій.
Цього ж недільного дня,  о 15:00 годині, в храмі було здійснено Таїнство Соборування. 
У  храмі  зібралися десятки вірян, які прийшли  в надії отримати відпущення забутих або неусвідомлених гріхів, а разом з цим духовне і фізичне зцілення. В період посту Церква закликає  вірян особливо уважно подивитися в себе, зрозуміти, чи правильно вони живуть, і започаткувати виправлення. Для цього і подається вірянам в таїнствах благодатна сила Божа, без якої неможливі ніякі зміни в житті людини.

Посеред храму встановлений стіл, на якому приготовано все, що необхідно  для здійснення таїнства. Єлей, який можна уподібнити духовному стану - лагідності, заспокоєнню, любові, очищенню і просвіченню. Тут також є червоне вино, як нагадування про пролиту Христом кров та свічки, як жертва Богові. При здійсненні таїнства священики запалюють свічки, а вино змішують з єлеєм. Під час здійснення таїнства по черзі читаються сім текстів з Апостольських послань і сім - з Євангелія, які нагадують про зцілення Богом людського тіла і душі, про Його милосердя. Потім  читається молитва про прощення гріхів і дарування допомоги зверху  в лікуванні душевних і фізичних недуг присутніх. Кожного разу, після читання Євангелія, священики моляться за кожного присутнього. У руках зібравшихся горять свічки, як символ покаяння перед Богом.
Присутні на таїнстві серйозні і зібрані, адже таїнство не може бути здійснене  без  віри і покаяння, без уважної  і зосередженої молитви. Благословляючи прихожан, настоятель храму виразив свою надію, що звершене таїнство допоможе їм надалі, дасть силу боротися з гріхом, уврачує наявні недуги, попередивши, що зцілення - це вільний дар Люблячого Бога Всевишнього, і тільки Він знає, якою мірою воно буде корисне людині.

 

 

 

ДЕНЬ СВЯТОГО МИКОЛАЯ.
19 грудня Православна Церква святкує пам’ять святителя Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця – одного із самих шанованих в Україні
і у всьому світі святих. 
Напередодні свята у Свято-Троїцькому храмі була відслужена Всенічна.
У сам день свята урочисту Божественну Літургію звершив настоятель храму протоієрей Олексій Лупін. Отець настоятель виголосив проповідь про святого Миколая, як великого добродійника для усього християнського світу. 
Святитель Миколай жив у III-IV ст. і прославився як великий угодник Божий. Він народився у місті Патарі Малої Азії (сучасна Турція) у родині благочестивих батьків і став священиком, а потім і єпископом міста Мири Ликійські. Не дивлячись на велике смирення духа, святитель був ревним воїном Церкви Христової. Він обертав у порох капища язичників і знищував ідолів. А на I-му Вселенському соборі (325 р.) святий Миколай у запалі викриття навіть ударив по щоці єретика Арія. Святитель Миколай упокоївся у середині IV ст., проживши довге життя. Мощі святителя, від яких отримали зцілення багато людей, збереглись нетлінними, і з них витікає чудесне миро. У зв’язку із загрозою нашестя мусульман мощі святого Миколая - чудотворця у 1087 році були перенесені в італійське місто Бар (Барі), де знаходяться і по цей день. 
Свято святителя Миколая припало цього року на понеділок, але незважаючи на те, що був робочий день –  до Свято-Троїцького храму на спільну молитву прийшло багато парафіян. 
Після Божественної Літургії був звершений молебень до святителя Миколая, і всі присутні на богослужінні, як діти так і дорослі, вже традиційно, отримали солодкі подарунки.

Відслуживши богослужіння та привітавши прихожан зі святом, отець Олексій завітав до Професійного будівельного ліцею міста Кривого Рогу, де зустрівся з учнями-сирітами та викладачами навчального закладу.
Душпастир поспілкувався з дітьми, привітав усіх із Днем пам’яті святителя Миколая, архієпископа Мир Ликійських, чудотворця, побажав їм радості, піднесення, успіхів, миру і любові один до одного, а на завершення вручив образки святителя. 

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ.
4 грудня Свята Православна Церква молитовна відзначає свято Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Введення Богородиці в Єрусалимський храм було явленням Її світові, а отже – мовчазною проповіддю близького пришестя Христового і початком нашого спасіння. 
З нагоди свята у Свято-Троїцькому храмі відбулись урочисті богослужіння. Напередодні у храмі відбулась святкова Всенічна. В сам день свята настоятель храму протоієрей Олексій Лупін звершив святкову Божественну літургію святителя Іоана Златоустого. За богослужінням були піднесені молитви за мир в Україні, за захисників України, за полонених та ув’язнених у Росії.
Звертаючись до присутніх з душпастирським словом, отець Олексій розповів про особливості свята Введення в храм Богородиці та наголосив, що все що дане Богом, Богові треба віддати, як і вчинили за своєю обітницею благочестиві батьки Пречистої Діви Марії. Вона була приведена до храму в трилітньому віці, де зустрів Її первосвященник Захарія і, з натхнення Духа Святого, ввів Її у Святе Святих. При храмі Божому Пресвята Марія прожила майже одинадцять років і виростала глибоко благочестивою, в усьому покірною Богу, надзвичайно скромною і працьовитою. «Ти пророків проповідування, апостолів слава, мучеників похвала, земнородних оновлення, Діво Мати Божа, через Тебе ми з Богом примирилися. Тому і шануємо Твоє в храм Господній входження і з ангелами Тобі в піснях «радуйся» співаємо, Твоїми молитвами спасаючись», - оспівує Свята Церква Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої,
- «У святеє святих Свята і Непорочна Духом Святим вводиться, і ангели всі радуються, бо Вона — найсвятіший храм святого Бога нашого, що освячує все входом Своїм і обожує упалу природу людську».
Після завершення Літургії отець-настоятель відслужив святковий молебень до Пресвятої Владичиці нашої Богородиці та окропив присутніх освяченою водою.

 

 

 

МОЛИТВА У ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ.
21 листопада 2016 року Божого настоятель Свято-Троїцького храму відслужив молебень з акафістом святому архістратигу Божому Михаїлу та всім силам безплотним.
По
 завершенні 
акафісту, з нагоди Дня Гідності та Свободи, отець Олексій відслужив панахиду за загиблими Героями Небесної сотні, загиблими під час АТО на Сході України воїнами та усіма загиблими в усі часи за свободу і незалежність України героями.
«Вони герої. Кращі сини і дочки України.
Кожен з них віддав найвищу ціну – власне життя, за свої погляди та переконання, за ближніх своїх, щоб захистити наше з Вами право на гідне життя у вільній та незалежній державі. «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх», сказав Спаситель. Ми молимось за спокій їхніх душ. Наша безмежна вдячність Героям, усім, хто віддав життя своє за краще майбутнє України. Герої не вмирають!», сказав зокрема настоятель храму, звертаючись до присутніх.

 

 

 

«НЕ  БІЙСЯ,  ТІЛЬКИ  ВІРУЙ».
20 
листопада 2016 року, у неділю 22-гу після П’ятидесятниці, настоятель 
храму, у співлужінні з прот. Петром
Шатило, звершив Божественну літургію свт. Іоана Золотоустого.  

Євангельське читання цього дня благовістило про два великі чуда, які сотворив Спаситель, - про зцілення жінки, якій жодні людські сили, ніяке людське знання, ніякі лікарі, ніяка добра воля людей не могли допомогти; і про те, як у відповідь на благання батьків, у відповідь на їх скорботу і тугу, Господь повернув до земного життя молоду дівчину. Жінка страждала на кровотечу дванадцять років, стільки ж років мала донька Іаїра, яку Господь повернув до життя. Смерть дівчини була такою явною, що всі засміялися над Ним, коли Він сказав, що вона не померла, а спить. Але «повернувся дух її, і воскресла вмить». Бо хто вірує в Нього, - буде спасенний. Кровоточивою ж є всяка душа, в якій кипить кривавий гріх, який є вбивцею душі. Якщо душа торкнеться одягу Ісуса, тобто Його Тіла, і повірить, що Син Божий воплотився, - то отримає здоров'я. На жаль, на життєвій дорозі, ми рідко озираємося довкола. Христос же вчить нас бачити все життя як дорогу до Неба і відкриває нам, Своїм приходом на землю, тернистість судженої кожному з нас дороги. Дороги, яка із цього світу має перейти у вічність…
«Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе», «Не бійся, тільки віруй».

 

 

 

ПРО БАГАЧА І ЛАЗАРЯ.
Велика таємниця і загадка, яку ніхто не може розгадати…Чому я - це я? Саме я, а не якась конкретна видатна особистісь, приміром. Ніхто не може сказати, чому це життя (з його гріхами, скорботами, тугою, з негараздами якимись внутрішніми) випало саме мені, а не комусь іншому. Чому я хворий, чому я такий грішний. Поряд зі мною інша людина живе праведно. Чому я не такий? Кожен з нас рано чи пізно ставить перед собою питання: Чому Бог саме так влаштував моє життя, навіщо Він зробив мене таким»? Чому я не такий, як мій брат і у мене немає багатства, талантів та блискучої кар’єри? Чому я убогий, злий та дратівливий? За що мені таке життя? Колись Антоній Великий (один з видатних подвижників, у якого була дивовижна ласка від Господа - говорити з Ним так, як ми говоримо один з одним), поставив Богові саме такі питання. Він запитав у Бога: «Господи, чому один народжується у багатстві і знатності, а інший в убогості і ганьбі; чому один здоровий, а інший хворий, чому один постійно переживає радість від життя, а інший передається з рук на руки скорботам та хворобам»? Божа відповідь був такою: «Антоній, - то долі Божі, слухати їх для душі шкідливо. Себе слухай».
Притча про Багача і Лазаря, яку розповів Господь і яку благовістить нам Євангеліє (Лк.,
XVI, 19-31), дає деякі відповіді на ці непрості питання… Жили багач і Лазар. Багач «одягався в порфиру і висон і щодня розкішно бенкетував», а убогий Лазар «лежав біля воріт його весь у струпах» і мріяв тільки про те, щоб поїсти хоча б викинутих залишків їжі, і він був такий слабкий, що не міг відігнати собак, які лизали його рани.  Найвищі ступені багатства і процвітання та остаточної убогості, показані нам Господом в цій притчі. При першому погляді здається, що досить бути просто убогим, щоб спастися, -  бо саме Лазар, коли прийшов час вмерти йому, «віднесений був ангелами на лоно Авраамове». Ми нічого не знаємо з притчі про гріхи багача, не говориться там і про те, що він здійснював якісь злі вчинки. Сказано тільки, як він одягався і як він бенкетував. Коли він помер, «поховали його. І в пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його». І знову-таки, можливо, хтось подумає, що досить бути просто багатим, добре одягненим і здоровим, - щоб загинути і не наслідувати Царства Божого.
Але сама по собі убогість не рятує, а саме по собі багатство не губить! Бо, і багатство і убогість - це дари Божі. Одному Бог дарує багатство, іншому так само дарує убогість. Не самі по собі вони важливі, важливе те, для чого і як ми їх використовуємо. З якою метою проживемо ми життя у багатстві, з яким душевним настроєм понесемо нашу убогість. Чи будемо ми тільки шикарно бенкетувати, чи будемо намагатися творити справи милосердя та робити добрі справи на користь ближніх. Які плоди приносить наша убогість? Плоди ці дуже часто: заздрість, роздратування, ненависть, таємне бажання придбати і придбати ще щось, нарешті злість через те, що придбати стільки, скільки нам хотілося б, ми не можемо. Чи врятується такий жебрак? Та ні, звичайно! Тому, що усе його життя - це гріх і «похіть очей», як говорить апостол Іоан Богослов.
Який же убогий врятується
? Той, хто мав щось і відмовився від нього заради Царства Божого. Згадаймо притчу Спасителя про купця, який шукав прекрасні перлини. Коли він знайшов одну дивовижну перлину, то продав все, що у нього було, увесь статок свій, тільки для того, щоб цю перлину придбати. Воістину ж убогий – «убогий духом» - відмовляється від талантів, від успіху життєвого, від багатства, відмовляється від всього і говорить: «Головне в моєму житті - це Бог, це віра, це Царство Боже, це надія на майбутнє життя». І тоді, звичайно ж, він не наважиться стверджувати, що «в церкву ходити не так вже і важливо», що «багато у нього інших проблем та турбот по будинку», - тому що він знає: є речі і справи головні, а є другорядні.
Можна бути зовні убогим і трястися над кожною копійкою. А можна бути багачем і не ставити в гріш увесь статок свій, не прикипати до нього душею, а з легкістю і простотою розлучатися зі всім, що Господь дав, - тому, що Господь дав, Він же і візьме.
Згадуючи про це, запитаймо себе: хто з нас жебрак і хто багатий? І чи є у нас, якщо ми багаті, можливість врятуватися, коли ми багатство своє обертаємо в радість для інших людей? Чи ми жебраки? І тоді чи правда, що ми - добровільно убогі, що ми відмовилися від статків, відмовилися від користолюбства?  Можливо, це і дасть нам відповідь на ті питання, які колись поставив перед Богом святий Антоній Великий. Чому один народжується здоровим, а інший хворим? Чому один страждає усе життя, а інший усе життя радіє? Деякі думають, що хвороба - це найстрашніше зло, яке Господь посилає людині. А тим часом були святі, які рятувалися тим, що усе життя з радістю, розчуленням душевним терпіли хвороби і скорботи, вважаючи їх даром Божим.
Сучасна ж людина біжить до екстрасенсів, біжить до знахарів, щосили починає виконувати жахливі поради цих слуг сатани, забуваючи про все на світі. «Найголовніше - здоров'я», - говоримо ми один одному. Невже і правда? Найголовніше – це Вічне Життя, яке усіх нас чекає, хочемо ми того чи ні! Нехай ми не віримо у Бога, нехай нам все одно, про що говорять в церкві, але все таки кожен з нас житиме вічно, тому що буття, яким Бог нагородив творіння Своє, не знищити ні кому. Не можна померти назавжди! Не можна не бути! А ось яким буде Вічне Життя, життя майбутнього віку - це залежить від нас самих. Це залежить від наших зусиль, від нашої віри, від нашої любові, - а зовсім не від нашого багатства чи від нашої бідності.



ПОКРИЙ НАС СВЯТИМ СВОЇМ ОМОФОРОМ...

14 жовтня 2016 року, в день, коли Церква молитовно відзначає свято Покрови Пресвятої Богородиці - одне із найшанованіших у нашій державі свят, настоятель Свято-Троїцького храму звершив святкову Божественну літургію. 
Традиційно у цей день люди відкладають усі свої буденні турботи та йдуть до храму аби помолитися і попросити заступництва і молитвенного покрову у Пресвятої Богородиці.
В день свята Покрови в Україні відзначаєся державне свято –  День захисника України.
Цього дня до храму прийшла велика кількість людей, щоб молитовно вшанувати Пречисту та згадати у молитві захисників Вітчизни. 
Багато парафіян під час служби Божої приступили до святих таїнств Сповіді та Причастя. За богослужінням були піднесені молитви за мир в Україні, за захисників України, за полонених та ув’язнених у Росії, а також заупокійна молитва за гетьманство і козацтво українське, за воїнів, котрі в різні часи загинули, виборюючи мир і незалежність для України. 
Звертаючись до присутніх, настоятель храму виголосив повчальне слово про історію сьогоднішнього свята, встановленого на честь явлення Пресвятої Богородиці в 910-му році у Константинопольському Влахернському храмі та про шанування Пресвятої Богородиці,наголосивши, що саме Вона є першою ходатайкою за рід людський перед Сином Божим. З давніх часів свято Покрови духовно об’єднує людей і живить їх вірою у велику силу заступництва Божої Матері за нас, за мир і добро в родинах. Віруючі з увагою прислухалися до кожного слова душ- пастиря. 
Після завершення Літургії, протоієрей Олексій відслужив святковий молебень до Пресвятої Владичиці нашої Богородиці. «Радуйся, Радосте наша, покрий нас від усякого зла Чесним Твоїм Омофором!», лунав під склепіннями храму величний спів. Панувала атмосфера злагоди, добра і духовного піднесення,  – всі просили у Цариці Небесної захисту й допомоги. По закінченні богослужіння, люди неспішно виходили з храму і, росходячись по домівках, вітали одне одного з улюбленим святом, яке глибоко шанують українці. 

 

 

 

СВЯТО РІЗДВА БОГОРОДИЦІ.

21 вересня 2016 року Божого, Православна Церква урочисто відзначає перше в церковному індикті двунадесяте свято - Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.
Напередодні святкового дня настоятель Свято-Троїцького храму звершив святкову Всенічну. В сам же день Різдва Богородиці протоієрей Олексій звершив урочисту Божественну літургію. Під час богослужіння була піднесена молитва за мир та спокій в нашій Державі.
В почуттях і розумі нашого народу, після імені Господа Бога, найбільш любим, милим і солодким іменем є ім’я Божої Матері. Кожна людина, 
яка народжується на землі, має своє призначення, певну роль, яку повинна здійснити. Призначення назаретської дівчинки Марії, вимоленої у Бога і народженої у світ праведними батьками Йоакимом та Анною, було особливим, як у нікого з народжених на землі,   воплотити Сина, який стане Спасителем людства. Різдво Матері Божої ознаменувало прихід часу, коли почали виповнюватися великі та втішні обітниці Божі про спасіння роду людського від рабства диявола. Народження Марії стало знаком прощення первородного гріха, запорукою звільнення, що знову відкрило перед людиною двері до вічного життя. Пресвята Богородиця споконвіку була і є нашою Заступницею і Покровителькою, яка дбайливо обіймає у Своїй Любові всіх і кожного. 
Звертаючись до присутніх з душпастирським словом, отець Олексій зокрема сказав: «З
усіх великих людей, яких носила на собі земля, немає вище від Тієї, Яка нині була дарована світу. Вона вище не тільки всіх людей, але і самих вищих ангелів, херувимів і серафимів. Слабка душою і тілом людина, а такі всі ми, має потребу в заступництві та допомогі. Земні ж покровителі всі є непостійними, немічними і не надійними. Таку дбайливу Покровительку, Матінку, що обіймає у Своїй любові всіх і кожного, старанну Заступницю, невідтступну і сильну Ходатайку перед Богом - дарував нам Господь в особі назаретської Діви, оточеної нині славою Цариці Небесної. Усі ми радіємо нині, адже Пресвята Богородиця - є Заступницею в усіх наших бiдах. З надiєю i любовю ми благаємо Матінку Божу про мир і спокій в Україні та
 просимо Її заступництва перед Господом нашим Iсусом Христом. Пресвята Богородице, спаси нас»!
Після Божественної літургії був звершений молебнь до Пресвятої Богородиці. Атмосфера була святковою та урочистою, сповненою любові та вдячності до Матінки Божої.



УСІКНОВЕННЯ ГЛАВИ ПРОРОКА, ПРЕДТЕЧІ І ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІОАНА.
11 вересня 2016 р.Б., в день пам'яті Усікновення чесної глави Іоана Хрестителя, настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божественну літургію. Церквою цього дня встaнoвлено свято і строгий піст, як вияв скoрботи християн пo насильницькій смерті великого Пророка.

Після закінчення богослужіння, отець Олексій привітав вірян зі святом і звернувся з пастирським словом до присутніх. Він відмітив той факт, що за правду Божу, за викриття нечестивця Ірода і його незаконної дружини Іродіади, Іоана Хрестителя піддавали мукам і смерті. А Іродіада колола голкою його язик, навіть після усікновення чесної глави, для того, що б він не міг поворушити ним і викрити її.
Усі ці люди, які убили святого пророка Божого Іоана, закінчили свої життя жахливим чином. А сама танцюристка Саломія, яка своїми танцями дістала право зажадати чесну главу Хрестителя Господнього, провалилася під тонкий лід і перебувала у крижаній воді, не маючи можливості вибратися, до тих пір, поки її голова не була відсічена кригою, що здавила її шию.
Ми звичайно ж усвідомлюємо, що правда Божа не може бути прихована ніяк. Як би ми не знищували добре у своєму серці, як би ми не «відсікали главу» добрим паросткам, які в нас є, - совість нашу все одно заглушити не можна.
Іоан Хреститель був совістю ізраїльського народу. Совістю, яка викривала царя і усіх інших в тому, що вони не хочуть жити по Божій істині. А якщо вони не хочуть жити по Божій істині, то Бога вони побачити не можуть, не дивлячись на те, що Він перед ними проповідує, зціляє і творить дива!
Що б в нашому житті цього не сталося, нам треба завжди прислухатися до нашої совісті. Навіть з темниці, навіть під страхом смерті, - завжди треба звертатися до совісті, яка підкаже нам істинний шлях до Бога. Підкаже, в чому нам слід покаятися. Не просто підійти до священика на сповіді і механічно перерахувати гріхи, а від усього серця побажати змінитися, переродитися, почати нове життя ще тут на землі.
Цього скорботного за своєю суттю дня, в день суворого посту, ми повинні заглянути у своє серце по-чесному і прислухатися до голосу своєї совісті. Звертатися до неї як можна частіше, слухаючи її голос, який нас очищає, підносить і призводить до Бога.



ПРО УСПІННЯ  БОЖОЇ  МАТЕРІ.
Щороку, 28 серпня Свята Церква святкує одне з найшанованіших християнських свят – Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Свято, що сполучає в собі і скорботу, і велику радість, - день закінчення земного життя і день з'єднання Матері Божої з Сином своїм у Його Царстві.
Закінчення земного життя Пресвятої Богородиці ніяк не можна назвати смертю, оскільки з переходом Її душі і тіла в Царство Небесне ми придбали в особі Божої Матері Заступницю за нас грішних перед Господом, Яка не втомлюється молитися за рід людський. Свято Успіння нагадує нам і про нашу власну душу.
Душу Матері Божої прийняв на Свої руки Господь. Коли ж наші тіла лежатимуть на смертному одрі, усихаючи від хвороб, чи будуть і наші душі такими важливими для Нього?
Ми говоримо про смерть, але називаємо її «успінням», що в перекладі є: «сон», - заспокоєння, завершення життєвого шляху, перехід з цього життя у інший світ. Бо смерть є болем тільки для близьких покійного, а для нього самого - це урочиста і велична зустріч з Богом. Зустріч живої душі з живим Богом! Мати Божа не померла, вона заснула, щоб пробудитися. Коли ж пробудимося ми, то в чиїх руках опинимося? Чи не виявляться наші душі і пройдений земний шлях огидними Богові? На ці питання християнинові треба шукати відповіді вже сьогодні…
У книгах Нового Заповіту не згадується про Успіння Пресвятої Богородиці. З Євангелія нам відомо, що після хресної смерті Ісуса, за Його заповітом, Богородицю взяв у свій дім улюблений учень Христа, Іоан Богослов, який піклувався про Неї до останніх днів життя Божої Матері. З книги Діянь ми дізнаємося також, що Пресвята Діва була присутньою разом з апостолами в день П'ятидесятниці. Про блаженну ж кончину Пресвятої Богородиці відомо лише з церковного Передання, а також з деяких апокрифічних книг.
Після смерті і Воскресіння Ісуса Христа Пресвята Богородиця прожила ще близько двадцяти років. Апостол Іоан, у будинку якого в Єрусалимі Вона жила, піклувався про Неї як ніжний і уважний син. Усі християни любили і шанували Її. Мати Божа була покірлива серцем, в справах - постійна і добросовісна, говорила завжди тільки про потрібне і добре. Слова Її були завжди благодатні, а бесіда з Нею - солодка. Вона усім бажала лише добра. Мати Божа часто ходила у Віфлеєм, де народився Христос, і в місця Його добровільних страждань та смерті. Часто Вона піднімалася на Оливкову гору, з якої Господь вознісся на небо, і із сльозами просила Сина узяти Її до Себе.
Одного разу, коли Вона молилася, явився Їй архангел Гавриїл. Він служив Богородиці з самого Її дитинства. Коли Вона маленькою жила при храмі і довго молилася у Свята Святих, Гавриїл приносив Їй їжу з небес і годував Її. Він благовістив Марії Боже втілення і завжди невідступно оберігав Її. І ось він явився Божій Матері на Оливковій горі сповістити про скоре Її успіння і приніс Їй райську гілку. Вона невимовно зраділа і, вклонившись до землі, від душі дякувала Спасителеві.
Коли час Її успіння настав, Мати Божа все приготувала і була у Своєму домі. Раптом почувся шум, і будинок оточила безліч хмар. На хмарах, по велінню Божому, з різних кінців землі перемістились апостоли. Вони дуже зраділи, побачивши один одного, та із здивуванням думали: для чого зібрав їх Господь? З будинку до них вийшов Іоан Богослов, обійняв кожного і сповістив їм про скорий відхід Богородиці від земного життя. Апостоли увійшли до Неї і тішилися останньою бесідою з Нею.
Раптом розверзлось небо, і Сам Цар Слави Христос з небесними силами і душами святих наблизився до Своєї Пречистої Матері, Яка лежала на смертному одрі. Побачивши Сина Свого, Вона виголосила: «Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм!», - і, піднявшись з ложа, вклонилася Йому. Потім Вона знову лягла і радісно передала Свою душу в руки Синові, та як би заснула солодким сном. І негайно ангели оспівали Її: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою. Благословенна Ти в жонах».
Коли апостоли несли тіло Богоматері до місця Її поховання, Іоан Богослов йшов попереду, несучи райську гілку, яку приніс Богородиці архангел Гавриїл. А невірні злилися, і один з них спробував штовхнути Пречисте тіло. Але ледве його зухвалі руки торкнулися одру, ангел Божий відс
ік їх. Тоді нечестивець розкаявся, увірував в Христа і звернувся до Богородиці про пробачення, а Вона зцілила його. І багато інших чудес здійснилося при похованні тіла Богоматері. Через три дні після цих подій в Єрусалим прийшов апостол Фома, і, щоб він міг попрощатися з Божою Матір'ю, апостоли відкрили Її гріб... і побачили, що тіла Пречистої там немає. Того ж дня увечері Мати Божа явилася їм в оточенні ангелів, сяюча славою, і сказала: «Радійте! Я з вами в усі дні». І апостоли вигукнули: «Пресвята Богородице, допомагай нам»! Так вони запевнилися самі і потім сповістили Церкві, що Господь воскресив Богородицю в третій день і з тілом возніс Її на небо, як Царицю Небесну.
Для нас образ Матері Божої - це ще і гармонія трьох наших складових: духу, душі і тіла. Мати Божа так підпорядкувала усю себе Господові, що її життя стало угодне Богові. Навіть після фізичної смерті Господь прийшов, щоб прийняти цю чисту душу, узявши Її на Свої руки. Замислимося ж над тим, що фізична смерть - це не кінець життя, а «двері», через які кожен може пройти, «двері», що відкривають нове життя, нове існування. І тут важливим стає характер душі. Чи буде вихована душа так, щоб людина виконала на землі завдання, поставлене перед нею Богом?
Історія Богородиці - це приклад для кожної з наших душ. Дивлячись на ікону Матері Божої, ми повинні хоч би спробувати побачити свою душу. Свято Її Успіння - свято нашої душі. Що кожен з нас може сказати про свою душу? Чи бореться наша душа проти Бога чи приймає Його волю? Чи в гармонії вона з тілом і духом? Питання, питання, питання… А відповіді на них треба шукати вже сьогодні! У наш час, на жаль, все частіше тіло стає основним для людини, воно керує її думками і почуттями, «забиваючи» дух. Нагодувавши досхочу тіло, складно зрозуміти, - а чого ж хоче Бог… Одного разу, коли Господь вигнав біса і повчав здивований народ, «одна жінка з на­­товпу, піднісши голос, сказала Йому: блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе!
 А Він сказав: блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його» ( Лк.11:27-28).  
Залишивши землю тілом, Богородиця не залишила її Своєю милістю. З висоти люблячим поглядом Вона дивиться на нас і, як ласкава Мати, слухає всі наші благі прохання, відвертає від всякого гріха, захищає від праведного Божого гніву і молитвами Своїми позбавляє наші душі від смерті!
«Прийдіть, люди, оспіваємо Пречисту Діву, з Якої невимовно вийшло втілене Слово Отче, взиваючи і промовляючи: благословенна Ти в жонах; блаженна утроба, що вмістила Христа.
В Його святі руки душу віддавши, молися, Пречиста, щоб спастися душам нашим».
(Стихира на стиховні Великої вечірні свята Успіння)



ЧОМУ ВАЖЛИВО ВІДВІДУВАТИ ВСЕНІЧНІ  БОГОСЛУЖІННЯ?
Фактично, Всенічне бдіння, що складається з Вечерні, Ранньої і 1-го часу, складає з Божественною літургією єдине ціле. За часів перших християн так і було. Християни перших віків після Різдва Христового Вечірню служили увечері, під ранок вона закінчувалася Ранньою. Тому священицький виголос перед Великим славослів’ям: «Слава Тобі, що Показав нам світло»! співпадав зі світанком, а на саме Велике славослів’я сходило сонце, і віряни на чолі зі священиком, дякували Богові за те, що Він створив для них новий день. Після Ранньої відразу починалася Літургія. На Афоні (і навіть в деяких храмах в наші дні) збереглася традиція служити Ранню уранці перед Літургією.
У етимологічному сенсі Всенічне бдіння - це теж літургія, оскільки грецьке слово «літургія» перекладається як «загальна, спільна або громадська служба». Важливо відвідувати не лише саму Літургію, але і Всенічне бдіння, що упереджає її, оскільки воно практично є початком Літургії, початком добового православного богослужіння. Адже церковний день за старозавітною традицією розпочинається з вечора - з Вечірні.
Відвідуючи тільки Божественну літургію, ми пропускаємо половину події. Адже Літургія на дев’яносто відсотків свого молитовного об’єму - служба незмінна, а основне духовне і смислове навантаження пам’яті дня (сенс події, що святкується, - приміром, двунадесятого свята або шанованого святого) припадає на Всенічне бдіння: стихиры, паремії, полієлей з читанням Євангелія, канони і так далі. Пропускаючи Всенічне бдіння, ми залишаємо великий пропуск у своєму духовному розвитку, позбавляючи себе Божественних прикладів з історії Церкви або житіїв святих.
Існує в наших храмах також порочна практика бути присутнім на Всенічному бдінні, але після помазання святим єлеєм на полієлеї, відразу йти з храму...
По-перше, відразу за полієлеєм починається читання канонів - особливих великих за об’ємом молитов, де розгорнуто і глибоко розкривається духовний сенс події, що святкується, або житія святого (святих), дещо пізніше співається Гімн Богородиці, в якому ми звеличуємо Божу Матір (вважається, що в цей час Вона є присутньою в храмі і благословляє тих, що моляться), а після співається дуже трепетне, ніжне Велике славослів’я. У нім людство дякує своєму Творцеві за усі ті блага, які Він дає нам, - грішним людям.
По-друге, це неправильно, тому що тим самим ми порушуємо церковний Статут. Адже Відтпуст, який перед закінченням служби вимовляє священик на солії, - він тому і Відпуст, що ми отримуємо благословення на відпущення (відхід) з храму. До цього нам слід залишатися в церкві, уважно слухаючи молитви, якщо, звичайно ж, немає зовсім вже невідкладних справ. Зрозуміло, що випадки бувають різні, але все-таки треба себе примушувати до церковної дисципліни і служби, щоб придбати, з Божою допомогою, благодатну навичку.
Православне церковне богослужіння - це відблиск-образ райського ангельського славослів’я Богові, і якщо ми тут, на землі не звикнемо молитися, то що ми робитимемо там - в Царстві Небесному? Тим більше, служба церковна і молитва - вже зараз дають душі ту їжу, яку не зможе дати ніщо земне.
Більш детально про Всенічне бдіння - за цим посиланням.

 

 

 

ПЯТИДЕСЯТНИЦЯ.
ДЕНЬ СВЯТОЇ ТР
ОЙЦІ
.
19 червня 2016 року Божого свята Православна Церква молитовно шанує свято П'ятидесятниці, одне із найбільших свят у церковному календарі, яке шанується усіма православними християнами у цілому світі. Празник називають ще Днем Святої Тройці або Днем зішестя на апостолів Святого Духа. День Святої Тройці називається Пятидесятницею тому, що зішестя Святого Духа на апостолів сталося в пятдесятий день після Воскресіння Христового.
День Святої Тройці – храмовий празник нашої Свято-Троїцької парафії.
Напередодні свята у Свято-Троїцькому храмі відбулась урпочиста Всенічна. Вечірнє богослужіння у співслужінні ієрея Петра Шатило звершив настоятель храму протоієрей Олексій Лупін.
В сам день свята настоятель Свято-Троїцького храму звершив урочисту Божественну літургію
у співслужінні ієрея Петра Шатило.
Храм був переповнений парафіянами та гостями свята, які цілими родинами зібрались і брали активну участь в богослужінні.Чимало вірян, особливо молоді та діток, причастились цього урочистого дня святих Тіла та Крові Христових. Після закінчення святкового богослужіння настоятель храму привітав усіх із великим святом та звернувся до вірних з повчальною проповіддю, у якій зазначив, що празник Святої Тройці, Зіслання Духа Святого на учеників і апостолів, є останнім актом божественного Домобудівництва, відносно спасіння людства. «Цього дня народилася наша Свята Мати Церква. Наша радість духовна є подвійною, адже День Святої Тройці є нашим храмовим святом. Животворчий Дух, Дух Утішитель наповнює сьогодні наш храм і сповнює Своєю божественною благодаттю всіх, хто через Таїнства та молитву звертається до Нього», сказав наостанок отець Олексій. Слова особливої подяки за благоустрій храму линули з  уст настоятеля до Господа Бога і до жертводавців, які особливою працею та пожертвами приклалися до розцвіту нашої святині. Радість на обличчях та в серцях людей подвоїлася після окроплення освяченою водою присутніх, та пренесеного ними троїцького зілля, яке всі обов’язково несуть до своїх домівок.
Після богослужіння відбулась Вечірня із читанням колінноприклонних молитов. Дуже зворушливі троїцькі молитви, задля прикликання Святого Духа, справили на присутніх велике духовне враження.
Велике свято П’ятидесятниці – чудова нагода для відвертого осмислення якості нашого власного духовного життя. Якщо це дійсно наш день, і наше свято, тоді проводити його належить як християнам. Це свято – символ нашого ревного та чистого, апостольського життя. А без цього вся та зелень, яку ми освячуємо в храмі та прикрашаємо нею свої домівки, є лише пустим ламанням дерев.

20-го червня в храмі урочисто відмітили другий день свята на честь Дня Святої Тройці - понеділок Святого Духа.
Цього дня Божественну літургію звершив настоятель храму протоієрей Олексій Лупін в співслужінні ієрея Петра Шатило. 
Вітаючи прихожан зі святом, отець настоятель пояснив значення молитви «Царю Небесний…», у якій віряни звертаються до третьої Іпостасі Святої Тройці - Бога Духа Святого. «Рівний Отцю і Синові, Утішитель, що зійшов в день П’ятидесятниці на святу Церкву, наповнює Собою усе творіння, істинний і нетлінний скарб вірян, подає безсмертя, добровільно приймається ними і очищає людей від гріховної скверни, рятуючи душі людські, - такий сенс молитви до Духа Святого». Отець Олексій побажав кожному йти в тому напрямі, в якому веде нас Святий Дух для спасіння душ наших. «Кожна людина, що живе на землі має особливі дари, ті дари, які Господь дає йому. Але є люди, які не розкривають ці дари. І важливо пам'ятати, що Господь дає нам те, що треба мати, примножувати і дати за це відповідь. Чи примножили ми свої таланти, свої доброчесності, чи сховали їх, не отримавши ні чого взамін. Саме тому Церква особливо відмічає третю Іпостась Святої Тройці - Святого Духа, у вдячність за те, що Дух Святий зглянувся на людину і дає кожному те, що йому необхідно в житті, щоб він примножував і правильно застосовував свої таланти. Нехай же благодать Святого Духа кожному допомагає, ведучи кожного в тому напрямі, який потрібний для спасіння душі». 

 

 

НЕДІЛЯ СВЯТИХ ЖІНОК-МИРОНОСИЦЬ.
15 травня 2016 р., в
Неділю третю після Пасхи, коли Свята Церква молитовно згадує святих жон-мироносиць та праведних Йосифа Аримафейського і Никодима - таємних учнів Христових, настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божественну літургіюЗвертаючись до присутніх зі словом повчання, отець Олексій розповів про подвиги, святість та велич святих жон-мироносиць.
Саме жінки першими побачили Воскресіння і благовістили про нього учням Христовим. Бо належало цьому статися так, щоб стать, яка першою підпала під гріх і прокляття успадкувала, першою побачила і Воскресіння, і першою ж і радість пізнала. Мироносицями ж названі вони ось чому.
Коли Йосиф та Никодим, з настанням Пасхи, –
 бо та субота, що наставала, була Великдень (Ін. 19: 31), – поспішали впродовж п’ятниці поховати тіло Господа, то, згідно юдейського звичаю, помастили його миром, але не так, як слід, бо оповили плащаницею і до гробу поклали після того, як наклали зверху на тіло переважно смирну й алоє. Тому жінки ті, як учениці, що мали полум’яну любов до Христа, купили дорогоцінного мира і прийшли вночі (як через острах перед юдеями, так і згідно звичаю), щоб якомога раніше оплакати і помастити Його, довершивши те, що за браком часу, не встигли зробити. Коли ж прийшли, то побачили одвалений від гробу камінь, двох світлосяйних ангелів усередині гробниці й іншого, що сидів на камені. Вони першими почули звістку від ангела про Воскресіння Христове та принесли цю радісну звістку апостолам, які зі страху перед синедріоном, закрились у будинку та плакали і ридали. 
Свята Церква ставить нам в приклад простих жінок, які за свою вірність Христові сподобились великої ласки - бачити Воскреслого Ісуса та, більше цього, мали можливість доторкнутися до Його Тіла.
Відзначається цей день і як свято всіх жінок-християнок. Цього дня вшановується їх особливо важлива роль у сім’ї та суспільстві. Бо кожна жінка є мироносицею по життю, - вона несе мир світу, своїй родині, вона народжує дітей, є опорою чоловікові та зберігає домашній затишок. Тому Свято жінок-мироносиць – це свято кожної православної християнки, - православний Жіночий день. Протоієрей Олексій привітав усіх жінок з цим святом. Та підкреслив, що приклад мироносиць учить нас зберігати живу віру, відданість і щиру любов до нашого Спасителя, не дивлячись ні на які обставини і негаразди нашого життя. Велике і піднесене служіння жінки. Її самовідданим подвигом народжуємося ми у світ, її настановами в дитинстві набуваємо віри і покладаємо надії на Бога, її молитвами зберігаємося в спокусах на життєвому шляху. Народження і виховання дітей, доброта і підтримка знедолених, милосердя і допомога ближнім - ось особливе покликання Боже, дане жінці. 
Робімо ж усе заради імені Божого, заради Нього, на користь іншим, для спасіння ближніх, - і тоді усяке діло, як миро благовонне, буде радувати нас у житті і ми заслужимо добру славу і залишимо після себе добру і вічну пам’ять.



НЕДІЛЯ ДРУГА ПІСЛЯ ПАСХИ.  АНТИПАСХА.
8 травня 2016 р. Б., 
у неділю другу після Пасхи, Антипасхи, св. Апостола Фоми, в нашому Свято-Троїцькому храмі була звершена Божественна літурія.
  Н
астоятель храму
протоієрей Олексій, звертаючись до присутніх зі словом повчання, розкрив зміст Євангельського читання сьогоднішньої неділі. 

 Апостол Фома не повірив воскресінню Христовому, доки не побачив рани від цвяхів на руках Його і не вклав руки свої в ребра Його. Та й інші учні не відразу повірили воскресінню, коли про це їм сповістили жони-мироносиці і два учня, які ходили в Емманус. Недовір’я їх цілком виправдане, тому що воскресіння з мертвих дуже незвичайна подія, котру не так легко одразу ж зрозуміти. 
Початкове недовір’я Фоми та інших апостолів не повинно викликати в нас недовір’я до такої великої та радісної події, а навпаки переконувати нас у ній і утверджувати нашу віру в Бога. Після воскресіння Ісус Христос багато разів являвся Своїм учням, являвся тоді, коли вони мали якусь потребу, приходив до них навіть тоді, коли двері їхнього дому були замкнені. Це свідчить про любов, яку мав Учитель до Своїх учнів. 
Христос і нині любить всіх Своїх учнів і послідовників, усіх, хто вірує в Нього.
 Ісус Христос, - говорить Апостол, - учора і сьогодні і навіки Той же, і всякий, хто дотримується заповідей Його, є істинний і улюблений Його учень. 
В яких обставинах ми б не знаходились, які б нещастя не переживали, ми не повинні впадати у розпач, аповинні сподіватися на нашого Спасителя. Христос переконав двох учнів, що йшли в Емманус, які спочатку не впізнали Його; утвердив у вірі Фому, котрий не довіряв Його воскресінню; заспокоїв апостолів, коли вони, боячись юдеїв, замкнулися... Він допоможе й в усіх потребах наших, втішить у скорботі, напоумить у ваганні, заспокоїть у незгодах, якщо ми будемо любити Його, вірувати в Нього і надіятись на Нього. 
Являючись апостолам після воскресіння, Христос дозволяв їм доторкатися до рук і ребер Своїх, щоб краще переконати їх у істинності Його воскресіння. Вони дійсно
торкалися пречистого тіла Його, навіть трогали рани від цвяхів на руках Його та вкладали персти свої в ребро Його, пробите списом. Це показує, що Христос дійсно воскрес і воскрес з тією плоттю, котру мав під час земного життя. А якщо Він воскрес, як пророчив, то це означає, що Він дійсно має життя в Самому Собі. 
Він – Син Божий, за Якого й являв Себе при земному житті. Якщо Він воскрес, то й ми воскреснемо, бо якщо воскресла Глава, то повинні ожити і всі члени тіла її, тобто Церкви Христової. Якщо Він воскрес з нашою плоттю, то це означає, що людство є нероздільно з’єднаним з Божеством Його, що знаходиться нині на небі, а тому й нас, людей, в майбутньому чекає життя на небесах за великою Його обітницею:
«щоб і ви були там, де Я» , - як повіствує нам євангелист Іоан. Віруючи в Христа, ми віримо в живого істинного Бога. 
Початкове недовір’я апостолів до воскресіння Христового показує, що вони не були легковірними. Якщо ж пізніше вони повірили Йому і не тільки проповідували про Нього в усьому світі, але навіть вмирали в знак свідчення істинності Його, то це явний доказ, що вони твердо переконалися в дійсності воскресіння Христового, що вони дійсно бачили Воскреслого, дотикалися до Нього, розмовляли з Ним. Тому ми можемо без сумніву вірити їх свідченню, що Ісус Христос дійсно воскрес і разом з ними повинні сповідувати Його своїм Господом і Богом. Переконавши апостола Фому у своєму воскресінні, Христос сказав йому:
«Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили і увірували». Чому ж блаженні такі люди? Тому, що колиб вони, як і Фома, не повірили воскресінню Христовому і, не довіряючи євангельським свідченням про воскресіння, захотіли б побачити Спасителя фізичними очима, то легко могли б назавжди залишитися й загинути у невірстві своєму, тому що Христос, після вознесіння на небо, не являється людям чуттєво. Явлення ж Господа нашого Ісуса Христа плоттюапостолу Павлу, святим мученикам і деяким угодникам є випадками винятковими, особливими. Блаженні й тому, що віруючи у воскресіння Спасителя і сповідуючи Його своїм Господом на основі Євангелія і апостольських послань, ясно свідчать, що твердо вірять в те, про що говорив Спаситель, не сумніваються в Його Божественності тільки тому, що не бачили Його тілесними очима, і ревно бажають спастися через Нього. 
Блаженні вони ще й тому, що за живу і діяльну віру Господь відпустить їм усі гріхи
та удостоїть їх благодатного С
вого спілкування в Царстві Своєму Небесному.

 

 

 

ПАСХА ГОСПОДНЯ!
Затихли небо і земля, покриваючи святою урочистою тишею Свято-Троїцький храм.
Завершено читання Діянь святих апостолів та звершено відправу полуношниці. Зі святого вівтаря духовенство сповіщає про те, що Ангели на Небесах уже славлять та оспівують Воскресіння Христове. Розпочинається Хресний хід навколо храму…
Кожного разу, під час Хресного ходу зі співом стихири Пасхи, людські серця наповнюються смиренням та трепетом, в очікуванні радісної звістки – тропаря, який на церковній паперті першим тричі співає настоятель храму
: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував»!
Торжествує Небо! Вісники Небесні припадають на коліна перед Воскреслим Спасителем. Жінки-мироносиці та святі апостоли несуть звістку про неймовірну для людства подію до жителів Єрусалиму. Фарисеї і первосвященики не вірять своїм очам, бачачи перед собою Божественного Вчителя, Якого у запечатаному гробі стерегла варта… Велика радість охоплює серця учасників урочистого богослужіння. «Христос Воскрес»! Він знову з нами! Він переміг смертю смерть і розірвав кайдани пекельні! Він відкрив для нас двері Царства Небесного...
Пасхальну ранню та урочисту Пасхальну Божественну літургію очолив настоятель Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій Лупін в співслужінні ієрея Петра Шатило.
Разом, у молитві і прославленні Спасителя, зустріти Пасху Христову у храмі зібралося багато парафіян та гостей парафії. Дорослі і юні, старенькі і дітлахи, усі радісно лікували, вигукуючи життєдавчі слова: «Воістину Воскрес»! Після відпусту настоятель храму зачитав Пасхальне Послання Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета та привітав присутніх зі Світлим Христовим Воскресінням, бажаючи усім миру, злагоди, єдності, благополуччя та довголіття у міцному здоров’ї. Були прочитані молитви на освячення Артоса та принесення вірян, після чого навколо храму відбулось освячення пасхальних корзинок.
Ніхто цього урочистого дня не повертався у свої домівки засмученим, бо Воскреслий Господь наповнив світ та душі вірних ласкою Небесною, братською любовю та святковим настроєм.

СВЯТА  ВЕЛИКА  П’ЯТНИЦЯ.
29 квітня 2016 року Божого, найскорботнішого в церковному календарі дня, коли молитвенно згадуються Святі спасительні Страсті Христові, Його смерть, зняття пречистого Тіла із Хреста та поховання у гробі, настоятель Свято-Троїцького храму звершив вечірню святої Великої п’ятниці, під час якої відбувся чин виносу та погребіння святої Плащаниці Господа нашого Ісуса Христа. Під час погребіння Плащаницю, під похоронний передзвін та спів тропарів, побожно тричі обнесли навкруги храму. Після чого святу Плащаницю було покладено посеред храму, щоб їй могли вклонитися усі прихожани. Тут вона перебуватиме до пізнього вечора Великої суботи. Тільки перед пасхальною ранньою, під час полуношниці, Плащаниця буде занесена у вівтар і покладена на престол, де залишатиметься до віддання Пасхи.
Біля святої Плащаниці отець Олексій прочитав
канон, так званий «Плач Божої Матері», - творіння переповнене скорботою Діви Марії та учнів Христових за своїм Вчителем та Викупителем.
Настоятель храму закликав вірян із трепетом, молитвою та подякую за любов і жертву Христову підходити до Гробу Господнього.
Після відпусту, під спів стихири «
Прийдіть, вшануймо Йосифа приснопам’ятного», настоятель храму і парафіяни побожно прикладалися і цілували святу Плащаницю. «Поклоняємось страстям Твоїм, Христе; поклоняємось страстям Твоїм, Христе; поклоняємось страстям Твоїм, Христе, і святому Воскресінню».

 

 

 

ВЕРБНА НЕДІЛЯ

24 квітня 2016 року Свята Церква молитовно вшановує одне із урочистих свят, котрим вінчується свята Чотиридесятниця - Вхід Господній у Єрусалим.
Свято поєднує у собі велику радість жителів Єрусалиму та водночас сум, скорботу та переживання Спасителя, серце Якого лише одне знало про неминучі страждання і муки на
хресті.
 У Свято-Троїцькому храмі цього нарочито постового дня була звершена  святкова Божественна літургія Іоана Золотоустого. Молитву очолив настоятель храму протоієрей Олексій Лупін у співслужінні протоієрея Мирона Чайковського та ієрея Петра Шатило.
Храм був переповнений вірянами, чимало з яких посповідалися та готувались прийняти святі Христові Тайни. Усі в руках тримали гілки вербиці, які за давньою традицією освячують в день свята Входу Господнього у Єрусалим. Звідси, ще одна назва празника - Вербна Неділя.

Отець-настоятель, у своєму слові привітав вірян зі святом, бажаючи злагоди, миру, тепла і ласки Господньої та закликав усіх встеляти доріжку Спасителю своїми добрими і гідними вчинками, сердечною молитвою і глибоким покаянням. Також отець Олексій нагадав, що наступного дня починається Страсна седмиця, коли християни молитовного згадують останні дні земного подвигу Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа. Настоятель закликав усіх не лише згадувати їх, але і переживати та співчувати усім серцем, усвідомлюючи, що Спаситель прийняв хресні страждання заради усіх нас і заради нашого спасіння. «Нехай кожен з нас наблизиться до страждаючого Спасителя, нехай кожен з нас супроводить Його крок за кроком до самого кінця хресної дороги, - і тоді шлях нашого життя виправиться. У Страсний тиждень спрямуємо свої погляди на Господа; з плачучими жонами єрусалимськими споглядатимемо, як Він, Господь неба і землі, за наші гріхи засуджується на смерть, несе Хрест і знемагає під тим тягарем. Понесемо і ми Його Хрест. Слухаючи Євангеліє, намагаймося перейнятися безмірною величчю страждань і заслуг Сина Божого», -  сказав на завершення протоієрей Олексій.
На завершення літургії були прочитані молитви та освячено принесені гілки верби.

ТОРЖЕСТВО ПРАВОСЛАВ’Я.
20 березня
2016 року Божого, в Неділю першу Великого посту, Торжества Православя, у Свято-Троїцькому храмі була звершена Божественна літургія святителя Василія Великого, а після закінчення літургії – послідування чину Торжества Православя.
Молебний чин був звершений  настоятелем храму протоієреєм Олексієм Лупіним і ієреєм Петром Шатилом у кінці Літургії на середині храму перед центральним тетраподом. Духовенство і прихожани молилися про утвердження у вірі православних і навернення на шлях істини усіх, що відступили від Церкви. Був прочитаний «Символ православної віри», вознесені молитви за Православну Церкву «щоб Господь зберіг її неушкодженою та непоборною від єресей та марновірства і світом Своїм оберігав її» і проспівані «Вічна пам’ять» спочилим захисникам православної віри, а живим – «Многая літа». «Тебе, Бога, хвалимо, Тебе, Господа, ісповідуємо, Тебе, предвічного Отця, вся земля величає. Тобі всі ангели, Тобі небеса і всі сили, Тобі херувими й серафими безперестанними голосами співають: Свят, Свят, Свят, Господь Бог Саваоф!», - урочисто лунав спів в храмі.
Торжество Православ’я символізує остаточну перемогу над іконоборчою єрессю. Встановлення його пов’язане з подіями Константинопольського собору 843 року, який був скликаний благочестивою імператрицею Феодорой для відновлення іконошанування у Візантійській імперії. На згадку про цю, важливу для Християнського світу, подію
 і на згадку про імператрицю Феодору, щорічно в першу неділю Великого посту Православна Церква урочисто відзначає відновлення іконошанування.

Звертаючись до прихожан з проповіддю, настоятель храму розкрив суть догмата про іконошанування і призвав усіх сподіватися на Бога і жити по вірі та зокрема сказав: «Час від Неділі згадування Адамового вигнання до Неділі Торжества Православ'я ми з вами провели в посиленій молитві і покаянні. Цей короткий проміжок часу, який був рясно насичений Богослужіннями,  став для багатьох хорошою можливістю покаятися, згадуючи солодкість Раю і вигнання з нього, спробувати туди повернутися, утвердити свою віру, очистити себе і зробити так, щоб віра стала стержнем усього життя. Відзначаючи Торжество Православ’я, ми молитовно згадуємо всіх тих, хто зміцнював православну віру упродовж багатьох віків і тих, хто сьогодні здійснює своє служіння і свої подвиги заради збереження і зміцнення віри Христової. Адже християнин - це не просто добра і хороша людина, це - носій найбільшого скарбу, дару єднання і спілкування з Богом. Сила християн ніколи не була в насильстві, в зброї, в звеличанні над кимось іншим. Християни завжди уміли відповідати любов’ю і добром на ненависть. І це найбільше підкорювало серця людей і найбільше приводило людей до віри в Христа. Свята Православна Церква дає людині можливість єднання з Богом, можливість святості. І це той скарб, якого немає ні у кого, ніде, ні в одній релігії і не може бути у людей невіруючих. Він є тільки у православних християн! І ми з вами усвідомлюємо себе власниками цього скарбу, цього багатства. Кожен з нас, перебуваючи в лоні Матері Церкви, йдучи за Христом, може з’єднатися з Ним, мати радість спілкування з Богом і на землі, і, тим більше, у вічності. І це - теж Торжество Православ’я, те, про що в сьогоднішній день нагадує нам Свята Церква».

 «Православ’я день святкуючи, православні люди, найбільше прославимо Винуватця усіх благ – Бога, Який благословен навіки» (Послідування чину Торжества православ’я).

 

 

 

ВІДСЛУЖЕНА  ПЕРША  ПАСІЯ.

 18 березня 2016 року Божого, в п'ятницю увечері, у Свято-Троїцькому храмі було відслужено особливе богослужіння - Пасію. Звершив богослужіння настоятель храму протоієрей Олексій (Лупін).
Після читання страсного Євангелія отець Олексій звернувся до віруючих зі словом проповіді, у якому розкрив значення Христових страждань, а також зробив порівняльний аналіз маловір'я апостолів і сьогоденних християн, які своїми гріхами, пристрастями і вадами ще і ще розпинають Христа Спасителя та стають  подібними до зависних фарисеїв і жорстоких воїнів. Та через Таїнство Покаяння (і тільки так!) людина примиряється з Господом і очищається від всякого гріха, - відмітив душпастир.
З приходом Великого Посту богослужбовий Устав пропонує велику різноманітність особливих молитов і чинопослідувань, які допомагають віруючим налаштуватися на покаянний настрій і гідно пройти святий піст. Усі ці церковні гімни, молитви і особливі чинопослідування - в основному древнього походження і з давніх часів вкорінені у богослужбовій практиці. Проте є серед них богослужіння, яке досить пізнє за своїм походженням і не знаходить відображення в Уставі. Це богослужіння називається Пасією. Від латинського слова «passio», що в перекладі українською мовою означає «страждання», а на слов'янську мову переводиться як «страсть».
Сенсом Пасії є співпереживання з Христом останніх днів Його земного життя і, особливо, Його Хресної Смерті. Укладачем чину Пасії є митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Петро (Могила). Пасія є послідовним читанням євангельських уривків, що оповідають про останні дні і години земного життя Спасителя. Крім того, в чинопослідуванні виконуються співи, узяті з богослужіння Страсної П'ятниці. Закінчується Пасія, як правило, проповіддю. Пізніше в чинопослідування Пасії був включений акафіст Страстям Господнім.
За період Великого посту Пасія (або Страсті Христові) звершується урочисто по всій Україні увечері в перші чотири (або й п'ять) п' ятниці Великого Посту. Традиційно Пасія звершується на середині храму перед Розп’яттям. На стиховні остання стихира на «І нині» замінюється на стихиру Великої П'ятниці: «
Тебе, що зодягаєшся у світло, як у ризу». Духовенство виходить з вівтаря на середину храму, там же на аналой покладається Євангеліє.
Звершується кдіння усього храму і починається читання акафісту Страстям Господнім. Після закінчення якого диякон виголошує прокимен «Розділили ризи Мої собі й за одежу Мою кидали жереб», також узятий з богослужіння Страсної П'ятниці. Священик читає Євангеліє, після чого співається 15-й антифон служби Великого П'ятка – «Сьогодні на хресті розп’ятий Той, що землю на водах повісив», у кінці якого здійснюється поклоніння Хресту і слідує звичайне закінчення вечерні. Після відпусту вимовляється проповідь або читається повчання.

 

 

 

НЕДІЛЯ ПРО БЛУДНОГО СИНА.
28 лютого 2015 року Божого, в Неділю про блудного сина, настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божественну літургію. Напередодні ввечері в храмі була відслужена всенічна відправа.
За всенічною Неділі про блудного сина починають співати псалом 136 «На ріках Вавилонських», який лунатиме в храмах до самого початку святого Великого посту. Перед початком Святої Чотиридесятниці, аби пригадати, що всі ми вигнанці на цій землі й далеко від небесної вітчизни, ми співаємо найкращу пісню туги за рідним краєм, яку знає історія. Це пісня туги ізраїльського народу у вавилонській неволі. 
 
Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, минулої неділі вказала на перший крок до навернення у притчі про митаря і фарисея. Перший крок - це покора. А цієї неділі, наводячи притчу про блудного сина, Церква вчить, як виглядає повернення до Бога в практиці. Там, де покора і скруха серця, там відкрита дорога до Божого милосердя.
На літургії цього дня читалася притча Ісуса Христа про блудного сина з Євангелія від Луки. Після євангельського читання отець Олексій звернувся з повчальною проповіддю до вірян і розкрив зміст євангельського читання. Знавці Святого Письма називають притчу про блудного сина перлиною серед усіх притч. Вона має глибокоморальний зміст, а її драматична історія нескінченно повторюється в серцях мільйонів людей у цілому світі. Блудний син - це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї притчі ми переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання щастя. Правдиве щастя і спокій тільки там, де Господь Бог, наш люблячий Батько. Деякі учителі духовного життя називають цю оповідь притчею про Божу любов. Кожний, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином: «Встану, піду до батька мого» (Лк. 15, 18), та промовляти разом зі святим Августином, що довгі літа був блудним сином: «Неспокійне серце моє, Боже, доки не спочине в Тобі».
З туги за Богом, за прикладом блудного сина, серце грішника плаче над грішним станом своєї душі. А там, де плач, каяття і жаль за гріхи, - там завжди щедре Боже милосердя, яке оспівує стихира великої вечірні: «Пізнаймо, браття, таїнства силу, бо від гріха до батьківського дому прибулого блудного сина, зустрічаючи, цілує милостивий батько, знову ознаку своєї слави дає і таємничу для вишніх влаштовує гостину, заколюючи вгодоване теля, - щоб і ми достойно жили разом з Чоловіколюбцем Отцем і Ним принесеною славною Жертвою, Спасом душ наших».

В кінці відправи настоятель храму подякував усім присутнім за спільну молитву та привітав з Воскресним днем, а ієрей Петро Шатило помазав вірних єлеєм із всенічного бдіння.

 

 

 

НЕДІЛЯ ПО БОГОЯВЛЕННІ.
24 січня 2016 року,
в Неділю 34-ту після Пятидесятниці, по Богоявленні, настоятель Свято-Троїцького храму в співслужінні протоієрея Мирона Чайковського звершив Божественну літургію.
Звертаючись до вірян зі словом проповіді, протоієрей Олексій зокрема сказав: «Ось і завершились святки, коли ми відмічали Різдво Христове і Хрещення. В давнину ці два свята Церквою шанувалися в один день. Свято мало називу Богоявлення. І, дійсно, в двох подіях - Різдві Христовім і Хрещенні Господньому - перед нами відкривається Богоявлення, коли Бог являє Себе світу.
З часом Церква відокремила ці два свята одне від одного, щоб Богоявлення святкувалося не одноденно, а тривало. Наш народ назвав ці дні святками. Не лише із-за святості згадуваних подій, а ще і тому, що Сам Бог в ці дні особливо торкається святістю і любов'ю кожного віруючого серця. Багато людей відчувають в ці дні особливу присутність любові Божої. Вони овіяні і освячені тишею, світлом і благодаттю. І саме тому святки такі улюблені дітьми, адже їх серця особливо відчувають близькість Божу.
Виявляючи Свою Троїчність у святі Богоявлення, Бог відкриває, що Він є любов. Любов - це і союз Осіб Святої Трійці. Створюючи по Своєму образу і подобі людство, Триєдиний Бог хотів, щоб той же закон любові діяв і у нашому світі, і в людях. Але, на превеликий жаль, після гріхопадіння закон любові не завжди діє у світі. У людському суспільстві тепер так багато ворожнечі, неприязні, заздрості, ненависті і недоброзичливості.
Подібно до того, як пітьма не є чимось сама по собі, а лише відсутністю світла, так само і уся злість світу є не що інше, як відступ від закону любові.
Але кожен з нас може пролити в цей світ трохи світла любові. Більше того, наше завдання це зробити - виконанням Євангельського закону любові. В першу чергу в крузі своєї сім'ї, друзів, кожний на своєму місці, і так далі - в суспільстві, місті, країні, світі… Для цього нам треба виконувати заповіді Христові, читати і вивчати Євангеліє, і намагатися утілити його в життя. І якщо почнемо, таким чином, з виправлення себе, свого життя за законом Євангельської любові, то поступово і у світі навколо нас стане трохи більше світла і менше пітьми».



ОБРІЗАННЯ ГОСПОДНЄ.
14
січня 2015 року Божого, в день свята Обрізання Господнього, настоятель Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій звершив святкову Богоственну літургію святителя Василія Великого.
Також цього святкового дня Церква молитовно відзначає пам’ять святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської та святителя Петра (Могили), митрополита Київського, Галицького і всієї Руси
 
і свято Нового року за церковним календарем. Богослужіння завершилося молебнем на новоліття.
Важливою подією в земному житті Ісуса Христа, яке відбувається після Його Різдва, є Обрізання.
Святе Євангеліє від Луки розповідає про це так: «А як минуло вісім днів, коли на­лежало обрізати Його, дали Йому ім’я Ісус, наречене ангелом ще пе­ред тим, як зачався Він в утробі» (Лк. 2, 21). А стихира на великій вечірні свята, оспівуючи цю подію, розкриває її сенс: «Не посоромився всеблагий Бог обрізатися плотським обрізанням, але дав Самого Себе за образ і накреслення всім на спасіння; бо Творець Закону виконує законне, і пророків провіщання про Нього». В ті часи Старого Завіту, обрізання, встановлене для усіх немовлят чоловічої статі, було обов'язковим. Воно знаменувало Заповіт Бога з праотцем Авраамом і його нащадками та символізувало присвячення десятої частини своєї тілесності Творцеві. Виховуючи «старозавітну» людину, навчаючи її віддачі (здібності відривати від себе) через жертву зовнішню, Господь поступово готує «нову» людину до жертви внутрішньої, на яку готовий тільки споріднений Господу дух. Господь, Творець закону, прийняв обрізання, виявляючи приклад, як людям слід неухильно виконувати Божественні встановлення. У Новому Заповіті обряд обрізання поступився місцем таїнству Хрещення, прообразом якого він був.


РІЗДВЯНІ  БОГОСЛУЖІННЯ.
6 січня 2016 року Божого ввечері, настоятель храму звершив Велике повечір’я з літією та ранню.
«З нами Бог, розумійте народи і покоряйтеся, бо з нами Бог»,
лунали слова пророка. На літії були піднесені посилені молитви за Церкву і народ. Протоієрей Олексій виголосив молитву на благословення плодів земних – хлібів, пшениці, вина і єлея. Стихири на стиховні звучали як справжній вибух радості від дару Христового втілення, яке здійснилося нині. А тропар свята проголосив радість і силу Христового пришестя.
Далі розпочалася рання,
з її величними піснеспівами, величанням, полієлеєм та канонами. Після завершення ранньої
, настоятель храму помазав богомольців освяченим єлеєм. В храмі урочисто лунали колядки, прославляючи Різдво Христове. «Ой підемо, браття й сестри, від хати до хати, з колядою щасття й долі людям побажати», виходячи з храму радісно співали віряни.

7 січня 2016 року, в день свята Різдва Христового, коли Свята Православна Церква молитовно згадує одну з головних подій у справі людського спасіння, в Свято-Троїцькому храмі було звершено святкову Божественну літургію, яку очолив настоятель храму протоієрей Олексій Лупін. Настоятелю співслужив ієрей Петро Шатило.
Велика кількість прихожан, молодь і дітки цього дня зібралися у храмі, аби своєю молитвою засвідчити перед Богом любов і піднесення, віру і тверде стояння у ній, власну і, розділену з усіма, радість від свята. Багато вірян причастилися Святих Христових Таїн. За богослужінням співав хор храму,
прославляючи новонародженого Христа Спасителя
.
Після відпусту зі словами Різдвяного привітання до вірних звернувся настоятель храму та виголосив Різдвяне послання Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Отець Олексій щиро і сердечно привітав парафіян зі святом Різдва Христового, бажаючи аби промінь Віфлеємської зірки торкнувся вірних сердець, просвітив Небесною милістю кожну домівку і родину. Служба Божа традиційно завершилась спільним співом колядок.

8 січня, на другий день Різдва Христового, коли Православна Церква вшановує Собор Пресвятої Богородиці, в Свято-Троїцькому храмі була звершена Божественна літургія.
По завершенні святкової Божественної літургії, настоятель храму відслужив молеб
ень до Пресвятої Владичиці Богородиці. Звертаючись до присутніх у храмі вірян зі  словом проповіді, отець Олексій молитовно поздоровив прихожан зі Світлим святом - Різдвом Христовим.

ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЧОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО.
27 вересня Свята Православна Церква урочисто і молитовно вшановує день Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста  Господнього. 
Свято Воздвиження - є одним з нерухомих дванадесятих свят і встановлене Святою Церквою на згадку про знайдення Хреста Господнього ( IV ст.). Згідно з церковним Уставом, цей день є пісним (оскільки свято Воздвиження згадує розп’яття і смерть Спасителя та прирівнюється до Великої П’ятниці, то стало традицією зберігати цього дня суворий піст), на трапезі дозволяється споживати їжу з додаванням рослинної олії.
Напередодні Свята Воздвиження, ввечері у
суботу 26 вересня 201року Божого, настоятель Свято-Троїцького храму звершив святкову всенічну з чином виносу Животворчого Древа Господнього. Животворчий Хрест, винесений на свято Воздвиження, лежить на центральному аналої до віддання свята – 4 жовтня.
27 вересня 201
року, в сам день свята, у храмі було звершено святкову Божественну літургію святителя Іоана Золотоустого. Протоієрей Олексій виголосив проповідь про Хрест Господній та виклав історію і сутність свята Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Під час Літургії була піднесена молитва за мир та спокій в Україні.
В кінці відправи отець Олексій, подякував всім за спільну молитву та привітав усіх присутніх зі святковим днем. Під спів тропаря «Хресту Твоєму поклоняємось Владико і Святеє Воскресіння Твоє славимо», настоятель храму з прихожанами приступили до Хреста.

ДЕНЬ СВЯТА ПОКЛАДЕННЯ ЧКСНОГО ПОЯСА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ.

13 вересня 2015 року Божого, в Неділю п’ятнадцятуту після П’ятидесятниці та в день молитовного вшанування свята Покладення чесного пояса Пресвятої Богородиці, настоятель нашого Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій (Лупін), в співслужінні ієрея отця Петра (Шатило), звершив урочисту Божественну літургію. Звертаючись до присутніх із проповіддю, отець Олексій розповів про суть сьогоднішнього свята. Покладення чесного пояса Пресвятої Богородиці в Константинопольському Влахернському храмі відбулося при імператорі Аркадії (395-408). До того ця святиня, яка була передана апостолу Фомі самою Пресвятою Богородицею, після Її Успіння зберігалася в Єрусалимі у благочестивих християн. Через багато років, у період царювання імператора Льва Мудрого (886-911), від пояса Божої Матері звершилося чудо зцілення його дружини Зої, яка страждала від злого духа. Імператриці було видіння, що вона зцілиться від недуги, коли на неї буде покладено пояс Матері Божої. Імператор звернувся з проханням до Патріарха. Патріарх зняв печать і відкрив ковчег, у якому зберігалася святиня. Пояс Матері Божої виявився абсолютно не ушкодженим і нетлінним від часу. Патріарх поклав пояс на хвору імператрицю, і вона відразу ж зцілилася від своєї недуги. Було відслужено урочистий подячний молебень Пресвятій Богородиці, а чесний пояс покладено назад у ковчег і запечатано печаткою. На згадку про це диво і дворазове покладення пояса у ковчег, було встановлено свято Покладення чесного пояса Пресвятої Богородиці.
Завершуючи богослужіння, протоієрей Олексій розкрив важливість виконання заповідей любові до Бога та до ближнього. Також душпастир привітав усіх присутніх з недільним днем, а усіх Геннадіїв ще й з Днем тезоіменитства та побажав усім сил та натхнення у виконанні заповідей Божих, проявляючи всім своїм серцем, всією своєю душею і всією своєю думкою любов до Господа та до своїх ближніх, щоб наслідувати омріяне для кожної християнської душі Царство Небесне.

 

 

 

МОЛЕБЕНЬ НА ПОЧАТОК НОВОГО  НАВЧАЛЬНОГО  РОКУ.
30 серпня 2015 року, в Неділю 13-ту після П’ятидесятниці, в Свято-Троїцькому
 храмі було звершено Божественну літургію та Молебень на початок нового навчального року. Богослужіння очолив настоятель храму протоієрей Олексій Лупін у співслужінні протоієрея Мирона Чайковського та ієрея Петра Шатило.
Щороку, напередодні Дня знань, у всіх православних храмах звершується молебень з закликанням Божого благословення на всіх учнів і педагогів у новому навчальному році. У ці дні Церква молиться про те, щоб Господь послав на отроків дух премудрості і розуму, щоб вони могли розуміти і памятствувати добре і душекорисне вчення. З кожним роком все більше і більше батьків зі своїми дітьми, вчителів та студентів приходить в наш храм, щоб попросити у Господа допомоги в новому навчальному році.
Перед молебнем багато
юних прихожан причастилися Святих Христових Тайн. Благоговійно прийнявши Святі Дари, вони перебували у молитовному стані, зберігаючи душевний спокій. Звершуючи молебень, священики просили у Бога благословення для дітей та вчителів на навчання, щоб Господь «милостиво споглянув на дітей оцих і послав у серця, розум та уста їхні духа премудрості, розуміння, благочестя і страху Свого, і просвітив їх світлом Свого богопізнання, і подав їм силу і міцність, щоб вони скоро сприйняли і швидко засвоїли настанови Божественного закону Його і всяке добре і корисне вчення, щоб збагачувались вони премудрістю та розумом і всіма добрими ділами на славу пресвятого Його імені, і щоб Він дарував їм здоров’я з довголіттям для утвердження і слави Церкви Своєї…».
Звертаючись
до присутніх з вітальним словом, отець Олексій привітав усіх школярів, вчителів і батьків з початком нового навчального року, напучуючи учнів в послуху батькам і вчителям. Вчителів попросив священик щоб, перш за все звертали увагу на образ Божий в людині, а вже потім старатися передати дітям знання і досвід. Батькам побажав, щоб вони більше приділяли уваги душі дитини. Душпастир також відзначив важливу роль освіти в житті кожної людини. Нагадав про важливість здійснення добрих справ, про милосердя, віру і любов. Особливо настоятель храму звернув увагу юних прихожан на те, що сьогодні наша славна ненька Україна дуже потребує їхнього наполегливого та старанного ставлення до наук. Щоб добре потрудившись у навчанні, вони, – юні учні та студенти, - у майбутньому стали сумлінними будівничими рідної вільної, незалежної та квітучої України, на радість і на добробут людям та на славу Божу. На завершення відбулося благословення школярів та окроплення їх святою водою з врученням кожному ікони.
«
Ми молимося за наших дітей, за нашу молодь, за школярів, за тих, хто навчається в училищах та ліцеях, інститутах та університетах. Ми молимося за їхніх викладачів та всіх тих, хто працює сьогодні для отримання знань, щоб завтра послужити Україні», — сказав протоієрей Олексій, - «і молитва наша повинна бути сильною і щирою, щоб Господь послав милості Свої нашій молоді і дітям, дарував їм мудрість, захистив їх від спокус, допоміг їм полюбити Бога і свою Батьківщину, бути відкритими та доброзичливими до своїх товаришів, коллег і ближніх».
У молитовному піднесенні, під радісний передзвін церковних дзвонів, тримаючи в руках подаровані настоятелем храму образки, діти разом із батьками розходилися після Богослужіння по домівках. Нехай же щира та тепла молитва буде їм опорою у навчанні, нехай зростають вони в мудрості та у Божій Благодаті! 
«… збережи їх у православній вірі і у всякому благочесті та чистоті у всі дні життя їхнього, щоб вони досягли успіхів у розумінні та сповненні Заповідей Твоїх…». 

МОЛИТОВНЕ СВЯТКУВАННЯ ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ  УКРАЇНИ.
24 серпня 2015 року Божого, у день 24-ї річниці Незалежності України, настоятель Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій Лупін з групою парафіян, взяв участь в урочистих заходах.
У складі собору
духовенства Криворізького благочиння Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, протоієрей Олексій звершив великий загальний молебень за мир, спокій і єдність в Україні, який вже традиційно цьго дня,  за підтримки
 Криворізької Ради Церков
, щороку відбувається біля пам'ятника Тарасові Шевченку.
Підносячи молитви до Бога, душпастир просив у Всевишнього благословення для Української держави та її народу, влади і воїнству українському, молився за звільнення держави і українців від усякої скорботи, небезпеки та ворогів, видимих і невидимих.
За богослужінням разом молилися представники різних християнських конфесій, учасники АТО, волонтери та небайдужі криворіжці, які вболівають за долю рідної країни.
Детальніше про святковий молебень за цим посиланням.

ВШАНУВАННЯ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА.
12 липня 2015 року Божого, в день пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла, настоятель Свято-Троїцького храму, в співслужінні з ієреєм Петром (Шатило), звершив Божественну літургію та відслужив молебень.
Під час богослужіння духовенство та миряни молилось за мир в Україні і перемогу Українського війська над загарбниками та терористами. 
З
пастирським словом до прихожан звернувся настоятель храму протоієрей Олексій, зокрема зупинившись на трудах і подвигах святих апостолів Петра і Павла, наголошуючи, що всі православні люди, подібно апостолам, повинні нести світло Христової віри з відповідальністю перед Богом за звання християнина. Багато віруючих цього святкового дня сповідалися і причастилися Святих Христових Таїн. 
Церква Христова молитовно згадує святих апостолів, названих нею первоверховними. Вони відрізняються один від одного різними своїми якостями, але об'єднує їх одне – вони завжди вважали себе людьми грішними.
Коли священик на літургії прикладає руку до грудей і промовляє: «Вірую, Господи, і визнаю, що Ти єси воістину Христос, Син Бога Живого», - він говорить словами апостола Петра. А коли промовляє: «Що прийшов на світ грішників спасти, між якими я перший», - він говорить словами апостола Павла. Багато хто сьогодні, на жаль, в першу чергу апостола Петра знає лише як чолвіка, котрий тричі зрікся Ісуса зі словами: «Я не знаю цієї людини», а апостола Павла, – як колишнього гонителя християн. Але на їхньому прикладі Господь показує, що нам доведеться каятися не тільки за скоєні вчинки, а й за думки, що наповнюють нас протягом всього життя.
Життя апостолів Петра і Павла були наповнені думками, в яких було щире покаяння. До кінця своїх земних днів один з них казав: «Я грішна людина на землі». Інший, згадуючи минуле, постійно проливав сльози. Його обличчя відбивало глибину каяття, - від очей, завжди червоних від сліз, проходили дві глибокі, як борозни, зморшки. Проте в їх земному житті завжди була віра в любов і милосердя Боже, і ці дві людини стали первоверховними апостолами. На давніх іконах вони зображені стоячими обличчями один до одного, в одного ключі від Царства Божого, в іншого – вогненний меч, як символ Слова Божого. Є камені і стовпи, які неможливо розколоти навіть гарматним пострілом, але в той же час краплі води, постійно падаючи на них, утворюють в них поглиблення та отвори. Так і людина... Ми володіємо певною сміливістю в різних життєвих ситуаціях, але одного разу наступає момент, коли кожен з нас може когось або чогось злякатися. Апостоли Петро і Павло не виняток, - їм також були властиві людські слабкості.
 Петро (до хрещення Симон)
був братом апостола Андрія Первознанного. Віа жив звичайним життям та разом із братом рибалив. Але настав день, коли Петро став одним з перших дванадцятьох апостолів Господа. Ісус якось запитав учнів, за кого люди Його визнають і за кого визнають Його учні. Відповіді були різні, але жодна з них не була близькою до істини. Лише Петро сказав: «Ти — Христос, Син Бога живого». «Блаженний ти, Симоне, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій небесний Отець», відповів Спаситель. За твердість віри Господь і назвав його Петром, тобто каменем, на якому Він збудує Церкву Свою. По закінченні Таємної вечері Ісус Христос сказав Петрові, що той зречеться тричі Господа ще до того, як заспіває півень. Так і сталося, як сказав Син Божий, Ісуса схопили, а Петра, який назирці пішов слідом, упізнали люди. Він тричі зрікся Господа, та ще й заприсягся, що не знає Ісуса. За Переданням, апостол Петро кожного ранку, при звуках співу півня, згадував свою легкодухість і ридав кривавими сльозами. Після свого Воскресіння Ісус Христос відновив його в апостольській гідності, триразово, по числу зречень Петрових, доручивши йому пасти ягнят і овець Своїх, наділивши Петра пастирською владою. Від цього моменту почалася проповідницька діяльність Петра в країнах Сходу. Петро першим приступив до будівництва Церкви, ще в день зішестя на апостолів Святого Духа своєю яскравою проповіддю обернувши до Христа три тисячі душ. Апостол Петро проповідував в Антіохії, Малій Азії, Єгипті, Карфагені, Греції, Римі, Іспанії і Британії. Саме із слів Петра написав Євангеліє для римських християн апостол Марк. Петро є автором двох Послань, де він застерігає новонавернених від тих самих псевдовчень, які лежать в основі сучасного протестантизму. Свою мученицьку кончину апостол Петро прийняв в 67-му році в Римі. Його розіпнули вниз головою. Настільки незвичайний спосіб страти він вибрав сам, оскільки вважав себе негідним бути розіпнутим подібно до Христа, від Якого він колись відрікся.
 На відміну від апостола Петра, святий Павло не був знайомий із Ісусом Христом за життя і не був у числі Його перших дванадцятьох апостолів. За походженням він був із заможного римського роду і отримав добру освіту. Павло спочатку ненавидів перших християн, оскільки був відданий іудейській вірі, навіть брав участь в арештах християн у Єрусалимі та побитті первомученика Стефана. Одного разу він відправився в Дамаск з метою переслідування християн, але дорогою побачив чудесне світло з неба, від якого впав на землю й осліп. До того ж, за церковними переказами, тієї ж миті він почув голос з неба, який докоряв йому переслідуваннями Бога. Це був вирішальний момент у житті Павла. Зір йому повернув своїми молитвами християнин Ананія, і Павло прийняв хрещення та почав проповідувати християнство в Аравії, Дамаску й інших місцях. Багато чудесних зцілень подарував вів невіруючим язичникам. Апостол
у Павлу відсікли голову в тому ж 67-му році, що і розіп’яли апостола Петра, також за проповідницьку діяльність.
І якщо Петра Сам Господь наш Ісус Христос  - Великий Архієрей Церкви - назвав «каменем, на якому вона стоїть», то Павла за монументальні праці вже сама Церква назвала своїм «стовпом». Тому обидва вони називаються «первоверховними апостолами» і пам’ять їх святкується в один день. Своїм
подвижницьким життям і мученицькою смертю вони прославили Бога. Великою була нагорода первоверховним апостолам ще за часів їхнього земного життя. Святий апостол Петро був удостоєний стати свідком найважливіших подій у житті Спасителя – Гефсиманської молитви і Божественної слави Преображення на горі Фаворській. А святому апостолу Павлу було дано бути піднесеним до третього неба, за його висловом, до раю, де він чув невимовні слова, котрих людина не в змозі і переказати.
Коли ми грішимо, не треба опускати руки та впадати у розпач. Потрібно відкрити свою совість, підготувати свою душу для життя людини, достойної звання християнина. А коли відчуваєш у своєму серці благодать Божу, то можна подолати будь-які труднощі. Просімо ж прославлених нині Святих апостолів Петра і Павла, щоб вони допомогли нам прийняти їх настанови розумом і серцем та послали свою небесну допомогу.
«Величаємо вас, апостоли Христові Петре і Павле, що весь світ ученням своїм просвітили і всі краї до Христа привели».

ВІРА СОТНИКА, СМИРЕННЯ І ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО.
Читаючи розділи Євангелія, у яких хтось звертається до Господа з проханнями, ми бачимо приклади молитов. Бо звернення до Господа, це і є молитва. Дуже часто це люди, які страждали від хвороб, були обтяжені скорботами і якимись недугами. 
Погляньмо сьогодні на віру сотника римської армії, який виріс і жив у країні, де багато століть процвітало язичництво. Тим не менш, це не завадило йому повірити Богу і прийти до Нього. Господь же показує нам на образі сотника приклад для наслідування, щоб наша молитва стала дієвою.
Сотник вірив в Ісуса, як у всемогутнього Бога. Він не посоромився своєї віри, а публічно схилився перед Ісусом і, поглянувши в Його обличчя, сказав: "Господи, слуга мій вдома лежить розслаблений і тяжко страждає". Цей чоловік, військовий начальник, просить не за себе самого, - він просить за свого слугу! Це говорить про його велику любов до людини, хоч вона і нижча від нього по положенню в суспільстві, та про його милостиве серце. Це яскравий приклад любові до ближнього. І, як наслідок його віри та чеснот, він чує віповідь Ісуса: "Я прийду і зцілю його". Але сотник вважає себе недостойним, що говорить про його смирення. Відчуймо серцем його слова: "Господи! Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій". Він, язичник і загарбник Палестини, який має владу на цій земній території, міг би наказати воїнам привести до себе Ісуса. Але він сам іде до Ісуса, принижуючи свою земну владу перед владою Божественною, маючи велику віру в силу лише одного тільки слова Божого. Почувши його слова, як благовістує Євангеліє, - "Ісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри". Він говорить сотникові: "Іди, і як вірував ти, нехай буде тобі". В ту ж мить слуга сотника одужав! Бо віра сотника спричинила Ісуса до негайної дії для зцілення його слуги. 
Протягом всього життя сотника його господарем і начальником був Цезар. Але зараз Цезар нічого не міг для нього зробити... Сотник же повірив, що Ісус його Господь, він повірив в Нього, як у свого особистого Спасителя. Саме така віра в Бога приносить з собою ряд змін в наше буття: наш розум, серце, мислення, наші вірування і все наше життя змінюються. Іншими стають цінності і іншим стає наш життєвий шлях. Так було впродовж столітть, - так відбувається і тепер. Бог чекає нашого рішення прийняти Його своїм Спасителем. Його цілюща сила приготована також і для нас, віруючих в Нього. Поможи нам, Господи, молитися за наших ближніх з вірою, любов’ю та смиренням.

 

 

 

СВЯТЕ БОГОЯВЛЕННЯ.
Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Під час різдвяних урочистостей, коли ми розмірковуємо над народженням Ісуса, про яке сповіщають ангели та чуємо про Зірку, яка веде мудреців зі Сходу до Віфлеєму, - Господь Бог заохочує нас поглянути в небо, яке розкривається над Йорданом, і з якого лунає голос Божий: «Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління». 
(Мф. 3:17)

  Величне свято Богоявлення, яке є одним з головних у християнстві, що було і залишається одним з найулюбленіших в нашій країні, святкується 19 січня, а напередодні віруючі відзначають Хрещенський святвечір (другий святий вечір).

Хрещення Господнє називають Богоявленням, бо в події Хрещення проявилася участь усіх трьох Осіб Пресвятої Тройці: Бога Отця, що відкривається в голосі; Бога Духа Святого, що сходить від Отця у вигляді голуба; і Бога Сина, що приймає хрещення від Іоана Хрестителя, і освячує води. Троїчний зміст свята виражено в тропарі Богоявлення, щовизначає триєдинудію Божества з вичерпаноюясністю.

  Коли Іоан Хреститель хрестив народ в річці Йордані, він закликав всіх до покаяння й очищення душі від гріхів, і це було водохрещам покаяння. Люди чекаючи, розмірковували у своїх серцях про нього, чи він часом не Христос. Іоан же відповідав усім, кажучи: «Я хрещу вас водою, але йде дужчий від мене, Якому я не гідний розв’язати ремінців Його взуття; Він буде хрестити вас Духом Святим і вогнем». Коли хрестився весь народ, Ісус у віці 30 років, будучи безгрішним, також прийняв хрещення від Іоана Хрестителя.  Христос не мав потреби в такому Хрещенні, будучи чистий від початку, але через смирення прийняв його, являючи Своє Божество, як Єдиного від Тройці, у всьому нерозлучного з Отцем і Святим Духом. Прийнявши на Себе Хрещення водою, Спаситель не освятився водами, в чому не було потреби, але освятив Собою водне єство і з ним весь світ. Хрещення Господнє є явленням Христа народу, сходженням Його задля спасіння світу, смертельно розтлінного падінням. Хрещення є святомстворіння світу наново, подібно Різдву Христовому, і обидва ці свята нерозривно пов'язані однез одним. Свято Різдва в богослужбових текстах безперервно сполучається зі святом Богоявлення, і будовою служби, особливо вечірні, свято Богоявлення повторює майже повністю свято Різдва. У цьому тотожність свята Богоявлення не зменшується перед Різдвом, але в деяких стихирах оспівується як свято ще більш світле, ніж Різдво. Бо «ународженні Своєму Син Божий з'явився свіу сокровенно, але в Хрещенні Він з'явився зовсім». 
  На честь цієї події свято і було названо Богоявленням, Хрещенням, а в народі його ще називають Водохрещам або Йорданом
За день до Водохреща18 січня, віруючі суворо постять, відвідують всі богослужіння, а ввечері, після Великого повечір’я, відзначають Хрещенський святвечір. Існує звичай для всієї родини, як і на Різдво Христове, збиратися за родинним столом, який вже не є пісним. В сам день Хрещення і напередодні ввечері у всіх церквах звершується Чин Великого освячення води (Агіасми). Ця свята вода очищає і зцілює. Тому люди стають в чергу, щоб запастися Агіасмою на цілий рік. А якщо бути особисто присутнім на чині Великого освячення води, то можна сподобитись отримати від Господа зцілення від недуг. Також освяченню підлягають всі джерела води, такі як струмки, річки, ставки та озера  освячується всіх вод єство.

 В день Хрещення багато хто бажає зануритися в ополонку. Традиція купання на Хрещення є у всіх християнських країнах. Священики та віряни йдуть до заздалегідь прорубаної ополонки, яка у них асоціюється з річкою Йордан. Після того, як священик освятить воду в ополонці, триразово занурюючи хрест і читаючи молитву, бажаючі занурюються у воду з головою три рази, хрестячись і вимовляючи молитву. Сенс обряду полягає в тому, що віруючі готові піти за Христом, приймаючи хрещення і християнську віру. Навіть не глибоко віруючі люди вважають корисним для здоров'я занурення в крижану воду під час зимової холоднечі, після чого відчувають великий прилив позитиву, хороших емоцій, говорять про здоров'я на весь рік. Але традиція ця виключно добровільна, оскільки немає жодного обов'язку занурюватися в холодну воду. Бо сповідь і прийняття Причастя в водохресний день вже буде доказом любові до Господа.  
У народі цей день традиційно широко святкується і є заключним в ряду новорічних святАле Господь нам безперервно повторює: «Я є тут, з вами. Я знаю вас, люблю вас і відкриваю вам шлях, який веде вас до Мене». Отець явив в Сині постать людської істоти, такої як усі ми, даючи людям можливість Його побачити та доторкнутись до Нього.
Принижуючись з великої Своєї любові, Бог показує світові якою є правдива велич Його.
 

 

    18 січня 2015 р. Б., у передсвято Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Богоявлення, настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божественну літургію та Велике повечір’я.
Після Всенішної протоієрей Олексій звершив Чин Великого освячення води, який за древньою традицією звершується двічі на рік: у Хрещенський святвечір і в сам день свята Богоявлення. Храм був заповнений вірянами, які прйшли взяти до своїх домівок свячену воду, яку Православна Церква називає Великою Агіасмою, тобто з грецької «Велика Святиня». Душпастир привітав парафіян зі святом Богоявлення, бажаючи миру та процвітання Україні і окропив усіх присутніх святою водою. «Нехай ця Агіасма надає вам сил та здоров’я», – сказав звертаючись до присутніх отець Олексій
.

   19 січня 2015 року Божого, в день свята Богоявлення Господнього,над Божедарівкою розливалася мелодія церковних дзвонів. Православні стікалися до Свято-Троїцького храму, де урочисте святкове Богослужіння звершив настоятель храму протоієрей Олексій.
Свято Хрещення Господнього – це час покаяння й очищення. Цього святкового дня багато вірянприступили до Таїнств Сповіді та Святого Причастя.
Служба Божа продовжилася молебнем.
Настоятель храму звершило чин Великого освячення води, після якого закликав на всіх Боже благословення та окропив присутніх святою водою. Здавалося, що у людей ставали світлішими обличчя, а очі їхні осінялися посмішками та надією.
Звертаючись до присутніх у храмі прихожан зі святковою проповіддю, протоієрей Олексій у своєму слові розкрив важливість явлення під час хрещення на Йордані Господа нашого Ісуса Христа, Святої Тройці. Душпастир привітав усіх присутніх у храмі зі святом Хрещення Господнього, побажавши всім Йорданського благословення від Господа та здорового й щасливого довголіття, а Україні нашій миру і процвітання.
Храм і прилегла територія були повні народу, який прийшов помолитися і взяти благодатну Водохресну воду, яка має чудодійну силу, зцілює недуги і відганяє злих духів.
В ці дні Свята Церква нагадує нам про «початок нашого просвічення», оскільки за її вченням, саме з Хрещення Ісус розпочав проповідь євангельської Істини.
А у древності саме у цей день святого Таїнства Хрещення сподоблялись ті, хто до нього старанно готувався. Тому кожен християнин сьогодні повиненсприймати цей величний деньяк особисту зустріч з Богом, що у Христі Ісусі виходить нині на проповідь заради спасіння кожного з нас особисто.
   Після богослужіння протоієрей Олексій направився до Кресівського водосховища, де було звершено чин Великого освячення води.
Велика кількість вірян, очолювана священиком, з вірою та молитвою занурилися в освячену воду. Люди з молитвою підходили до ополонки, омивали обличчя Хрещенською водою, в якій сила  і радість зігрівала душі. Віряни виходили з Йордану бадьорими та життєрадісними.

 

Ми вшановуємо такі дні, які наближають нас до Бога, нагадуючи про наші християнські обов’язки. Свято Хрещення Господнього розкриває нам велику таємницю благочестя і справу Божої любові до усього людства. Нехай живуть і міцніють благочестиві традиції в ім’я добра, миру і духовності.

ПРОСКОМІДІЯ - ПЕРША ЧАСТИНА БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ.
Проскомідією
називається 1-ша частина Літургії. Проводиться проскомідія священиком на жертовнику при зачиненому вівтарі упівголоса. Завершується вона, коли на криласі читаються 3-й і 6-й (а іноді і 9-й) часи із Часослова.
Слово «проскомідія» походить від грецького
προσκομιδη та перекладається як «приношення». Головною функцією проскомідії є приготування Святих Дарів. Проскомідія входить до складу Літургії св. Іоана Золотоустого і Літургії св. Василія Великого. Вона не входить до складу Літургії Ранішосвячених Дарів, однак має до неї відношення, так як на проскомідії загодя приготовляються Святі Дари для цієї Літургії.
У святилищі, за зачиненими царськими воротами, при бічному престолі (проскомидійнику), без участі вірних відбувається приготування дарів - хліба і вина. Це приготування супроводжується молитвами і обкаджуванням.
На дискосі біля Агнця – євхаристійного хліба, викладаються частинки хліба на згадку про Матір Божу, святого Іоана Хрестителя, пророків, апостолів, мучеників, а також живих і померлих, щоб в молитвах згадати їх душі. Викладені в такий спосіб частинки хліба є знаком участі у Пресвятій Жертві цілого людства разом з Богородицею та іншими святими. Частинки викладені на дискосі біля Агнця – Христа, відображають повноту Церкви Христової – Церкву на землі і з’єднану з нею Церкву небесну. В центрі Церкви є Христос, символом цілого Всесвіту і є дискос.
Хліб, що служить для Євхаристії, є квасним. Вино для таїнства має бути виноградним, червоним, бо червоний колір нагадує колір крові. Вино змішується з водою на згадку того, що з проколотого ребра Спасителя на хресті витекли кров і вода. Для відправлення Божественної Літургії вживається 5 особливих хлібів -  просфор (на спомин про чудесне нагодування Христом п'ятьма хлібами п'яти тисяч чоловік) з витисненим знаком хреста і літерами, які є скороченням від слів Ісус Христос - Переможець (ІС XC NIKA). З цих просфор священик вирізає: з першої шестигранник – хліб євхаристійний (Агнець), з другої - частинку на згадку і вшанування Богородиці (просфора Богородична), а з інших трьох – частинки за святих, а також за живих і померлих.
У кінці проскомідії священик благословляє кадило з фіміамом і, покадивши звіздицю, ставить її на дискос над Агнцем і частинками, щоб зберегти їх у належному порядку, покриває дискос і потир двома невеликими покрівцями і поверх них - ще одним, трохи більшим за розмірами, воздухом, кадить перед дарами і молить Господа благословити запропоновані дари, пом'янути тих, хто приніс ці дари, і тих, за кого вони принесені, самого ж його зробити достойним для священнодійства Божественних таїн.
Священні предмети, що використовуються на проскомідії, і дії, що здійснюються, мають символічне значення: дискос знаменує і вифлеємську печеру, і Голгофу; звіздиця - вифлеємську зірку і хрест; покрівці - пелени різдвяні і плащаницю, яка була у гробі Спасителя; потир - ту чашу, в якій священнодіяв Ісус Христос; приготування Агнця - суд, страждання і смерть Ісуса Христа, а проколення його копієм - проколювання, вчинене одним з воїнів на тілі Спасителя. З'єднання всіх часток у певному порядку на дискосі означає всю Церкву Божу, членами якої є: Божа Матір, ангели, всі святі угодники Божі, усі віруючі християни - живі і померлі, а Главою є Сам Господь наш Спаситель. Кадіння знаменує осінення Святого Духа, благодать Якого передається у Таїнстві св. Причастя.

 

 

 

ПРО ВІДПРАВУ УТРЕНІ ТА ВЕЧІРНІ.
Добове коло церковних богослужінь налічує дев’ять різних служб - Вечірня, Повечіря, Полуношниця (Опівнічна відправа), Перший, Третій, Шостий та Дев’ятий часи і Божественна літургія.
В кожному православному храмі ці богослужіння повинні відправлятися щодня, однак на практиці згадане повне добове коло звершується лише у великих храмах, кафедральних соборах чи монастирях. На малих парафіях забезпечити постійне богослужіння в такому ритмі сьогодення майже неможливо. Тому, кожен прихід визначає свій особливий молитовний темп, погоджуючи його зі своїми реальними можливостями.
Головною службою будь-якого дня року є відправа Божественної літургії, під час якої звершується Таїнство Пресвятої Євхаристії. Всі інші богослужіння служать містичною підготовкою до самої Літургії. Тим не менше, кожне чинопослідування має свою окрему мету та налаштовує християнську душу на свій лад.
Так під час відправи Вечірнього богослужіння ми дякуємо Богу за прожитий день і просимо благословення на ніч. Під час звершення Утрені ми, відповідно, дякуємо Богу за прожиту щасливо ніч, та просимо благословення на прийдешній день.
За способом звершення Вечірня буває трьох видів: повсякденна, мала та велика, в залежності від значимості згадуваного свята, що наближається. Повсякденна звершується у будні дні, коли в них не випадає свята з полієлем чи бдінням. Мала вечірня є частиною Всенічого бдіння, а велика служиться на великі свята, може відправлятися окремо, а може в з’єднанні з Утренею.
Утреня – це таке богослужіння добового кола, що повинно відправлятися вранці, перед сходом сонця. На практиці звершується напередодні увечері, але вже після вечірнього богослужіння. Із благословення настоятеля, Утреня може звершуватися і в самий день свята, перед Літургією.
Утреня буває повсякдення та святкова. Різниця між ними є та, що на святковій додатково служиться полієлей,
і велике славослів’я не читається, а співається. Під час Великого посту служиться т.зв. «алилуйна» Утреня, особливостями якої є читання молитви Єфрема Сиріна, Троїчних пісень та інших постових молитов. В особливі дні церковний устав приписує заупокійну Утреню, під час якої звершуються літії або парастаси. Пасхальна Утреня служиться щодня, впродовж Світлого (Великоднього) тижня.
Вечірня разом із Утренею та першим часом складають чин Всенічного бдіння. У древні часи ці богослужіння тривали надзвичайно довго, тому й отримали відповідну назву – «Всенічне» –
бо тривало всю ніч, а «бдіння» тому, що замість сну, на ту ніч християни обирали молитву.
Слід зауважити, що
Церква з давніх-давен надавала цим чинопослідуванням особливої ваги. Той, хто маючи можливість молитися в храмі не прийшов до нього та не молився, повинен був відчитати певну кількість молитов, покласти певну кількість земних та поясних поклонів. Зрештою, самі священнослужителі, готуючись до відправи Божественної літургії, повинні разом із канонами та правилом до Святого Причастя прочитати ще й Вечірню та Утреню, якщо вони її не служили в храмі напередодні.
У парафіяльних храмах
ці богослужіннязвершуються по мірі можливості, а у великих храмах районних та обласних центрів, де є велика кількість кліру в храмі, ці богослужіння повинні здійснюватися, а частіше всього, таки здійснюються щодня.
Тим не менше, в більшості православних храмів напередодні недільних днів, двунадесятих і великих свят відправляється Всенічне бдіння. Кожен християнин має своїм обов’язком відвідувати такі служби, виявляючи цим любов до Бога
т
а повагу до церковного устрою. Особливу ревність до відвідування богослужінь повинні виявити ті християни, які готуються приступити до святих Сповіді та Причастя. Під час такої молитви душа зціляється, готуючись прийняти Тіло та Кров Спасителя. Чим більша та краща наша підготовка до Причастя, тим більше користі воно нам принесе.
Звичайно, знайти дві з половиною години (а саме стільки, зазвичай, триває Всенічне бдіння), буває не просто сучасній людині, яка завжди спішить, але все одно нікуди не встигає. Однак, ми повинні розуміти, що цей час – це не час, витрачений на дрібниці, а найкраще вкладення людини у власне майбутнє. Бо немає та не може бути щастя поза Богом.
І той, хто хоче для себе добра – повинен шукати його саме там, де воно є – у храмі Божому та з Богом.