Святійший
Патріарх Київський
 
і всієї Руси-України

ФІЛАРЕТ

День тезоіменитства:
14 грудня

 

 Преосвященнійший
СИМЕОН,
Єпископ
Дніпровський
і Криворізький.

День тезоіменитства:   
11 жовтня

 


25-та  річниця
ієрейської  хіротонії


 протоієрей Олексій (Лупін)
День тезоіменитства:  
30 березня

День ієрейської хіротонії
16 серпня 1992 року

 ХВАЛІМО БОГА УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.

Читання он-лайн:


 

 

 

 

 

Офіційні веб-сайти
Київського Патріархату
:
 

 

 

Наш банер: 


Запрошуємо до співпраці православні сайти
Української
Православної Церкви
Київського Патріархату

і пропонуємо взаємне
розміщення банерів.
 

Код для вставки
нашого банера:

<div align="center" style="font-size:8px">

<a href="http://nashhram.jimdo.com/"><img src="http://www.artbanner.com.ua/bannermake/banners121/6401678172053333.png" border="0" width="220" height="60" alt="" /></a><br />

</div>

 


Адміністратор сайту:
Віталій Музика

Погода в Krivoy Rog
Вам, хто слухає, кажу: любіть ворогів ваших, добро творіть тим, хто ненавидить вас; благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас. (Лк.6.27)

Сайт створено з благословення Преосвященнійшого Симеона,
Єпископа Дніпровського і Криворізького

ПРЕОБРАЖЕННЯ  ГОСПОДНЄ.
19 серпня
Свята Православна Церква відзначає одне з Дванатдесятих свят - Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
З нагоди цього свята у Свято-Троїцькому храмі було звершено урочисту Божественну літургію.
Очолив богослужіння настоятель храму протоієрей Олексій Лупін у співслужіння протоієрея Петра Шатило.

Згідно з Євангельськими повіствуваннями від Матфея, Марка та Луки, Спаситель взяв із собою трьох Свої учнів — Петра, Якова та Іоана і вирушив з ними на гору Фавор. У момент Свого преображення Господь дав трьом апостолам можливість побачити поєднання двох природ у Христі: божественної і людської.
На святковому богослужінні молилася велика кількість вірян, не зважаючи на проголошений цієї суботи робочий день. Багато дорослих і маленьких парафіян причастилися Святих Христових Таїн. Звертаючись до віруючих з проповіддю, отець Олексій ґрунтовно розкрив сутнісне значення свята Преображення Господнього і пояснив його спасительне значення для кожної людини зокрема. Преображення – це потреба кожної душі, преображення оновлює людину та дає їй нові сили, нову благодать і небесне благословення. 
Після закінчення богослужіння були освячені виноград та інші плоди, які парафіяни принесли до храму.

ВИНЕСЕННЯ ЧЕСНИХ ДРЕВ ЖИВОТВОРЧОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО.
14 серпня 2017 року Божого, в день, коли Свята Православна Церква вшановує Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, свято Всемилостивого Спаса та Пресвятої Богородиці і пам’ять старозавітних мучеників Маккавеєвих, в нашому Свято-Троїцькому храмі була звершена святкова урочиста Божественна літургія.
Також цього святкового дня парафіяни привітали свого отця-настоятеля з 25-ю річницею хіротонії.
Богослужіння очолив настоятель храму протоієрей Олексій Лупін у співслужінні протоієрея Петра Шатило.

Напередодні, 13 серпня, настоятель храму відслужив Всенічну, під час якої для поклоніння віруючим на середину храму було винесено Хрест. 
Наприкінці Літургії отець Олексій звернувся до парафіян з пастирським словом, в якому пояснив велику животворчу силу Хреста Господнього та його особливе значення, як духовної зброї в боротьбі з дияволом, а також розкрив глибокий духовний зміст подвигу святих мучеників Маккавеїв, закликавши присутніх наслідувати їхню непохитну і тверду віру в Єдиного Бога.
Після закінчення богослужіння священики відслужили водосвятний молебень та освятили принесені парафіянами квіти і мед нового збору.

ДЕНЬ ХРЕЩЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСИ-УКРАЇНИ.
28-го липня
2017 року Божого православні віряни України урочисто відзначили День хрещення Київської Руси-України і день пам’яті святого рівноапостольного великого князя Володимира – хрестителя Київської Русі.
З благословіння єпископа Дніпровського і Криворізького Симеона, у складі представників духовенства та прочан Криворізького благочиння, до міста Києва прибув і настоятель Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій Лупін, де взяв участь у звершенні Божественної літургії у Свято-Володимирському патріаршому кафедральному соборі, Хресній ході від Володимирського собору до пам’ятника святому рівноапостольному великому князю
Володимиру та молебні за Україну на Володимирській гірці.
По звершенню Божественної літургії духовенство та віряни сформували єдину колону для проходження Хресною ходою через бульвар Тараса Шевченка, вулицю Володимирську, Михайлівською площею, по вулиці Трьохсвятительській до памятника святому князю Володимиру. Очолив колону Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, якому цьогоріч виповнилось 88 років. У хресній ході вперше цього року взяла участь окрема колона учасників бойових дій на сході України та військових священиків – капеланів, які несли унікальну, освячену в Михайлівському Золотоверхому монастирі ікону Пресвятої Богородиці - покровительки українських воїнів. Хресна хода вірян та духовенства завершилася молебнем за Україну біля памятника Великому князю Володимиру.

НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ ЗЕМЛІ УКРАЇНСЬКОЇ.
18
червня 2017 року, в Неділю 2-гу після П’ятидесятниці, Всіх святих землі Української, у Свято-Троїцькому храмі була звершена Божественна літургія святителя Іона Золотоустого. Непередодні, у суботу, відбулась Всенічна.
Очолив богослужіння настоятель храму протоієрей Олексій Лупін у співслужінні протоієрея Петра Шатило.
Звертаючись до присутніх зі словом проповіді, отець-настоятель зокрема сказав: «Згадуючи пам’ять святих угодників в землі нашій просяявших, ми згадуємо події, які переносять нас ще до перших часів християнства, тому що перше слово про Воскреслого Христа на землі українській проповідує апостол Андрій Первозванний, якому випав жереб проповідувати на нашій землі, дійшовши до самого Києва. І зараз він стоїть біля престолу Божого, підносячи молитви за нашу Україну.
Потім Господь послав велику княгиню Ольгу та її онука князя Володимира, який сам прийняв віру християнську і хрестив свій народ. І ось з того часу засяяли на Святій українській землі багато подвижників, преподобних, князів, і безліч інших угодників Божих, які сприйнявши віру Христову, змогли своїм життям догодити Господу і прославити святе ім’я Його. У різні часи на нашу землю Господь посилав святих угодників, новомучеників та сповідників, які на своїх плечах зносили тяготи свого народу. І в який би час ми б не жили, звершуючи пам’ять всіх святих землі української і пригадуючи їхні життя, ми розуміємо, що шлях до спасіння один, - він, звичайно, тернистий і навіть проходить через Голгофу, але там чекає те, про що говорить Господь в Євангелії: «Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах. ( Мф. 5, 12)». Там, де немає Христа, немає світла, а там де немає світла - там темрява. Той, хто знаходиться без віри Христової, перебуваючи в темряві падає в яму. Дай Бог, дорогі браття і сестри, навчитися нам завжди триматися за руку Господню, яка поведе нас по цьому житті, наближаючи нас до нашої небесної Батьківщини».
Під час
богослужіння підносились молитви за Україну, щоб Господь визволив Українську державу від нашестя чужинців та дарував мир і благословення українському народу. По завершенні Божественної Літургії, отець Олексій подякував усіх за спільну молитву та привітав причасників
.



ДЕНЬ СВЯТОЇ ТРОЙЦІ.
4-го червня 2017 року Блжого, свята Православна Церква відзначає одне із шанованих та улюблених на теренах України свято - П'ятидесятницю або День Святої Тройці. Наша парафія цього дня відзначає своє храмове свято. Саме в День Святої Тройці, 18 червня 2000 року, в нашому Свято-Троїцькому храмі була урочисто звершена  перша  Божественна  літургія.
3-го червня 2017 року, напередодні свята, була звершена святкова всенічна. Духовенство, хор і віряни проспівали «Царю Небесний» - молитву до Святого Духа.
В сам день свята, з
нагоди великого торжества, настоятель храму, у співслужінні протоієрея Петра Шатило,  звершив святу Божественну літургію. Мабуть, сам Дух Святий в цей день переповнив серця тих, хто відвідав для молитви наш храм. Цього дня ми вбираємо оселі в зелень, йдемо до церкви освячувати букети з м’яти, любистку, лепехи, чебрецю та інших запашних трав, а в храмі споглядаємо зелене облачення священства і просимо у молитвах, щоб Господь і нас долучив до благодаті Святого Духа. Зелений колір - це символ оновлення, символ початку. Цей звичай йде ще від Старозавітної Церкви. Ми сповідуємо Тройцю Єдиносущну і Нероздільну. Єдиносущну - це означає, що Отець, Син і Святий Дух -  три самостійні Божественні іпостасі, які володіють всіма Божественними досконалостями і мають єдину і нероздільну Божественну суть. Але це не три особливі окремі сутності, не три Боги, - а Єдиний Бог. Як благовістує Євангеліє, у цей день з небес на апостолів – простих 12 галілейських рибалок, учнів Христа, які разом з Матір’ю Божою були у світлиці будинку на Сионській горі, -  зійшли вогненні язики Святого Духа, і апостоли заговорили різними мовами, щоб надалі йти до народів і проповідувати християнство. Саме цією подією починається історія створення Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви. А першим християнським храмом став той самий будинок на горі Сион – нині Успенський храм Гробу Господнього в Єрусалимі.  
Наш храм цього дня був повний богомольців, що прийшли розділити загальну радість свята. Багато вірян причастилися Святих Христових Тайн.
Посилені молоитви за літургією підносились за мир та спокій в Україні. Відразу після літургії була відслужена уставна вечірня із чинопослідуванням коліноприклонних молитв. Отець Олексій сердечно подякував усіх за спільну молитву і привітав з таким значимим і великим святом.
5-го червня, в день Святого Духа, в храмі була звершена Божественна літургія. Окреме прославлення Святого Духа наступного дня після свята П'ятидесятниці здійснюється «честі заради Всесвятаго Духа» в протидію вченню єретиків, що відкидали божество Святого Духа і равночестність Його з Богом-Отцем і Богом-Сином.

ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ.
25 травня 2017 року, Церква Христова відзначає двунадесяте свято, яке є першим після Світлого Христового Воскресіння - Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа, яке завжди припадає на четвер шостого тижня після Пасхи.
Цього святкового дня чисельні вірні зібрались на урочисту Божественну літургію у Свято-Троїцькому храмі. Богослужіння у співслужінні протоієрея Петра Шатило очолив настоятель храму.
Під час богослужіння духовенство та вірні молились за мир в Україні. На завершення літургії протоієрей Олексій привітав усіх зі святом, побажав зміцнення віри, духовної радості, благополуччя та миру у серці кожного віруючого. «Вознесіння доповнює і завершує Воскресіння. Якщо Воскресіння є перемогою над смертю, то Вознесіння є піднесенням людської природи на небо. Це прославлення, кінцева мета та вершина досконалості людської природи. Наслідуючи Христа, ми прагнемо свого Вознесіння, єднаючись з Богом у таїнствах Церкви», сказав отець-настоятель, звертаючись до присутніх у храмі.



ПРО ЖОН-МИРОНОСИЦЬ.
Багато хто чув про жон-мироносиць, і на питання про них, без роздумів дасть відповідь, що так іменуються в Євангелії жінки, послідовниці Ісуса Христа, які першими прийшли до гробу, де напередодні було покладено Його тіло. За іудейським звичаєм, вони збиралися помазати Христа запашними маслами і оплакати Його. Хто ж вони, і чому Церква так високо шанує цих жінок? Невже лише за те, що вони принесли миро і мали намір здійснити все те, що належало зробити?
Слід зазначити, що взагалі саме миро було дорогоцінним маслом, дуже дорогим, що коштувало цілий статок.
Ці жінки віддали Христові все! Вони не розбіглися після зради Христа Іудою і не переховувалися зі страхом. Вони не боялися ні римських воїнів, ні помсти юдеїв, ні арешту, ні смерті, ні людського поговору. Їх всепоглинаюча любов вражає!
Їх приклад, перш за все, вражає безстрашністю сповідання Христа цими жінками перед обличчям більш ніж явної небезпеки. Коли логічні міркування і інстинкт самозбереження буквально волають про небезпеку і загрозу життю, а людина, тим не менш, робить задумане. Так, незважаючи на небезпеку, мироносиці і йшли до гробу Господнього, щоб віддати останню шану своєму Вчителю...
Кількість жон-мироносиць точно не визначено. У Священній історії Нового Заповіту зазначено сім імен. Але їх було набагато більше. Про це пише святий апостол і євангеліст Лука: «Після цього проходив Він по містах і селах, проповідуючи і благовістячи Царство Боже, і з Ним дванадцять.
 І деякі жінки, яких Він зцілив від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло сім бісів, та Іоанна, жінка Хузи, домоправителя Іродового, і Сусанна, і багато інших, які служили Йому з майна свого» (Лк. 8:1-3). Також відомі зі Священного Писання сестри воскреслого Лазаря Марфа і Марія, Соломія – мати святих апостолів Зеведеєвих Якова та Іоана і Марія Клеопова – мати апостолів Якова Алфеєва і євангеліста Матвія. З упевненістю можна сказати, що багато хто, - і апостоли, і жони-мироносиці, і сам Господь наш Ісус Христос (по своєму соціальному статусу, як уявний Син святого праведного Йосифа Обручника), - були родичами. Принаймні, п’ять з мироносиць були з Галилеї, а дві – Марфа і Марія – з Юдеї, точніше з передмістя Єрусалиму, села Віфанії. Багато з них були багаті і служили Христу та апостолам в їхньому благовіствуванні своїми матеріальними статками. Про це говорить апостол і євангеліст Лука у вищезгаданому уривку Святого Письма: «Служили Йому з майна свого».
В наш час безстрашність мироносиць може бути виражена, в першу чергу, безстрашністю в сповіданні євангельських норм, що в будь-якому випадку буде викликом навколишньому суспільству. З юних років мироносицями можуть бути ті, хто з любові до Спасителя своє життя будує на принципах внутрішньої і зовнішньої цнотливості. В цей же час безстрашністю буде сповідання власної церковності, яка у оточуючих викликає питання: «Навіщо ти в молодості робиш себе старою»?
У навчанні та на роботі безстрашністю мироносиць для жінки може стати елементарна порядність, дотримуючись якої жінка не інтригує, не «підсиджує», не підлабузнюється перед начальством, а підтримує морально колектив. Наслідуванням мироносиць в родині буде виконання заповіді про любов – любов самозречену, жертовну, але і одночасно розумну, де є свідомість і недосконалості людини, і здатність розгледіти в людині образ Божий. Якщо говорити про наслідування мироносиць в суспільстві, то тут навіть не потрібно шукати сучасних аналогів, оскільки безстрашне сповідування Христа, як і раніше, є і, напевно, до кінця часів буде подвигом, навіть в офіційно християнських державах.
Коли говориш про жон-мироносиць, мимоволі постає перед очима картина поля битви, по якому ходять жінки, знаходять живих і виносять їх на собі. Колись жінки винесли на собі Церкву в безбожній державі. Тепер же стоїть набагато більш важке завдання – подолати безбожництво в собі і допомогти в цьому ближнім!
І завжди згадується свята Марія Магдалина з її привітанням: «Христос воскрес»!



ПАСХА. СВІТЛЕ ХРИСТОВЕ ВОСКРЕСІННЯ.
16 квітня 2017 року Божого, свята Православна Церква, завершуючи Страсну седмицю, відзначає найбільшу подію в історії земного існування - Воскресіння із мертвих Господа і Спасителя роду людського. Пасха Христова є найвеличнішим святом, яке вшановують усі православні християни, дотримуючись древніх традицій та Церковного Уставу.
У святу і всеблагодатну Великодню ніч у Спасо-Троїцькому храмі зібрались віряни, яких об'єднала спільна молитва та подія вічно живої радості.
Богослужіння з нагоди свята звершив настоятель храму у співслужінні протоієрея Петра Шатило.
В очікуванні загальної радості стоять віряни у благоговійній тиші в храмі. Священнослужителі одягають святкові облачення. Урочистий дзвін «благовісту» сповіщає про наближення Світлого Христового Воскресіння. Рівно опівночі, при закритих Царських Вратах, священнослужителі тихо співають стихиру: «Воскресіння Твоє, Христе Спасе, ангели оспівують на небесах, і нас на землі сподоби чистим серцем Тебе славити». Після цього відсувається завіса і священнослужителі знову співають цю ж стихиру, але вже гучним голосом. Відкриваються Царські Врата, і стихира, ще більш високим голосом, співається духовенством в третій раз до середини, а хор храму співає її закінчення. Священики виходять з вівтаря і разом з народом, подібно до жінок-мироносиць, що прийшли до гробу Ісуса Христа, тричі обходять навколо храму хресною ходою з співом тієї ж стихири.
Хресний хід означає хід Церкви назустріч воскреслому Спасителеві. Обійшовши навколо храму, хресний хід зупиняється перед закритими дверима храму, як би біля входу до Гробу Господнього. Настоятель храму і отець Петро тричі співають радісний великодній тропар: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Потім настоятель вимовляє вірші стародавнього пророцтва святого царя Давида: «Нехай воскресне Бог, і розвіються вороги Його...», а хор і народ, у відповідь на кожен стих, співають тропар Пасхи: «Христос воскрес із мертвих…». Настоятель, тримаючи в руках хрест і трисвічник, творить ними хресне знамення, двері храму відкриваються і всі, радіючи, входять у освітлену всіма світильниками та лампадами церкву, співаючи: «Христос воскрес із мертвих»! Починається спів канону, творіння преподобного Іоана Дамаскина. Між піснями Пасхального канону священики з хрестом, трисвічником і кадилом вітають прихожан словами: «Христос воскрес!», на що вірні радісно відповідають: «Воістину воскрес!».  Після закінчення Пасхального канону, отець-настоятель читає «Огласительне слово святителя Іоана Золотоустого», яке описує велич і значення Великодня. Відразу після Пасхальної ранньої служиться святкова Божественна літургія.
Звертаючись зі словами проповіді та вітання до присутніх на святковому богослужінні, настоятель храму зокрема сказав: «
У сьогоднішньому Євангелії ми чуємо, що «Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця». Господь закликає нас бути причасниками небесної трапези, а святитель Іоан Золотоустий в Огласительному слові у святий і світлоносний день преславного і спасительного воскресіння Христа Бога нашого говорить: «Увійдіть всі в радість Господа свого… Багаті і бідні, один з одним святкуйте! Стримані і ліниві, день вшануйте! Ті, що постилися, і ті, що не постилися, — звеселіться сьогодні! Трапеза готова: насолоджуйтесь усі! Тілець вгодований, нехай ніхто не вийде голодним, всі прийміть багатство благости! Ніхто нехай не ридає від убогости, тому що явилося загальне Царство. І ми, браття і сестри, радіймо та веселімося в цей Великий День нашого спасіння, нашої перемоги над злом і смертю, бо Господь утішає нас і дарує надію говорячи: «Воля Того, Хто послав Мене, є та, щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне; і Я воскрешу його в останній день».
Після завершення Божественної літургії були прочитанні молитви на освячення Артоса і Великодніх приношень та звершений урочистий хресний хід навколо оточеного великою кількістю народу хрему, з освяченням пасок та страв, які принесли віряни.
Слово «пасха» бере свій початок від назви старозавітного свята Пасхи, який був названий так від єврейського слова «пасах» («проходить повз») – в спогад стародавньої події виходу євреїв з Єгипту та визволення від єгипетського рабства, коли ангел, що вражав єгипетських первістків, при спогляданні крові пасхального агнця на дверях єврейських осель, проходив повз, залишаючи їх недоторканними. Інше древнє тлумачення свята пов’язує його зі співзвучністю грецькому слову «страждаю». У Православній церкві слово «пасха» отримало особливий зміст і стало означати перехід від смерті до вічного життя з Христом — від землі до неба.
Воскресіння Ісуса Христа свідчить, що він «воскрес, яко Бог». Воскреснувши з мертвих, Ісус Христос освятив, благословив і утвердив загальне воскресіння всіх людей, які також повстануть з мертвих в загальний день воскресіння, як з насіння виростає колос.
Великдень святкується сім днів, весь тиждень, який називається Світлим або Пасхальною седмицею. Кожен день седмиці теж називається Світлим. На Світлій седмиці щоденно відбуваються богослужіння з відкритими Царськими Вратами іконостасу,  в знак того, що Ісус Христос назавжди відкрив людям ворота Небесного Царства. Весь період до свята Вознесіння, що відзначається на 40-й день після Великодня, вважається пасхальним, і православні зустрічають один одного вітанням «Христос воскрес!» та відповіддю «Воістину воскрес!».



СВЯТИЙ І ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР.
13 квітня 2017 року, у
Великий четвер, настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божественну літургію святителя Василія Великого. Літургія цього дня поєднується з Вечірньою на знак того, що Тайна Вечеря була звершена Господом саме ввечері.
На п’ятий день після входу Господнього в Єрусалим, православні віруючі всього світу відзначають святий Великий четвер. Протягом трьох днів всі церковні служби будуть присвячені спогадам про земні страждання Господа нашого Ісуса Христа. Великий же четвер, котрий іменується також Чистим, присвячується спогаду Тайної Вечері, під час якої Спаситель омив ноги Своїм учням, показавши тим самим приклад братської любові та покори.
У Великий
четвер увечері, протоієрей Олексій відслужив послідування святих і спасительних Страстей Господа нашого Ісуса Христа. Під час цієї служби настоятелем храму було прочитано дванадцять Євангелій, тобто дванадцять уривків зі повіствувань чотирьох євангелистів, де йдеться про страждання Христа перед розп’яттям, починаючи з останньої бесіди Його з учнями за Таємною Вечерею і закінчуючи похованням Його з приставлянням військової сторожі до Його гробу. Під час читання Євангелій всі прихожани храму стояли із запаленими свічками, показуючи цим, з одного боку, те, що слава і велич не залишили Господа і під час Його страждань, а з другого боку – гарячу любов до Спасителя. Після закінчення богослужіння всі співучасники молитви несли з собою додому запалену свічку, з якою простояли всю службу.



CЕДМИЦЯ ШОСТА ВЕЛИКОГО ПОСТУ, ВЕРБНА.
9 квітня 2017 року, за тиждень до свята Пасхи Господньої,
у день, коли Свята Церква молитовно відзначає одне із шанованих вірними свят - Вхід Господній в Єрусалим, - у Свято-Троїцькому храмі відбулась свята Божественна літургія святителя Іоана Золотоустого. Богослужіння звершив
настоятель храму у
співслужінні протоієрея Петра Шатило.
Не зважаючи на дощову погоду, велика кількість вірян наповнила храм та церковне подвір’я, - бо день цей сповнений світла небесного. Ми святкуємо та радіємо урочистому царському входженню Господа в місто Єрусалим, а душа тріпоче. Жителі Єрусалима зустрічають Месію із надзвичайною урочистістю та піднесенням, устелюючи пальмовим віттям та своїм одягом шлях під ногами Спасителя, Який входить до міста сидячи на осляті.
З усіх кінців Палестини прочани прямували до Єрусалиму на свято Пасхи. В цей час повсюдно поширювалася звістка про воскрешення Лазаря. Серця людей стискалися від радісної надії на те, що Ісус з Назарету - довгоочікуваний Месія і Цар Ізраїлів. Господь у супроводі учнів виїхав з Віфанії. Спрямовуючи з Оливної гори свій погляд на Єрусалим, Господь вдивлявся у розкинуте внизу місто, якому призначено було стати містом Чаші Його Страждань. Натовпи народу радісно зустрічали Його, тримаючи в руках пальмові гілки (ваїй), вітаючи вигуками: «Осанна», що означає «спасіння, радість, слава». Але сум, скорбота та переживання переповняли Спасителя, серце Якого одне лише знало про неминучі страждання і муки на хресті. Вже за кілька днів радіючий сьогодні Єрусалим повстане проти Нього і кричатиме: «Розіпни, розіпни його».
Під час звершення літургії в храмі були піднесені сугубі молитви за мир та спокій в Україні. Чимало вірян посповідалися та прийняти святі Христові Тайни.
Усі тримали в руках гілки вербиці, які за давньою традицією освячують в день свята Входу Господнього в Єрусалим. Звертаючись до присутніх, настоятель храму привітав вірян зі святом, бажаючи злагоди, миру, тепла і ласки Господньої та закликав усіх встеляти дорогу Спасителю своїми добрими і гідними вчинками, сердечною молитвою та глибоким покаянням. Також отець Олексій нагадав, що починається Страсна седмиця, коли християни молитовного згадують останні дні земного подвигу Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа. Настоятель закликав усіх не лише згадувати Його подвиги, але і переживати та співчувати усім серцем, усвідомлюючи, що Спаситель прийняв хресні страждання заради усіх нас і заради нашого спасіння. «Нехай кожен з нас наблизиться до страждаючого Спасителя, нехай кожен з нас супроводить Його крок за кроком до самого кінця хресної дороги, - і тоді шлях нашого життя виправиться. У Страсний тиждень спрямуємо свої погляди на Господа; з плачучими жонами єрусалимськими споглядатимемо, як Він, Господь неба і землі, за наші гріхи засуджується на смерть, несе Хрест і знемагає під тим тягарем. Понесемо і ми Його Хрест. Слухаючи Євангеліє, намагаймося перейнятися безмірною величчю страждань і заслуг Сина Божого», -  сказав на завершення протоієрей Олексій.
На завершення літургії були прочитані молитви та освячено принесені
вірянами
гілки верби.

 

8 квітня 2017 року, напередодні свята Входу Господнього в Єрусалим, настоятель Свято-Троїцького храму відслужив святкову Всенічну. Під час поієлею отець Олексій звершив Чин освячення вербового гіля та привітав парафіян із величним святом Великопостового періоду.

7 квітня 2017 р. Б. наш Свято-Троїцький храм був яскраво освітлений вогниками  численних свічок перед образом Пречистої Діви Марії, запалених вірянами в радісному очікуванні Служби Божої.
Божественну літургію звершив настоятель храму в співслужінні протоієрея Петра Шатило. Люди разом з духовенством підносили свої молитви до Пресвятої Богородиці, благаючи миру, спокою та щастя для своїх близьких і для рідної України. Будь-яке православне серце трепетно ставиться до цього свята і приєднується до слів архангела Гавриїла: «Радуйся, Благодатна»!

Цього святкового дня багато парафіян причастилися Святих Христових Тайн. Отець-настоятель привітав усіх з Благовіщенням Пресвятої Богородиці і закликав із любов’ю та вірою віддавати шану Цариці Небесній, чия материнська любов до нас залишається незмінною та неосяжною.

5 квітня 2017 року Божого, у середу шостої седмиці Великого посту, настоятель Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій Лупін, у складі представників духовенства Криворізького благочиння, прийняв участь у зборах духовенства Дніпропетровської єпархії. Засідання очолив керуючий Дніпропетровською єпархією Преосвященнійший Владика Симеон.
Збори відбулися після Божественної літургії Ранішосвячених Дарів, яку очолив єпископ Дніпровський і Криворізький Симеон у семінарському Свято-Петро-Павлівському храмі. Цього дня священослужителі Дніпропетровської єпархії приступили до Таїнства сповіді.



ЧЕТВЕР  ВЕЛИКОГО  КАНОНУ.
30 березня 201
7 року, в четвер Великого канону, в день памяті преподобного Олексія, чоловіка Божого, настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божественну літургію Ранішосвячених Дарів. Цього дня в храмі було звершено читання Великого покаянного канону святого преподобного Андрія Критського та прочитано житіє святої преподобної Марії Єгипетської.
Отець Олексій привітав усіх присутніх зі святом та побажав постійного молитовного заступництва святого Олексія, чоловіка Божого перед Небесним Владикою.
«Вчитуючись у сторінки житій святих, ми розуміємо, наскільки далеко стоїмо від тих ідеалів християнського життя, які показали нам угодники Божі.
Багато хто з дитинства чув про святого Олексія, чоловіка Божого. У народі його ласкаво називають «теплим Олексою», - сказав душпастир, звертаючись до присутніх зі словами повчання та розказав про житіє преподобного. «Батько хотів йому багатства — але яке багатство може бути більше багатства чистої совісті та багатства благодаті Божої? Батько хотів йому здоров’я і довгих років життя ― Господь дарував йому життя вічне і нескінченне буття. Батько чекав для сина почесті серед слуг імператорських, - але він став чоловіком Божим, слугою Царя Христа, а імператор став на коліна перед його святими мощами. Батько хотів честі і слави свого сина — але яка слава ще потрібна, коли вже близько півтора тисяч років минуло, а народ його шанує? Господь виконав бажання Євфиміана, як людини віруючої, знаючи, що він здатний понести таку волю Божу про його сина. Євфиміан хотів бачити в своєму синові спадкоємця, який піклуватиметься про нього в дні старості, ― але весь Рим дбав разом з імператором про Євфиміана, як про батька Олексія, чоловіка Божого. Ми просимо сьогодні преподобного Олексія, щоб він сподобив нас не тільки по імені бути християнами, але понести хрест життя за святими Христовим Заповідями. Ми не можемо досягати такої висоти, як преподобний Олексій, чоловік Божий, але в міру сил можемо наслідувати його благочестя, його чесноти ― любов до Церкви Божої, любов до ближнього, всепрощення. І коли ми будемо з живим серцем і з живою вірою нести свій життєвий хрест, то милосердний Господь, за молитвами угодників Божих, серед яких яскравою зіркою сяє преподобний Олексій, чоловік Божий, покриє, захистить і наставить нас на всяку користь, і на всяку доброчесність у житті», сказав наостанок протоієрей Олексій.
Парафіяни привітали отця-настоятеля з днем Тезоіменитства, бажаючи йому
кріпості духовної, здоров’я, сили та наснаги у нелегкому пастирському служінні.



НЕДІЛЯ 4-та ВЕЛИКОГО ПОСТУ.

26 березня 2017 року, у Неділю 4-ту Великого посту, коли Свята Православна Церква молитовно вшановує пам’ять преподобного Іоана Ліствичника, ігумена Синайського, настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божественну літургію святителя Василія Великого.
Триває Великий п
іст - час покаяння, тому багато вірян цього дня приступили до Таїнства Покаяння і святого Причастя. Архімандрит Іоан (Крестьянкін) пише: «... покаятися - це, значить, змінити грішні думки і почуття, виправитися, стати іншим. Добре усвідомити свої гріхи, відчути важкість гріхопадіння. Але натомість оскверненого життя, яке зглажується Господом Ісусом Христом у покаянні, потрібно почати творити нове життя, життя по духу Христовому. Необхідне зростання, духовне сходження «від сили в силу», як би по сходинках».
Нинішній недільний день присвячений памяті преподобного Іоана Ліствечника, про якого знають усі православні християни. Цей великий подвижник Божий написав знамениту книгу під назвою «Ліствиця» (сходи), в якій дав найважливіші настанови в духовному житті, корисні не тільки для ченців, але і для мирян. У «Ліствиці», що складається з 30 розділів, преподобний Іоан представив 30 сходинок, що ведуть до Бога, до духовного вдосконалення. Наприклад, у восьмій, девятій і десятій главах преподобний Іоан дає дієві поради про те, як досягти лагідності і безгнівя, як побороти в собі злопамятство і навчиться не лихословити. Якщо б кожен з нас пройшов ці декілька сходинок, - то вже світ став би набагато кращим і добрішим. У всякому разі – навколо нас!
По завершенні богослужіння протоієрей Олексій звернувся до присутніх з проповіддю на тему Євангельського читання та про значення творіння преподобного Іоана Ліствичника у духовному житті православного християнина. «Ми пройшли вже більшу половину шляху Великого посту. Багато хто вже відчуває втому та занепад сил. І саме в цей момент Церква нагадує нам про те, що наше сходження до Бога, наш подвиг посту повинен проходити поступово, подібно до підйому з однієї сходинки на іншу, переходу від сили в силу. Церква нагадує нам про те, що неможливо побороти всі наші недоліки відразу, відразу позбутися гріхів і навчитися чеснот. Ми повинні йти крок за кроком, щоденно працюючи над собою, перемагаючи пристрасті одну за іншою і здобуваючи чесноти. Саме цій темі поступового сходження до Бога присвячена книга святого Іоана Ліствичника, пам’ять якого ми сьогодні відзначаємо», зокрема сказав душпастир.
«Ліствиця» і донині залишається однією з найбільш відомих і читаних книжок у православних християн. Тому Церква вшановує пам’ять її автора, називаючи ім’ям преподобного Іоана четверту Неділю Великого посту.
Тако
ж цього недільного дня,  о 15 годині, в храмі було звершено Таїнство Соборування. 
Десятки вірян прийшли в надії отримати відпущення забутих або неусвідомлених гріхів, а разом з цим духовне і фізичне зцілення. В період Великого посту Церква закликає  своїх чад  особливо уважно подивитися на себе, зрозуміти, чи правильно вони живуть, і започаткувати виправлення. Для цього і подається вірним в таїнствах благодатна сила Божа, без якої неможливі ніякі зміни в житті людини.
Посеред храму встановлений стіл, на якому приготовано все, що необхідно  для здійснення таїнства. Єлей, який можна уподібнити духовному стану - лагідності, заспокоєнню, любові, очищенню і просвіченню. Тут також є червоне вино, як нагадування про пролиту Христом кров та свічки, як жертва Богові. При здійсненні таїнства священики запалюють свічки, а вино змішують з єлеєм. Під час здійснення таїнства по черзі читаються сім текстів з Апостольських послань і сім - з Євангелія, які нагадують про зцілення Богом людського тіла і душі, про Його милосердя. Потім  читається молитва про прощення гріхів і дарування допомоги
Божої
в лікуванні душевних і фізичних недуг присутніх. Кожного разу, після читання Євангелія, священики моляться за кожного присутнього. У руках зібравшихся горять свічки, як символ покаяння перед Богом. Присутні на таїнстві серйозні і зібрані, адже таїнство не може бути здійснене  без  віри і покаяння, без уважної  і зосередженої молитви. Благословляючи прихожан, настоятель храму виразив свою надію, що звершене таїнство допоможе їм надалі, дасть силу боротися з гріхом, уврачує наявні недуги, попередивши, що зцілення - це вільний дар Люблячого Бога Всевишнього, і тільки Він знає, якою мірою воно буде корисне людині.



ЗВЕРШЕНО ЛІТУРГІЮ РАНІШОСВЯЧЕНИХ    ДАРІВ.
22
березня 2017 року Божого настоятель храму звершив літургію Ранішосвячених Дарів.
Після закінчення богослужіння протоієрей Олексій звернувся до віруючих з великопісним повчанням та пояснив значення літургії Ранішосвячених Дарів святого отця нашого Григорія Двоєслова.
Літургія Ранішосвячених Дарів – одна з найкрасивіших великопісних служб. Віруючі прагнуть хоча б раз за піст бути присутніми на ній і причаститися Святих Христових Таїн. 
Головна особливість літургії Ранішосвячених Дарів полягає у тому, що на цій літургії не здійснюється Таїнство євхаристії, а віруючі причащаються Ранішосвяченими Дарами, - тобто освяченими раніше, на попередній літургії святителя Василія Великого або святителя Іоана Золотоустого.
Літургія Ранішосвячених Дарів звершується по середах і п’ятницях у перші шість тижнів Великого посту; у четвер п’ятого тижня Великого посту, коли згадується пам’ять преподобної Марії Єгипетської і в перші три дні Страсного тижня (Великий понеділок, Великий вівторок, Велика середа). Богослужіння звершується після великопісних часів і складається з вечірні і літургії вірних, але тільки без найважливішої частини – освячення Дарів.

НЕДІЛЯ 2-га ВЕЛИКОГО ПОСТУ.
12 березня
2017 року, у неділю 2-у Великого посту, настоятель Свято-Троїцького храму у співслужінні протоієрея Петра (Шатило) звершив Божественну літургію святителя Василія Великого. Під час богослужіння були піднесені молитви за мир на Україні.
У другу неділю Великого посту звершується пам’ять святителя Григорія Палами, архієпископа Фесалонікійського. Святитель Григорій Палама виклав більш ясно те вчення, яке в Церкві існувало з часів апостольських, а саме вчення про нетварну божественну енергію. Найяскравіший прояв нетварної божественної енергії ми бачимо на прикладі Преображення Господнього, коли Господь Ісус Христос піднявся зі своїми обраними учнями Петром, Іоаном та Яковом на гору Фавор і там преобразився перед ними, і обличчя Його засяяло яскравіше за сонце, а одяг зробився білішим від снігу. І був такий нестерпний світ, що апостоли впали на землю, закриваючи свої обличчя руками. На якийсь час вони змогли побачити божественну енергію, яка завжди присутня у світі, і яка зберігає цей світ. Але ми її бачити не можемо. Подібно до того, як, живучи в сонячному світлі, ми не можемо постійно дивитися на сонце – воно нас засліплює. А вплив божественної енергії набагато сильніше! Цією енергією тримається весь світ, тому що демонічне зло настільки сильне, що, якби не було цієї божественної енергії любові, яка, як оболонка, що огортає весь всесвіт, то земну кулю давним-давно було б знищено у якійсь космічній катастрофі, яку влаштували б сили зла. Але ця енергія постійно присутня у світі, постійно зберігаючи його. Інша справа, що ми, в силу своєї гріховності, її не відчуваємо. Але Церква нагадує нам про цю божественну енергію (її ще називають «божественна сила», «божественне діяння», «божественна любов») через два тижні Великого посту, коли ми вже трохи очистилися, покаялися, причастилися. Розум, душа і серце наше вже трохи просвітлішали, і для нас стає можливим дещо відволіктися від мирського шуму, гамору, метушні, зосередитися на Святому Писанні, на своїй душі, на думках про Бога і Церкву. І ось саме в цей час Свята Церква нагадує про божественну енергію.
Чудо Боже відбувається тоді, коли божественна енергія в тиші серця зустрічається з любов’ю, вірою і енергією людською. І невипадково саме цього дня Церква пропонує нам розповідь євангеліста Марка про зцілення розслабленого (Мк. 2:1-12). Висловлюючись сучасною медичною мовою, - розповідь про зцілення паралізованого. Євангеліє оповідає, що Ісус Христос увійшов у місто Капернаум і зупинився в якомусь домі. «Зразу ж зібралося багато людей, так що вже не вміщалися біля дверей, і
 Він говорив їм слово».  А про те, що Ісус Христос зцілює, вже знали всі, рознеслася чутка, і до Ісуса Христа йшли не тільки для того, щоб слухати слово, але, головним чином, щоб від Нього отримати зцілення, бути свідками якогось дива. І ось тоді «при­йшли до Нього з розслабленим, якого несли четверо. І, не маючи можливости наблизитись до Нього через народ, розкрили покрівлю дому, де Він був, і, розібравши її, спустили постіль, на якій лежав розслаблений. Ісус, побачивши їхню віру, сказав, дивлячись на цього паралізованого чоловіка: «Чадо, відпускаються тобі гріхи твої… Тобі кажу: встань, візьми постіль твою та йди до дому твого. Він зараз же встав і, взявши постіль, вийшов перед усіма, так що всі дивувались і прославляли Бога, кажучи: ніколи ще такого ми не бачили».
Ще що для нас важливо, що Ісус Христос, коли робить чудо зцілення, як правило, запитує про віру. Але тут біля Його ніг на ношах лежав паралізований чоловік.
І в даному випадку відбувається те, що для нас, православних являє собою догматичну істину. Ми бачимо, що Господь зцілює цього паралізованого чоловіка по вірі його друзів. Він не питав про віру у паралізованого. Для Нього досить було віри і любові його друзів. Тому що віра і любов його друзів, їхня енергія - зустрілися з енергією божественною. Тоді і відбувається чудо, коли божественна енергія, постійно присутня у світі, зустрічається з людською енергією. Не з людською байдужістю, черствістю серця та не увагою до ближніх, а з людською енергією і любов’ю.
Ми часто страждаємо від паралічу віри, від паралічу енергії. Чого варто когось спонукати на добру справу? Одні сповнені енергії, іншим все глибоко байдуже. Цей параліч енергії, параліч волі, охоплює не тільки окремі особистості, але і цілі міста та країни. Іноді буває так, що якась невелика зграя бандитів здатна тероризувати ціле величезне місто, в той час, коли всі інші його мешканці знаходяться в стані якогось паралічу або ступору.
Ми, православні християни, повинні, образно кажучи, мати при собі носилки, для того, щоб допомогти людині, якій стало все байдуже, яка впадає в смуток. Смуток є смертним гріхом. Тому що це повний параліч волі, і, найголовніше, людина сама не прагне підживитись, образно кажучи, від божественної енергії. Ми повинні йти до таких людей з носилками надії, щоб допомогти цій людині так само, як ті четверо друзів допомогли своєму розслабленому другу.
Це прекрасний приклад справжньої, безкорисливої дружби. Дуже часто буває так, що дружать, тільки зібравшись у радості. А коли у одного відбувається якесь горе, наприклад, у нього від гіпертонічного кризу відбувається інсульт або інфаркт, то їх дружби не вистачає ні на те, щоб зібрати разом кошти на ліки, ні на те, щоб по черзі приходити доглядати за хворим другом, або просто навідати та підтримати добрим словом. На превеликий жаль і сором, таке дуже часто буває в нашому середовищі.
Тому, візьмімо собі за приклад цих чотирьох друзів, які не кинули свого п’ятого одного в біді, але прийшли і розібрали покрівлю будинку. Звичайно ж, багатьом це не подобалося. І тим не менш, вони пронесли через натовп його до Христа, і Христос зцілив його і сказав йому: «Встань, візьми постіль твою та йди до дому твого», - дому, яким є наша Свята Православна Церква.
«
Господи, Ісусе Христе, Боже мій! Душа моя, подібно розслабленому, обтяжена гріхами і вся покрита смертельними струпами. Поглянь, Господи, на неї з любовю, як колись подивився Ти на розслабленого, і зціли мене від гріхів. Бо зцілення я бажаю і старанно прошу у Тебе. Важкі хвороби мої перешкоджають мені діяти, говорити, ходити по Твоїм заповідям та жити для слави Святого Імені Твого. Господи, повели і мені грішному і недостойному, як наказав єси розслабленому, всесильним Твоїм Словом: встати, взяти свій хрест і ходити путями Твоїми.
Амінь».


 

ТОРЖЕСТВО ПРАВОСЛАВЯ.
5 березня 2017 року, у першу Неділю святої Чотиридесятниці, свята Православна Церква торжествує і молитовно відзначає свято своєї істиної віри, називаючи цю подію Торжеством Православ’я.
Цього дня у Свято-Троїцькому храмі була звершена святкова Божественна літургія святителя Василія Великого, яку у співслужінні протоієрея Петра (Шатило) звершив настоятель храму. Під час богослужіння були піднесенні молитви за мир і спокій в Українській Державі. Велика кількість вірян, серед яких багато діточок та молоді, приступили до причастя святих Христових Таїн. Після заамвонної молитви було звершено чинопослідування Торжества Православ’я, - особливий молебень, під час якого згадались імена спочилих ієрархів, духовенства та вірних, що потрудилися на захист святої віри Христової, а також було піднесене многоліття діючим архіпастирям та пастирям святого Православ’я.
Настоятель храму привітав всіх з торжеством віри, бажаючи аби у кожному християнському серці свята та істина віра приймалась, зростала і давала добрі плоди духовного збагатчення.
Торжество Православя було встановлене в Греції у IX ст., в память остаточної перемоги над іконоборцями. Вчення про вшанування ікон до VIII ст. залишалося недоторканним. Але іконоборча єресь, що зявилася в Греції, поширилася по багатьох країнах і Церква Божа зазнала гоніння більшого, ніж від язичників. Більше 100 років істинно православні боролися за право зображати на іконах Господа нашого Ісуса Христа, Матір Божу і святих, а також молитися їм перед іконами. Цих православних кидали у вязниці, піддавали катуванням і стратам, а чесні ікони і мощі святих спалювалися. Після VII Вселенського Собору 787 року, який закріпив шанування ікон, настало ослаблення гонінь. І лише в середині IX ст. були звільнені з ув’язнення і повернути на колишні посади іконопочитателі, а іконоборцям запропоновано було або залишити свою оману, або припинити церковне служіння. Христолюбива цариця Феодора оголосила: «Хто не вшановує зображення Господа нашого, Його Пресвятої Матері і всіх святих, нехай буде проклятий»! Обраний Патріархом Константинопольським Мефодій, встановив тоді ж і особливе святкове богослужіння. Православя було урочисто відновлено на службі у Софійському соборі в Константинополі в першу неділю Великого посту. Так зявилося святкування і особливий чин, званий Торжество Православя.


ЧИТАННЯ ВЕЛИКОГО ПОКАЯННОГО КАНОНУ ПРЕПОДОБНОГО АНДРІЯ  КРИТСЬКОГО.        
27 лютого 2017 року Божого, у понеділок першої седмиці Великого посту, за Великим повечірям, настоятель Свято-Троїцького храму звершив читання першої частини Великого покаянного канону. 
Великий покаянний канон прп. Андрія Критського ділиться на частини та читається на Великому повечір’ї перші чотири дні Великого Посту, а в четвер п’ятої седмиці, на Утрені, читається повністю. Це творіння преподобного Андрія Критського являє собою звернення людини до своєї душі у вигляді коротких тропарів з нагадуваннями із книг Святого Письма, роздумами про свої гріхи, закликами до покаяння, надією на милосердя Боже. Покаянний канон преподобного Андрія Критського, що читається в перші дні Великого посту, задає  певний тон на всю Святу Чотиридесятницю і являє собою глибоке молитовне повчання. Він називається Великим за своїм обсягом, бо містить в собі 250 тропарів, тоді як всі інші подібні твори містять у собі трохи більше 30-ти.
Звертаючись до парафіян зі словами настанови, протоієрей Олексій підкреслив силу і важливість молитви, як засобу, котрий приводить нас до Бога. А коли ми, хоча б деколи, повторюючи слова молитви, переймаємося щирим каяттям, добром, терпінням та взаємною любов’ю, - тоді наша молитва буває достойною і спасаючою. 

28 лютого, у вівторок першої седмиці Великого посту, настоятель Свято-Троїцького храму звершив читання другої частини Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського.
Звертаючись після Великого повечір’я до присутніх у храмі зі словом повчання, протоієрей Олексій наголосив, що неможливо людині своїми силами в єдину годину відразу змінитися: «Це лише в руках Божих і можливе одному Богові. Нам же дається на це час поступового духовного сходження. Це сходження подібне ліствиці, яку бачив патріарх Яків. Кожного разу ми повинні ставати на сходинку вище, роблячи наше життя чистішим і угоднішим Богові. Тому стараймося, щоб Великий піст не пройшов для нас марно. Цінуймо цей час і молімось до Милосердного Бога, щоб Він Своєю благодаттю освятив наші душі і серця, щоб ще на одну сходинку піднятися в нашому духовному житті, в справі нашого вдосконалення».
 

1 березня 2017 року, у середу першої седмиці Великого посту, під час Великого повечір я, настоятель Свято-Троїцького храму звершив читання третьої частини Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського, Єрусалимського.
Присутні у храмі робили з
емні поклони, просячи в Господа прощення своїх гріхів. Кожен задумувався над своїм життям, ясно усвідомлюючи необхідність змінити його, стати кращим, виправитися і підійти ближче до Бога.
Після богослужіння, звертаючись до присутніх зі словами повчання, протоієрей Олексій
побажав віруючим допомоги Божої в проходженні Великого посту.

2-го березня 2017 року Божого за Великим повечір’ям в Свято-Троїцькому храмі було звершене читання заключної (четвертої) частини Великого покаянного канону святого отця нашого преподобного Андрія Критського, Єрусалимського, яке очолив настоятель храму протоієрей Олексій (Лупін).
Богослужіння Великого посту, як ніякі інші, пройняті покаянним настроєм. Дуже зворушливо і проникливо звучали піснеспіви Великого повечір'я і покаянного канону.
 Віряни підносили свої молитви до Небесного, Всезнаючого Судді, просячи помилування і прощення… «Помилуй мене, Боже, помилуй мене!», - єдиним серцем і устами промовляли настоятель з парафіянами. Кожен серцем сприймав слова канону, які пробуджують душу від гріховного сну і спонукають звертатися до Бога через покуту і визнання своїх гріхів.
По завершенні Богослужіння
душпастир звернувся до присутніх зі словами настанови, побажавши всім допомоги Божої в проходженні Святої Чотиридесятниці. Також отець Олексій наголосив, що особливо важливими в цей час є справи милосердя та діяльної допомоги ближнім. «Живіть у мирі та злагоді, турбуйтеся один про одного та підтримуйте в усьому. Духовних вам і фізичних сил, терпіння та кріпості віри, милості і щедрот Божих. Бажаю з чистим серцем та в доброму здоров’ї зустріти Великдень – свято Воскресіння Христового», сказав на останок отець-настоятель.
Повторне читання Великого покаянного канону буде звершено на утрені четверга п'ятої седмиці Великого посту, коли Свята Церква здійснює пам'ять великої подвижниці
-
преподобної Марії Єгипетської.



ЧИН ПРОЩЕННЯ ПЕРЕД ПОЧАТКОМ  ВЕЛИКОГО  ПОСТУ.
26 лютого 2017 року Божого, у Неділю сирну (Прощену), парафіяни зібрались у Свято-Троїцькому храмі на особливу службу Божу, по завершенні якої відбувся передпостовий чин прощення. Отець-настоятель у парафіян, а вірні, в свою чергу, у отця-настоятеля попросили прощення, аби у святий та спасительний піст вступити з чистом серцем та непотьмареною совістю.
У своєму напутньому слові настоятель храму благословив усіх на піст, закликав проводити його у стриманості, терпінні, молитовному настрої та духовному збагатченні своєї душі. Душ
пастир порекомендував мирянам читати під час Чотиридесятниці Святе Письмо та Псалтир і творити справи милосердя.



ВЕСНА ДУХОВНА.
Лічені дні відділяють нас від початку Великого посту. Радіють наші християнські душі, в очікуванні того, що на них, нарешт
і, звернуть увагу. Вони радіють, як діти, піклувальникам яких весь час було не до них через зайнятість і житейську суєту. Наші душі радіють в очікуванні того, що ось, нарешті, настає благодатна пора, коли їхні піклувальники все таки повинні знайти час для своїх чад. І тоді вони будуть приділяти своїм чадам увагу, будуть розмовляти з ними, розпитувати і слухати їх. Це найбільше щастя для наших душ!

І саме відверте і довірче спілкування з власною душею має відбутися вже в перші чотири дні Великого посту, під час читання Великого покаянного канону святого Андрія Критського. О, яка довга і серйозна буде розмова! Як буде радіти душа, як вона буде плакати. На неї звернули увагу, поцікавилися її здоров'ям, її пожаліли, змастили її рани цілющою оливою, її помили в сльозах, зодягнули в чистий одяг... Як тільки вона чекала цього, терпляче виносячи все те, що з нею витворяли її піклувальники. Вона стогнала, волаючи про допомогу, а її навіть не хотіли почути. І ось вона чує такі бажані і довгоочікувані слова, звернені саме до неї: «Душе моя, Душе моя, втань, чому ти спиш»?
Неможливо двічі відкрити одне і те ж вперше. Хоча, можна заново відкрити для себе побачене або почуте вже одного разу. Але «заново», - це значить «черговий раз». А от перший раз, здавалося б, не повторюється більше ніколи. Але, християнська віра цю логіку руйнує! Тому, що людина може покаятися. І в старій оболонці народжується нова людина. І це, мабуть, головне відкриття, яке може відбуватися двічі, тричі, чотири рази...
Покаятися — означає, насамперед, «прийти в себе», змінити свій спосіб життя, відгукнутися на терплячий стукіт у двері власного серця. Адже чекати біля цих дверей Господь може десятки років. Немає ніякого перебільшення, якщо сказати, що Бог кличе до Себе невпинно, - якщо потрібно, то до самої старості людини, і за одне щире покаянне зітхання віддає сторицею.
Напевно, у кожного була ситуація, коли в розмові про віру, співрозмовник з усмішкою говорив: «Мені не має в чому каятися»! При цьому, від його витівок стогнала вся його родина, і щасливим його навряд чи можна було назвати. Може, це такі дві крайні точки? А основна маса людей «бовтається» десь посередині, - і каятися толком не вміємо, і радіти теж. А кому не хочеться радіти? Кому хочеться ходити з похмурим обличчям? Може, ми так сумуємо при вигляді власних падінь тому, що не бачимо внутрішнього життя ближніх? І, здається, ніби у всіх все виходить, всім пощастило народитися з залізною волею, а тобі одному — ну, не пощастило. ..Людині неймовірно важко себе перемагати, долати погані звички, думки, вчинки. І якщо з залізною волею нам «не пощастило» народитися, то нам «пощастило» прийти до Христа, «пощастило» усвідомити, що поодинці ми слабкі, а разом сильні, «пощастило» мати шанс побачити себе без прикрас і, «пощастило» отримати можливість змінюватися і вміти прощати!
Великий піст - це інтенсивна терапія, спрямована на зцілення покаянням, через подвиг молитви, недуг занепалої, пошкодженої гріхом людської природи. Це оновлення шляхом старанного очищення власної душі. В цей період кардинально змінюється життя, цінності і принципи людини.
Це - сходинки на небеса...
Нехай же наша внутрішня сила і теплота допоможе нам подолати всі випробування Великого посту, щоб переродитися в нову людину.



НЕДІЛЯ ПРО МИТАРЯ І ФАРИСЕЯ.
5 лютого 2017 року Божого, в Неділю про митаря і фарисея, настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божественну літургію святителя Іоана Золотоустого.
За богослужінням була піднесена сугуба молитва про мир і спокій в Україні.
Напередодні недільного дня, під час полієлею на всенічному бдінні, при виключеному світлі, співалися зворушливі пісні: «Покаяння двері відкрий мені, Життєдавче...», «На стежки спасіння направ мене, Богородице..» та «Багато заподіяних мною гріхів згадуючи, жахаюся страшного дня судного…», - адже розпочався перший підготовчий тиждень, яким Свята Церква вводить нас у спасенний Великий піст.
Під час Божественної літургії було прочитане Євангельське зачало, в якому оповідається притча Ісуса Христа про митаря і фарисея, які увійшли до храму помолитися. Звертаючись до присутніх з душпастирським словом, настоятель храму звернув увагу на те, що приклад митаря і фарисея  - це одна з найяскравіших ілюстрацій на підтвердження слів Спасителя: «Останні стануть першими, а перші останніми».
Фарисеї вважалися небагатьма з тих, хто виконував складний старозавітний закон. Митарі ж були тими, кого ненавиділи люди за те, що вони були не просто збирачами податків. Митарі викуповували у римських чиновників за певну суму право на збір податків з цілих селищ, кварталів великих міст і після обкладали всі будинки завищеними податками, що було неприкритою давньою корупцією... І ось той, хто зовні здавався рабом грошей – митар, виявляється смиреннішою благочестивою людиною, а фарисей, зовні благочестивий зразок церковності, – меркантильним і поверхневим самолюбом. Тож дивлячись сьогодні на митаря і фарисея, ми повинні зрозуміти, - що являє нашу особисту зовнішню оболонку, а що наш внутрішній стан!
 Після заамвонної молитви настоятель храму звершив освячення купола і накупольного хреста для воскресної школи.

 

 

 

ХРЕЩЕННЯ ГОСПОДНЄ.
19 січня 2017 року, в день коли Свята Православна Церква відзначає святого Богоявлення, Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, у Свято-Троїцькому храмі було надзвичайно людно. Усі зібралися на молитву - святу Божественну літургію, яку звершив настоятель храму. Напередодні, ввечері, отець Олексій звершив всенічне бдіння.
Над Божедарівкою розливалася мелодія церковних дзвонів. Парафіяни сходилися в храм, несучи із собою для освячення воду. Підкріплений морозною та сонячною погодою, святковий настрій вірян створював особливу атмосферу, якою був наповнений храм цього дня, та яку відчув кожен, хто долучитися до святкового Богослужіння.
Під час урочистого богослужіння  була піднесена сугуба молитви за мир в Україні. Свято Хрещення Господнього – час покаяння й очищення. Цього дня багато людей причастилися Святих Христових Тайн.
Після заамвонної молитви  відбувся уставний чин Великого освячення води, святої Агіасми. Дивовижні слова молитов нагадували про Всемогутність Божу та Його Любов до нас: «І дай їй благословення Йорданське, створи її джерелом нетління, даром освячення, розрішенням гріхів, зціленням недуг, погубною для демонів, для супротивних сил неприступною, ангельської сили сповненою, щоб усі, що черпають і причащаються, мали її на освячення душ і тіл, на зцілення від недугів, на освячення домів, і на всякий особливий пожиток.…».
Звертаючись до мирян, протоієрей Олексій привітав усіх зі святом, зазначив помічну та духовно-цілющу силу святої Хрещенської води, закликав вірян свято шанувати та благоговійно відноситись до Агіасми, як до святині. Також душпастир побажав богомольцям крепості та сил, усіх щедрот від Бога та подякував за спільну єдність у молитві і окропив Агіасмою усіх присутніх. Світлішими ставали обличчя, промінилися посмішками та надією очі…
Свято-Троїцький храм і прилегла територія були повні народу, що прийшов помолитися і взяти благодатну Водохресну воду.
 Всі були сповнені радості, торжества та утіхи, об’єднані вищим духовним спілкуванням.
Несучи до своїх домівок освячену воду, як засіб для очищення та зцілення душі і тіла, напевно кожен відчув бажання щось змінити в своєму житті, переосмислити своє покликання, більш ревно прагнути виконувати Заповіді Господні, а відтак ставати більш добрішими, чеснішими та благочестивішими.
Після звершення Хресної ходи прихожани молилися на Кресівському водосховищі, де був звершений чин Великого освячення води. Усі бажаючі очолювані настоятелем Свято-Троїцького храму мали можливість осунутися в ополонці.
Всі учасники цього дійства отримали душевне задоволення від того, що взяли участь в урочистостях в день Богоявлення. 

РІЗДВО ХРИСТОВЕ.
7 січня 2017 року, Православна Церква молитовно і урочисто відзначила одне із величніших свят зимового періоду - Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

З нагоди святкової події тихим зимовим ранком, коли небо зазирало у вікна сонячними очима, у Свято-Троїцькому храмі була звершена свята Божественна літургія святителя Іоана Золотоустого. Під час літургії панувала святкова різдвяна атмосфера, яка наповнювала віруючі серця невимовною духовною досконалістю та невидимою Божою благодаттю. Кожен присутній у храмі підносив свої молитви та прохання до Народженого Богомладенця, кожен просив для нашої держави миру, злагоди та спокою. Чимало прихожан та діточок приступили до святих Христових Таїн.
Протоієрей Олексій зачитав вітальне Різдвяне послання Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Та, звертаючись до присутніх присутніх у храмі, привітав усіх із величним торжеством, побажав аби Народженний від Діви Богомладенець приніс у кожну сім’ю та родину мир, благополуччя, любов та спасіння.
«Нехай мир Божий, оспіваний в різдвяну ніч святими Ангелами, буде в наших серцях, у наших домівках, у нашій Українській державі і в усьому світі…», сказав на завершення настоятель храму.
Співц
і кліросу Свято-Троїцького храму привітали всіх колядками «Дивная новина», «Небо і земля», «По всьому світу стала новина…» та іншими різдвяними піснями. Урочисто та радісно лунали загальновідомі й улюблені слова: «Нова радість стала, яка не бувала, …». В очах присутніх у храмі відмічалась і тиха радість, і легка замріяність, і відблиски спогадів про рідних та близьких...
Між людьми панував святковий піднесений настрій. Всіх об’єднує одна велика радість – народження Богонемовляти Христа. Усі ми у цей радісний час, знаходячись у храмі, особливо відчуваємо Божу присутність і той благодатний мир, котрий дарувало нам народження Спасителя світу.



 

ВЕЧІРНЯ МОЛИТВА НАПЕРЕДОДНІ РІЗДВА ХРИСТОВОГО.
6 січня 2017 року, напередодні свята Різдва Господа нашого Ісуса Христа, настоятель Свято-Троїцького храму  звершив Велике Повечіря, чинопослідування Літії та святкову Ранню.
Урочисто лунали в храмі піснеспіви. Знаменний гімн «
З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог», у основу якого покладено пророцтво Ісайї. Цей пророк, що жив за 700 років до Різдва Христового, сповістив майбутнє народження Спасителя від Діви, пророкував про події Його земного життя, а також про страждання, які Син Божий повинен буде прийняти заради спасіння роду людського. Завершує  чинопослідування повечір’я відома урочиста пісня святого праведного Симеона Богоприємця: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, що Ти приготував перед лицем всіх людей, світло на одкровення народам, і славу людей Твоїх, Ізраїля», проголошена ним під час зустрічі Немовляти Ісуса, принесеного Дівою Марією і праведним Йосипом, в сороковий день після Його народження, в Єрусалимський храм для присвячення Богові, як того вимагав звичай. Праведний Симеон та пророчиця Анна являють собою приклад останніх праведників старозавітної епохи, що жили надією на пришестя у світ Месії – Христа, які і на заході днів своїх побачили цю надію здійсненою.
Тим часом в храмі починається Рання. Вона, звичайно, повинна здійснюватися уранці, але, оскільки на Різдво Церква молиться Богові вночі, то рання починається близько півночі. Лунають знамениті слова Ангельської пісні, які ми сьогодні багаторазово почуємо в самих різних співах і в Євангелії, і в проповіді: «
Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління». Після урочистого проголошення і співу «Бог Господь і явися нам» починається полі єлей (в перекладі з грецької – «многомилостя»). Свою назву ця частина ранньої отримала від змісту псалмів 134-го та 135-го, які прославляють милість Божу. Вірші з цих псалмів і виконуються хором під час полієлею:
«Хваліте ім’я Господнє, хваліте, раби Господа. Алилуя. Благословен Господь від Сиону, що живе в Єрусалимі. Алилуя…», а також, під час співу цих псалмів Устав вказує запалювати багато свічок та єлею. Урочисто лунає величання свята Різдва Христового: «Величаємо Тебе, Життєдавче Христе, що заради нас нині плоттю народився від безневісної і пречистої Діви Марії», ступеневі антифони, прокимен. Настоятель храму читає Євангеліє, благовістуючи Різдво Христове. Після читання Євангелія співається стихира євангельська, яка повторює основні думки прочитаного уривка зі Святого Писання: «Слава в вишніх Богу, і на землі мир; нині приймає Вифлеєм Того, Хто сидить вічно з Отцем; нині ангели Немовля народжене як Бога прославляють: слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління», та починається спів Різдвяного канону, - особливо урочиста частина ранньої.
Після звершення богослужіння настоятель храму привітав присутніх із святим вечором, запросив на святкову Божественну літургію та побажав у мирі і єдності зустріти світле Христове Різдво. «Бог стає Людиною, щоб людина стала Богом по благодаті. Але, при цьому Творець, приймаючи образ Свого творіння «принижується», і своєї вищої точки це приниження досягає на Хресті. Та все ж, на Різдво ми радіємо, бо знаємо, які багаті плоди принесло це «приниження». Радіємо, бо засяяв день початку нашого спасіння, спасіння від гріха і смерті. А спасіння від смерті і зустріч з Богом - Джерелом Життя - це найбільший привід для подяки і радості», сказав зокрема отець Олексій, звертаючись до присутніх у храмі.
Були спільно проспівані святкові колядки і люди в піднесеному стані душ розійшлися по домівках, несучи радісний та святковий настрій близьким і рідним.



 

ДЕНЬ СВЯТОГО МИКОЛАЯ.
19 грудня Православна Церква святкує пам’ять святителя Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця – одного із самих шанованих в Україні
і у всьому світі святих. 
Напередодні свята у Свято-Троїцькому храмі була відслужена Всенічна.
У сам день свята урочисту Божественну Літургію звершив настоятель храму протоієрей Олексій Лупін. Отець настоятель виголосив проповідь про святого Миколая, як великого добродійника для усього християнського світу. 
Святитель Миколай жив у III-IV ст. і прославився як великий угодник Божий. Він народився у місті Патарі Малої Азії (сучасна Турція) у родині благочестивих батьків і став священиком, а потім і єпископом міста Мири Ликійські. Не дивлячись на велике смирення духа, святитель був ревним воїном Церкви Христової. Він обертав у порох капища язичників і знищував ідолів. А на I-му Вселенському соборі (325 р.) святий Миколай у запалі викриття навіть ударив по щоці єретика Арія. Святитель Миколай упокоївся у середині IV ст., проживши довге життя. Мощі святителя, від яких отримали зцілення багато людей, збереглись нетлінними, і з них витікає чудесне миро. У зв’язку із загрозою нашестя мусульман мощі святого Миколая - чудотворця у 1087 році були перенесені в італійське місто Бар (Барі), де знаходяться і по цей день. 
Свято святителя Миколая припало цього року на понеділок, але незважаючи на те, що був робочий день –  до Свято-Троїцького храму на спільну молитву прийшло багато парафіян. 
Після Божественної Літургії був звершений молебень до святителя Миколая, і всі присутні на богослужінні, як діти так і дорослі, вже традиційно, отримали солодкі подарунки.

Відслуживши богослужіння та привітавши прихожан зі святом, отець Олексій завітав до Професійного будівельного ліцею міста Кривого Рогу, де зустрівся з учнями-сирітами та викладачами навчального закладу.
Душпастир поспілкувався з дітьми, привітав усіх із Днем пам’яті святителя Миколая, архієпископа Мир Ликійських, чудотворця, побажав їм радості, піднесення, успіхів, миру і любові один до одного, а на завершення вручив образки святителя. 

МОЛИТВА У ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ.
21 листопада 2016 року Божого настоятель Свято-Троїцького храму відслужив молебень з акафістом святому архістратигу Божому Михаїлу та всім силам безплотним.
По
 завершенні 
акафісту, з нагоди Дня Гідності та Свободи, отець Олексій відслужив панахиду за загиблими Героями Небесної сотні, загиблими під час АТО на Сході України воїнами та усіма загиблими в усі часи за свободу і незалежність України героями.
«Вони герої. Кращі сини і дочки України.
Кожен з них віддав найвищу ціну – власне життя, за свої погляди та переконання, за ближніх своїх, щоб захистити наше з Вами право на гідне життя у вільній та незалежній державі. «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх», сказав Спаситель. Ми молимось за спокій їхніх душ. Наша безмежна вдячність Героям, усім, хто віддав життя своє за краще майбутнє України. Герої не вмирають!», сказав зокрема настоятель храму, звертаючись до присутніх.

 

 

 

«НЕ  БІЙСЯ,  ТІЛЬКИ  ВІРУЙ».
20 
листопада 2016 року, у неділю 22-гу після П’ятидесятниці, настоятель 
храму, у співлужінні з прот. Петром
Шатило, звершив Божественну літургію свт. Іоана Золотоустого.  

Євангельське читання цього дня благовістило про два великі чуда, які сотворив Спаситель, - про зцілення жінки, якій жодні людські сили, ніяке людське знання, ніякі лікарі, ніяка добра воля людей не могли допомогти; і про те, як у відповідь на благання батьків, у відповідь на їх скорботу і тугу, Господь повернув до земного життя молоду дівчину. Жінка страждала на кровотечу дванадцять років, стільки ж років мала донька Іаїра, яку Господь повернув до життя. Смерть дівчини була такою явною, що всі засміялися над Ним, коли Він сказав, що вона не померла, а спить. Але «повернувся дух її, і воскресла вмить». Бо хто вірує в Нього, - буде спасенний. Кровоточивою ж є всяка душа, в якій кипить кривавий гріх, який є вбивцею душі. Якщо душа торкнеться одягу Ісуса, тобто Його Тіла, і повірить, що Син Божий воплотився, - то отримає здоров'я. На жаль, на життєвій дорозі, ми рідко озираємося довкола. Христос же вчить нас бачити все життя як дорогу до Неба і відкриває нам, Своїм приходом на землю, тернистість судженої кожному з нас дороги. Дороги, яка із цього світу має перейти у вічність…
«Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе», «Не бійся, тільки віруй».

 

 

 

ПРО БАГАЧА І ЛАЗАРЯ.
Велика таємниця і загадка, яку ніхто не може розгадати…Чому я - це я? Саме я, а не якась конкретна видатна особистісь, приміром. Ніхто не може сказати, чому це життя (з його гріхами, скорботами, тугою, з негараздами якимись внутрішніми) випало саме мені, а не комусь іншому. Чому я хворий, чому я такий грішний. Поряд зі мною інша людина живе праведно. Чому я не такий? Кожен з нас рано чи пізно ставить перед собою питання: Чому Бог саме так влаштував моє життя, навіщо Він зробив мене таким»? Чому я не такий, як мій брат і у мене немає багатства, талантів та блискучої кар’єри? Чому я убогий, злий та дратівливий? За що мені таке життя? Колись Антоній Великий (один з видатних подвижників, у якого була дивовижна ласка від Господа - говорити з Ним так, як ми говоримо один з одним), поставив Богові саме такі питання. Він запитав у Бога: «Господи, чому один народжується у багатстві і знатності, а інший в убогості і ганьбі; чому один здоровий, а інший хворий, чому один постійно переживає радість від життя, а інший передається з рук на руки скорботам та хворобам»? Божа відповідь був такою: «Антоній, - то долі Божі, слухати їх для душі шкідливо. Себе слухай».
Притча про Багача і Лазаря, яку розповів Господь і яку благовістить нам Євангеліє (Лк.,
XVI, 19-31), дає деякі відповіді на ці непрості питання… Жили багач і Лазар. Багач «одягався в порфиру і висон і щодня розкішно бенкетував», а убогий Лазар «лежав біля воріт його весь у струпах» і мріяв тільки про те, щоб поїсти хоча б викинутих залишків їжі, і він був такий слабкий, що не міг відігнати собак, які лизали його рани.  Найвищі ступені багатства і процвітання та остаточної убогості, показані нам Господом в цій притчі. При першому погляді здається, що досить бути просто убогим, щоб спастися, -  бо саме Лазар, коли прийшов час вмерти йому, «віднесений був ангелами на лоно Авраамове». Ми нічого не знаємо з притчі про гріхи багача, не говориться там і про те, що він здійснював якісь злі вчинки. Сказано тільки, як він одягався і як він бенкетував. Коли він помер, «поховали його. І в пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його». І знову-таки, можливо, хтось подумає, що досить бути просто багатим, добре одягненим і здоровим, - щоб загинути і не наслідувати Царства Божого.
Але сама по собі убогість не рятує, а саме по собі багатство не губить! Бо, і багатство і убогість - це дари Божі. Одному Бог дарує багатство, іншому так само дарує убогість. Не самі по собі вони важливі, важливе те, для чого і як ми їх використовуємо. З якою метою проживемо ми життя у багатстві, з яким душевним настроєм понесемо нашу убогість. Чи будемо ми тільки шикарно бенкетувати, чи будемо намагатися творити справи милосердя та робити добрі справи на користь ближніх. Які плоди приносить наша убогість? Плоди ці дуже часто: заздрість, роздратування, ненависть, таємне бажання придбати і придбати ще щось, нарешті злість через те, що придбати стільки, скільки нам хотілося б, ми не можемо. Чи врятується такий жебрак? Та ні, звичайно! Тому, що усе його життя - це гріх і «похіть очей», як говорить апостол Іоан Богослов.
Який же убогий врятується
? Той, хто мав щось і відмовився від нього заради Царства Божого. Згадаймо притчу Спасителя про купця, який шукав прекрасні перлини. Коли він знайшов одну дивовижну перлину, то продав все, що у нього було, увесь статок свій, тільки для того, щоб цю перлину придбати. Воістину ж убогий – «убогий духом» - відмовляється від талантів, від успіху життєвого, від багатства, відмовляється від всього і говорить: «Головне в моєму житті - це Бог, це віра, це Царство Боже, це надія на майбутнє життя». І тоді, звичайно ж, він не наважиться стверджувати, що «в церкву ходити не так вже і важливо», що «багато у нього інших проблем та турбот по будинку», - тому що він знає: є речі і справи головні, а є другорядні.
Можна бути зовні убогим і трястися над кожною копійкою. А можна бути багачем і не ставити в гріш увесь статок свій, не прикипати до нього душею, а з легкістю і простотою розлучатися зі всім, що Господь дав, - тому, що Господь дав, Він же і візьме.
Згадуючи про це, запитаймо себе: хто з нас жебрак і хто багатий? І чи є у нас, якщо ми багаті, можливість врятуватися, коли ми багатство своє обертаємо в радість для інших людей? Чи ми жебраки? І тоді чи правда, що ми - добровільно убогі, що ми відмовилися від статків, відмовилися від користолюбства?  Можливо, це і дасть нам відповідь на ті питання, які колись поставив перед Богом святий Антоній Великий. Чому один народжується здоровим, а інший хворим? Чому один страждає усе життя, а інший усе життя радіє? Деякі думають, що хвороба - це найстрашніше зло, яке Господь посилає людині. А тим часом були святі, які рятувалися тим, що усе життя з радістю, розчуленням душевним терпіли хвороби і скорботи, вважаючи їх даром Божим.
Сучасна ж людина біжить до екстрасенсів, біжить до знахарів, щосили починає виконувати жахливі поради цих слуг сатани, забуваючи про все на світі. «Найголовніше - здоров'я», - говоримо ми один одному. Невже і правда? Найголовніше – це Вічне Життя, яке усіх нас чекає, хочемо ми того чи ні! Нехай ми не віримо у Бога, нехай нам все одно, про що говорять в церкві, але все таки кожен з нас житиме вічно, тому що буття, яким Бог нагородив творіння Своє, не знищити ні кому. Не можна померти назавжди! Не можна не бути! А ось яким буде Вічне Життя, життя майбутнього віку - це залежить від нас самих. Це залежить від наших зусиль, від нашої віри, від нашої любові, - а зовсім не від нашого багатства чи від нашої бідності.



ПОКРИЙ НАС СВЯТИМ СВОЇМ ОМОФОРОМ...

14 жовтня 2016 року, в день, коли Церква молитовно відзначає свято Покрови Пресвятої Богородиці - одне із найшанованіших у нашій державі свят, настоятель Свято-Троїцького храму звершив святкову Божественну літургію. 
Традиційно у цей день люди відкладають усі свої буденні турботи та йдуть до храму аби помолитися і попросити заступництва і молитвенного покрову у Пресвятої Богородиці.
В день свята Покрови в Україні відзначаєся державне свято –  День захисника України.
Цього дня до храму прийшла велика кількість людей, щоб молитовно вшанувати Пречисту та згадати у молитві захисників Вітчизни. 
Багато парафіян під час служби Божої приступили до святих таїнств Сповіді та Причастя. За богослужінням були піднесені молитви за мир в Україні, за захисників України, за полонених та ув’язнених у Росії, а також заупокійна молитва за гетьманство і козацтво українське, за воїнів, котрі в різні часи загинули, виборюючи мир і незалежність для України. 
Звертаючись до присутніх, настоятель храму виголосив повчальне слово про історію сьогоднішнього свята, встановленого на честь явлення Пресвятої Богородиці в 910-му році у Константинопольському Влахернському храмі та про шанування Пресвятої Богородиці,наголосивши, що саме Вона є першою ходатайкою за рід людський перед Сином Божим. З давніх часів свято Покрови духовно об’єднує людей і живить їх вірою у велику силу заступництва Божої Матері за нас, за мир і добро в родинах. Віруючі з увагою прислухалися до кожного слова душ- пастиря. 
Після завершення Літургії, протоієрей Олексій відслужив святковий молебень до Пресвятої Владичиці нашої Богородиці. «Радуйся, Радосте наша, покрий нас від усякого зла Чесним Твоїм Омофором!», лунав під склепіннями храму величний спів. Панувала атмосфера злагоди, добра і духовного піднесення,  – всі просили у Цариці Небесної захисту й допомоги. По закінченні богослужіння, люди неспішно виходили з храму і, росходячись по домівках, вітали одне одного з улюбленим святом, яке глибоко шанують українці. 

 

 

 

СВЯТО РІЗДВА БОГОРОДИЦІ.

21 вересня 2016 року Божого, Православна Церква урочисто відзначає перше в церковному індикті двунадесяте свято - Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.
Напередодні святкового дня настоятель Свято-Троїцького храму звершив святкову Всенічну. В сам же день Різдва Богородиці протоієрей Олексій звершив урочисту Божественну літургію. Під час богослужіння була піднесена молитва за мир та спокій в нашій Державі.
В почуттях і розумі нашого народу, після імені Господа Бога, найбільш любим, милим і солодким іменем є ім’я Божої Матері. Кожна людина, 
яка народжується на землі, має своє призначення, певну роль, яку повинна здійснити. Призначення назаретської дівчинки Марії, вимоленої у Бога і народженої у світ праведними батьками Йоакимом та Анною, було особливим, як у нікого з народжених на землі,   воплотити Сина, який стане Спасителем людства. Різдво Матері Божої ознаменувало прихід часу, коли почали виповнюватися великі та втішні обітниці Божі про спасіння роду людського від рабства диявола. Народження Марії стало знаком прощення первородного гріха, запорукою звільнення, що знову відкрило перед людиною двері до вічного життя. Пресвята Богородиця споконвіку була і є нашою Заступницею і Покровителькою, яка дбайливо обіймає у Своїй Любові всіх і кожного. 
Звертаючись до присутніх з душпастирським словом, отець Олексій зокрема сказав: «З
усіх великих людей, яких носила на собі земля, немає вище від Тієї, Яка нині була дарована світу. Вона вище не тільки всіх людей, але і самих вищих ангелів, херувимів і серафимів. Слабка душою і тілом людина, а такі всі ми, має потребу в заступництві та допомогі. Земні ж покровителі всі є непостійними, немічними і не надійними. Таку дбайливу Покровительку, Матінку, що обіймає у Своїй любові всіх і кожного, старанну Заступницю, невідтступну і сильну Ходатайку перед Богом - дарував нам Господь в особі назаретської Діви, оточеної нині славою Цариці Небесної. Усі ми радіємо нині, адже Пресвята Богородиця - є Заступницею в усіх наших бiдах. З надiєю i любовю ми благаємо Матінку Божу про мир і спокій в Україні та
 просимо Її заступництва перед Господом нашим Iсусом Христом. Пресвята Богородице, спаси нас»!
Після Божественної літургії був звершений молебнь до Пресвятої Богородиці. Атмосфера була святковою та урочистою, сповненою любові та вдячності до Матінки Божої.



УСІКНОВЕННЯ ГЛАВИ ПРОРОКА, ПРЕДТЕЧІ І ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІОАНА.
11 вересня 2016 р.Б., в день пам'яті Усікновення чесної глави Іоана Хрестителя, настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божественну літургію. Церквою цього дня встaнoвлено свято і строгий піст, як вияв скoрботи християн пo насильницькій смерті великого Пророка.

Після закінчення богослужіння, отець Олексій привітав вірян зі святом і звернувся з пастирським словом до присутніх. Він відмітив той факт, що за правду Божу, за викриття нечестивця Ірода і його незаконної дружини Іродіади, Іоана Хрестителя піддавали мукам і смерті. А Іродіада колола голкою його язик, навіть після усікновення чесної глави, для того, що б він не міг поворушити ним і викрити її.
Усі ці люди, які убили святого пророка Божого Іоана, закінчили свої життя жахливим чином. А сама танцюристка Саломія, яка своїми танцями дістала право зажадати чесну главу Хрестителя Господнього, провалилася під тонкий лід і перебувала у крижаній воді, не маючи можливості вибратися, до тих пір, поки її голова не була відсічена кригою, що здавила її шию.
Ми звичайно ж усвідомлюємо, що правда Божа не може бути прихована ніяк. Як би ми не знищували добре у своєму серці, як би ми не «відсікали главу» добрим паросткам, які в нас є, - совість нашу все одно заглушити не можна.
Іоан Хреститель був совістю ізраїльського народу. Совістю, яка викривала царя і усіх інших в тому, що вони не хочуть жити по Божій істині. А якщо вони не хочуть жити по Божій істині, то Бога вони побачити не можуть, не дивлячись на те, що Він перед ними проповідує, зціляє і творить дива!
Що б в нашому житті цього не сталося, нам треба завжди прислухатися до нашої совісті. Навіть з темниці, навіть під страхом смерті, - завжди треба звертатися до совісті, яка підкаже нам істинний шлях до Бога. Підкаже, в чому нам слід покаятися. Не просто підійти до священика на сповіді і механічно перерахувати гріхи, а від усього серця побажати змінитися, переродитися, почати нове життя ще тут на землі.
Цього скорботного за своєю суттю дня, в день суворого посту, ми повинні заглянути у своє серце по-чесному і прислухатися до голосу своєї совісті. Звертатися до неї як можна частіше, слухаючи її голос, який нас очищає, підносить і призводить до Бога.



ПРО УСПІННЯ  БОЖОЇ  МАТЕРІ.
Щороку, 28 серпня Свята Церква святкує одне з найшанованіших християнських свят – Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Свято, що сполучає в собі і скорботу, і велику радість, - день закінчення земного життя і день з'єднання Матері Божої з Сином своїм у Його Царстві.
Закінчення земного життя Пресвятої Богородиці ніяк не можна назвати смертю, оскільки з переходом Її душі і тіла в Царство Небесне ми придбали в особі Божої Матері Заступницю за нас грішних перед Господом, Яка не втомлюється молитися за рід людський. Свято Успіння нагадує нам і про нашу власну душу.
Душу Матері Божої прийняв на Свої руки Господь. Коли ж наші тіла лежатимуть на смертному одрі, усихаючи від хвороб, чи будуть і наші душі такими важливими для Нього?
Ми говоримо про смерть, але називаємо її «успінням», що в перекладі є: «сон», - заспокоєння, завершення життєвого шляху, перехід з цього життя у інший світ. Бо смерть є болем тільки для близьких покійного, а для нього самого - це урочиста і велична зустріч з Богом. Зустріч живої душі з живим Богом! Мати Божа не померла, вона заснула, щоб пробудитися. Коли ж пробудимося ми, то в чиїх руках опинимося? Чи не виявляться наші душі і пройдений земний шлях огидними Богові? На ці питання християнинові треба шукати відповіді вже сьогодні…
У книгах Нового Заповіту не згадується про Успіння Пресвятої Богородиці. З Євангелія нам відомо, що після хресної смерті Ісуса, за Його заповітом, Богородицю взяв у свій дім улюблений учень Христа, Іоан Богослов, який піклувався про Неї до останніх днів життя Божої Матері. З книги Діянь ми дізнаємося також, що Пресвята Діва була присутньою разом з апостолами в день П'ятидесятниці. Про блаженну ж кончину Пресвятої Богородиці відомо лише з церковного Передання, а також з деяких апокрифічних книг.
Після смерті і Воскресіння Ісуса Христа Пресвята Богородиця прожила ще близько двадцяти років. Апостол Іоан, у будинку якого в Єрусалимі Вона жила, піклувався про Неї як ніжний і уважний син. Усі християни любили і шанували Її. Мати Божа була покірлива серцем, в справах - постійна і добросовісна, говорила завжди тільки про потрібне і добре. Слова Її були завжди благодатні, а бесіда з Нею - солодка. Вона усім бажала лише добра. Мати Божа часто ходила у Віфлеєм, де народився Христос, і в місця Його добровільних страждань та смерті. Часто Вона піднімалася на Оливкову гору, з якої Господь вознісся на небо, і із сльозами просила Сина узяти Її до Себе.
Одного разу, коли Вона молилася, явився Їй архангел Гавриїл. Він служив Богородиці з самого Її дитинства. Коли Вона маленькою жила при храмі і довго молилася у Свята Святих, Гавриїл приносив Їй їжу з небес і годував Її. Він благовістив Марії Боже втілення і завжди невідступно оберігав Її. І ось він явився Божій Матері на Оливковій горі сповістити про скоре Її успіння і приніс Їй райську гілку. Вона невимовно зраділа і, вклонившись до землі, від душі дякувала Спасителеві.
Коли час Її успіння настав, Мати Божа все приготувала і була у Своєму домі. Раптом почувся шум, і будинок оточила безліч хмар. На хмарах, по велінню Божому, з різних кінців землі перемістились апостоли. Вони дуже зраділи, побачивши один одного, та із здивуванням думали: для чого зібрав їх Господь? З будинку до них вийшов Іоан Богослов, обійняв кожного і сповістив їм про скорий відхід Богородиці від земного життя. Апостоли увійшли до Неї і тішилися останньою бесідою з Нею.
Раптом розверзлось небо, і Сам Цар Слави Христос з небесними силами і душами святих наблизився до Своєї Пречистої Матері, Яка лежала на смертному одрі. Побачивши Сина Свого, Вона виголосила: «Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм!», - і, піднявшись з ложа, вклонилася Йому. Потім Вона знову лягла і радісно передала Свою душу в руки Синові, та як би заснула солодким сном. І негайно ангели оспівали Її: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою. Благословенна Ти в жонах».
Коли апостоли несли тіло Богоматері до місця Її поховання, Іоан Богослов йшов попереду, несучи райську гілку, яку приніс Богородиці архангел Гавриїл. А невірні злилися, і один з них спробував штовхнути Пречисте тіло. Але ледве його зухвалі руки торкнулися одру, ангел Божий відс
ік їх. Тоді нечестивець розкаявся, увірував в Христа і звернувся до Богородиці про пробачення, а Вона зцілила його. І багато інших чудес здійснилося при похованні тіла Богоматері. Через три дні після цих подій в Єрусалим прийшов апостол Фома, і, щоб він міг попрощатися з Божою Матір'ю, апостоли відкрили Її гріб... і побачили, що тіла Пречистої там немає. Того ж дня увечері Мати Божа явилася їм в оточенні ангелів, сяюча славою, і сказала: «Радійте! Я з вами в усі дні». І апостоли вигукнули: «Пресвята Богородице, допомагай нам»! Так вони запевнилися самі і потім сповістили Церкві, що Господь воскресив Богородицю в третій день і з тілом возніс Її на небо, як Царицю Небесну.
Для нас образ Матері Божої - це ще і гармонія трьох наших складових: духу, душі і тіла. Мати Божа так підпорядкувала усю себе Господові, що її життя стало угодне Богові. Навіть після фізичної смерті Господь прийшов, щоб прийняти цю чисту душу, узявши Її на Свої руки. Замислимося ж над тим, що фізична смерть - це не кінець життя, а «двері», через які кожен може пройти, «двері», що відкривають нове життя, нове існування. І тут важливим стає характер душі. Чи буде вихована душа так, щоб людина виконала на землі завдання, поставлене перед нею Богом?
Історія Богородиці - це приклад для кожної з наших душ. Дивлячись на ікону Матері Божої, ми повинні хоч би спробувати побачити свою душу. Свято Її Успіння - свято нашої душі. Що кожен з нас може сказати про свою душу? Чи бореться наша душа проти Бога чи приймає Його волю? Чи в гармонії вона з тілом і духом? Питання, питання, питання… А відповіді на них треба шукати вже сьогодні! У наш час, на жаль, все частіше тіло стає основним для людини, воно керує її думками і почуттями, «забиваючи» дух. Нагодувавши досхочу тіло, складно зрозуміти, - а чого ж хоче Бог… Одного разу, коли Господь вигнав біса і повчав здивований народ, «одна жінка з на­­товпу, піднісши голос, сказала Йому: блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе!
 А Він сказав: блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його» ( Лк.11:27-28).  
Залишивши землю тілом, Богородиця не залишила її Своєю милістю. З висоти люблячим поглядом Вона дивиться на нас і, як ласкава Мати, слухає всі наші благі прохання, відвертає від всякого гріха, захищає від праведного Божого гніву і молитвами Своїми позбавляє наші душі від смерті!
«Прийдіть, люди, оспіваємо Пречисту Діву, з Якої невимовно вийшло втілене Слово Отче, взиваючи і промовляючи: благословенна Ти в жонах; блаженна утроба, що вмістила Христа.
В Його святі руки душу віддавши, молися, Пречиста, щоб спастися душам нашим».
(Стихира на стиховні Великої вечірні свята Успіння)



ЧОМУ ВАЖЛИВО ВІДВІДУВАТИ ВСЕНІЧНІ  БОГОСЛУЖІННЯ?
Фактично, Всенічне бдіння, що складається з Вечерні, Ранньої і 1-го часу, складає з Божественною літургією єдине ціле. За часів перших християн так і було. Християни перших віків після Різдва Христового Вечірню служили увечері, під ранок вона закінчувалася Ранньою. Тому священицький виголос перед Великим славослів’ям: «Слава Тобі, що Показав нам світло»! співпадав зі світанком, а на саме Велике славослів’я сходило сонце, і віряни на чолі зі священиком, дякували Богові за те, що Він створив для них новий день. Після Ранньої відразу починалася Літургія. На Афоні (і навіть в деяких храмах в наші дні) збереглася традиція служити Ранню уранці перед Літургією.
У етимологічному сенсі Всенічне бдіння - це теж літургія, оскільки грецьке слово «літургія» перекладається як «загальна, спільна або громадська служба». Важливо відвідувати не лише саму Літургію, але і Всенічне бдіння, що упереджає її, оскільки воно практично є початком Літургії, початком добового православного богослужіння. Адже церковний день за старозавітною традицією розпочинається з вечора - з Вечірні.
Відвідуючи тільки Божественну літургію, ми пропускаємо половину події. Адже Літургія на дев’яносто відсотків свого молитовного об’єму - служба незмінна, а основне духовне і смислове навантаження пам’яті дня (сенс події, що святкується, - приміром, двунадесятого свята або шанованого святого) припадає на Всенічне бдіння: стихиры, паремії, полієлей з читанням Євангелія, канони і так далі. Пропускаючи Всенічне бдіння, ми залишаємо великий пропуск у своєму духовному розвитку, позбавляючи себе Божественних прикладів з історії Церкви або житіїв святих.
Існує в наших храмах також порочна практика бути присутнім на Всенічному бдінні, але після помазання святим єлеєм на полієлеї, відразу йти з храму...
По-перше, відразу за полієлеєм починається читання канонів - особливих великих за об’ємом молитов, де розгорнуто і глибоко розкривається духовний сенс події, що святкується, або житія святого (святих), дещо пізніше співається Гімн Богородиці, в якому ми звеличуємо Божу Матір (вважається, що в цей час Вона є присутньою в храмі і благословляє тих, що моляться), а після співається дуже трепетне, ніжне Велике славослів’я. У нім людство дякує своєму Творцеві за усі ті блага, які Він дає нам, - грішним людям.
По-друге, це неправильно, тому що тим самим ми порушуємо церковний Статут. Адже Відтпуст, який перед закінченням служби вимовляє священик на солії, - він тому і Відпуст, що ми отримуємо благословення на відпущення (відхід) з храму. До цього нам слід залишатися в церкві, уважно слухаючи молитви, якщо, звичайно ж, немає зовсім вже невідкладних справ. Зрозуміло, що випадки бувають різні, але все-таки треба себе примушувати до церковної дисципліни і служби, щоб придбати, з Божою допомогою, благодатну навичку.
Православне церковне богослужіння - це відблиск-образ райського ангельського славослів’я Богові, і якщо ми тут, на землі не звикнемо молитися, то що ми робитимемо там - в Царстві Небесному? Тим більше, служба церковна і молитва - вже зараз дають душі ту їжу, яку не зможе дати ніщо земне.
Більш детально про Всенічне бдіння - за цим посиланням.

 

 

 

НЕДІЛЯ ПО БОГОЯВЛЕННІ.
24 січня 2016 року,
в Неділю 34-ту після Пятидесятниці, по Богоявленні, настоятель Свято-Троїцького храму в співслужінні протоієрея Мирона Чайковського звершив Божественну літургію.
Звертаючись до вірян зі словом проповіді, протоієрей Олексій зокрема сказав: «Ось і завершились святки, коли ми відмічали Різдво Христове і Хрещення. В давнину ці два свята Церквою шанувалися в один день. Свято мало називу Богоявлення. І, дійсно, в двох подіях - Різдві Христовім і Хрещенні Господньому - перед нами відкривається Богоявлення, коли Бог являє Себе світу.
З часом Церква відокремила ці два свята одне від одного, щоб Богоявлення святкувалося не одноденно, а тривало. Наш народ назвав ці дні святками. Не лише із-за святості згадуваних подій, а ще і тому, що Сам Бог в ці дні особливо торкається святістю і любов'ю кожного віруючого серця. Багато людей відчувають в ці дні особливу присутність любові Божої. Вони овіяні і освячені тишею, світлом і благодаттю. І саме тому святки такі улюблені дітьми, адже їх серця особливо відчувають близькість Божу.
Виявляючи Свою Троїчність у святі Богоявлення, Бог відкриває, що Він є любов. Любов - це і союз Осіб Святої Трійці. Створюючи по Своєму образу і подобі людство, Триєдиний Бог хотів, щоб той же закон любові діяв і у нашому світі, і в людях. Але, на превеликий жаль, після гріхопадіння закон любові не завжди діє у світі. У людському суспільстві тепер так багато ворожнечі, неприязні, заздрості, ненависті і недоброзичливості.
Подібно до того, як пітьма не є чимось сама по собі, а лише відсутністю світла, так само і уся злість світу є не що інше, як відступ від закону любові.
Але кожен з нас може пролити в цей світ трохи світла любові. Більше того, наше завдання це зробити - виконанням Євангельського закону любові. В першу чергу в крузі своєї сім'ї, друзів, кожний на своєму місці, і так далі - в суспільстві, місті, країні, світі… Для цього нам треба виконувати заповіді Христові, читати і вивчати Євангеліє, і намагатися утілити його в життя. І якщо почнемо, таким чином, з виправлення себе, свого життя за законом Євангельської любові, то поступово і у світі навколо нас стане трохи більше світла і менше пітьми».



ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЧОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО.
27 вересня Свята Православна Церква урочисто і молитовно вшановує день Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста  Господнього. 
Свято Воздвиження - є одним з нерухомих дванадесятих свят і встановлене Святою Церквою на згадку про знайдення Хреста Господнього ( IV ст.). Згідно з церковним Уставом, цей день є пісним (оскільки свято Воздвиження згадує розп’яття і смерть Спасителя та прирівнюється до Великої П’ятниці, то стало традицією зберігати цього дня суворий піст), на трапезі дозволяється споживати їжу з додаванням рослинної олії.
Напередодні Свята Воздвиження, ввечері у
суботу 26 вересня 201року Божого, настоятель Свято-Троїцького храму звершив святкову всенічну з чином виносу Животворчого Древа Господнього. Животворчий Хрест, винесений на свято Воздвиження, лежить на центральному аналої до віддання свята – 4 жовтня.
27 вересня 201
року, в сам день свята, у храмі було звершено святкову Божественну літургію святителя Іоана Золотоустого. Протоієрей Олексій виголосив проповідь про Хрест Господній та виклав історію і сутність свята Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Під час Літургії була піднесена молитва за мир та спокій в Україні.
В кінці відправи отець Олексій, подякував всім за спільну молитву та привітав усіх присутніх зі святковим днем. Під спів тропаря «Хресту Твоєму поклоняємось Владико і Святеє Воскресіння Твоє славимо», настоятель храму з прихожанами приступили до Хреста.

МОЛЕБЕНЬ НА ПОЧАТОК НОВОГО  НАВЧАЛЬНОГО  РОКУ.
30 серпня 2015 року, в Неділю 13-ту після П’ятидесятниці, в Свято-Троїцькому
 храмі було звершено Божественну літургію та Молебень на початок нового навчального року. Богослужіння очолив настоятель храму протоієрей Олексій Лупін у співслужінні протоієрея Мирона Чайковського та ієрея Петра Шатило.
Щороку, напередодні Дня знань, у всіх православних храмах звершується молебень з закликанням Божого благословення на всіх учнів і педагогів у новому навчальному році. У ці дні Церква молиться про те, щоб Господь послав на отроків дух премудрості і розуму, щоб вони могли розуміти і памятствувати добре і душекорисне вчення. З кожним роком все більше і більше батьків зі своїми дітьми, вчителів та студентів приходить в наш храм, щоб попросити у Господа допомоги в новому навчальному році.
Перед молебнем багато
юних прихожан причастилися Святих Христових Тайн. Благоговійно прийнявши Святі Дари, вони перебували у молитовному стані, зберігаючи душевний спокій. Звершуючи молебень, священики просили у Бога благословення для дітей та вчителів на навчання, щоб Господь «милостиво споглянув на дітей оцих і послав у серця, розум та уста їхні духа премудрості, розуміння, благочестя і страху Свого, і просвітив їх світлом Свого богопізнання, і подав їм силу і міцність, щоб вони скоро сприйняли і швидко засвоїли настанови Божественного закону Його і всяке добре і корисне вчення, щоб збагачувались вони премудрістю та розумом і всіма добрими ділами на славу пресвятого Його імені, і щоб Він дарував їм здоров’я з довголіттям для утвердження і слави Церкви Своєї…».
Звертаючись
до присутніх з вітальним словом, отець Олексій привітав усіх школярів, вчителів і батьків з початком нового навчального року, напучуючи учнів в послуху батькам і вчителям. Вчителів попросив священик щоб, перш за все звертали увагу на образ Божий в людині, а вже потім старатися передати дітям знання і досвід. Батькам побажав, щоб вони більше приділяли уваги душі дитини. Душпастир також відзначив важливу роль освіти в житті кожної людини. Нагадав про важливість здійснення добрих справ, про милосердя, віру і любов. Особливо настоятель храму звернув увагу юних прихожан на те, що сьогодні наша славна ненька Україна дуже потребує їхнього наполегливого та старанного ставлення до наук. Щоб добре потрудившись у навчанні, вони, – юні учні та студенти, - у майбутньому стали сумлінними будівничими рідної вільної, незалежної та квітучої України, на радість і на добробут людям та на славу Божу. На завершення відбулося благословення школярів та окроплення їх святою водою з врученням кожному ікони.
«
Ми молимося за наших дітей, за нашу молодь, за школярів, за тих, хто навчається в училищах та ліцеях, інститутах та університетах. Ми молимося за їхніх викладачів та всіх тих, хто працює сьогодні для отримання знань, щоб завтра послужити Україні», — сказав протоієрей Олексій, - «і молитва наша повинна бути сильною і щирою, щоб Господь послав милості Свої нашій молоді і дітям, дарував їм мудрість, захистив їх від спокус, допоміг їм полюбити Бога і свою Батьківщину, бути відкритими та доброзичливими до своїх товаришів, коллег і ближніх».
У молитовному піднесенні, під радісний передзвін церковних дзвонів, тримаючи в руках подаровані настоятелем храму образки, діти разом із батьками розходилися після Богослужіння по домівках. Нехай же щира та тепла молитва буде їм опорою у навчанні, нехай зростають вони в мудрості та у Божій Благодаті! 
«… збережи їх у православній вірі і у всякому благочесті та чистоті у всі дні життя їхнього, щоб вони досягли успіхів у розумінні та сповненні Заповідей Твоїх…». 

МОЛИТОВНЕ СВЯТКУВАННЯ ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ  УКРАЇНИ.
24 серпня 2015 року Божого, у день 24-ї річниці Незалежності України, настоятель Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій Лупін з групою парафіян, взяв участь в урочистих заходах.
У складі собору
духовенства Криворізького благочиння Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, протоієрей Олексій звершив великий загальний молебень за мир, спокій і єдність в Україні, який вже традиційно цьго дня,  за підтримки
 Криворізької Ради Церков
, щороку відбувається біля пам'ятника Тарасові Шевченку.
Підносячи молитви до Бога, душпастир просив у Всевишнього благословення для Української держави та її народу, влади і воїнству українському, молився за звільнення держави і українців від усякої скорботи, небезпеки та ворогів, видимих і невидимих.
За богослужінням разом молилися представники різних християнських конфесій, учасники АТО, волонтери та небайдужі криворіжці, які вболівають за долю рідної країни.
Детальніше про святковий молебень за цим посиланням.

ВІРА СОТНИКА, СМИРЕННЯ І ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО.
Читаючи розділи Євангелія, у яких хтось звертається до Господа з проханнями, ми бачимо приклади молитов. Бо звернення до Господа, це і є молитва. Дуже часто це люди, які страждали від хвороб, були обтяжені скорботами і якимись недугами. 
Погляньмо сьогодні на віру сотника римської армії, який виріс і жив у країні, де багато століть процвітало язичництво. Тим не менш, це не завадило йому повірити Богу і прийти до Нього. Господь же показує нам на образі сотника приклад для наслідування, щоб наша молитва стала дієвою.
Сотник вірив в Ісуса, як у всемогутнього Бога. Він не посоромився своєї віри, а публічно схилився перед Ісусом і, поглянувши в Його обличчя, сказав: "Господи, слуга мій вдома лежить розслаблений і тяжко страждає". Цей чоловік, військовий начальник, просить не за себе самого, - він просить за свого слугу! Це говорить про його велику любов до людини, хоч вона і нижча від нього по положенню в суспільстві, та про його милостиве серце. Це яскравий приклад любові до ближнього. І, як наслідок його віри та чеснот, він чує віповідь Ісуса: "Я прийду і зцілю його". Але сотник вважає себе недостойним, що говорить про його смирення. Відчуймо серцем його слова: "Господи! Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій". Він, язичник і загарбник Палестини, який має владу на цій земній території, міг би наказати воїнам привести до себе Ісуса. Але він сам іде до Ісуса, принижуючи свою земну владу перед владою Божественною, маючи велику віру в силу лише одного тільки слова Божого. Почувши його слова, як благовістує Євангеліє, - "Ісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри". Він говорить сотникові: "Іди, і як вірував ти, нехай буде тобі". В ту ж мить слуга сотника одужав! Бо віра сотника спричинила Ісуса до негайної дії для зцілення його слуги. 
Протягом всього життя сотника його господарем і начальником був Цезар. Але зараз Цезар нічого не міг для нього зробити... Сотник же повірив, що Ісус його Господь, він повірив в Нього, як у свого особистого Спасителя. Саме така віра в Бога приносить з собою ряд змін в наше буття: наш розум, серце, мислення, наші вірування і все наше життя змінюються. Іншими стають цінності і іншим стає наш життєвий шлях. Так було впродовж столітть, - так відбувається і тепер. Бог чекає нашого рішення прийняти Його своїм Спасителем. Його цілюща сила приготована також і для нас, віруючих в Нього. Поможи нам, Господи, молитися за наших ближніх з вірою, любов’ю та смиренням.

 

 

 

ПРОСКОМІДІЯ - ПЕРША ЧАСТИНА БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ.
Проскомідією
називається 1-ша частина Літургії. Проводиться проскомідія священиком на жертовнику при зачиненому вівтарі упівголоса. Завершується вона, коли на криласі читаються 3-й і 6-й (а іноді і 9-й) часи із Часослова.
Слово «проскомідія» походить від грецького
προσκομιδη та перекладається як «приношення». Головною функцією проскомідії є приготування Святих Дарів. Проскомідія входить до складу Літургії св. Іоана Золотоустого і Літургії св. Василія Великого. Вона не входить до складу Літургії Ранішосвячених Дарів, однак має до неї відношення, так як на проскомідії загодя приготовляються Святі Дари для цієї Літургії.
У святилищі, за зачиненими царськими воротами, при бічному престолі (проскомидійнику), без участі вірних відбувається приготування дарів - хліба і вина. Це приготування супроводжується молитвами і обкаджуванням.
На дискосі біля Агнця – євхаристійного хліба, викладаються частинки хліба на згадку про Матір Божу, святого Іоана Хрестителя, пророків, апостолів, мучеників, а також живих і померлих, щоб в молитвах згадати їх душі. Викладені в такий спосіб частинки хліба є знаком участі у Пресвятій Жертві цілого людства разом з Богородицею та іншими святими. Частинки викладені на дискосі біля Агнця – Христа, відображають повноту Церкви Христової – Церкву на землі і з’єднану з нею Церкву небесну. В центрі Церкви є Христос, символом цілого Всесвіту і є дискос.
Хліб, що служить для Євхаристії, є квасним. Вино для таїнства має бути виноградним, червоним, бо червоний колір нагадує колір крові. Вино змішується з водою на згадку того, що з проколотого ребра Спасителя на хресті витекли кров і вода. Для відправлення Божественної Літургії вживається 5 особливих хлібів -  просфор (на спомин про чудесне нагодування Христом п'ятьма хлібами п'яти тисяч чоловік) з витисненим знаком хреста і літерами, які є скороченням від слів Ісус Христос - Переможець (ІС XC NIKA). З цих просфор священик вирізає: з першої шестигранник – хліб євхаристійний (Агнець), з другої - частинку на згадку і вшанування Богородиці (просфора Богородична), а з інших трьох – частинки за святих, а також за живих і померлих.
У кінці проскомідії священик благословляє кадило з фіміамом і, покадивши звіздицю, ставить її на дискос над Агнцем і частинками, щоб зберегти їх у належному порядку, покриває дискос і потир двома невеликими покрівцями і поверх них - ще одним, трохи більшим за розмірами, воздухом, кадить перед дарами і молить Господа благословити запропоновані дари, пом'янути тих, хто приніс ці дари, і тих, за кого вони принесені, самого ж його зробити достойним для священнодійства Божественних таїн.
Священні предмети, що використовуються на проскомідії, і дії, що здійснюються, мають символічне значення: дискос знаменує і вифлеємську печеру, і Голгофу; звіздиця - вифлеємську зірку і хрест; покрівці - пелени різдвяні і плащаницю, яка була у гробі Спасителя; потир - ту чашу, в якій священнодіяв Ісус Христос; приготування Агнця - суд, страждання і смерть Ісуса Христа, а проколення його копієм - проколювання, вчинене одним з воїнів на тілі Спасителя. З'єднання всіх часток у певному порядку на дискосі означає всю Церкву Божу, членами якої є: Божа Матір, ангели, всі святі угодники Божі, усі віруючі християни - живі і померлі, а Главою є Сам Господь наш Спаситель. Кадіння знаменує осінення Святого Духа, благодать Якого передається у Таїнстві св. Причастя.

 

 

 

ПРО ВІДПРАВУ УТРЕНІ ТА ВЕЧІРНІ.
Добове коло церковних богослужінь налічує дев’ять різних служб - Вечірня, Повечіря, Полуношниця (Опівнічна відправа), Перший, Третій, Шостий та Дев’ятий часи і Божественна літургія.
В кожному православному храмі ці богослужіння повинні відправлятися щодня, однак на практиці згадане повне добове коло звершується лише у великих храмах, кафедральних соборах чи монастирях. На малих парафіях забезпечити постійне богослужіння в такому ритмі сьогодення майже неможливо. Тому, кожен прихід визначає свій особливий молитовний темп, погоджуючи його зі своїми реальними можливостями.
Головною службою будь-якого дня року є відправа Божественної літургії, під час якої звершується Таїнство Пресвятої Євхаристії. Всі інші богослужіння служать містичною підготовкою до самої Літургії. Тим не менше, кожне чинопослідування має свою окрему мету та налаштовує християнську душу на свій лад.
Так під час відправи Вечірнього богослужіння ми дякуємо Богу за прожитий день і просимо благословення на ніч. Під час звершення Утрені ми, відповідно, дякуємо Богу за прожиту щасливо ніч, та просимо благословення на прийдешній день.
За способом звершення Вечірня буває трьох видів: повсякденна, мала та велика, в залежності від значимості згадуваного свята, що наближається. Повсякденна звершується у будні дні, коли в них не випадає свята з полієлем чи бдінням. Мала вечірня є частиною Всенічого бдіння, а велика служиться на великі свята, може відправлятися окремо, а може в з’єднанні з Утренею.
Утреня – це таке богослужіння добового кола, що повинно відправлятися вранці, перед сходом сонця. На практиці звершується напередодні увечері, але вже після вечірнього богослужіння. Із благословення настоятеля, Утреня може звершуватися і в самий день свята, перед Літургією.
Утреня буває повсякдення та святкова. Різниця між ними є та, що на святковій додатково служиться полієлей,
і велике славослів’я не читається, а співається. Під час Великого посту служиться т.зв. «алилуйна» Утреня, особливостями якої є читання молитви Єфрема Сиріна, Троїчних пісень та інших постових молитов. В особливі дні церковний устав приписує заупокійну Утреню, під час якої звершуються літії або парастаси. Пасхальна Утреня служиться щодня, впродовж Світлого (Великоднього) тижня.
Вечірня разом із Утренею та першим часом складають чин Всенічного бдіння. У древні часи ці богослужіння тривали надзвичайно довго, тому й отримали відповідну назву – «Всенічне» –
бо тривало всю ніч, а «бдіння» тому, що замість сну, на ту ніч християни обирали молитву.
Слід зауважити, що
Церква з давніх-давен надавала цим чинопослідуванням особливої ваги. Той, хто маючи можливість молитися в храмі не прийшов до нього та не молився, повинен був відчитати певну кількість молитов, покласти певну кількість земних та поясних поклонів. Зрештою, самі священнослужителі, готуючись до відправи Божественної літургії, повинні разом із канонами та правилом до Святого Причастя прочитати ще й Вечірню та Утреню, якщо вони її не служили в храмі напередодні.
У парафіяльних храмах
ці богослужіннязвершуються по мірі можливості, а у великих храмах районних та обласних центрів, де є велика кількість кліру в храмі, ці богослужіння повинні здійснюватися, а частіше всього, таки здійснюються щодня.
Тим не менше, в більшості православних храмів напередодні недільних днів, двунадесятих і великих свят відправляється Всенічне бдіння. Кожен християнин має своїм обов’язком відвідувати такі служби, виявляючи цим любов до Бога
т
а повагу до церковного устрою. Особливу ревність до відвідування богослужінь повинні виявити ті християни, які готуються приступити до святих Сповіді та Причастя. Під час такої молитви душа зціляється, готуючись прийняти Тіло та Кров Спасителя. Чим більша та краща наша підготовка до Причастя, тим більше користі воно нам принесе.
Звичайно, знайти дві з половиною години (а саме стільки, зазвичай, триває Всенічне бдіння), буває не просто сучасній людині, яка завжди спішить, але все одно нікуди не встигає. Однак, ми повинні розуміти, що цей час – це не час, витрачений на дрібниці, а найкраще вкладення людини у власне майбутнє. Бо немає та не може бути щастя поза Богом.
І той, хто хоче для себе добра – повинен шукати його саме там, де воно є – у храмі Божому та з Богом. 


 

 

ДО НАШОГО ХРПМУ З ГРУЗІЇ ПРИБУЛА ІКОНА СВЯТОЇ РІВНОАПОСТОЛЬНОЇ  НІНИ. 
З милості Божої 14 серпня 2014 року Божого до нашого Свято-Троїцького храму в дарунок на постійне перебування з Сионського кафедрального собору міста Тбілісі прибула ікона святої рівноапостольної Ніни, просвітительки Грузії. Ікона передана в дарунок Свято-Троїцькій парафії протоієреєм Сионського кафедрального собору Арчилом Аванашвілі.
Сионський собор
(სიონის ტაძარი) - це великий, добре помітний храм в Старому Тбілісі. Він названий Сионським на честь Успенського храму на Сионській горі в Єрусалимі, і так само є Успенським Собором. В Грузії він називається просто Сіоні. В соборі зберігається реліквія - хрест Святої Ніно, християнської просвітительки Грузії, яка вшановується в лику рівноапостольних.
Народилася свята рівноапостольна Ніна близько 280 року в місті Коластри, в Каппадокії, де було багато грузинських поселень. Її батько Завулон походив із знатного роду. Мати святої Ніни, Сусанна, була сестрою Єрусалимського Патріарха. З дитинства свята Ніна відрізнялася любов'ю до Бога, і для неї не було більшого задоволення, ніж слухати коли їй розповідали про життя Ісуса Христа.  Відома як просвітителька Грузії. За переказами, відправилася в Іверію (територія сучасної Грузії), щоб знайти Хітон Господній.  Її вихователька Ніанфора розповіла їй про те, як Хітон Господній був перенесений з Єрусалиму у Мцхету. Свята Ніна захотіла вирушити в ту країну, де знаходився Хітон Господній, знайти святиню, вклонитися Ризі Христовій і потім присвятити себе проповіді Євангелія жителям Грузії. Господь явився святій Ніні в баченнях і благословив її на апостольський подвиг, а Діва Марія чудесним чином вручила їй хрест з виноградної лози, промовивши: «Візьми цей хрест! Він захистить тебе від видимих та невидимих ворогів. Його силою ти принесеш благу звістку про Господа Ісуса Христа по всій країні Іверській».
Здійснивши своє апостольське служіння в Грузії, свята Ніна була сповіщена про близьку смерть
. В посланні до царя Міріана вона попросила його прислати єпископа Івана, щоб він приготував її в останню дорогу. Не тільки єпископ Іван, але і сам цар, разом зі всім духовенством, відправилися в Бодбе, де біля смертної постелі святої Ніни стали свідками багатьох зцілень. Прийнявши Пресвяту Євхаристію свята Ніна заповідала, щоб її тіло похоронили в Бодбі, і мирно відійшла до Господа в 335 році.

Ікона святої рівноапостольної Ніни в нашому Свято-Троїцькому храмі знаходиться на центральному аналої, поряд з храмовою іконою. Запрошуємо всіх вклонитися святій.

 

 

 

ІКОНА ПЕПОДОБНОГО МЕРКУРІЯ БРИГИНСЬКОГО.

Милістю Божою і з благословення керуючого архієрея, Преосвященнійшого Симеона, єпископа Дніпропетровського і Криворізького,  в нашому Свято-Троїцькому храмі з 16:00 години 31 липня до 15:00 години 3 серпня 2014 року перебувала ікона з мощами новопрославленого святого, преподобного Меркурія Бригинського – великого чудотворця останніх часів, за молитвами якого Господь подає зцілення від різних хвороб.
За час перебування святині в храмі було звершено дві Божественні Літургії, щоденно за розкладом служився акафіст з молебнем до преподобного Меркурія Бригинського.
 

ПРО БЛАГОСЛОВЕННЯ СВЯЩЕНИКА.
«Благословіть, отче».
Віруючі люди вважають за потрібне при зустрічі зі священиком попросити у нього пастирське благословення, але багато хто це робить неправильно.
З такого питання немає строгих канонів, однак традиції Церкви і простий здоровий глузд підказують, як потрібно себе вести, коли підходиш до священнослужителя.
Благословення має кілька значень.
Перше з них – привітання. Привітатися зі священиком за руку має право тільки рівний йому по сану; всі інші, навіть диякони, при зустрічі приймають від нього благословення.
Для цього потрібно скласти долоні разом, праву поверх лівої, щоб прийняти в них благословляючу руку і поцілувати її на знак пошани до священного сану. Ніякого таємничого значення прихиляння до себе долонь після благословення не має, як це роблять деякі парафіяни. Благодать у них не «опускається», як гадає дехто.
Взяти благословення у священика можна не тільки тоді, коли він у церковному одязі, але і коли в звичайному; не тільки у храмі, але й на вулиці, чи у громадському місці. Не варто, однак, підходити за благословенням поза храмом до необлаченого священика, який з вами не знайомий. Якщо кілька священиків стоять поруч, а ви хочете взяти благословення у всіх, то спочатку потрібно підійти до старшого по сану. Так само кожен мирянин прощається з душпастирем.
Друге значення священичого благословення – це дозвіл, порада, розрада. Перед початком усякого відповідального діла, перед подорожжю, а також у будь-яких скрутних обставинах, ми можемо просити у священика благословення.
Нарешті, існують благословення під час церковної служби. Отець, промовляючи: «Мир всім», «Благословення Господнє на вас...», «Благодать Господа нашого Ісуса Христа...», осіняє молільників хресним знаменням. У відповідь ми смиренно схиляємо голови, не складаючи рук – адже тоді поцілувати благословляючу десницю неможливо. Якщо ж священик осіняє нас священними предметами – хрестом, Євангелієм, чашею, іконою тощо, – ми спочатку хрестимося, а потім робимо уклін.
Не слід підходити під благословення, коли священик причащає, кадить храм, помазує єлеєм. Але можна зробити це по закінченні Сповіді та Літургії, під час цілування хреста.
Зловживати благословенням, підходячи до одного і того ж священика кілька разів на день, не варто. Слова «Благословіть, отче» завжди повинні звучати для мирянина радісно й урочисто, та не перетворюватися  на звичну повсякденність.

 

 

 

АРХІЄРЕЙСЬКА ЛІТУРГІЯ РАНІШОСВЯЧЕНИХ ДАРІВ В  НАШОМУ СВЯТО-ТРОЇЦЬКОМУ  ХРАМІ.

9-го квітня 2014 року Божого, в середу шостої седмиці Великого посту, в Свято-Троїцькому храмі були звершені статутні великопісні часи, зображальні, вечірня і літургія Ранішосвячених Дарів.
Очолив Божественну літургію Преосвященніший Симеон, єпископ Дніпропетровський і Криворізький. Владикі співслужили настоятель Свято-Троїцького храму та духовенство Криворізького благочиння. Характерною особливістю цієї літургії, яка звершується архієрейським чином, є благословення молільників Владикою зі словами «Світло Христове просвітлює всіх» та запаленою свічкою, що символізує давньохристиянський звичай запалювання світильника на вечірній. За звичаєм, всі, хто моляться, під час благословення Владикою, прихилили коліна. 
Представники духовенства Криворізького благочиння приступили цього дня до Таїнства Сповіді.
На завершення богослужіння, Владика Симеон подякував духовенству за співслужіння, привітав причасників з прийняттям Святих Христових Таїн, і звернувся до присутніх із зворушливим архіпастирським словом настанови. Архіпастир побажав усім милості і підтримки Божої, терпіння та любові, щоб гідно пройшовши Великий піст, з духовною радістю зустріти Світле Христове Воскресіння. 

ВІЗИТ ДО СОФІЇВСЬКОЇ ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ № 45 ДПтС УКРАЇНИ.
24 липня, в день пам'яті блаженної
великої княгині Ольги, настоятель Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій Лупін в рамках архіпастирського візиту керуючого архієрея Дніпропетровської єпархії Преосвященнійшого Симеона, єпископа Дніпропетровського і Криворізького, відвідав
Софіївську виправну колонію управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№ 45), що у с. Макорти Софіївського району.
Детальніше за цим посиланням.

 

 

 

МОЩІ СВЯТИХ ПРЕПОДОБНИХ ОТЦІВ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИХ.

28 березня 2013 року, під дзвін дзвонів та молебний спів, Свято-Тоїцький храм зустрів шановану святиню, яка прибула з благословення Преосвященнійшого Симеона, єпископа Дніпропетровського і Криворізького. Це ковчег з частками мощей святих преподобних отців Києво-Печерських.
Після урочистої зустрічі, настоятель храму відслужив Акафіст з молебнем всім преподобним Печерським у співслужінні зі священиками Криворізького благочиння.
У піднесеному молитовному стані люди прикладались до мощей святих отців.
Акафіст всім преподобним Печерським був відслужений
настоятелем Свято-Троїцького храму і о 19:00 годині.

 

29 березня з 8:00 до 20:00 в Свято-Троїцькому храмі звершувались служіння Акафісту всім преподобним Печерським.
30 березня перд мощами було звершено Таїнство Єлеосвячення (Маслособорування).
Чимало людей прийшли в ці дні до храму, щоб вклонитися святині.

 

14 - 16 ЛИСТОПАДА 2012 р.Б.

В НАШОМУ ХРАМІ ПЕРЕБУВАЛА
ХОЛМСЬКА ЧУДОТВОРНА ІКОНА
ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ.

 

14 листопада 2012 р.Б. велика християнська святиня - Холмська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці прибула до нашого Свято-Троїцького храму, де її урочисто зустріли вірні. Настоятель храму протоієрей Олексій відсужив Молебень з Акафістом Пресвятій Богородиці.
Прибуття святині зворушило серця, викликало духовне піднесення і молитовний настрій у віруючих. Впродовж дня і до 20-ї години вечора відправлялись Богослужіння. Багато людей прийшло цього дня до храму, щоб вклонитись Пречистій Діві Марії і звернутись до Неї перед чудотворною Її іконою. Хтось вчився впевнено покладати на себе хресне знамення, хтось запитував про можливість звершення таїнств хрещення і сповіді, для когось це був перший свідомий підхід до християнської святині і досвід молитви.
"Радуйся, Невісто Неневісная", урочисто лунало у храмі.

15 листопада 2012 р., о 9:00 настоятель Свято-Троїцького храму звершив Божествену літургію. Після Служби Божої був відслужений Акафіст Пресвятій Богородиці. Далі Богослужіння звершуватись згідно розкладу. Віруючі мали можливість приклонитись чудотворній іконі Матері Божої до 20:00.

16 листопада 2012 р., о 8:00 настоятель Свято-Троїцького храму
м. Кривого Рогу протоієрей Олексій Лупін і настоятель храму Дванадцяти святих Апостолів м. Апостолове протоієрей Іван Шевчук відслужили Молебень з Акафістом Пресвятій Богородиці.
У піднесенному духовному стані, зі сльозами на обличчах, вірні прикладались до чудотворного образу Цариці Небесної.
"Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво...", співали люди зі священиками, стоячи на колінах перед святим образом Матінки Божої.
Під лунання церковних дзвонів та молитовний спів віруючих, Холмська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці відбула із Свято-Троїцького храму в місто Апостолове, до храму Дванадцяти святих Апостолів.

 

"Не замовкнемо ніколи, Богородице, про силу Твою говорити ми, недостойні;
бо коли б Ти не предстояла молячись, хто нас врятував би від стількох бід?
Хто ж охоронив би нас донині вільними? Не відступимо від Тебе, Владичице:
Твоїх бо рабів спасаєш завжди від усякої біди".

Переглянути відео про перебування Холмської
  чудотворної ікони Пресвятої Богородиці у нашому храмі
можна за цим посиланням.